Ухвала суду № 58074018, 30.05.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

30 травня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

судді-доповідачаКривенди О.В.,

суддів:Гриціва М.І., Маринченка В.Л., -

розглянувши заяву державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області (яка є правонаступником державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області; далі - ДПІ) про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2016 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «НК Грейн» до ДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 15 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 січня 2016 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ДПІ 22 квітня 2016 року звернулася до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до частини другої статті 239-2 КАС ухвалою судді Верховного Суду України від 26 квітня 2016 року заяву ДПІ залишено без руху та надано строк для усунення недоліків заяви.

На виконання цієї ухвали 20 травня 2016 року до Верховного Суду України надійшла уточнююча заява ДПІ із необхідними документами.

У заяві посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень Податкового кодексу України щодо формування податкового кредиту.

На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 26 березня та 4 листопада 2014 року (справи №№ К/9991/26540/11, К/800/10362/14 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Проте аналіз зазначених судових рішень не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судом норм матеріального права, оскільки прийняття різних за змістом судових рішень зумовлено різними фактичними обставинами, які були встановлені під час розгляду цих справ, перевірка правильності встановлення яких не входить до компетенції Верховного Суду України.

Так, в оскаржуваному рішенні, суд касаційної інстанції виходив із того, що на підтвердження виконання умов договору, отримання та використання у власній господарській діяльності товару (кукурудзи) позивач надав видаткові, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, митні декларації на відправлення придбаного товару на експорт згідно укладеного контракту з іноземним покупцем. Оплата товару проводилась у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями. Транспортування товару здійснювалось контрагентами позивача на його орендований склад. Контрагенти позивача на момент здійснення цих операцій є діючими підприємствами. Крім того, касаційний суд зазначив, що посилання податкового органу на акти перевірки контрагентів позивача не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарських операцій за умови наявності інших документів, що підтверджують реальність постачання товарів чи надання послуг.

Водночас в ухвалі суду касаційної інстанції від 26 березня 2014 року, на яку посилається заявник, цей суд, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, зазначив, що подані товариством первинні документи на обґрунтування права на податковий кредит та на формування валових витрат не відповідають вимогам статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки підписані невстановленою особою, а тому не можуть слугувати підставою для внесення відповідних записів до бухгалтерського обліку та враховуватися товариством при формуванні податкового кредиту та валових витрат. Крім того, як зазначив суд, товариство не довело реальність виконання операцій з придбання товару (нафтопродуктів) у контрагента.

Ухвалу ж суду касаційної інстанції від 4 листопада 2014 року, яку також надано для порівняння, не можна вважати такою, що дає передбачені пунктом 1 частини першої статті 237 КАС підстави для допуску справи до провадження та перегляду її Верховним Судом України, оскільки цим рішенням не вирішено спір по суті, а скасовано рішення судів попередніх інстанцій та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на наявність неповноти встановлення обставин справи, а відтак, ухвала не містить висновків щодо правомірності застосування норм матеріального права.

Зазначене дає підстави для висновку про необґрунтованість поданої ДПІ заяви.

За таких обставин колегія суддів не вбачає необхідності у відкритті провадження про перегляд справи.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 235-240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Відмовити у допуску до провадження справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «НК Грейн» до державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення за заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2016 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В. Кривенда

Судді: М.І. Гриців

В.Л. Маринченко