Постанова № 58219693, 08.06.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

08.06.2016 справа №908/305/15-г

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3при секретарі судового засідання ОСОБА_4за участю представників: від позивача: ОСОБА_5 за довіреністювід відповідача:ОСОБА_6 за довіреністюрозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» м. Київна рішення господарського суду Донецької області від26.11.2015р.по справі№908/305/15-г (суддя Кротінова О.В.)за позовом:Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» м. Київдо відповідача:Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» м. Краматорськ, Донецька областьпростягнення 56 828 913,81грн.

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» м. Краматорськ, Донецька область 119 863 638,83грн. основного богу, 18 470 172,71грн. пені за прострочення виконання грошового зобовязання, 13 484 519,64грн. інфляційних витрат та 5 083 982,74грн. 3 % річних.

Заявою від 13.03.2015р. №14/2-272 позивач зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання грошового зобовязання в сумі 19 058 655,16грн., 3% річних в сумі 6 955 826,30грн. та інфляційних витрат в сумі 30 814 432,35грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 01.04.2015р. у справі №908/305/15-г, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 30.06.2015р., позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» на користь Публічного акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» пеню в сумі 16 000 000 грн., 3% річних в сумі 6 955 826 грн. 30 коп., інфляційні витрати в сумі 30 814 432 грн. 35 коп., та судовий збір в сумі 26 462 грн. 26 коп. В частині стягнення пені в сумі 3 058 655 грн. 16 коп. - відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.09.2015 року у справі №908/305/15-г рішення господарського суду Запорізької області від 01.04.2015р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.06.2015р. скасовано з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 30.09.2015р. справу №908/305/15-г за позовом ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» про стягнення 56 828 913,81грн. направлено для розгляду за територіальною підсудністю до господарського суду Донецької області.

Рішенням господарського суду Донецької області від 26.11.2015р. позов Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» м. Київ до Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» м.Краматорськ, Донецька область про стягнення 56 828 913,81грн., у тому числі 19 058 655,16 грн. пені, 6 955 826,30 грн. 3% річних та 30 814 432,35 грн. інфляційних витрат, задоволено частково. Стягнуто з відповідача 2 710 958,37грн. пені, 863 062,20 грн. 3% річних та 375 384,19 грн. інфляційних витрат, а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 5 078,80грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Донецької області від 26.11.2015р. скасувати в частині відмови у стягненні 16 347 696,79грн. пені, 6 092 764,10грн. 3% річних, 30 439 048,16грн. інфляційних витрат та прийняти в цій частині нове рішення.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає порушення та невірне застосування норм матеріального та процесуального права.

Також, на думку апелянта, суд неправомірно застосував Договір №1586/30 про організацію взаєморозрахунків до правовідносин, які існували раніше, оскільки цей договір було укладено 24.12.2014р. та він не може розповсюджувати свою дію на відносини, що виникли між сторонами в період до 24 грудня 2014 року.

Крім того, предмет Договору про організацію взаєморозрахунків не має жодного відношення до внесення змін до договору №13/2793-ТЕ-6 або до купівлі-продажу природного газу, не містить жодного положення, яким скасовуються або змінюються його положення.

Представник позивача у судове засідання прибув, підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача у судове засідання прибув, надав відзив, заперечував проти доводів апеляційної скарги.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

28.12.2012р. між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (Продавець) та Обласним комунальним підприємством «Донецьктеплокомуненерго» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №13/2793-ТЕ-6, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «НАК «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТЗЕД НОМЕР_1, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах договору.

За умовами п. 3.3 договору приймання передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання передачі газу. Обсяги споживання газу відповідачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу відповідача.

Пунктом 3.4 договору передбачено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, відповідач зобовязується надати позивачу підписані та скріплені печатками відповідача та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання - передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Позивач не пізніше 8-го числа зобовязується повернути відповідачу та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акту, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акт є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами.

Пунктом 11.1 договору визначено, що він набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31.12.2013 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Додатковою угодою №1 від 14.10.2013р. пункт 4.1. статті 4 «Порядок обліку газу» викладено у новій редакції.

Додатковою угодою №2 від 19.12.2013р. пункт 2.1. статті 2 «Кількість та якість газу» та пункт 5.5. статті 5 «Ціна газу» викладені у новій редакції.

Договір та додаткові угоди до нього підписані сторонами та скріплені печатками підприємств.

Оцінивши зміст спірного договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що останній за правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України та глав 19, 20 Господарського кодексу України.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зазначена норма Цивільного кодексу України кореспондується з положеннями статті 265 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобовязаний виконати свій обовязок та зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

На виконання умов договору позивач продав, а відповідач прийняв природний газ у період з січня 2013 року по грудень 2013 року на загальну суму 284 184 400 грн. 43 коп., що підтверджується підписаними у двосторонньому порядку та скріпленими печатками підприємств актами приймання передачі природного газу від 31.01.2013р., 28.02.2013р.. 31.03.2013р., 30.04.2013р., 31.08.2013р., 26.09.2013р., 30.09.2013р., 31.10.2013р., 30.11.2013р., 31.12.2013р. та 24.01.2014р.

За змістом п.6.1 Договору від 28.12.2012р. №13/2793-ТЕ-6 оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами, шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Однак розрахунки за газ, поставлений у 2013 році відповідач здійснив несвоєчасно, з порушенням строків оплати, встановлених в договорі, остаточну суму заборгованості у розмірі 119 863 638,83 грн. відповідачем сплачено лише 30.12.2014р. відповідно до Договору про організацію взаєморозрахунків від 24.12.2013р. №1586/30.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.2013р. був укладений Договір про організацію взаєморозрахунків №1586/30 між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Донецькій області, Департаментом фінансів Донецької облдержадміністрації, Департаментом житлово-комунального господарства Донецької облдержадміністрації, Обласним комунальним підприємством «Донецьктеплокомуненерго» та Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», предметом якого є організація та проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до п.24 ст.14 та п.2 ст.16 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про теплопостачання» державна підтримка у сфері теплопостачання надається відповідно до обсягів коштів, передбачених законом про Державний бюджет України та місцевими бюджетами на відповідний рік, а також коштів на проведення науково-дослідних робіт з удосконалення систем теплопостачання та енергозбереження.

Згідно із ч.2 ст.93 Бюджетного кодексу України порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 24 ст.14 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» передбачено установити, що у 2014 році кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами частини третьої статті 15, частини третьої статті 29 і частини третьої статті 30 Бюджетного кодексу України, спрямовуються на реалізацію програм та заходів, визначених частиною четвертою статті 30 Бюджетного кодексу України, а кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами статей 11, 12 і 13 цього Закону, спрямовуються відповідно на субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у звязку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (за рахунок джерел, визначених пунктами 14, 15, 16, 17 і 20 статті 11, пунктом 5 статті 12 та пунктом 10 статті 13 цього Закону).

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 №30 затверджено Порядок та умови надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 1 зазначеної Постанови №30 зазначений Порядок визначає механізм перерахування і надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (далі - заборгованість) (п.1 Порядку (Постанова №30)).

Згідно з п.4 цього Порядку, підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію населенню або надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (далі - надавачі послуг), та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості (далі - учасники розрахунків), у тому числі у разі заміни сторони у зобовязанні під час здійснення розрахунків за придбану/реалізовану на оптовому ринку електричну енергію та відступлення прав вимоги щодо заборгованості за природний газ на користь Національної акціонерної компанії Нафтогаз України, згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості на дату підписання такого договору. Примірний договір про організацію взаєморозрахунків наведений у додатках 2 і 3 (у разі проведення взаєморозрахунків за рахунок джерел, визначених пунктом 5 статті 12 Закону України Про Державний бюджет України на 2014 рік, залучених до спеціального фонду державного бюджету відповідно до пункту 2 статті 16 даного Закону). Кількість сторін зазначеного договору є необмеженою та визначається такою кількістю учасників розрахунків, виконання договору якими забезпечить погашення заборгованості та проведення розрахунків у повному обсязі.

Відповідно до п. 12 зазначеного Порядку Казначейство перераховує субвенцію відповідно до Порядку перерахування міжбюджетних трансфертів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2010 р. № 1132 (Офіційний вісник України, 2010 р., № 96, ст. 3399), і Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого Мінфіном. Розрахунки за рахунок джерел, визначених пунктами 14-17 статті 11 Закону України Про Державний бюджет України на 2014 рік, проводяться шляхом залучення коштів з єдиного казначейського рахунка.

Умовами договору №1586/30 від 24.12.2014р. про організацію взаєморозрахунків передбачено, що на погашення заборгованості відповідача за спожитий природний газ за 2013р. за договором №13/2793-ТЕ-6 від 28.12.2012р. з державного бюджету виділено 119 863 638,83грн.

Отже, факт виконання відповідачем зобов'язань за цим договором щодо сплати 119 863 638,83грн. підтверджується копією платіжного доручення №3 від 29.12.2014р. та банківської виписки по рахунках за 30.12.2014р., тобто на момент предявлення позивачем позовної заяви у січні 2015 року заборгованість за поставлений природний газ у відповідача була відсутня.

Оскільки відповідач за поставлений газ вчасно не розрахувався, позивачем нараховано пеню за прострочення виконання грошового зобовязання в сумі 19 058 655,16грн., інфляційних витрат в сумі 30 814 432,35грн. та 3% річних в сумі 6 955 826,30грн. за період з 14.02.2013р. по 30.12.2014р.

Саме стягнення цих коштів є предметом позову у даній справі.

Відповідно до правової позиції щодо спірних правовідносин, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015р. у справі №924/1230/14, у якій зазначено про відсутність підстав для стягнення пені, передбаченої умовами договору поставки природного газу, та застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, оскільки, уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору поставки природного газу.

Отже, для застосування штрафних санкцій, передбачених договором поставки природного газу, та наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків, який діяв на момент розгляду справи і відповідно до якого сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору.

Таким чином, розрахунок за поставлений у квітні 2013р. (частково в сумі 2 532 082,25 грн.), травень-грудень 2013р. природний газ на суму 119 863 638,83 грн. відбувся у порядку та строки, передбачені у договорі про організацію взаєморозрахунків №1586/30 від 24.12.2014р., тому відсутні підстави для застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, у цій частині спірних правовідносин.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, за зобовязаннями січня березня 2013р. та квітня 2013р. (частково в сумі 9 675 070,03 грн.) розрахунки проведені безпосередньо за договором купівлі-продажу природного газу №13/2793-ТЕ-6 від 28.12.2012р. та вони не охоплені договором про організацію взаєморозрахунків №1586/30 від 24.12.2014р.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду щодо застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України лише у частині спірних правовідносин, а саме за зобовязаннями січня березня 2013р. та квітня 2013р. (частково в сумі 9 675 070,03 грн.).

В свою чергу посилання позивача на невірне застосування у спірних правовідносинах постанови ВСУ від 01.07.2015р. у справі №924/1230/14 є безпідставним, оскільки відповідно до приписів ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання, встановлює виключення із загального правила про припинення зобовязання у звязку із неможливістю його виконання. Аналогічні положення закріплені у ч. 1 ст. 229 ГК України, яка встановлює, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобовязання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобовязаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобовязання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених Цивільним кодексом України та іншими законами.

Відповідно до п. 6.1. Договору визначено, що остаточний розрахунок за фактично переданий обсяг газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За умовами п. 3.4 Договору, акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами, у них містяться дані про фактичні обсяги використаного газу, його фактичну ціну та вартість.

Відповідно до п.п.2.1.1, 2.1.2, 3.3 Договору від 28.12.12р. №13/2793-ТЕ-6 та фактичних обставин справи, слідує, що сторонами обовязок зі сплати вартості спожитого природного газу саме в розмірах: 57 322 828,43 грн. за поставлений природний газ у січні 2013р. в обсязі 43 784,623 тис.куб.м., 48 236 660,98грн. за поставлений газ у лютому 2013р. в обсязі 36 844,379 тис.куб.м., 48 971 889,37 грн. за поставлений газ у березні 2013р. в обсязі 37 405,965 тис.куб.м., 12 198 028,48 грн. за поставлений природний газ у квітні 2013р. в обсязі 9 317,162 тис.куб.м. визначено остаточно лише за станом на кінець вересня 2013р.

Таким чином, акти приймання-передачі природного газу №б/н від 26.09.2013р. є підставою для остаточного розрахунку між сторонами у сумі визначеній у них та обумовлюють обовязок відповідача щодо сплати безпосередньо такої вартості природного газу, з огляду на встановлення його поставки саме в наведеному у них обсязі, з моменту їх оформлення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду щодо наявності обовязку відповідача з оплати вартості спожитого природного газу, обсяги якого відображено в актах приймання-передачі №б/н від 26.09.2013р. здійснити розрахунок за ними за зобовязаннями січня-квітня 2013р. в частині загальної суми 166 729 407,26грн. не пізніше 13.10.2013р., що є поточним строком до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (в означеному випадку складання актів). При цьому ці висновки ґрунтуються також на тих фактах, що фактичне споживання газу за всіма підписаними актами прийому-передачі не тотожні визначеним обсягам газу пунктом 2.1. ст.2 Договору та Додаткової угоди до нього № 2 від 19.12.2013р.

При цьому п. 5.5. Договору в редакції Додаткової угоди №2 від 19.12.2013р. визначає, що загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Відтак, вартість поставленого природного газу повинна бути сплачена відповідачем:

-у січні 2013р. в сумі 44 198,58грн. (на підставі актів від 31.01.2013р.) не пізніше 13.02.2013р., в сумі 57 322 828,43грн. (на підставі актів від 26.09.2013р.) не пізніше 13.10.2013р.;

-у лютому 2013р. в сумі 36 711,27грн. (на підставі актів прийому-передачі від 28.02.2013р.) не пізніше 13.03.2013р., в сумі 48 236 660,98грн. (на підставі актів прийому-передачі від 26.09.2013р.) не пізніше 13.10.2013р.;

-у березні 2013р. в сумі 33 402,94грн. (на підставі актів від 31.03.2013р.) не пізніше 13.04.2013р., в сумі 48 971 889,37грн. (на підставі актів від 26.09.2013р.) не пізніше 13.10.2013р.

-у квітні 2013р. в сумі 9 123,80грн. (на підставі актів від 30.04.2013р.) не пізніше 13.05.2013р., в сумі 12 198 028,48грн. (на підставі актів від 26.09.2013р.) не пізніше 13.10.2013р.

Прострочення відповідачем грошового зобовязання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України тягне за собою обовязок сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми за весь час несвоєчасного виконання обовязку щодо сплати відповідних сум, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У звязку з вищевикладеним та здійснивши повний розрахунок 3% річних та інфляційних витрат колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про задоволення даної вимоги частково та стягнення з відповідача 863 062,20 грн. 3% річних з 14.10.13р. по 29.01.14р. та 375 384,19грн. інфляційних витрат за зобовязаннями січня-березня 2013р. та квітня 2013р., при цьому у межах визначеного позивачем терміну, на суму боргу, що існувала у цей час, беручи до уваги проведені оплати.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню за прострочення основного зобовязання січня-квітня 2013р., що становить 10 176 097,43 грн.

За приписами статей 611, 612 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобовязання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Такий вид забезпечення виконання зобовязання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу країни, статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Згідно Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.2 Договору сторони обумовили, що у разі невиконання Покупцем умов п.6.1 означеного договору, він зобовязується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 10 176 097,43грн., підлягають частковому задоволенню у сумі 2 710 958,37грн., за зобовязаннями січня-березня 2013р. та квітня 2013р., виходячи з того, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування.

Також, відповідач у відзиві №юр/2720 від 25.11.2015р. просить відмовити у задоволенні 3% річних, пені та інфляційних витрат повністю, з огляду на відсутність вини у несплаті спірної суми вчасно, а також підкреслює вкрай важке фінансове становище. Крім того, відповідач зазначив, що відповідальність у вигляді нарахування інфляційної складової та 3 % річних в договорі сторони не передбачили.

Як визначено в Постанові Верховного Суду України від 01.10.2014р. №6-113цс14 нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входить до складу грошового зобовязання і є особливою мірою відповідальністю боржника за прострочення грошового зобовязання , оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що право позивача на стягнення неустойки як штрафних санкцій, відповідно до норм Господарського кодексу України, передбачено законодавством так само, як і право на стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, відповідно до норм Цивільного кодексу України.

У звязку з вищевикладеним, клопотання відповідача про відмову у стягненні з нього 3% річних, пені та інфляційних витрат повністю, задоволенню не підлягає.

Таким чином, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і обєктивно зясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Донецької області від 26.11.2015р. у справі №908/305/15-г підлягає залишенню без змін.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті держаного мита за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ на рішення господарського суду Донецької області від 26.11.2015р. у справі №908/305/15-г - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 26.11.2015р. у справі №908/305/15-г - залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Н.В. Ломовцева

Судді: І.В. Зубченко

ОСОБА_3

Надруковано 5 прим.:

1. Позивачу;

2. Відповідачу;

3. У справу,

4. ДАГС,

5. ГСДО