Рішення № 58226919, 16.05.2016, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/3775/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2016 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі головуючої судді Сарай А.І., при секретарі Струтинська Н.Ю., з участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідачки ОСОБА_2 ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4 сільської ради Ужгородського району ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 сільської ради Ужгородського району, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_2 та ОСОБА_9, третя особа, що не заявляє самостійних вимог Ужгородська районна рада про скасування рішення виконавчого комітету сільської ради,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_10 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 сільської ради Ужгородського району, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_2 та ОСОБА_9 про скасування рішення виконавчого комітету сільської ради.

Ухвалою суду від 28.10.2014 р. до участі у справі залучено в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог Ужгородську районну раду. Протокольною ухвалою суду від 12.04.2016 р. у звязку зі смертю позивачки ОСОБА_10 до участі у справі залучено правонаступника останньої ОСОБА_6

В позовній заяві зазначила, що рішенням виконавчого комітету ОСОБА_4 сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 20.04.2006 р. № 2 було визнано право власності на житловий будинок в с. Тарновці, вул. Горького № 55 за ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_9 по 1/7 частині за кожним. Свідоцтво про право власності на жилий будинок ніким з вищевказаних осіб оформлено не було. Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 19.10.2009 р. у цивільній справі № 2п-1679/09, зокрема, було скасовано вищевказане рішення виконкому ОСОБА_4 сільської ради і в подальшому вона ОСОБА_10 оформила на себе право власності в порядку спадкування на житловий будинок. Пізніше на підставі ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 13.04.2011 р. рішення суду від 19.10.2009 р. було скасовано в порядку ст. 232 ЦПК України і справу було призначено до слухання в загальному порядку. Відповідно до її заяви ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 05.05.2011 р. вказаний позов було залишено без розгляду. Виконком ОСОБА_4 сільської ради незаконно прийняв рішення від 20.04.2006 р. № 2 про визнання права власності на житловий будинок в с. Тарновці, вул. Горького № 55 за ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_9 по 1/7 частині за кожним, так як на підставі рішення виконкому Ужгородської районної ради № 136 від 22.09.1989 р. право власності на вищезгаданий будинок було оформлено за її ОСОБА_10 чоловіком ОСОБА_11, який помер 22.01.1998 р. Це його право було реалізовано шляхом отримання свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, який був зареєстрований Ужгородським міжміським бюро технічної інвентаризації за № 132 від 25.11.1989 р. При винесенні зазначеного рішення про оформлення права власності на домоволодіння за вищевказаною адресою виконавчий комітет вийшов за межі своїх повноважень, оскільки вирішення питання оформлення права власності на житлові будинки, які належать фізичним особам на праві приватної власності не передбачена жодним пунктом Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

До початку розгляду справи по суті на підставі ст. 31 ЦПК України позивачкою було подано відповідну письмову заяву, в якій нею зазначено, що будинковолодіння, що мало статус колгоспного двору по вул. Горького, 55 у с. Тарнівці належало на праві особистої власності її ОСОБА_10 покійному чоловікові ОСОБА_11, який помер у 1998 році, що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок, виданого на підставі рішення виконкому Ужгородської районної ради народних депутатів № 136 від 22.09.1989 р. Його право власності зареєстровано Ужгородським міжміським бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі № 1 за реєстровим № 132 від 25.11.1989 р. За умови існування власника житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами виконком ОСОБА_4 сільської ради не мав права після смерті власника будинковолодіння перерозподіляти його власність та ухвалювати рішення з цього питання. Жоден діючий Закон України не надає повноважень виконкому сільської ради визнавати право власності, визначати частки у праві власності, оформляти право власності та просити про оформлення права власності за фізичними особами інші юридичні особи, в даному випадку Ужгородське БТІ. Вказане рішення № 2 від 20.04.2006 р. ухвалене виконкомом ОСОБА_4 сільської ради з порушенням існуючого правового порядку в Україні (ст. 19 Конституції України). Рішення виконкому сільської ради не реалізовано, право власності за ним не оформлялося. Рішення № 2 виконкому ОСОБА_4 сільської ради від 20.04.2006 р. в частині оформлення права власності на житловий будинок № 55 по вул. Горького у с. Тарновці ухвалене сільською радою всупереч тому, що попереднє рішення № 40 виконкому ОСОБА_4 сільської ради від 28 жовтня 2005 року скасовано постановою Ужгородського міськрайонного суду від 09.06.2006 р. (справа № 2а-362/06 за її позовом до ОСОБА_4 сільської ради та відповідачів у статусі третіх осіб ОСОБА_11, ОСОБА_2, ОСОБА_12, ОСОБА_7М.). Постанова суду набрала законної сили 19.06.2006 р. Підставою скасування рішення № 40 виконкому ОСОБА_4 сільської ради від 28.10.2005 р. було те, що виконком сільської вийшов за межі своїх повноважень. Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України вказана постанова має преюдиційне значення для вирішення предмету цього позову. Головою колгоспного двору та його власником на праві особистої власності в цілому по вул. Горького, 55 у с. Тарнівці був покійний ОСОБА_11, який помер у 1998 році. При цьому, за скасованим рішенням виконкому ОСОБА_4 сільської ради № 40 від 28.10.2005 р., на думку сільської ради, членами колгоспного двору станом на 01.07.1990 р. згідно запису в погосподарській книзі були ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_2, ОСОБА_8 в 1/5 частці кожний. Оскарженим рішенням виконком сільської ради визнає та оформляє право власності за вказаними у рішенні особами з посиланням на записи тієї ж погосподарської книги станом на ту ж дату 01.07.1990 р. в 1/5 частці кожний. При цьому ухвалене ним рішення заперечується наданими довідками ОСОБА_4 сільської ради № 97 від 27.01.2011, № 92 від 26.01.2011 р., та записами у будинковій книзі, відповідно до яких ОСОБА_7 (зареєстрована 19.02.1992 р.) та ОСОБА_9 (зареєстрована 23.03.1997 р.) станом на 01.07.1990 р. не були навіть зареєстровані за адресою колгоспного двору. ОСОБА_4 сільська рада не мала права вирішувати хто із зареєстрованих за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на 15.04.1991 р. (набрання Законом України «Про власність» законної сили) був членом колгоспного двору та мав право на частку у майні колгоспного двору. З огляду на наведене, виконком ОСОБА_4 сільської ради ухвалюючи оскаржене рішення вийшов за межі своїх повноважень визначаючи членів колгоспного двору та їх частки у майні колгоспного двору, фактично, позбавляючи одноосібного власника колгоспного двору його особистої приватної власності зареєстрованої 25.11.1989 р. в установленому законом порядку.

На підставі викладеного, просить визнати недійсним з дня ухвалення та скасувати рішення № 2 виконавчого комітету ОСОБА_4 сільської ради від 20.04.2006 р. «Про визнання права власності на житловий будинок у с. Тарновці, вул. Горького 55».

Представник позивача ОСОБА_6 ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю посилаючись на викладені в позовній заяві та поданій на підставі ст. 31 ЦПК України заяві обставини і просила позов задовольнити.

Представник відповідачки ОСОБА_2 ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечив та просив у його задоволенні відмовити з підстав викладених у письмових поясненнях по справі. Пояснив, що обґрунтовуючи свій позов, позивачка зазначила, що виконком сільської ради не мав повноважень на винесення рішення від 20.04.2006 р. № 2, оскільки жодним пунктом Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не передбачено право виконкому сільської ради вирішувати питання оформлення права власності на житлові будинки, та на підставі рішення виконкому Ужгородської районної ради народних депутатів від 22.09.1989 р. № 136 право власності на будинок було оформлено на чоловіка позивачки ОСОБА_11 Однак такі доводи є безпідставними і спростовуються положеннями підпункту 10 пункту «б» ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, що діяла на момент прийняття виконкомом сільської ради оскаржуваного рішення від 20.04.2006 р. № 2), п. 6.1 діючого на той же момент Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Мінюсту України від 07.02.2002 р. № 7/5. Не можуть прийматися до уваги твердження позивачки про одноосібне право власності її чоловіка на будинок, оформлене відповідним свідоцтвом про право особистої власності на жилий будинок, виданим на підставі рішення виконкому Ужгородської районної ради народних депутатів від 22.09.1989 р. № 136. З вказаного свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок слідує, що будинок входив до складу майна господарського двору, головою якого був чоловік позивачки. Крім того, рішенням виконкому сільської ради від 22.09.1989 р. № 136 дворогосподарство за адресою будинку визнано майном колгоспного двору. Це рішення виконкому дійсне й на даний час, оскільки спочатку було скасоване заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.10.2009 р. у цивільній справі № 2п-1679/09, а у подальшому зазначене заочне рішення було скасоване ухвалою цього ж суду від 13.04.2011 р. Колгоспні двори були припинені 15.04.1991 р., коли відповідно до постанови Верховної Ради України № 885-ХІІ був введений вдію Закон України «Про власність».З довідок сільської ради від 01.12.2010 р. № 965, від 10.09.2013 р. № 810 слідує, що згідно з записами в погосподарських книгах у будинку з 1986 року були зареєстровані та проживали сім осіб, серед яких і всі відповідачки. Відтак вони не втратили право на належні їм по 1/7 частки майна колгоспного двору, до якого належав і будинок, що спростовує доводи позивачки стосовно наявності оформлення одноосібного права власності на будинок її померлого чоловіка.

Представник відповідача ОСОБА_4 сільської ради Ужгородського району ОСОБА_5 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив та пояснив, що оскаржуване рішення № 2 від 20 квітня 2006 року виконавчим комітетом ОСОБА_4 сільської ради було прийнято в межах повноважень, передбачених законодавством України.

Відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в судове засідання не зявилися, хоч про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому суд розглянув справу у їх відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Представник третьої особи Ужгородської районної ради в судове засідання не зявився, та як надіслав заяву відповідно до якої просить розглянути справу за наявними матеріалами без їхньої участі та прийняти відповідне рішення на розсуд суду.

Дослідивши всі обставини справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно до ст.ст. 10, 11 цього ж Кодексу суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. А згідно до ст.ст. 58, 59 цього Кодексу докази повинні бути належними і допустимими. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.ст. 16, 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він не тільки суперечить актам цивільного законодавства, але і порушує цивільні права або інтереси.

За змістом ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В судовому засіданні встановлено, що на підставі рішення виконкому Ужгородської районної ради народних депутатів № 136 від 22 вересня 1989 року, на підставі запису в погосподарській книзі ОСОБА_4 сільської ради народних депутатів, голові колгоспного двору ОСОБА_11 було видано свідоцтво про право власності на жилий будинок, яким посвідчено, що останньому в цілому належить жилий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, розташований в с. Тарновці по вул. Горького за № 53 на праві особистої власності. Зазначений у цьому документі жилий будинок в цілому був зареєстрований Ужгородським МБТІ за ОСОБА_11 та записаний в реєстрову книгу № 1 за реєстровим № 132 від 25 листопада 1989 року (а.с. 5).

Зі змісту вказаного свідоцтва вбачається, що право власності на спірний будинок визнано не за одним ОСОБА_11, а за колгоспним двором в цілому, головою якого був останній, при цьому в свідоцтві не перераховані всі члени двору та не визначені їх частки.

22 січня 1998 року ОСОБА_11 помер, що стверджується даними свідоцтва про його смерть (а.с. 7).

Довідкою виданою виконкомом ОСОБА_4 сільської ради від 18 березня 2014 року за № 317 стверджено, що після внесення назви вулиці та перенумерації будинків адреса с. Тарновці, вул. Горького 55 раніше була с. Тарновці 53, тобто житловий будинок той самий (а.с. 13).

Рішенням виконавчого комітету ОСОБА_4 сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 20 квітня 2006 року за № 2 «Про визнання права власності на житловий будинок с. Тарновці, вул. Горького 55», яке оскаржується позивачем, згідно по запису в погосподарській книги станом на 1.07.1990 р. виконкомом сільської ради вирішено оформити право власності на праві приватної власності на житловий будинок в с. Тарновці, вул. Горького 55 за: ОСОБА_11, помер 22.01.1998 р. 1/7 частина, ОСОБА_11 Єлізаветою Йосипівною 1/7 частина, ОСОБА_11, помер 26.09.1994 р. 1/7 частина, ОСОБА_8 1/7 частина, ОСОБА_2 1/7 частина, ОСОБА_7 1/7 частина, ОСОБА_9 1/7 частина. Цим же рішенням вирішено просити Ужгородське БТІ оформити право власності на зазначений житловий будинок за вказаними громадянами на праві приватної власності (а.с. 4).

03 червня 2015 року ОСОБА_10 померла (а.с. 116).

16 грудня 2005 року на випадок своєї смерті ОСОБА_10 склала заповіт, відповідно до якого все своє майно заповіла своєму сину ОСОБА_6 (а.с. 117).

15 червня 2015 року ОСОБА_6 подав заяву приватному нотаріусу Ужгородського нотаріального округу про прийняття спадщини за померлою ОСОБА_10 (а.с. 115).

До правовідносин, що виникли до прийняття 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність», застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулюють власність цього двору.

Згідно ст. 120 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Відповідно до ч. 2 ст. 123 цього Кодексу розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Зважаючи на наявні в матеріалах справи документи, суд вважає встановленим той факт, що дворогосподарство № 55 по вул. Горького (раніше 53) в с. Тарновці відносилося до суспільної групи господарств колгоспний двір, головою якого був ОСОБА_11.

Колгоспний двір був припинений 15 квітня 1991 року, коли відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР № 885-XII був введений в дію Закон України «Про власність».

Як розяснено у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 року № 20 (п. 6) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору; розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Закон України «Про власність», який набрав чинності 15 квітня 1991 року, встановив єдиний правовий режим майна, незалежно від місця проживання чи місця праці особи і його дія не поширюється на майно, яке придбано раніше.

Крім того, станом на 15 квітня 1991 року виникнення права власності на житлові будинки не залежало від реєстрації цього права.

Згідно довідки виданої виконкомом ОСОБА_4 сільської ради від 26 січня 2011 року за № 92 ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, дійсно з моменту реєстрації в 1991 році за адресою с. Тарновці, вул. Горького 55 і до цього часу постійно проживає за вказаною адресою (а.с. 84).

Відповідно до довідки виданої виконкомом ОСОБА_4 сільської ради від 27 січня 2011 року за № 97 ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, дійсно з дня народження і по 2000 рік була зареєстрована та постійно проживала за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 85).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_2 та ОСОБА_9, а також ОСОБА_10, ОСОБА_11, який помер 22.01.1998 р. та ОСОБА_11, який помер 26.09.1994 р., проживали у спірному будинку.

Таким чином, вказані особи, які проживали та були прописані у будинковолодінні на час припинення колгоспного двору, набули право власності на будинок № 55 по вул. Горького в с. Тарновці, як члени колгоспного двору, в рівних частках відповідно до ст.ст. 120, 123 ЦК УРСР по 1/7 частині.

Відповідно до п.п. 10 п. «б» ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР від 21.05.1997 р. (в редакції на час прийняття оскаржуваного рішення), до відання виконавчих органів сільських рад належать делеговані повноваження щодо обліку та реєстрація відповідно до закону обєктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

Згідно ч. 1 ст. 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 1 ст. 73 зазначеного Закону № 280/97-ВР передбачено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, обєднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до п. 6.1 Тимчасового Положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (в редакції на час прийняття оскаржуваного рішення), оформлення права власності на обєкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності, зокрема, органами місцевого самоврядування.

Тому суд вважає, що прийнявши рішення № 2 від 20 квітня 2006 року про оформлення права власності на будинок № 55 по вул. Горького в с. Тарновці за ОСОБА_11, який помер 22.01.1998 р., ОСОБА_10, ОСОБА_11, який помер 26.09.1994 р., відповідачами ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_9, по 1/7 частині за кожним, виконком ОСОБА_4 сільської ради діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім цього, рішення виконкому Ужгородської районної ради народних депутатів № 136 від 22 вересня 1989 року, за яким дворогосподарство в с. Тарновці по вул. Горького 55 було визнано колгоспним двором у встановленому порядку не оскаржено та є чинним.

Що стосується доводів позивача, що оскаржуване рішення було прийнято виконкомом ОСОБА_4 сільської ради всупереч тому, що попереднє рішення виконкому № 40 від 28 жовтня 2005 року скасовано постановою Ужгородського міськрайонного суду від 09 червня 2006 року у справі № 2а-362/06, що набрала законної сили і ця постанова відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України має преюдиційне значення для вирішення предмету даного позову, суд вважає їх помилковими виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Ужгородського міськрайонного суду від 09 червня 2006 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_6, що представляє інтереси ОСОБА_10 до ОСОБА_4 сільської ради, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_11, ОСОБА_2, ОСОБА_12 та ОСОБА_7 про скасування рішення виконавчого комітету, скасовано рішення виконавчого комітету ОСОБА_4 сільської ради Ужгородського району № 40 від 28 жовтня 2005 року «Про оформлення права власності на житловий будинок», відповідно до якого за ОСОБА_10 оформлено 1/5 частину будинку за адресою с. Тарновці, вул. Горького, 55 (раніше 53) на праві приватної власності (а.с. 82).

Преюдиційні факти це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його субєктивними і обєктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Субєктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Обєктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням чи вироком суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються наступні умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.

Пленум Верховного Суду України у п. 7 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року наголошує, що особи, які не брали участь у цивільній, господарській чи адміністративній справі, в якій судом ухвалене відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цим судовим рішенням. У такому випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів. Тобто якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Тому преюдиційне значення можуть мати лише ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які зазначені у резолютивній частині рішення.

З врахуванням наведеного, а також враховуючи, що оформлення сільською радою права власності на спірний будинок відповідно до оскаржуваного рішення не порушує цивільні права позивача ОСОБА_6, зокрема, його право на спадщину за померлою матірю ОСОБА_10, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 9, 19, 41 Конституції України, ст.ст. 209, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 16, 21, 316, 317, 319, 321 ЦК України, ст.ст. 120, 123 ЦК УРСР суд,

Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4 сільської ради Ужгородського району, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_2 та ОСОБА_9, третя особа, що не заявляє самостійних вимог Ужгородська районна рада про скасування рішення виконавчого комітету сільської ради відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Ужгородський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Головуюча Сарай А.І.