Ухвала суду № 58118957, 02.06.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/701/16 Справа № 196/1421/15-к Головуючий у 1 й інстанції - Бойко Ю. О. Доповідач - Слоквенко Г.П.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2016 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Слоквенка Г.П. ,

суддів Мудрецького Р.В., Іванової А.П.,

за участю секретаря Зичкової К.О.,

прокурора Горового С.О.,

захисників ОСОБА_2, ОСОБА_1,

представника потерпілого Паська А.О.,

представника цивільного відповідача ОСОБА_4,

обвинуваченого ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5, представника потерпілого ОСОБА_7- адвоката Паська А.О. та представника цивільного відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» на вирок Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2016 року щодо ОСОБА_5, обвинуваченого за ч.2 ст.286 КК України,

В с т а н о в и л а:

цим вироком

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Вольногірськ Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, громадянин України, одружений, який зареєстрований по АДРЕСА_1, мешкає за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимий,-

засуджений за ч.2 ст.286 КК України з призначенням покарання у виді позбавлення волі строком 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 1 рік та на підставі ст.. 75 КК України від відбування призначенного покарання звільнено з іспитовим строком 3 роки. Позов Паська А.О. в інтересах ОСОБА_7 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на користь ОСОБА_7 33873,01 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 50000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено за недоведеністю. Судом також вирішено долю речових доказів та питання розподілу процесуальних витрат.

Вироком суду ОСОБА_5 визнано винним та засуджено за те, що він 12.05.2015 року близько 12 години 30 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем "Volkswagen Transporter" реєстраційний номер НОМЕР_1, слідував по автомобільній дорозі "Дніпропетровськ-Царичанка-Кобеляки-Решетилівка" зі сторони міста Дніпропетровськ у напрямку селища Царичанка, де в цей час, попереду нього, у попутному напрямку слідував моторолер "Yamaha Jog", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_7

В ході руху, слідуючи по 75 км вказаної автомобільної дороги, що проходить по території села Китайгород Царичанського району Дніпропетровської області, водій ОСОБА_5 не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя та здоров'я громадян, виявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, не обрав безпечного інтервалу між попутним та зустрічним транспортними засобами, які перебували у стані зустрічного роз'їзду, допустив зіткнення з моторолером "Yamaha Jog" з реєстраційним номером НОМЕР_2, у результаті якого водій моторолера ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження, які в сукупності відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, а саме: відкрита черепно-мозкова травма; забій головного мозку; перелом основи черепу і кісток носу та верхньої щелепи з двох сторін; двухсторонній перелом нижньої щелепи в області 4.3 зубів і лівого суглобового паростка; закрита тупа травма грудної клітки, забій легенів; травматична ампутація 2-5 пальців лівої кисті на рівні п'ясно-фалангових суглобів, перелому основної фаланги 2-го пальця зліва.

Злочинна недбалість водія автомобіля "Volkswagen Transporter" з реєстраційним номером НОМЕР_1 ОСОБА_5 призвела до грубого порушення вимог п.п. 1.3, 1.5, 2.3 (б), 12.3, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху України, що знаходиться в причинному зв'язку з наслідками, що настали.

Таким чином, своїми винними діями ОСОБА_5 скоїв злочин, передбачений ст. 286 ч. 2 КК України: порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть або заподіяло тяжке тілесне ушкодження.

В апеляціях:

-прокурор, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить вирок суду скасувати у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок м'якості та ухвалити новий вирок, яким призначити покарання ОСОБА_5 у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 3 роки без застосування ст.. 75 КК України. Висновок судової транспортно-трасологічної експертизи №70/29-310 від 14.07.2015 року визнати належним та допустимим доказом. Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_5 на користь держави витрати на залучення експертів у сумі 6756 грн. 96 коп;

-захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 просить вирок суду скасувати та закрити кримінальне провадження щодо його підзахисного у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України;

-представник потерпілого ОСОБА_7- адвокат Пасько А.О. просить вирок суду змінити в частині призначеного покарання та призначити ОСОБА_5 покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 1 рік, а також в частині вирішення цивільного позову, а саме задовольнити позов Паська А.О. в інтересах ОСОБА_7 в повному обсязі. Стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_7 на відшкодування матеріальної шкоди 33873,01 грн., на відшкодування моральної шкоди - 500 000грн.;

-представник цивільного відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» просив вирок суду скасувати в частині задоволення цивільного позову про стягнення з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_7 33873,01 грн. матеріальної шкоди, 50000 грн. моральної шкоди, в іншій частині вирок в частині вирішення цивільного позову залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думку прокурора Лівочки М.О., який підтримав апеляцію прокурора, що приймав участь в розгляді провадження судом першої інстанції, та просив її задовольнити, обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника, які, кожен окремо, підтримали апеляційну скаргу захисника та просили її задовольнити, та заперечували проти задоволення інших апеляцій, представника потерпілого Паська А.О., який підтримав свою апеляцію та просив задовольнити її, представника цивільного відповідача, який підтримав свою апеляцію, перевіривши матеріали провадження в межах апеляцій, обговоривши їх доводи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора, захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5, представника потерпілого ОСОБА_7- адвоката Паська А.О. та представника цивільного відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто в тому числі ухвалене з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст.94 цього Кодексу, з наведенням належних та достатніх мотивів і підстав його ухвалення.

Законним є судове рішення, постановлене за умови правильного застосування кримінального закону і дотримання при проваджені у справі кримінально-процесуального закону.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог кримінально-процесуального закону.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави для його ухвалення.

Відповідно до вимог ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Посилання в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_6 на те, що судове слідство у справі проведено неповно і необ'єктивно, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджені зібраними у ній доказами, є необґрунтованими.

Матеріалами провадження підтверджено, що судове слідство у ньому проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, таких порушень цього закону, котрі були б суттєвими і тягли за собою скасування вироку, у справі не допущено. Відповідно не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ'єктивність дослідження органами досудового розслідування та судом обставин кримінального провадження. Висновки суду щодо доведеності винності ОСОБА_5 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, за який він засуджений, підтверджується сукупністю доказів, які зібрані з додержанням вимог кримінального процесуального закону та перевірені під час розгляду кримінального провадження, яким суд дав належну оцінку.

Вироком суду ОСОБА_5 визнано винним за ч. 2 ст. 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження. Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні зазначеного злочину за вказаних у вироку обставин та кваліфікація його дій за ознаками ч. 2 ст. 286 КК України ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні та правильно оцінених судом доказах, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені розглянутими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами і, зокрема, даними, що містяться в показаннях учасників судового провадження та даними досліджених в судовому засіданні документів. Будь-яких підстав, які б викликали сумнів у викладених висновках суду перевіркою матеріалів провадження не виявлено. Оскільки наведені докази, крім тих, які судом першої інстанції визнано недопустимими, зібрані у встановленому законом порядку і узгоджуються між собою, підстав піддавати сумніву їх достовірність та допустимість колегія суддів не вбачає.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження, технічного носія інформації фіксування судового провадження та журналу судового засідання встановлено, що суд першої інстанції провів всебічне, повне й неупереджене дослідження всіх обставин кримінального провадження, безпосередньо перевірив при судовому розгляді наявні у кримінальному провадженні докази, допитав обвинуваченого, потерпілого, свідків, перевірив письмові докази, яким дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.

На підтвердження винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, суд обґрунтовано послався на показання під час судового розгляду потерпілого ОСОБА_8, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, а також на матеріали письмових документів, а саме: протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 12.05.2015 року, висновок експерта № 123 від 04.08.2015 року, відповідно до якого потерпілому ОСОБА_7 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, протокол слідчого експерименту від 16.09.2015 року за участю потерпілого ОСОБА_7, висновок судової автотехнічної експертизи № 70/27-627 від 24.09.2015 року. Крім того, цілком обґрунтовано були визнані судом недопустимими доказами - висновок судової транспортно-трасологічної експертизи № 70/29-310, проведеної 14.07.15 року НДІКЦ при ГУМВС України в Дніпропетровській області та висновку комісійної судової автотехнічної експертизи № 7772 від 31.08.2015 року, проведеної Харківським НДІСЕ ім. заслуженого Професора М.С. Бокаріуса.

Надаючи оцінку зазначеним доказам у своїй сукупності, колегія суддів не сумнівається у їх належності та допустимості, вважає такі докази достатніми для доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому злочинних діянь, а тому не вбачає підстав визнати наведені у вироку висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Наведеними доказами, яким суд дав належну оцінку, спростовуються викладені в апеляційній скарзі захисника обвинуваченого доводи про те, що в діях ОСОБА_5 відсутній склад інкримінованого йому злочину, та що у провадженні немає об'єктивних доказів, які вказують на його вину, оскільки обвинувачений(сторона захисту) взагалі не оцінює свої дії та аналіз доказів, які суд поклав в основу обвинувального вироку.

Як убачається з матеріалів провадження, потерпілий ОСОБА_8 в судовому засіданні надав свідчення, які повною мірою підтверджують дані, викладені у протоколі слідчого експерименту від 16.09.2015 року за його участю а саме про те, що 12.05.2015 року у дообідню годину він слідував по вказаній автомобільній дорозі з боку села Могилів в бік села Китайгород, а саме у центральну його частину. Рухався він біля правого узбіччя на своєму моторолері зі швидкістю 40 км/год, коли рухався по спуску з переїздного посту через річку Оріль, то бачив що у зустрічному йому напрямку по своїй смузі для руху слідував вантажний автомобіль "MAN" з напівпричепом. Після зближення з даним автомобілем, коли його моторолер був біля задньої частини напівпричепа автомобіля, він відчув удар, після чого подальшого розвитку подій не пам'ятає. Також потерпілий додав, що протягом всього руху він слідував прямолінійно та не змінював його напрямку.

Дані свідчення підтверджуються й показами свідка ОСОБА_9, яка пояснила, що в той день чоловік поїхав на заправку та по хліб, а коли не дочекалася, поїхала його шукати. В лісочку зліва стояла машина з мигалками. Коли побачила мопед, кров та взуття чоловіка, то підійшла й запитала про те, хто збив. ОСОБА_5, який там стояв, сказав, що він не знає хто збив її чоловіка. Коли її чоловік у Царичанській районній лікарні прийшов до свідомості, то сказав, що їхала "фура" і в момент, коли вони розминалися, відчув удар і після того вже нічого не пам'ятав.

Вищезазначені показання цілком відповідають і поясненням свідка ОСОБА_12, яка пояснила, що в той день їхала велосипедом до дочки, біля траси зупинилася щоб проїхали машини. Проїхала одна, друга і була "фура". Коли дійшла до краю дороги почула шум, глянула в сторону Дніпропетровська, там лежала людина. Бачила міліцейську машину і подумала, що ситуація знаходиться під контролем, тому й пішла по своїм справам далі.

Не суперечать викладеному раніше і покази свідка ОСОБА_11, який показав, що в момент зіткнення знаходився в задньому відділенні інкасаторського автомобіля і моменту зіткнення не бачив, але зрозумів, що автомобіль різко пішов вліво і сталося зіткнення.

Всі вищенаведені свідчення узгоджуються і з показаннями свідка ОСОБА_10, який пояснив, що перед дорожньо-транспортною пригодою знаходився в інкасаторському автомобілі, яким керував ОСОБА_5, був заклопотаний підготовкою до інкасації. Траса практично була пустою. Попереду метрів за 70 їхав скутер, а на зустріч їхала "Газель" чи мікроавтобус. Коли рився у мішку, то почув возглас водія: "Куда він?", і відчув різкий поворот вліво. Коли підняв голову, то нічого не зрозумів. Вони опинилися на полосі зустрічної смуги, а коли розвернулися і під'їхали, то побачив лежачого потерпілого на асфальті, а також десь по середині проїжджої частини біля нього знаходився скутер.

Правильність та об'єктивність вищезазначених доказів підтверджується також матеріалами письмових документів, які містяться в матеріалах провадження, а саме: протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 12.05.2015 року, в якому зазначається про наявність слідів, що свідчить про переміщення об'єктів на місці пригоди після ДТП до початку огляду, результати огляду транспортних засобів та опис пошкоджень. Виявлено у автомобіля "Volkswagen Transporter" з реєстраційним номером НОМЕР_1 розбиту праву передню фару, деформоване праве переднє крило, відбите бокове праве дзеркало заднього виду, деформацію правої передньої двері, деформовану задню праву арку. Також зафіксовано, що в моторолері "Yamaha Jog" з реєстраційним номером НОМЕР_2: відсутня передня фара, деформована багажна накладка, відсутня накладка на кермо зліва, відсутня декоративна накладка зліва, відсутні бокові дзеркала заднього виду, розбита накладка задньої фари. В протоколі відображено наявність характерних для даного ДТП слідів і інших речових доказів на транспортному засобі "Volkswagen Transporter" з реєстаційним номером НОМЕР_1, а саме наявність у правій передній блок-фарі фалангів пальців руки. Даний транспорт був завантажений двома пасажирами та вантажем вагою 100 кг. Гальмівні системи та рульове керування автомобіля у справному стані. Зазначено, що опис моторолера не можливо було здійснити. Результати здійснених замірів на місці події внесено до протоколу; висновком експерта № 123 від 04.08.2015 року, відповідно до якого потерпілому ОСОБА_7 заподіяно тілесні ушкодження: відкрита черепно-мозкова травма; забій головного мозку; перелом основи черепу і кісток носу та верхньої щелепи з двох сторін; двохсторонній перелом нижньої щелепи в області 4.3 зубів і лівого суглобового паростка; закрита тупа травма грудної клітки, забій легенів; травматична ампутація 2-5 пальців лівої кисті на рівні п'ясно-фалангових суглобів, перелому основної фаланги 2-го пальця зліва. Тілесні ушкодження спричинені при дії з великою силою тупих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею чи об такі, можливо при обставинах, вказаних в постанові про призначення експертизи і потерпілим, 12.05.2015 року при дорожньо-транспортній пригоді. Тілесні ушкодження в сукупності відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя; протоколом слідчого експерименту від 16.09.2015 року за участю потерпілого ОСОБА_7; висновком експерта № 70/27-627 від 24.09.2015 року, згідно якого в даній дорожній обстановці водій автомобіля "Volkswagen Transporter" з реєстаційним номером НОМЕР_1 ОСОБА_5 повинен був діяти відповідно до вимог п.п. 12.3, 13.1 та 13.3 Правил дорожнього руху. У даній дорожній обстановці водій моторолера "Yamaha Jog" з реєстраційним номером НОМЕР_2 ОСОБА_7 повинен був діяти відповідно до вимог п. 1.5 Правил дорожнього руху. Технічна можливість уникнути зіткнення за заданих вихідних даних для водія автомобіля "Volkswagen Transporter" ОСОБА_5 визначалася виконанням ним вимог п.п. 12.3, 13.1 та 13.3 Правил дорожнього руху, що було необхідною умовою запобігання ДТП з його боку. При даному механізмові пригоди, технічна можливість уникнути зіткнення діями водія моторолера "Yamaha Jog" ОСОБА_7 не визначалася. При заданому механізмові пригоди, дії водія автомобіля "Volkswagen Transporter" ОСОБА_5 не відповідали вимогам п.п. 12.3, 13.1 та 13.3 Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору перебуває у причинному зв'язку з настанням даної ДТП. У заданій дорожній обстановці в діях водія моторолера "Yamaha Jog" ОСОБА_7 невідповідностей вимогам п.1.5 Правил дорожнього руху не вбачається.

Вивченням матеріалів справи не виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення вищевказаних доказів у справі, які б викликали сумніви в їх достовірності. Наявні у справі докази, крім визнаних районним судом недопустимими, відповідають вимогам закону щодо допустимості, достовірності й достатності доказів.

Колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу не підтверджені доводи апелянтів про недопустимість в якості доказу висновку судової автотехнічної експертизи № 70/27-627 від 24.09.2015 року, оскільки зазначена експертиза зроблена не на підставі даних, отриманих при допиті ОСОБА_5 13 травня 2015 року та 23 травня 2015 року в якості свідка, а даних, отриманих у результаті слідчого експерименту від 28 травня 2015 року, з інших матеріалів справи та даних, заданих слідчим у постанові про призначення судової автотехнічної експертизи № 70/27-627 від 24.09.2015 року. Відповідно до вимог ст. 87 КПК України, використання матеріалів та даних отриманих у результаті слідчих експериментів, не є підставою для їх визнання недопустимими в якості доказу.

Крім того, відповідно за ч. 1 ст. 65 та ч. 1 ст. 67 КПК України, на переконання колегії суддів, вказаний висновок експертизи не має наперед встановленої сили, а оцінюється за своїм внутрішнім переконанням та ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, тому посилання на нього у вироку є допустимим та не суперечить вимогам кримінально-процесуального закону.

Виходячи з того, що вказаний висновок однозначно вказує на наявність вини обвинуваченого ОСОБА_5, не містить в собі суперечностей, у колегії суддів відсутні підстави визнати такий висновок недопустимим доказом у справі.

Щодо доводів захисника про незаконне вилучення майна, а саме, порушення вимог КПК України в частині порядку проведення слідчих дій та наступних на їх підставі експертиз, проведення цих дій без попереднього дозволу суду, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність цих доводів, оскільки вилучені автомобіль та моторолер були визнані речовими доказами на підставі постанови слідчого від 12.05.2015 року, надавались для проведення експертних досліджень в якості речових доказів. Порушення в даному випадку положень ст.ст. 167, 171 КПК України, що було встановлено ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 жовтня 2015 року, жодним чином не може бути підставою для сумніву в частині змісту даних експертних досліджень.

З урахуванням наведеного, виходячи з того, що доводи захисника обвинуваченого не знайшли свого підтвердження та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги апеляційної скарги останнього про необхідність скасування вироку як винесеного з суттєвими порушеннями процесуальних норм задоволенню не підлягають.

Що ж стосується наведених в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_6 доводів про те, що судом не були взяті до уваги показання обвинуваченого в частині його непричетності до інкримінованого злочину, колегія суддів вважає їх необґрунтованими та погоджується з судом першої інстанції, який критично віднісся до відповідних свідчень обвинуваченого та цілком правильно визнав їх такими, що не підтверджуються, а взагалі спростовуються іншими доказами по кримінальному провадженню. Суд апеляційної інстанції також вважає це певною лінією захисту з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинене правопорушення, а тому вони в даному конкретному випадку не можуть бути підґрунтям для перегляду в апеляційному порядку оскаржуваного вироку суду.

Також не заслуговують на увагу доводи в апеляційній скарзі захисника в інтересах обвинуваченого про те, що судом було залишено поза увагою недостовірність показів інших свідків у зв'язку з суперечністю їх показань, а також те, що судове рішення було ухвалено з обвинувальним нахилом. Деякі розбіжності в показаннях свідків, які вони особисто давали під час судового розгляду свідчать про індивідуальне сприйняття кожним подій, учасниками яких вони були, і не впливають на висновок суду. А та обставина, що слідство і суд по-іншому оцінюють докази, зокрема, показання потерпілого, свідків, висновки експертиз та інших письмових доказів, порівняно з оцінкою їх обвинуваченим та його захистом, не свідчить про необ'єктивність слідчих органів і суду, на що є посилання в принесених апеляціях. Аналізуючи позицію обвинуваченого ОСОБА_5, співставляючи її з обвинуваченням, що йому інкримінується, а також з показами учасників судового провадження та з іншими доказами, дослідженими судом, які повністю викривають обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, колегія суддів робить висновок про те, що вищезазначені покази та інші наведені судом докази мають характер логічних, послідовних та об'єктивних. Зазначені докази винуватості ОСОБА_5 є такими, що доповнюють одне одного, є належними, достовірними, допустимими, достатніми та такими, що не суперечать Конституції та нормам КПК України.

Виходячи з наведеного, доводи захисту, про те, що обвинувачений не вчиняв зазначеного у вироку правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, є безпідставними, як і доводи про відсутність у провадженні об'єктивних доказів вини у вчиненні даного злочину і що обвинувальний вирок нібито побудований на припущеннях суду. Проаналізувавши наведені докази в їх сукупності і давши оцінку, суд обґрунтовано не погодився з даними доводами апелянта, та правильно оцінив докази, які поклав в основу свого рішення, як об'єктивні.

Колегія суддів вважає, що давши належну оцінку всім зібраним доказам у сукупності, врахувавши поведінку всіх учасників під час вчинення злочину, суд дійшов обґрунтованого висновку про винність ОСОБА_5 в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження за наведених у вироку обставин і правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 286 КК України. За таких обставин вважати, що ОСОБА_5 невмотивовано засуджено за вказані злочинні дії, немає підстав. Тому доводи захисника обвинуваченого є необґрунтованими, оскільки на підставах тих доказів, які були предметом перевірки в судових засіданнях, з достатньою повнотою з'ясовано всі обставини зазначеного у вироку злочину. Так як, вивченням матеріалів справи не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ'єктивність дослідження слідчими органами та судом обставин справи, не має підстав вважати, що у справі допущена суттєва неповнота досудового або судового слідства, яка викликає необхідність скасування вироку в частині засудження ОСОБА_5 за вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України з подальшим закриттям провадження по справі, на чому наполягає в своїй апеляції захисник ОСОБА_6

Згідно зі ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації. Для його вибору суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про винну особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші обставини, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого злочину.

З огляду на матеріали кримінального провадження, суд при призначенні покарання обвинуваченому в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, які згідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_5, який не розкаявся у вчиненні злочину, не відшкодував завдану шкоду, не вибачився перед потерпілим, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, позитивні характеристики особи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання в межах санкції статті у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки без реального його відбуття та без ізоляції від суспільства із застосуванням положень ст. 75 КК України з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 1 рік.

Отже, у цьому кримінальному провадженні, як видно з його матеріалів, не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_5 призначено із порушенням визначених у законі загальних засад, тому доводи прокурора та представника потерпілого з приводу цього є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо доводів прокурора про порушення судом першої інстанції вимог ч. 2 ст. 124 КПК України, а саме неправильного розподілу судом процесуальних витрат під час ухвалення свого рішення, які, до того ж вирішуються в порядку виконання вироку згідно ст. 537 КПК України, колегія суддів вважає їх такими, що не заслуговують на увагу, оскільки вищезазначене не є істотним порушенням згідно ст. 412 КПК України, а отже, не є підставою для зміни або скасування судового рішення судом апеляційної інстанції.

З цих підстав не підлягає задоволенню вимога прокурора про визнання належним та допустимим доказом висновку судової транспортно-трасологічної експертизи №70/29-310 від 14.07.2015 року.

Так, відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, під яким згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України вважаються незастосування або неправильне застосування вимог КПК, що перешкодило або могло перешкодити суду повно та всебічно з'ясувати обставини кримінального провадження та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Проте, в апеляційній скарзі прокурора є лише посилання на те, що суд у вироку неправильно вирішив питання розподілу процесуальних витрат, тоді як доводів відносно того, яким чином ці порушення закону перешкодило або могло перешкодити суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення, в скарзі не наведено. А визнання належним та допустимим доказом висновку судової транспортно-трасологічної експертизи №70/29-310 від 14.07.2015 року, ( при тому що питання поставлені експерту вирішені не були) не несе ніякого сенсового навантаження, є формальним і не утворює ніяких підстав для скасування чи зміни оскарженого вироку.

За таких обставин, визнати обґрунтованими доводи прокурора в цій частині колегія суддів не може.

Що стосується апеляційних вимог представника потерпілого ОСОБА_7 - Паська А.О. та представника цивільного відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_14 в частині вирішення цивільного позову, колегія суддів вважає їх такими, що заслуговують на увагу та зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає між іншим у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини, юридичної чи фізичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до положень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з обставин справи, потерпілий зазнав фізичних та моральних страждань, пов'язаних з порушенням звичного способу життя, які суд першої інстанції оцінив у 50000 грн.

На переконання колегії суддів, такий розмір моральної шкоди є необ'єктивним та не в повній мірі відповідає моральним втратам потерпілого, а тому колегія суддів не погоджується з судом першої інстанції та вбачає підстави в даному випадку для збільшення суми, що підлягає стягненню в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Але, як вбачається зі статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.

Згідно ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

За вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред'явлена безпосередньо до винної особи, оскільки за змістом статті 1191 ЦК особа, яка відповідає за шкоду, завдану з вини іншої особи, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої та особи, яка за неї відповідає, однакові.

Відповідно до статті 21 Закону № 1961-IV на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів. У зв'язку із цим при пред'явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу.

Оскільки відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках Моторному (транспортному) страховому бюро України, далі - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування. Наявність такої згоди у вигляді відповідної заяви цієї особи та виконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку з'ясовується судом першої інстанції, у зв'язку з чим до участі у справі може бути залучений страховик.

Страхове відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого в дорожньо-транспортній пригоді, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюються в порядку, передбаченому параграфом 2 глави 82 ЦК та розділом III Закону № 1961-IV.

При цьому страховому відшкодуванню підлягають і додаткові витрати, зумовлені необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Потреба у додаткових витратах встановлюється висновком медико-соціальної експертної комісії.

За загальним правилом особа, на користь якої здійснено страхування (потерпілий), не має права звернутися безпосередньо до страхувальника. Вимога про відшкодування шкоди пред'являється до страховика. Проте, якщо страхового відшкодування, сплату якого проводить страховик, недостатньо, страхувальник зобов'язаний сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою для повного відшкодування завданої ним шкоди.

Колегією суддів встановлено, що представником потерпілого ОСОБА_7 - адвокатом Пасько А.О. було заявлено цивільний позов про стягнення з ПАТ КБ «Приватбанк» 33 873 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 500 000 грн. - моральної шкоди.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, цивільно-правова відповідальність ПАТ КБ «Приватбанк», як власника транспортного засобу, застрахована ТДВ СК «Кредо». Таким чином, підстави вважати виключно ПАТ КБ «Приватбанк» належним відповідачем в даному випадку у колегії суддів відсутні. Отже, враховуючи те, що за законом заявлена сума шкоди підлягає стягненню саме зі страховика, підстави вважати, що суд обґрунтовано вирішив питання про відшкодування матеріальної шкоди саме з ПАТ КБ «Приватбанк», не залучивши до розгляду провадження ТДВ СК «Кредо» як страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу, колегія суддів не може.

Враховуючи те, що суд не дотримався вимог чинного законодавства під час вирішення цивільного позову у даному кримінальному провадженні, вважати обґрунтованим визначений судом порядок стягнення шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, колегія суддів не може.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційні скарги представника потерпілого ОСОБА_7 - Паська А.О. та представника цивільного відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_14 підлягають частковому задоволенню, а вирок суду - скасуванню в частині вирішення цивільного позову з направленням його на новий судовий розгляд до суду першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, виходячи з системного аналізу матеріалів кримінального провадження можливо зробити висновок, що суд першої інстанції під час ухвалення даного обвинувального вироку виходив першочергово з загальних засад кримінального процесуального законодавства, у зв'язку з чим було постановлено законне та обґрунтоване рішення, яке підлягає залишенню без змін в частині кримінального провадження, а апеляційні скарги в даному кримінальному провадженні - такими, що не підлягають задоволенню.

Будь-яких даних, які б свідчили про наявність при розслідуванні кримінального провадження та його розгляді істотних вимог норм кримінально-процесуального закону, які б тягли за собою безумовне скасування всього вироку, по справі не встановлено.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5, представника потерпілого ОСОБА_7- адвоката Паська А.О. та представника цивільного відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» - задовольнити частково.

Вирок Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2016 року щодо ОСОБА_5, обвинуваченого за ч.2 ст.286 КК України, в частині вирішення цивільного позову представника потерпілого ОСОБА_7 -Паська А.О. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - скасувати, направивши кримінальне провадження в цій частині на новий судовий розгляд в цей же суд в порядку цивільного судочинства.

В решті вирок суду залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді:

___ _____ ___

Слоквенко Г.П. Мудрецький Р.В. Іванова А.П.