Ухвала суду № 58160087, 01.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2016 року м. Київ К/800/31507/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

та секретаря Коби Т.В.,

за участю:

представника позивача - Шевченка В.В.,

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 31 березня 2015 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року

у справі № 802/456/15-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сегіна»

до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

ТОВ «Сегіна» звернулося до суду з адміністративним позовом до Козятинської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24 жовтня 2014 року №0000832201.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 31 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року, позовні вимоги задоволено повністю.

Козятинська ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі акта від 30 вересня 2014 року №95/22/37258767, Козятинською ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області прийнято податкове повідомлення-рішення від 24 жовтня 2014 року №0000832201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додатну вартість на загальну суму 3 394 123,00 грн. (2715298 грн. - основний платіж та 678825 грн. - штрафні санкції).

Згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що заявлена господарська діяльність відповідає основним видам діяльності TOB «Сегіна», а саме: роздрібна торгівля пальним.

Між позивачем та ТОВ «Праус» укладено три договори поставки нафтопродуктів №01/71 від 01 квітня 2014 року, №11/11 від 11 квітня 2014 року, №22/46 від 22 квітня 2014 року, відповідно до яких ТОВ «Праус» зобов'язалось передати у власність позивача нафтопродукти, а позивач - прийняти і оплатити їх вартість.

За умовами договорів, поставка нафтопродуктів здійснювалась на умовах EXW Інкотермс 2010, резервуари ПАТ «Дніпронафтопродукт» та інших нафтобаз, що належать цьому підприємству на праві власності чи користування (підпункт 4.2).

Згідно Правил ІНКОТЕРМС-2010, «EXW (EX Works (... Named place)) Франко завод (…название места). Термин «Франко завод» означает, что продавец считается выполнившим свои обязанности по поставке, когда он предоставит товар в распоряжение покупателя на своем предприятии или в другом названном месте (например, на заводе, фабрике, складе и т. п.). Продавец не отвечает за погрузку товара на транспортное средство, а также за таможенную очистку товара для экспорта».

На виконання умов зазначених договорів між сторонами були підписані додаткові угоди про поставку бензину автомобільного від 01 квітня 2014 року №140430000000192, від 11 квітня 2014 року №140430000000131, від 22 квітня 2014 року №140430000000142 до договору №22/46.

Суди попередніх інстанцій на підставі доказів, які містяться у матеріалах справи, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшли висновку про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а саме: податкові накладні, акти приймання-передачі, товарно-транспортні накладні, заявок про надання дозволу на навантаження автомобілів нафтопродуктами. Розрахунки з контрагентом за поставлений товар відбувалися в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями.

Також, позивачем надано сертифікати відповідності, які підтверджують відповідність вказаних нафтопродуктів вимогам державних стандартів по їх виготовленню, та відображені у товарно-транспортних накладних, що дає змогу ідентифікувати які саме нафтопродукти транспортувались.

Судами попередніх інстанцій досліджені наявні в матеріалах справи копії: договору зберігання №2608 від 01 вересня 2011 року, укладеного між позивачем та ПАТ «Дніпронафтопродукт»; договору зберігання №3674 від 01 серпня 2013 року, укладеного між ТОВ «Праус» (поклажодавець) та ПАТ «Дніпронафтопродукт» (зберігач); договорів оренди ТОВ «Сегіна» автозаправних станцій та обладнань на які позивач здійснював подальшу реалізацію нафтопродуктів.

Придбані за вказаними договорами нафтопродукти зберігались на складах у м. Кременчук та м. Калинівка, які згідно договорів про надання послуг №3220 від 04 січня 2013 року, №3289 від 01 лютого 2013 року, укладені між ПАТ «Дніпронафтопродукт» та ТОВ «Еквіта» і ТОВ «КНП-ПЛЮС» відповідно, використовує ПАТ «Дніпронафтопродукт».

Транспортування нафтопродуктів безпосередньо на автозаправні станції позивача для роздрібної реалізації здійснювалось ТОВ «Торговий дім «Кременчукнафтопродуктсервіс» та ТОВ «Еко-Вей» на підставі договорів про перевезення вантажів автомобільним транспортом №7 від 02 січня 2013 року та №Е06/13 від 18 березня 2013 року відповідно, а також підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними.

Разом з тим, слід відзначити, що обставини, встановлені в акті перевірки ТОВ «Праус», не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента, відповідачем надано не було.

Такий підхід узгоджується із судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Також, судами попередніх інстанцій досліджено, що відомості стосовно наявності судових вироків щодо посадових осіб ТОВ «Праус» відсутні.

Враховуючи що позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагенту, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

І відповідно, колегія суддів погоджується з висновком судів щодо протиправності дій Козятинської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області в частині прийняття оспорюваного податкового повідомлення - рішення від 24 жовтня 2014 року №0000832201.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області залишити без задоволення.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 31 березня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року - без змін.

Ухвала підлягає перегляду Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев