Ухвала суду № 57982883, 26.05.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/9/16-а

Головуючий у 1-й інстанції: Лелюк О.П.

Суддя-доповідач: Біла Л.М.

26 травня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Граб Л.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції Чернівецької області Редько Ірини Олександрівни, Реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції Чернівецької області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про скасування рішення та зобов'язання до вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В :

В січні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до управління Пенсійного фонду України у Віньковецькому районі Хмельницької області, Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області про скасування рішення та зобов'язання до вчинення певних дій.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

26 травня 2016 року на адресу суду надійшла заява (вх.6023/16) від ОСОБА_4 про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Інші сторони в судове засідання не з'явились. Про дату, місце та час судового розгляду повідомлені належним чином та завчасно.

За таких обставин, а також враховуючи, що судом участь сторін в судовому засіданні не визнавалась обов'язковою, колегія суддів прийшла до висновку щодо можливості апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України.

Згідно з частиною 6 статті 12, частиною 1 статті 41 КАС України у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 03 квітня 2014 року, скасовано рішення 29 сесії Чернівецької міської ради V скликання №615 від 26 червня 2008 року в частині передачі ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 земельної ділянки в АДРЕСА_1, площею 0,0447 га. Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, виданий ОСОБА_4 управлінням земельних ресурсів у м. Чернівці 03 вересня 2008 року.

27 серпня 2015 року ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_2 звернулась до Реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції Чернівецької області із заявою та доданими до неї зазначеними вище судовими рішеннями з вимогою скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку в АДРЕСА_1, площею 0,0447 га за ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5

Рішенням від 31 серпня 2015 року №24033891 державний реєстратор відмовив у скасуванні запису про нерухоме майно. Тобто, відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_7, який діяв в інтересах ОСОБА_2

При цьому державним реєстратором в рішенні від 31 серпня 2015 року №24033891 про відмову у скасуванні зазначено, що державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. В поданих же рішеннях суду (рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 січня 2014 року та ухвала апеляційного суду Чернівецької області від 03 квітня 2014 року) йдеться про визнання недійсним правовстановлюючого документу, а не про скасування запису про право власності.

За таких обставин, ОСОБА_2 звернулась до адміністративного суду з даним позовом.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року було відмовлено у задоволенні даного адміністративного позову.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з ч. 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належить орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує органи державного управління, їх посадових осіб діяти тільки з підстав, у межах повноважень та в спосіб, які передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року №1952-IV (далі по тексту - Закон №1952-IV в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення).

За змістом статей 2 та 3 Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) вчиняються, якщо право власності чи інше речове право на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті та статтею 4 1 цього Закону.

Згідно пункту 1 частини першої статті 4 Закону №1952-IV обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону №1952-IV у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Статтею 9 Закону №1952-IV визначено, що, державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону. Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону №1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Статтею 19 Закону №1952-IV передбачені підстави для державної реєстрації прав та їх обмежень.

Так, згідно частини першої зазначеної статті державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Статтею 26 Закону №1952-IV визначено внесення записів до Державного реєстру прав.

Відповідно до цієї статті записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Також слід зазначити, що процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна на час прийняття спірного у цій справі рішення визначав Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868.

Як встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження в суді апеляційної інстанції, 01 грудня 2014 року 57 сесією VI скликання Чернівецької міської ради було прийнято рішення за №1418 про безоплатну передачу ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 у спільну сумісну власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0447 га (кадастровий номер НОМЕР_2) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Водночас цим же рішенням органом місцевого самоврядування зобов'язано фізичних осіб, яким передаються у власність земельні ділянки, замовити виготовлення свідоцтв про право власності на земельні ділянки.

30 грудня 2014 року ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 звернулись до Реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції Чернівецької області із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відносно державної реєстрації права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0447 га (кадастровий номер НОМЕР_2).

Крім вказаного рішення органу місцевого самоврядування до заяви було додано витяг з Державного земельного кадастру про зазначену земельну ділянку.

На підставі цих поданих документів, з урахуванням інформації, отриманої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції Чернівецької області Редько І.О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №18499287 від 31 грудня 2014 року й проведено державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна, спільна сумісна, розмір частки: 1, на земельну ділянку, що розташована в Чернівецькій області, АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2 за ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5

Також державним реєстратором були внесені відповідні записи до Державного реєстру прав та зазначеним особам видано Свідоцтво про право власності на вказане нерухоме майно від 31 грудня 2014 року №31976871.

На підставі вищенаведеного суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що при проведенні державної реєстрації права власності на нерухоме майно - земельну ділянку, яка розташована в Чернівецькій області, АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2 за ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та прийнятті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №18499287 від 31 грудня 2014 року, державний реєстратор діяв на законних підставах та з дотриманням вимог Порядку №868.

Колегія суддів приходить до висновку, що приймаючи оскаржуване позивачем рішення, державний реєстратор діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підстави для визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 18499287 від 31 грудня 2014 року відсутні.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що рішення органу місцевого самоврядування від 01 грудня 2014 року №1418 як станом на час проведення державної реєстрації права власності за третіми особами, так і на час розгляду судом даної справи в судовому порядку не оскаржувалось та є чинним.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що оскаржуване ОСОБА_2 рішення суб'єкта владних повноважень не стосується жодних її прав, свобод чи інтересів, та не порушує її прав, свобод чи інтересів, а також не породжує для неї жодних прав та обов'язків, з огляду на наступне.

Згідно статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

З аналізу наведених норм процесуального права вбачається, що завданням адміністративного судочинства є захист порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади. Позивачем в адміністративній справі може бути та особа, права, свободи або інтереси якої порушено суб'єктом владних повноважень й за захистом яких вона звернулася до адміністративного суду.

Тобто, в порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення суб'єкта владних повноважень, яке безпосередньо порушує права, свободи або інтереси позивача та породжує для нього права чи обов'язки. Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, а для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв'язку з прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 , ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі протягом трьох днів з дня закінчення розгляду справи.

Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Граб Л.С.