Ухвала суду № 58044444, 27.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2016 року м. Київ К/800/37171/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.09.2012

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013

у справі № 1570/4108/2012 Одеського окружного адміністративного суду

за позовом Приватного підприємства «Будьте Здорові»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

про визнання нікчемними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10.09.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013, позовні вимоги задоволені частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 03.03.2012 № 0000582301 та від 07.03.2012 року № 0000652301.

У касаційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у позові відмовити.

Позивач не реалізував процесуальне право щодо подання заперечень проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача сум грошових зобов'язань із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в актах перевірки від 20.02.2012 № 455/23-34/35768699 та від 29.02.2012 № 602/23-02/35768699. Згідно з цими висновками позивач порушив норми пунктів 138.1, 138.2, 138.4, 138.6, 138.8 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пунктів 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (ПК): завищив витрати у податковому обліку за 3-й та 4-й квартали 2011 року на загальну суму 523242,00 грн. та податковий кредит за вересень 2011 року на 86921,00 грн. за операціями з поставки від ПП «Астерлінт» товарів, які не мали реального характеру, оскільки не підтверджені первинними документами (товарно-транспортними накладними); у цього постачальника відсутні основні фонди та трудові ресурси, необхідні для здійснення господарської діяльності.

За результатами перевірки ДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 03.03.2012 №0000582301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 86921,00 грн. за основним платежем та 21730,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи); та від 07.03.2012 №0000652301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 120346,00 грн. за основним платежем.

У судовому процесі встановлено, що за наслідками поставки позивачу від ПП «Астерлінт» товарів за договором від 02.07.2011 № 256 вказаний постачальник виписав позивачу видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач сформував витрати та податковий кредит у податкових деклараціях із податку на прибуток, ПДВ за вищевказані звітні податкові періоди.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції, чинній станом на вересень 2011 року).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податків у інших платників товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача сум витрат та податкового кредиту, ДПІ посилається на відсутність реального характеру поставки позивачу від ПП «Астерлінт» товарів за договором від 02.07.2011 № 256, обґрунтовуючи цей довід тим, що цей постачальник не декларує основних фондів, виробничих активів, транспортних засобів, необхідних для здійснення поставки; у позивача відсутні докази транспортування товару.

Суди попередніх інстанцій на підставі оцінки приєднаних до справи доказів, а саме: копій видаткових та податкових накладних, оборотно-сальдових відомостей, виписки по банківському рахунку, доказів подальшого використання отриманого від ПП «Астерлінт» товару - за відсутності з боку контролюючого органу доказів, які б спростовували достовірність інформації, зазначеної у вище перерахованих документах, щодо поставки позивачу від ПП «Астерлінт» товару, зробили правильний висновок про не доведеність з боку ДПІ на виконання процесуального обов'язку, встановленого нормою частини другої ст. 71 КАС України, правомірності податкових повідомлень-рішень. Оцінка доказів судами зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України.

Доводи, наведені ДПІ у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування судових рішень.

У відповідності до частини 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.09.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, визначених статтями 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін М.П. Зайцев