Постанова № 58039441, 26.05.2016, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2016 року м.Житомир справа № 806/536/16

категорія 12.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гуріна Д.М.,

секретар судового засідання Коваль О.В.,

за участю: позивача - ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди

встановив:

4 квітня 2016 року до Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (далі - ГУ Національної поліції в Житомирській області) про стягнення одноразової грошової допомоги, компенсації за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалами судді Житомирського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2016 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.

У позовній заяві ОСОБА_1 вказав, що працював в органах внутрішніх справ України та Національній поліції України на різних посадах. Останнє місце служби заступник командира роти батальйону патрульної поліції ГУ Національної поліції в Житомирській області. Наказом ГУ Національної поліції в Житомирській області від 30 грудня 2015 року №72 о/с був звільнений за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу). У день звільнення позивачу не було виплачено одноразову грошову допомогу, передбачену чинним законодавством.

Позивач, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, яку прийнято до розгляду судом (а.с.63), просить стягнути з ГУ Національної поліції в Житомирській області на його користь компенсацію за затримку розрахунку при звільненні з 1 січня 2016 року до 16 травня 2016 року у розмірі 27619 грн 20 коп. Відшкодувати йому моральну шкоду у розмірі 10000 грн 00 коп. (а.с.40-41).

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили адміністративний позов задовольнити. Пояснили, що позивач був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ через хворобу. При звільненні йому не було виплачено одноразову грошову допомогу, у подальшому її було виплачено позивачу лише 16 травня 2016 року. Оскільки при звільненні відповідач не провів повного розрахунку з позивачем, то на підставі статей 116, 117 Кодексу законів про працю України на користь позивача має бути стягнуто компенсацію за весь час затримки повного розрахунку при звільненні, станом на 16 травня 2016 року сума якої становить 24501 грн 08 коп. Крім того позивач вважає, що відповідач своїми діями завдав йому моральної шкоди, яку він оцінив на суму 10000 грн 00 коп.

Представник відповідача у судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечував та просив у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов (а.с.43-47). У запереченнях зазначив, що правове регулювання становища осіб, які проходять службу у поліції, у тому числі і здійснення їм грошових виплат, регулюється не Кодексом законів про працю України, а спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про поліцію". Спеціальним законодавством не передбачено виплату компенсації за затримку виплати розрахунку при звільненні осіб, які проходили службу у поліції, а тому вона не може бути стягнута за нормами Кодексу законів про працю України. Окрім того, згідно положень статті 117 Кодексу законів про працю України необхідною умовою стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є наявність вини роботодавця у невиплаті коштів, якої у даному випадку немає, оскільки ГУ Національної поліції в Житомирській області не заперечує проти права позивача на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, має відповідні кошти для її виплати, та навіть виплатило її позивачу, а затримка у виплаті сталася не через вину ГУ Національної поліції в Житомирській області, а через відсутність законодавчого врегулювання даної виплати працівникам поліції, що не може бути свідченням наявності вини роботодавця у затримці розрахунку при звільненні. Щодо моральної шкоди представник відповідача пояснив, що вона має бути підтверджена позивачем, однак позивач не довів вини ГУ Національної поліції в Житомирській області у заподіянні йому моральної шкоди, не обґрунтував наявності моральної шкоди та не обґрунтував розмір її компенсації. Крім того вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від позовних вимог щодо стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні, тому проти задоволення цієї вимоги також заперечував.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, зясувавши обставини у справі та перевіривши їх доказами, приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову з наступних підстав.

ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України та Національній поліції України з 3 квітня 1997 року до 31 грудня 2015 року на різних посадах, останнє місце служби - заступник командира роти батальйону патрульної поліції ГУ Національної поліції в Житомирській області (а.с.8).

Наказом ГУ Національної поліції в Житомирській області від 30 грудня 2015 року №72 о/с ОСОБА_1 був звільнений зі служби у поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу) (а.с.9).

Крім того, цим ж наказом визначено, що вислуга років на час звільнення позивача становила календарна - 20 років 1 місяць 29 днів, у пільговому обчисленні - 25 років 5 місяців 29 днів.

У день звільнення 30 грудня 2015 року із позивачем не було проведено розрахунок з виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.

10 березня 2016 року позивач звернувся із заявою до відповідача про виплату йому грошових виплат при звільненні, а саме: одноразової грошової допомоги (а.с.12).

Вказану грошову допомогу ОСОБА_1 було виплачено 16 травня 2016 року, кошти зараховані на картковий рахунок позивача, що не заперечується сторонами.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Щодо позовної вимоги про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Спеціальним законодавством, що регулює правове становище осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ та поліції, зокрема, порядок, умови проходження та звільнення з яких, у тому числі, і у частині оплати праці, врегульовані спеціальним законодавством України, зокрема: Законом України від 20 грудня 1990 року №565-XII "Про міліцію" (чинного на момент проходження позивачем служби), Законом України від 2 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію», Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114, Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року №499 та постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей".

Абзацом другим пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 24 квітня 2014 року у справі №К/800/61076/13. У рішенні суду зазначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.

Отже, що під час вирішення спорів зазначеної категорії пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірні відносини.

Тобто, у даному випадку, доводи відповідача про те, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані норми Кодексу законів про працю України є необґрунтованими, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні поліцейських, тому застосуванню підлягають загальні норми Кодексу законів про працю України.

Стаття 116 Кодексу законів про працю України передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Дійсно статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено відповідальність роботодавця за невиплату належних працівнику сум у строки зазначені у статті 116 Кодексу законів про працю України, однак за умови наявності вини власника або уповноваженого ним органу у невиплаті таких коштів, про що наголошено і у пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці".

Суд погоджується із доводами представника відповідача щодо відсутності вини ГУ Національної поліції у Житомирській області у затримці виплати одноразової грошової допомоги при звільненні позивача з наступних підстав.

Відповідно до статті 102 Закону України від 2 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Отже, поліцейські набули права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби. Відповідач не заперечував такого права позивача.

Однак, пунктом 7 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» було покладено на Кабінет Міністрів України обов'язок прийняти нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Кабінет Міністрів України 2 березня 2016 року прийняв постанову №154 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393", якою встановив порядок обчислення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції. Постанова набрала чинності 12 березня 2016 року.

Тобто до 12 березня 2016 року не існувало нормативно врегульованого порядку обчислення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції, що виключає вину ГУ Національної поліції у Житомирській області у затримці виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні.

Після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови, що врегульовує виплату поліцейським одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, ГУ Національної поліції у Житомирській області нарахувало та виплатило позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, що не заперечували сторони у судовому засіданні.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач довів відсутність своєї вини у затримці виплати одноразової грошової допомоги при звільненні позивачу, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають, у тому числі щодо відшкодування моральної шкоди.

Керуючись статтями 71, 86, 94, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили у порядку встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.М. Гурін

Повний текст постанови виготовлено: 31 травня 2016 р.