Ухвала суду № 58015470, 25.05.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 р. Справа № 876/2535/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Іщук Л.П.,

суддів Дяковича В.П., Онишкевича Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Джули В.М.,

представника апелянта ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Національного банку України на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Національного банку України про визнання протиправними дій та рішень, визнання недійсним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за роботу у вихідні дні, стягнення матеріальної та моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_2 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Національного банку України, в якому просить визнати протиправними дії та рішення щодо звільнення його з посади головного аудитора Департаменту аудиту Національного банку України, визнати недійсним та скасувати наказ Національного банку України від 30.06.2015 року №3268-к про звільнення ОСОБА_2 з посади головного аудитора Департаменту аудиту Національного банку України, поновити його на посаді головного аудитора Департаменту аудиту Національного банку України, стягнути в його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.07.2015 року до дня поновлення на роботі та компенсацію за роботу у вихідні дні в розмірі 134939,52 грн, матеріальну шкоду в розмірі 1863,73 грн, компенсацію за несвоєчасну оплату днів тимчасової непрацездатності в розмірі 27175,32 грн, компенсацію за час несвоєчасної видачі трудової книжки в розмірі 6559,56 грн та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

Вважає своє звільнення з посади на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України незаконним, оскільки фактично Департамент аудиту Національного банку України не був ліквідований, а реорганізований в Департамент внутрішнього аудиту, при цьому функції Департаменту щодо здійснення аудиту як територіальних управлінь, так і структурних одиниць, збереглися. Зазначає, що відповідач всупереч вимогам КЗпП України не запропонував вакантних посад та не врахував його переважного права на залишення на роботі.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року позов задоволений частково: визнаний недійсним та скасований наказ директора Департаменту персоналу Національного банку України від 30.06.2015 року №3268-к про звільнення ОСОБА_2 з посади головного аудитора відділу аудиту територіальних управлінь західного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів Національного банку України Департаменту аудиту, поновлено ОСОБА_2 на посаді головного аудитора відділу аудиту територіальних управлінь західного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів Національного банку України Департаменту аудиту з 01.07.2015 року, стягнуто з Національного банку України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.07.2015 року по день винесення рішення суду в розмірі 93 284,40 грн.

Відповідач - Національний банк України оскаржив постанову суду першої інстанції. Вважає, що вона винесена без належного з'ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нову про відмову в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі зазначає, що Національним банком України (далі НБУ) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України прийняте та реалізоване рішення про зміни в організації праці, скорочення чисельності та штату працівників, в тому числі, працівників Департаменту аудиту. Апелянт зазначає, що у звязку з ліквідацією територіальних управлінь відпала необхідність в здійсненні їх аудиту (а отже, і в існуванні Управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів Департаменту аудиту), а оскільки відбулася зміна організації праці кожного структурного підрозділу НБУ, зміни організації праці потребував структурний підрозділ, що здійснював внутрішній аудит в НБУ в цілому, що спричинило скорочення чисельності та штату Департаменту аудиту НБУ. Вказує, що позивача у встановленому законом порядку 31.03.2015 року було попереджено про наступне звільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України та складений акт про відмову підписати попередження.

Апелянт звертає увагу на те, що наявність відповідних посад в штатному розписі на день звільнення працівника (або після сплину певного часу) в підрозділах, які підлягають ліквідації і щодо яких наперед визначено (та доведено до відома їх працівників) про подальше скорочення всіх посад у звязку з наступною ліквідацією не доводить наявність посад, на які може бути переведений працівник, який підлягає скороченню, в порядку, визначеному статтями 40, 49-2 КЗпП України і вказує на те, що позивач не відноситься до категорій осіб, яким надається переважне право на працевлаштування на нові посади.

Також в апеляційній скарзі вказує на те, що судом першої інстанції при винесенні постанови та здійсненні розрахунку суми, належної до стягнення з відповідача, як суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не враховано сум вихідної допомоги та допомоги по безробіттю, отриманих позивачем при звільненні, що суперечить приписам п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу з підстав, що у ній зазначені.

Позивач в судове засідання апеляційної інстанції не прибув, направив письмове клопотання, в якому просить розглянути справу без його участі.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 відповідно до наказу Національного банку України від 24.11.1995 року № 2008 був прийнятий на посаду головного ревізора ревізійного відділу при Закарпатському обласному управлінні Національного банку України.

Згідно із наказом відповідача №310-к від 23.02.2012 року ОСОБА_2 був переведений на посаду головного аудитора відділу аудиту територіальних управлінь західного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів Національного банку України Департаменту аудиту, що підтверджується копією трудової книжки.

Наказом Національного банку України від 30.06.2015 року №3268-к звільнено позивача ОСОБА_2 головного аудитора відділу аудиту територіальних управлінь західного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів Національного банку України Департаменту аудиту з роботи 30.06.2015 року у зв'язку із скороченням штату та чисельності працівників відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Як вбачається з наказу, підставою для його винесення стало попередження про звільнення від 31.03.2015 року, акт від 31.03.2015 року, постанова Правління Національного банку України від 01.12.2014 року № 759 «Про внесення змін до структури центрального апарату Національного банку України», наказ Національного банку України від 15.12.2014 року «Про скорочення штату працівників окремих підрозділів Національного банку України».

Суд першої інстанції, задовольняючи адміністративний позов в частині визнання недійсним та скасування оскаржуваного наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходив з того, що відповідач всупереч вимогам трудового законодавства не виконав зобов'язання по працевлаштуванню позивача, як працівника ліквідованого підрозділу установи, не запропонував позивачу наявні вакантні посади в установі.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 36 КЗпП України, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату працівників є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Апеляційний суд наголошує, що обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Аналогічна правова позиція висловлена Судовими палатами у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 1 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, яка відповідно до ст. 244-2 КАС України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Як встановлено судом першої інстанції, вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, у звязку з відмовою головного аудитора відділу аудиту територіальних управлінь Західного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів Національного банку України Департаменту аудиту ОСОБА_2 підписати попередження про звільнення управлінням Національного банку України 31.03.2015 року складений акт № 17-123/902.

Із копії попередження, яка надана відповідачем, вбачається, що ОСОБА_2 не було запропоновано жодної вакантної посади, яку б він міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації, в тому числі в інших структурних підрозділах відповідача, оскільки графа "запропоновані вакантні посади" в попередженні про звільнення не заповнена. Відповідачем не доведено, що вакантних посад, які могли би бути запропоновані позивачу у період з 31.03.2015 року по дату звільнення, у Національному банку України не існувало.

Як вбачається з матеріалів справи, з дати попередження позивача про наступне вивільнення 31.03.2015 року та станом на дату винесення оскаржуваного наказу 30.06.2015 року у відповідача були наявні вакантні посади. Крім того, відповідачем проводилися конкурси на заміщення вакантних посад.

Таким чином, Національним банком України не доведено, що в центральному апараті Національного банку України в зв'язку з реорганізацією Департаменту аудиту мало місце скорочення штатної чисельності працівників та що він не мав можливості перевести позивача ОСОБА_2 на одну із посад, які передбачені в штатному розписі Департаменту внутрішнього аудиту, а також центрального апарату в цілому, за період часу від попередження позивача про звільнення до винесення наказу про звільнення з роботи, що, відповідно, спростовує доводи апелянта в цій частині.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що всупереч ст.ст. 40, 49-2 КЗпП України відповідач одночасно з попередженням про звільнення не запропонував позивачу жодної наявної вакантної посади в Департаменті внутрішнього аудиту, тобто, не виконав обовязок, передбачений для нього ст.ст. 40, 49-2 КЗпП України, а тому порушив порядок звільнення працівників у випадку змін в організації виробництва і праці, встановлених КЗпП України, а тому висновок суду першої інстанції про поновлення незаконно звільненого працівника є цілком законним та обгрунтованим.

Щодо доводів апелянта про неправомірність визначення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню як виплата за час вимушеного прогулу, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

З матеріалів справи, зокрема з довідки Національного банку України № 12409/55 від 22.01.2016 року, вбачається, що розмір середньомісячної заробітної плати позивача становить 11024,52 грн, а середньоденної 565,36 грн. Такий доказ був прийнятий судом першої інстанції і не оспорювався сторонами. Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не подавав доказів про виплату позивачу вихідної допомоги і про включення її до розміру середнього заробітку.

Таким чином, апеляційний суд вважає цілком вірним висновок суду першої інстанції про те, що загальна сума заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача за період з 01.07.2015 року по 14.03.2015 року, що підлягає виплаті на користь позивача, становить 93284,40 грн.

Щодо покликань апелянта на те, що судом першої інстанції при винесенні постанови та здійсненні розрахунку суми, належної до стягнення з відповідача, не враховано сум вихідної допомоги та допомоги по безробіттю, отриманих позивачем, апеляційний суд зазначає, що статтею 235 КЗпП України не передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі суми виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу приймається з врахуванням сум виплаченої працівнику вихідної допомоги.

Відповідно до пунктів 3-4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 100 від 8 лютого 1995 року, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки; виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Оскільки постанова Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року у справі № 308/8864/15-ц в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача компенсації за роботу у вихідні дні, стягненні матеріальної шкоди, компенсації за несвоєчасну оплату перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, компенсації за час несвоєчасної видачі трудової книжки та моральної шкоди не оскаржується в апеляційному порядку, та в процесі апеляційного провадження не було виявлено порушень, допущених судом першої інстанції, які б призвели до неправильного вирішення справи в цій частині, тому колегія суддів вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржувану постанову в цій частині.

Щодо клопотання представника відповідача про повернення зайво сплаченого судового збору, апеляційний суд вважає таке клопотання підставним, оскільки судовий збір було сплачено в більшому розмірі. Зокрема слід було сплатити 3808,96 грн, а апелянтом сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 7234,93 грн, тому зайво сплачена сума судового збору в розмірі 3425,97 грн підлягає поверненню Національному банку України.

Суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 87, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, ст. 7 Закону України «Про судовий збір» суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року у справі № 308/8864/15-ц без змін.

Повернути з Державного бюджету України Національному банку України зайво сплачену суму судового збору в розмірі 3425,97 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий Л.П. Іщук

Судді В.П. Дякович

ОСОБА_3

Ухвала складена в повному обсязі 30.05.2016 року