Рішення № 57897699, 23.05.2016, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2016 р. Справа № 918/367/15

Господарський суд Рівненської області в складі головуючого судді Політики Н.А., при секретарі судового засідання Конончук С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Дубенського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Дубенської міської ради Рівненської області

до Фізичної особи-підприємець ОСОБА_1

про повернення земельної ділянки у власність територіальної громади,

за участі представників сторін:

від позивача - Міщанюк О.А., довіреність № 51 від 26.08.2015 р.;

від відповідача - не з'явився;

від прокуратури - Меленчук І.В., посвідчення № 010593 від 20.10.2012 р.

В судовому засіданні 23 травня 2016 року, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2015 року Дубенський міжрайонний прокурор (далі - Прокурор) звернувся до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом в інтересах держави в особі Дубенської міської ради Рівненської області (далі - Рада), посилаючись на те, що 11 травня 2010 року між останньою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - Підприємець) був підписаний договір оренди землі, за умовами якого відповідачу в строкове платне користування була передана земельна ділянка загальною площею 0,0020 га (у тому числі 0,0020 га забудованих земель). Оскільки строк вищезазначеного договору закінчився 1 липня 2010 року, а відповідач у добровільному порядку не повернув орендодавцеві дану земельну ділянку, Прокурор просив суд винести рішення про звільнення відповідачем спірної земельної ділянки та повернення її за актом прийому-передачі у розпорядження територіальної громади Ради.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 15 квітня 2015 року позовну заяву від 7 квітня 2015 року № 44-1041вих-15 прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 918/367/15, розгляд якої призначено на 30 квітня 2015 року.

Ухвалою суду від 30 квітня 2015 року розгляд даної справи було відкладено на 14 травня 2015 року.

У судовому засіданні 14 травня 2015 року оголошувалася перерва до 25 травня 2015 року.

До початку призначеного судового засідання через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання Підприємця від 25 травня 2015 року (а.с. 56-57), в якому останній, зокрема, заперечив проти задоволення вимог Прокурора з огляду на те, що спірний договір оренди його сторонами не оскаржувався, заяв орендодавця про припинення дії цієї угоди на адресу відповідача не надходило, а відтак даний правочин відповідно до приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі" (далі - Закон) був автоматично пролонгований. З огляду на те, що строк дії спірного договору на час розгляду даного спору, на думку Підприємця, не сплив, останній зазначив про відсутність правових підстав для задоволення позову Прокурора про звільнення відповідачем спірної земельної ділянки та повернення її за актом прийому-передачі у розпорядження територіальної громади Ради. Крім того, у даному клопотанні відповідач просив суд зупинити провадження у даній справі до вирішення пов'язаної з нею справи № 559/1139/15-а за позовом Підприємця до Ради про визнання нечинними рішень останньої про відмову відповідачу в поновленні спірного договору.

Ухвалою суду від 25 травня 2015 року вищенаведене клопотання відповідача було задоволено, а провадження у справі № 918/367/15 - зупинено до вирішення пов'язаної з нею справи № 559/1139/15-а за позовом Підприємця до Ради про визнання нечинними рішень, що перебуває в провадженні Дубенського міськрайонного суду Рівненської області.

Ухвалою суду від 25 квітня 2016 року провадження у справі № 918/367/15 було поновлено та призначено її до розгляду на 10 травня 2016 року.

Ухвалою суду від 10 травня 2016 року строк розгляду спору у справі № 918/367/15 було продовжено на 15 днів - до 29 травня 2016 року, а розгляд справи відкладено на 23 травня 2016 року.

До початку призначеного судового засідання через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли додаткові пояснення Прокурора від 20 травня 2016 року № 05/3-444вих.16 (а.с. 93-95), в яких останній зазначив, що спірний договір оренди земельної ділянки у встановленому законом порядку не пройшов державної реєстрації, а відтак є неукладеним. У зв'язку з наведеними обставинами відповідач, на думку Прокурора, користується вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог про звільнення відповідачем даної ділянки та повернення її за актом прийому-передачі у розпорядження територіальної громади Ради.

Представники позивача та прокуратури у судовому засіданні підтримали вимоги, викладені у позовній заяві, з урахуванням додаткових пояснень Прокурора від 20 травня 2016 року № 05/3-444вих.16, та наполягали на їх задоволенні.

Відповідач про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, проте явку свого повноважного представника у призначене судове засідання не забезпечив.

Відповідно до статті 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Ухвали суду, зокрема, про поновлення провадження у справі № 918/367/15 та призначення її до розгляду від 25 квітня 2016 року та про відкладення розгляду справи від 10 травня 2016 року були надіслані відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а саме: 35600, АДРЕСА_1. Проте вказані поштові відправлення були повернуті підприємством поштового зв'язку на адресу суду без вручення з посиланням на закінчення терміну їх зберігання (а.с. 80-82, 90-92).

Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином був повідомлений про місце, дату та час судового засідання. Крім того, останньому надавалося достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, письмових пояснень та документів.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що чергове відкладення розгляду справи спричинить до виходу за межі встановленого статтею 69 ГПК України граничного строку розгляду даного господарського спору, суд не вбачає підстав для чергового відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі відповідача.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій документів поданим учасниками процесу оригіналам цих документів, заслухавши пояснення представника позивача та прокурора, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Ради від 26 березня 2010 року № 2621 Підприємцю для обслуговування торгівельного павільйону було надано в оренду строком до 1 липня 2010 року земельну ділянку площею 0,0020 га, розташовану в АДРЕСА_3 (а.с. 44).

11 травня 2010 року між Радою (орендодавець) та Підприємцем (орендар) було підписано відповідний договір оренди землі (а.с. 9-10).

Відповідно до пункту 1 вищенаведеного договору орендодавець надав орендарю в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення для обслуговування торгівельного павільйону.

За пунктом 8 цього правочину договір укладено терміном до 1 липня 2010 року.

З матеріалів справи вбачається, що 11 травня 2010 року між сторонами був підписаний відповідний акт приймання-передачі наведеної земельної ділянки в користування Підприємцю (а.с. 13).

Проте рішенням Дубенської ради від 18 грудня 2014 року відповідачу відмовлено у поновленні договору оренди земельної ділянки та рекомендовано її звільнити до 1 березня 2015 року (а.с. 15).

Крім того, листами від 21 березня 2012 року № 1128/05-02-23/12 та від 3 вересня 2014 року № 3302/05-02-18/14 позивачем повідомлено відповідача про необхідність звільнити земельну ділянку у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди та необхідністю проведення капітального ремонту пішохідної доріжки правої сторони АДРЕСА_3 (а.с. 16-17).

У той же час судом встановлено та не заперечувалося представниками прокуратури та позивача у судовому засіданні 23 травня 2016 року, що спірний договір оренди землі у встановленому законом порядку не пройшов державної реєстрації в Дубенському районному відділі Рівненської регіональної філії підприємства "Центр державного земельного кадастру".

Обгрунтовуючи свої вимоги, Прокурор у позовній заяві, з урахуванням додаткових пояснень до позову від 20 травня 2016 року № 05/3-444вих.16, посилався, зокрема, на те, що спірний договір оренди земельної ділянки у встановленому законом порядку не пройшов державної реєстрації, а відтак є неукладеним. У зв'язку з наведеними обставинами відповідач, на думку Прокурора, користується вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв'язку з чим повинен звільнити дану ділянку та повернути її за актом прийому-передачі у розпорядження територіальної громади Ради.

Частиною 3 статті 6 ЦК України передбачено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Відповідно до статей 18, 20 Закону (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 1 статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

За змістом частини 3 статті 640 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення договору) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Зі змісту вищенаведених нормативних законодавчих приписів вбачається, що не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь - якому разі не вважається укладеним.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у пункті 2.6 постанови Пленуму від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Відтак, згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Таким чином, при недотриманні вимоги стосовно реєстрації правочину, у тих випадках, коли така реєстрація визнана законом обов'язковою, такий правочин вважається неукладеним, а отже не має юридичної сили і не може породжувати для його суб'єктів бажаного правового результату і відповідних прав.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 18 квітня 2012 року у справі № 8/135/2011/5003.

Як вбачається з матеріалів справи, передача спірної земельної ділянки від орендодавця до орендаря відбулася на підставі акту приймання-передачі земельної ділянки від 11 травня 2010 року.

Слід зазначити, що у разі передчасної передачі майна на виконання юридично неукладеного договору право на це майно у набувача (орендаря) не виникає (пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

За таких обставин, враховуючи факт неукладення договору оренди земельної ділянки від 11 травня 2010 року, суд дійшов висновку про те, що Підприємець на час розгляду даного господарського спору користується спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі (частина 1 статті 1213 ЦК України).

Відтак, з урахуванням положень вищенаведених статей суд дійшов висновку про те, що Підприємець зобов'язаний повернути Раді в натурі безпідставно набуте ним майно, а саме спірну земельну ділянку площею 0,0020 га (у тому числі 0,0020 га забудованих земель) для обслуговування торгівельного павільйону, розташовану по АДРЕСА_3.

Такою ж є правова позиція Верховного Суду України (Рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 8 грудня 2010 року), а також Рівненського апеляційного господарського суду (постанова від 6 жовтня 2015 року у справі № 918/366/15).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Прокурора, з урахуванням поданих додаткових пояснень до позовної заяви від 20 травня 2016 року № 05/3-444вих.16, підлягають задоволенню.

Слід також зазначити, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у пункті 3.12 постанови Пленуму від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Судові витрати згідно статті 49 ГПК України покладаються на Підприємця.

Керуючись статтями 1, 12, 32-34, 43, 49, 75, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (35600, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) звільнити земельну ділянку площею 0,0020 га (у тому числі 0,0020 га забудованих земель) для обслуговування торгівельного павільйону, розташовану по АДРЕСА_3, та повернути вказану земельну ділянку у розпорядження територіальної громади Дубенської міської ради (35600, Рівненська область, місто Дубно, вулиця Замкова, будинок 4, ідентифікаційний код: 05391063) за актом прийому-передачі.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (35600, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 25 травня 2016 року.

Суддя Політика Н.А.

Віддруковано 4 примірники:

1- до справи;

2- 3 - позивачу рекомендованим (35600, м. Дубно, вул. Івана Франка, 10; 35600, м. Дубно, вул. Замкова, 4);

4- відповідачу рекомендованим (АДРЕСА_1).