Рішення № 5809473, 17.03.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 28/1417.03.09 за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк

до товариства з обмеженою відповідальністю „Леанор”, м. Київ

про стягнення 10387,28 грн.

Суддя Копитова О.С.

При секретарі судового засідання Денисенко А.В.

За участю представників сторін:

від позивача: не зявився

від відповідача: не зявився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Леанор” про стягнення 10387,28 грн., з яких 9240 грн.- сума основного боргу, 789,83 грн. пеня, інфляційні втрати в розмірі 258,72 грн., 3 % річних в розмірі 98,73 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням товариством з обмеженою відповідальністю „Леанор” своїх зобовязань щодо поставки оплаченого фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 товару. При цьому позивач зазначає, що зверталась до відповідача з вимогою щодо поставки товару або повернення суми передоплати, однак станом на день подання позову товар не поставлений, кошти не повернуті.

Ухвалою суду від 08.12.2008 року порушено провадження у справі призначено розгляд справи на 13.01.2009.

13.01.2009 року до суду надійшла заява позивача №31-01-12 від 31.12.2008 року про зменшення позовних вимог на суму основного боргу у розмірі 9240 грн. в звязку з його погашенням, а також позивач зменшив заявлену до стягнення суму пені. При цьому позивачем збільшено вимоги щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних. Згідно поданих уточнень, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі облікової ставки НБУ в сумі 437,44 грн., втрати від інфляції за вересень-листопад 2008 року у розмірі 397,32 грн., 3% річних у розмірі 109,36 грн., а також судові витрати, в тому числі витрати по сплаті послуг адвоката у розмірі 4000 грн.

Розгляд справи відкладався.

Ухвалою заступника голови Господарського суду міста Києва продовжено строк вирішення спору.

16.03.2009 року до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про уточнення позовних вимог, у якій позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 437,44 грн., втрати від інфляції за вересень-листопад 2008 року у розмірі 397,32 грн., 3% річних у розмірі 109,36 грн., а також судові витрати, у тому числі витрати по сплаті послуг адвоката у розмірі 2000 грн. Також позивачем заявлено клопотання про розгляд справи без участі його представника за наявними в справі документами.

Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання по справі, в тому числі й на адресу реєстрації, відповідач в судове засідання не зявився, причини неявки в судове засідання невідомі.

В судовому засіданні 17.03.2009 року судом прийнято рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши наявні докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

22.05.2008 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі по тексту ФОП ОСОБА_1) та товариством з обмеженою відповідальністю „Леанор” (надалі по тексту ТОВ „Леанор”) було досягнуто усної домовленості про поставку ТОВ „Леанор” позивачеві партії бананів сушених у кількості 5000 шт. вагою 100 гр. кожна, та 2500 шт. вагою 200 грн. кожна, на загальну суму 9240 грн.

На підставі, виставленого відповідачем рахунку-фактури №080522/12 від 22.05.2008 року позивачем було перераховано на користь відповідача повну вартість товару у розмірі 9240 грн., що підтверджується платіжним дорученням №442 від 22.05.2008 року та випискою з банківського рахунку позивача (копії в матеріалах справи).

Відповідач виписав позивачеві податкову накладну №080522/12 від 22.05.2008 року на суму 9240 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 1540 грн.

Не зважаючи на оплату товару у повному обсязі, відповідачем товар поставлений не був.

11.07.2008 року позивач направив за вказаною у свідоцтві про державну реєстрацію відповідача адресою лист №15 від 10.07.2008 року з вимогою повернути сплачені грошові кошти у звязку з невиконанням відповідачем його обовязку з поставки товару.

22.10.2008 року позивач звернувся до відповідача з претензією №73 від 22.10.2008 року, в якій вимагав повернути суму попередньої оплати товару у розмірі 9240 грн.

Відповідач, згідно наявних в матеріалах справи доказів, на претензію не відповів, кошти не повернув.

08.12.2008 року, тобто вже після отримання господарським судом м. Києва позовної заяви, відповідачем було повернено суму попередньої оплати товару у розмірі 9240 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що спір стосовно суми попередньої оплати у розмірі 9240 грн. відсутній. Відтак, на підставі пп.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, провадження у справі в частині стягнення 9240 грн. підлягає припиненню.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 598 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 4 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обовязкова письмова форма, вважаться вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Наявні матеріали справи свідчать про фактичне виникнення між сторонами цивільно-правових відносин, зокрема двосторонніх зобовязань щодо поставки відповідачем позивачеві певного товару, та щодо прийняття зазначеного товару позивачем та оплати його вартості.

Таким чином між сторонами фактично було укладено договір поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Стаття 662 Цивільного кодексу України встановлює, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Факт попередньої оплати товару позивачем матеріалами справи підтверджений, однак відповідач оплачений товар позивачеві не поставив.

Стаття 530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитись від прийняття виконання.

Листом №15 від 10.07.2008 року позивач фактично відмовився від договору поставки та вимагав від відповідача повернення коштів сплачених за товар. Відтак, з моменту отримання зазначеної вимоги позивача у відповідача виникло грошове зобовязання перед позивачем у вигляді повернення коштів.

Матеріалами справи встановлено, що лист №15 від 10.07.2008 року був направлений за вказаною у свідоцтві про державну реєстрацію відповідача адресою 11.07.2008 року.

Суд враховує той факт, що претензія повернулась на адресу позивача без вручення, однак вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців створено Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номера запису про проведення державної реєстрації юридичної особи, дати та номера записів про внесення змін до нього, дати видачі або заміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, тощо.

Відповідно до ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Таким чином, суд вважає, що позивач направивши вимогу про погашення заборгованості на адресу, яка у державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців значиться як місцезнаходження відповідача, виконав всі вимоги ст.530 Цивільного кодексу України (оригінал довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців в матеріалах справи).

В ході судового розгляду справи встановлено, що зазначений лист повернувся на адресу позивача без вручення з відміткою поштового відділення «неповна адреса»17.07.2008 року. При цьому судом встановлено, що адреса на яку направлений лист повністю відповідає адресі державної реєстрації відповідача. Враховуючи викладені обставини, зокрема той факт, що вимога була направлена на адресу реєстрації відповідача, за якою він зобовязаний отримувати поштову кореспонденцію, господарський суд приходить до висновку щодо доцільності розрахунку суми штрафних санкцій після семи днів з дати коли відповідач повинен був отримати вимогу позивача.

Таким чином, враховуючи приписи ст. 530 Цивільного кодексу України, а також Нормативи та нормативні строки пересилання поштових відправлень та поштових переказів (затверджені наказом Міністерства транспорту та звязку України від 12.12.2007 №1149, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19.12.2007 за № 1383/14650), господарський суд приходить до висновку, щодо настання прострочки грошового зобовязання з 25.07.2008 року.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та втрат від інфляції законними та обґрунтованими. Разом з тим, господарський суд не погоджується з розрахунком позивача, оскільки як було встановлено вище, факт порушення грошового зобовязання мав місце лише з 25.07.2008 року.

Таким чином сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача складає 103,28 грн.

Також, з огляду на наведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача витрат, повязаних з інфляційними процесами за вересень-листопад 2008 року, у розмірі 397,32 грн. та штрафних санкцій згідно ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України, з урахуванням встановленого судом періоду прострочення, в розмірі 413,14 грн.

Таким чином позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно з ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач надав суду докази оплати ним послуг адвоката, повязаних з розглядом справи, зокрема, Договір про надання юридичних послуг від 24.11.2008 року №11-02/08, укладений з адвокатом ОСОБА_2 та розрахунок вартості адвокатських послуг за цим договором. Надане позивачем платіжне доручення №600 від 24.11.2008 року на суму 4000 грн. свідчить про фактичну оплату позивачем вартості юридичних послуг адвоката, повязаних з розглядом справи. При цьому позивачем заявою про уточнення позовних вимог фактично зменшено розмір заявлених до стягнення з відповідача суми адвокатських послуг з 4000 грн. (фактично сплачених) до 2000 грн.

Пунктом 12 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 № 02-5/78 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат з оплати послуг адвоката в розмірі 2000 грн. При цьому, суд враховує,що відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладені обставини, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті державного мита, на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та заявлені до стягнення витрати на послуги адвоката підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, Господарським кодексом України, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, договором сторін, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Леанор” (04071, м. Київ, вул. Межигірська, 22, р/р26004501313335 в ЗАТ «ОТП банк»м. Київ, МФО 300528,ЗКПО 35017510, або з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, р/р № НОМЕР_1 в АКБІБ УкрСібБанк м. Харків, МФО 351005, код НОМЕР_2) 3% річних у розмірі 103,28 грн. (сто три гривні двадцять вісім копійок), витрат, повязаних з інфляційними процесами у розмірі 397,32 грн. (триста девяносто сім гривень тридцять дві копійки), штрафні санкції в розмірі 413,14 (чотириста тринадцять гривень чотирнадцять копійок), витрати з оплати послуг адвоката у розмірі 1954,94 грн. (одна тисяча девятсот пятдесят чотири гривні девяносто чотири копійки), витрати на сплату державного мита в сумі 101,54 грн. ( сто одна гривня пятдесят чотири копійки) грн. та 115,35 (сто пятнадцять гривень тридцять пять копійок) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 9240 грн. припинити.

Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його складання та підписання в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складання та підписання в повному обсязі до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.

СуддяО. С. Копитова