Ухвала суду № 58158555, 26.10.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2011 р.

Справа № 2-а-2750/10/1570

Категорія:8.2.3

Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С.О.

Одеський апеляційний адміністративного суду у складі:

головуючого судді Крусян А.В.,

суддів Джабурії О.В., Шляхтицького О.І.,

секретаря Пеха Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2010 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Наталка –Трейд» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

15.03.2010р. товариство з обмеженою відповідальністю «Наталка – Трейд»(надалі - ТОВ «Наталка –Трейд») звернулося до суду з позовом до державної Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси (надалі –ДПІ у Приморському районі м. Одеси), в якому, згідно уточненням до позовних вимог, просило скасувати податкові повідомлення-рішення №0010892310/01 від 26.02.2010р., №0001352310/1 від 26.02.2010р. та №0009631701/0 від 01.12.2009р./арк. 47-48/.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07.09.2010р. позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові-повідомлення рішення №0010892310/1 від 26.02.2010р., №0001352310/1 від 26.02.2010р., №0009631701/0 від 01.12.2009р.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обгрунтованість судового рішення в межах апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 30.09.2009р. до 10.11.2009р. відповідач здійснив виїзну планову документальну перевірку позивача, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008р. до 31.03.2009р. за результатами якої складений акт №15257/23-3/33387136 від 17.11.2009р./ арк. 8-25/

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.п. 4.1.1, 4.1.6, п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.2.1, п.5.2, 5.9 ст.5, п.п. 7.3.3, 7.3.5, п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», порушення пп. 3.1, п.3.1 ст.3, п. 4.1, ст.4, пп.7.4.5, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», порушення п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п.п. 8.1.1, 8.1.2 п. 8.1 ст. 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», порушення п.1 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»та порушення ст.ст. 11, 19, 22 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки та збори». / арк. 25/

На підставі акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №00100892310/1 від 26.02.2010р., яким визначено податкове зобов’язання позивача за основним платежем з податку на додану вартість у сумі 289467грн. та за штрафними санкціями на суму 144734грн., усього на суму 434201грн. /арк.49/, повідомлення-рішення № 0001352310/1 від 26.02.2010р. яким визначено податкове зобов’язання позивача за основним платежем з податку на прибуток підприємств у сумі 0 грн. та за штрафними санкціями на суму 39597 грн., усього на суму 39597грн. /арк. 50/, та повідомлення-рішення №0009631701/0 від 01.12.2009р. яким визначено податкове зобов’язання позивача за основним платежем з податку з доходів фізичних осіб у сумі 24640,73 грн. та за штрафними санкціями на суму 49281,46 грн., усього на суму 73922,19грн. /арк. 28/

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів правомірності прийняття рішень про застосування фінансових санкцій до позивача.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно з п.1.8. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.3 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредитного періоду, має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Згідно з підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) та основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Тобто, до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при його придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.п.7.4.5 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено дату виникнення права на податковий кредит як одну з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачалося, що суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

У разі, коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з п.п.7.7.1 цієї статті має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Підставою для отримання відшкодування є дані податкової декларації за звітний період (п.7.7. 3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Судом першої інстанції встановлено, що дані податкової декларації, у якій позивач відобразив суми податкового кредиту, відповідають податкової накладній виданої контрагентом.

Згідно до п.7.2.4. Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Висновки перевірки щодо того, що свідоцтво контрагента, який виписував податкові накладні було анульовано, спростовується постановою Одеського окружного адміністративного суду /арк. 36-37/ та ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суд /арк. 56-58/, яким рішення про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість контрагента позивача скасовано, а тому є чинним, що свідчить про те, що позивач на законних підставах включив суми сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту.

На підставі викладеного, дії позивача по включенню сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та декларуванню бюджетного відшкодування повністю відповідають механізму, визначеному Законом України «Про податок на додану вартість».

Згідно п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п.5.2. ст.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються: дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді: а) вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до закону, у встановлених ними межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданих платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток підприємств; б) вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених у підпункті 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; в) вартості послуг домашнього обслуговуючого персоналу, безоплатно отриманих платником податку, включаючи працю підпорядкованих осіб, а також осіб, що перебувають на військовій службі чи є заарештованими або ув'язненими.

Судом першої інстанції встановлено, що робітники позивача, при виконанні своїх трудових обов'язків, використовують особисті автомобілі, їх функція спрямована на одержання позивачем товарів, робіт та послуг, які позивач надалі використовує у своїй господарській діяльності. Відповідно до умов трудових договорів, укладених з такими співробітниками /арк. 90-92/, позивач взяв зобов'язання забезпечувати таких співробітників бензином.

Відповідно до п.1.2.ст.1. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», доходом фізичної особи є кошти, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що фізична особа одержала у власність. З матеріалів справи вбачається, що бензин, яким позивач забезпечує співробітників, надається не у власність, а для виконання трудових функцій потребуючі пересування. При цьому позивач веде облік використання бензину за допомогою шляхових листів /арк. 93-95/, що дає можливість позивачу перевіряти правильність використання майна переданих співробітникові для виконання своїх трудових функцій.

На підставі викладеного, суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального закону та вирішив справу по суті правильно, тому постанова суду першої інстанції в порядку ст. 200 КАС України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга –залишенню без задоволення.

Керуючись, ст.ст.198, 200, 205, 206 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2010 року залишити - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Головуючий:

Судді: