Постанова № 58219694, 08.06.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

08.06.2016 справа №905/486/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3при секретарі судового засідання ОСОБА_4за участю представників: від позивача: не зявивсявід відповідача:ОСОБА_5 за довіреністюрозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» м. Добропілля, Донецька областьна рішення господарського суду Донецької області від16.03.2016р.по справі№905/486/16 (суддя Г.В. Левшина)за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок-Світлотехніка» м. Запоріжжядо відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» м. Добропілля, Донецька область простягнення основної суми боргу у розмірі 20 700,14грн., 5 209,54грн. пені, 650,36грн. 3% річних, 683,10грн. інфляційних витрат

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок-Світлотехніка» м.Запоріжжя звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» м. Добропілля, Донецька область про стягнення основної суми боргу у розмірі 20 700,14грн., 5 209,54грн. пені, 650,36грн. 3% річних, 683,10грн. інфляційних витрат.

Рішенням господарського суду Донецької області від 16.03.2016р. у справі №905/486/16 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок Світлотехніка» основний борг в сумі 20700 грн. 14 коп., пеню в сумі 5008 грн. 19 коп., три проценти річних в розмірі 601 грн. 19 коп. та інфляцію в сумі 683 грн. 10 коп., всього заборгованість в сумі 26992 грн. 62 коп., судовий збір в сумі 1365 грн. 32 коп. В іншій частині вимог відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» м. Добропілля, Донецька область, не погодившись з прийнятим судовим рішенням, звернулося до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду від 16.03.2016р. по справі №905/486/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає порушення норм процесуального права, зокрема згідно з ухвалою господарського суду Донецької області від 08.20.2016р. про порушення провадження у справі відповідно довідки про автоматичний розподіл справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Левшиній Я.О., а 16.03.2016р. господарський суд Донецької області вже в іншому складі, у складі судді Левшиної Г.В. прийняв рішення по справі №905/486/16.

Представник позивача у судове засідання не прибув, направив відзив та клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача у судове засідання прибув, підтримав доводи в апеляційній скарзі.

Представник відповідача проти розгляду справи за відсутністю представника позивача не заперечував.

Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги встановленого ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.01.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ДТЕК Добропіллявугілля (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок-Світлотехніка» м. Запоріжжя (постачальник) підписано договір №ДУ-2014/88-КП (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобовязався поставити у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення (далі - продукція) в асортименті, кількості, у строки, за ціною та з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в даному Договорі і Специфікаціях, які є невід'ємними частинами Договору (п. 1.1 Договору).

Сторонами підписані Специфікації, в яких сторони обумовили найменування товару, умови поставки, оплати та кількість продукції, які підписані сторонами без заперечень та скріплені печатками підприємств.

Згідно з п. 4.4 Договору датою поставки вважається дата, вказана представником покупця на відповідних товаросупроводжувальних документах, наданих постачальником, про приймання продукції.

Відповідно до п. 4.11 Договору право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця після виконання покупцем всіх необхідних процедур по прийманню продукції за кількістю, якістю і комплектністю і після підписання видаткової накладної.

Згідно до п. 5.1 Договору загальна сума договору визначається загальною сумою всіх специфікацій до договору, проте не повинна перевищувати 999 000,00грн, з урахуванням ПДВ.

Пунктом 8.1. Договору передбачено, що договір набирає чинність з моменту його підписання обома сторонами. Сторони узгодили, що в разі неналежного виконання обома сторонами своїх зобовязань, строк дії договору визначається до 31.12.2014р. включно. У випадку невиконання (неналежного виконання) сторонами (стороною) своїх зобовязань за договором, строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами всіх прийнятих на себе за договором зобовязань.

Договір підписано обома сторонами, доказів відмови від договору до матеріалів справи не надано, у звязку з чим, за висновками суду вказаний договір є чинним.

Сторонами також було підписано специфікації від 29.09.2014р., 30.10.2014р. до договору №ДУ-2014/88-КП від 02.01.2014р., в яких узгоджено найменування продукції, що має постачатися позивачем відповідачу, її кількість, вартість, умови поставки та оплати.

Оцінивши зміст спірного договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що останній за правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Згідно з статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобовязаний виконати свій обовязок та зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що поставка товару за Договором від 02.01.2014р. №ДУ-2014/88-КП здійснена на загальну суму 46 605,09грн.

Факт отримання від позивача товару за договором на вказану суму з боку відповідача не спростовано.

Однак, в порушення умов Договору та специфікацій відповідач здійснив оплату за Договором лише частково, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: від 15.05.2014р. №801434334 - на суму 771,96грн.; від 15.10.2014р. №1041674054 - на суму 7 747,91грн.; від 14.01.2015р. №2000497041 на суму 8 437,70грн.; від 10.02.2015р. №2000518056 на суму 218,46грн.; від 10.02.2015р. №2000518098 на суму 8 728,92грн. Загальна сума сплаченого товару складає 25 904,95грн.

Заборгованість відповідача на момент предявлення позову складає 20 700,14грн. за отриманий товар, згідно з наступних видаткових накладних: №830 від 28.10.2014р. на суму 2 224,32грн., №910 від 19.11.2014р. на суму 17 707,82грн., №911 від 19.11.2014р. на суму 768,00грн. за довіреностями №780 від 27.10.2014р., №1270 від 17.11.2014р.

Вищезазначені видаткові накладні підписані обома сторонами.

На підставі вищевикладеного, позивачем виставлені рахунки-фактури на оплату продукції №1095 від 19.11.2014р. на суму 17 707,82грн., №1096 від 19.11.2014р. на суму 768,00грн., №964 від 28.10.2014р. на суму 2 224,32грн.

Окрім цього, факт поставки позивачем товару підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, якими підтверджується факт здійснення господарських операцій між сторонами.

Відповідно до специфікацій підписаних сторонами, розрахунки за поставлену постачальником продукцію здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на 90 календарний день з моменту поставки партії продукції.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про те, що позовні вимоги про стягнення суми боргу у розмірі 20 700,14грн. підлягають задоволенню.

Оскільки, відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого товару належним чином не виконав, за поставлений товар вчасно не розраховувався, позивачем нараховано пеню за прострочення виконання грошового зобовязання в сумі 5 209,54грн. за період з 29.12.2014р. по 20.07.2015р., 3% річних в сумі 650,36грн. за період з 29.12.2014р. по 03.02.2016р. та інфляційні витрати в сумі 683,10грн. за період з 29.12.2014р. по 03.02.2016р.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У звязку з вищевикладеним та здійснивши повний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат колегія суддів погоджується з висновком суду щодо задоволення даної вимоги частково та стягнення з відповідача 601,19грн. 3% річних нарахованих на заборгованість за період з 27.01.2015р. по 03.02.2016р. та 683,10грн. інфляційних витрат за період з лютого 2015р. по січень 2016р., оскільки позивач здійснив розрахунок прострочення зобовязань відповідно до договору на 60 календарний день з моменту поставки партії продукції, тоді як, відповідно до специфікацій які містяться в матеріалах справи, розрахунки за поставлену постачальником продукцію здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на 90 календарний день з моменту поставки партії продукції.

Крім того, позивач просить стягнути пеню у розмірі 5 209,54грн. за період з 29.12.2014р. по 20.07.2015р.

За змістом п. 6.6. Договору у разі несвоєчасної оплати продукції відповідач сплачує позивачу неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від вартості продукції, що не була сплачена.

Таким чином, перевіривши арифметичний розрахунок суми пені, приймаючи до уваги вищевикладені обставини предмету позову, щодо моменту виникнення строку оплати продукції, які зазначені в специфікації, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду щодо правомірності нарахування пені в розмірі 5 008,19грн. за період з 27.01.2015р. по 20.07.2015р.

У судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач наголошував на тому, що порушений порядок передачі справи іншому складу суду, а справу після передачі не почато розглядом заново. Колегія суддів не погоджується з доводами відповідача з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що справу №905/486/16 призначено до розгляду суддею Левшиною Я.О. на 23.02.2016р.

23.02.2016р. у звязку з неявкою представників сторін розгляд справи відкладено на 16.03.2016р.

У звязку з перебуванням у відпустці судді, наявністю підстав, які призводять до порушення процесуального строку розгляду справи, за повторним автоматичним розподілом справи №905/486/16 її передано судді Левшеній Г.В.

Оскільки судове засідання у справі призначено на 16.03.2016р., воно відбулось саме в цю дату.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» розгляд справи починається заново в разі зміни складу суду (в тому числі з одноосібного на колегіальний, навіть якщо до складу колегії суддів входить суддя, який раніше одноособово розглядав дану справу), а отже, спочатку починається й перебіг строку вирішення спору.

В матеріалах справи міститься клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, тобто відповідач був обізнаний про дату розгляду справи, але своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався. У заявленому клопотанні не визначено які саме докази сторона має намір надати суду.

Відповідно до ч. 3 ст.22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані добросовісно користуватися належними ім. процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав та охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Таким чином, відповідач не надав без поважних причин додаткових доказів у справі та заперечень на позовні вимоги.

У судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач також не наголосив які саме докази, в порядку ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, є такими, що спростовують позовні вимоги та таких доказів не надав.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Як вбачається з приписів ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

При таких обставинах, рішення винесено на підставі доказів, які містяться у матеріалах справи, є достатніми, не спростовані відповідачем навіть в апеляційній інстанції, тому порушення норм процесуального права не вбачається.

За приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене та здійснивши повний перегляд справи, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно зясовано фактичні обставини справи, тому рішення господарського суду Донецької області від 16.03.2016р. у справі №905/486/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» м. Добропілля, Донецька область на рішення господарського суду Донецької області від 16.03.2016р. у справі №905/486/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 16.03.2016р. у справі №905/486/16 - залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Н.В. Ломовцева

Судді: В.М. Татенко

ОСОБА_3

Надруковано 5 прим.:

1прим.-Позивачу;

1прим.-Відповідачу;

1прим.-У справу;

1прим.-ДАГС;

1прим.-ГСДО.