Ухвала суду № 58099308, 01.06.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська 2а

Справа № 755/2811/15-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Савлук Т.В.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/6512/2016 Доповідач - Шиманський В.Й.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2016 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого - Шиманського В.Й.

Суддів - Качана В.Я., Кравець В.А.

при секретарі - Дука В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, Відділ реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини,-

В С Т А Н О В И Л А:

Із вказаним позовом до суду позивач звернулась в лютому 2015 року.

Зазначала, що вона разом з відповідачем проживала однією сімєю та вели спільне господарство без реєстрації шлюбу в період з травня 2009 року по липень 2012 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року позивачка народила сина ОСОБА_4.

ОСОБА_5 є біологічним батьком ОСОБА_4, даний факт відповідач не визнає, самоусунувся від виконання батьківського обов'язку та не надає позивачці матеріальної допомоги на утримання їх спільної дитини.

Оскільки відповідач відмовляється в добровільному порядку надавати матеріальну допомогу на утримання неповнолітнього сина, вона вимушена звернутись до суду за захистом свого порушеного права.

Просила суд визнати ОСОБА_5 батьком ОСОБА_4 та стягнути з нього

на її користь аліменти на утримання сина в розмірі ј частки усіх видів його доходу, щомісячно, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дня подання позовної заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 18 березня 2016 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, ставиться питання про скасування даного рішення та постановлення нового про залишення позовної заяви без розгляду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення у зв'язку з наступним.

Судом встановлено, і це підтверджують сторони, що в період з травня 2009 року по липень 2012 року сторони проживали спільно однією сім'єю.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року позивачка народила сина ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження, видане Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві 04 вересня 2012 року (а.с. 4).

Відповідно ст.121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за рішенням суду.

Положеннями ч. 1 ст. 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, згідно з ч.1 ст. 135 СК України, батьком дитини записано - ОСОБА_6, мати - ОСОБА_7. Запис відомостей про батька дитини внесено на підставі заяви матері (а.с. 43).

Згідно ст. 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2015 року клопотання ОСОБА_5 про призначення судово-медичної генетичної експертизи задоволено та призначено по даній справі експертизу.

Згідно висновку експерта № 354 від 18 грудня 2015 року, який складено старшим судовим експертом відділу молекулярно - генетичних досліджень лабораторії біологічних досліджень Державного наукового - дослідного експертно - криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України ОСОБА_8, встановлено , що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, може бути біологічним батьком ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, матірю якого є ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3. Ймовірність даної події складає 99, 999% (а.с. 168-179).

Згідно ч.2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь в справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь в справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь в справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь в справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що доведено той факт, що ОСОБА_5 є біологічним батьком малолітньої дитини - ОСОБА_4 Ці обставини підтверджуються поясненнями сторін, які визнали факт проживання однією сімєю , як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, в період з травня 2009 року по липень 2012 року.

Нормою ст. 134 СК України передбачено, що на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.

Суд першої інстанції правильно прийшов до висновку що відповідач, маючи неповнолітню дитину, неналежно виконує свої обов'язки щодо її утримання, а тому з нього необхідно стягнути аліменти на утримання сина в розмірі ј частки усіх видів його доходу щомісячно, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

За змістом ст. 18 Конвенції про захист прав дитини, суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право нa рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

У відповідності до положень ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.3 ст. 181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Згідно ч.1 ст.183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Статтею 182 СК України передбачено що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини, проте, безумовно, враховується судом при визначенні розміру аліментів.

Ухвалюючи оскаржуване рішення судом першої інстанції з урахуванням всіх обставин справи вірно був визначений розмір аліментів, а саме 1/4 частки усіх видів його доходу щомісячно.

Колегія суддів також виходить з того що відповідач за законом зобов'язаний утримувати свого неповнолітнього сина, він є працездатним, за станом здоров'я взмозі працювати та отримувати дохід, який би дозволив йому, як батьку, утримувати своїх неповнолітніх дітей та свою сім'ю в цілому.

Таким чином, твердження апеляційної скарги про незаконність та упередженість судового рішення матеріалами справи спростовуються.

З огляду на викладене, оскаржене у справі рішення постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому це рішення не може бути скасованим з підстав що наведені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст.303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 березня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: