Ухвала суду № 57851646, 18.05.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/881/16 Головуючий у суді І-ї інстанції Берднікова Г. В.

Доповідач Єгорова С. М.

УХВАЛА

Іменем України

18.05.2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого судді - Єгорової С.М.,

суддів: Дуковського О.Л., Дьомич Л.М.

із секретарем Яковлєвою Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення авансу та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 лютого 2016 року,-

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення авансу та відшкодування моральної шкоди. В обгрунтування своїх вимог зазначав, що 17 серпня 2015 року ними було погоджено про купівлю-продаж будинку АДРЕСА_1. Цього ж дня він передав відповідачу аванс в сумі 3000 доларів США, на підтвердження отримання вказаних коштів ОСОБА_3 було складено і передано йому відповідну розписку. В подальшому між ними угода купівлі-продажу не укладалась, тому передані в рахунок авансу кошти підлягають поверненню. Однак, відповідач на його звернення кошти не повертає, внаслідок чого йому завдано моральної шкоди. Просив стягнути з відповідача авансову суму 3000 доларів США, що еквівалентно 68700 грн., а також моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

Рішенням Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 лютого 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 сплачений аванс у розмірі 81060 грн. та судовий збір у розмірі 647,40 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про його скасування з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права, та просить ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що дійсно складала розписку, яка надана позивачем до суду, однак дана розписка була складена нею для іншої особи - можливого покупця будинку. Цю розписку вона залишила в будинку як чорновик, а позивач можливо її знайшов і скористався. Суд безпідставно погодився з доводами позивача про належність оригіналу розписки саме йому не взяв до уваги, що рахунок-фактура на ім'я ОСОБА_2 на звороньому боці аркуша міг бути нанесений ним для фальшування доказу. Від позивача нею було отримано завдаток в сумі 1000 доларів США, про що складено, копію якої вона надавала суду, але це не було враховано при ухваленні рішення. Крім того, на думку відповідача суд вийшов за межі позовних вимог і стягнув суму авансу в національній валюті - гривні у більшому розмірі, ніж зазначено у позовній заяві, безпідставно застосувавши курс НБУ до долару США на день розгляду справи.

Позивачем подано письмове заперечення проти доводів апеляційної скарги, в якому він просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін та їх представників, які підтримали доводи своєї скарги та заперечень, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що в серпні 2015 року сторони у справі домовились про купівлю-продаж будинку АДРЕСА_1. Того ж дня, 17.08.2016 року, ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 отрималагрошову суму в розмірі 3000 $ (три тисячі доларів)якості завдатку за вказаний будинок, про що з боку ОСОБА_3 була складена власноруч розписка, підпис на якій не оспорюється, оригінал розписки знаходився у позивача і надано суду на підтвердження факту передачі вказаної суми як авансу в рахунок оплати за будинок та обгрунтування своїх позовних вимог про стягнення цих коштів з відповідача. (а.с.29).

За згодою відповідача у вказаний будинок вселився син позивача і деякий час там проживав зі своєю сім'єю.

Договір купівлі-продажу будинку, про укладення якого домовлялися сторони не був укладений, син позивача виселився з будинку, проте отримані кошти в розмірі 3000 доларів США відповідач позивачеві не повернула.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав встановленим і правильно виходив з того, що позивач має право вимагати у відповідача повернення одержаних нею 3000 доларів США відповідно розписки про отримання цих коштів як завдатку за будинок, написаної власноручно та засвідченої її підписом, оригінал якої знаходиться у нього та передано для долучення до матеріалів справи, з урахуванням положень ч. 2 ст. 533 ЦК України, в сумі,що підлягає сплаті у гривнях в еквіваленті по офіційному курсу долара США, встановленому Національним банком України на час ухвалення рішення, що відповідно складала 81060 грн.

Висновки суду відповідають обставинам справи, наданим сторонами та дослідженим в судовому засіданні доказам, яким дана відповідна оцінка у мотивувальній частині рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.

Оскільки договір купівлі-продажу будинку, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі укладений не був, а сторони лише домовилися укласти такий договір в майбутньому, передана позивачем відповідачу грошова сума є авансом, який підлягає поверненню позивачу.

Зазначений висновок суду першої інстанції узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові №6-176 цс/13 від 13 лютого 2013 року Верховного Суду України, яку відповідно до ч.1 ст.360-7 ЦПК України мають враховувати суди при застосуванні таких норм права.

За таких обставин питання, з чиєї вини не було укладено договір купівлі-продажу, правового значення для повернення авансу не має.

Особа, яка має розписку, в якій немає даних про кредитора, є кредитором при відсутності належних і допустимих доказів відповідно до ст.ст. 57, 60 ЦПК України, що спростовують зміст боргового документу, або є докази неправомірного заволодіння такою розпискою особою, яка нею володіє, (рішення правоохоронних органів тощо).

За змістом ст. ст. 526, 527 ЦК України належним виконанням зобов'язання є, зокрема, виконання його належними сторонами або уповноваженими особами, під якими слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження сторони зобов'язання, про що може бути зазначено у договорі або виданій відповідно до закону довіреності.

Частина перша статті 510 ЦК України визначає, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

У частині першій статті 527 ЦК України сформульовано загальне правило, відповідно до якого боржник зобов'язаний особисто виконати зобов'язання, а інша сторона (кредитор) повинна особисто прийняти виконання, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 2 ст. 545 ЦК України на підтвердження виконання зобов'язання, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Згідно з ч. 3 ст. 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 60 ЦПК України).

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

За вимогами ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи вбачається, що оригінал боргової розписки подав суду позивач, що вказує на те, що він має право на одержання від ОСОБА_3 переданої їй суми авансу в розмірі, зазначеному у росписці.

Посилання відповідача на те, що ОСОБА_2 оригінал розписки отримав незаконно (знайшов та привласнив) в судовому засіданні нічим не підтверджено і є припущенням, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Не є суттєвим також те, що на звороті розписки надруковано рахунок-фактура на ім'я ОСОБА_2, тому що це не впливає на суть виниклих між сторонами спірних правовідносин, заперечення наявності на акркуші паперу (звороті), який використано для написання розписки, друкованого тексту рахунку, не спростовує доводів позивача щодо належності розписки саме йому.

Обставини, на які посилалась відповідач у своїх запереченням та доводах апеляційної скарги, щодо написання поданої позивачем до суду розписки (оригіналу) іншій особі були належним чином перевірені судом першої інстанції і не знайшли свого підтвердження, в тому числі з пояснень вказаної відповідачем особи - свідка ОСОБА_4

Доводи відповідача щодо наявності у неї копії іншої розписки про передачу їй ОСОБА_2 1000 доларів США з підписами ОСОБА_3 і свідків, даними про те, якого саме зобов'язання і яких сторін у зобов'язанні стосується цей документ (а.с.37) за відсутності оригіналу цього документа не спростовують висновків суду про наявність між сторонами у справі боргових зобо'язань через неповернення сплаченого авансу в розмірі 3000 доларів США при запереченні цього факту позивачем та наявності в матеріалах справи даних (оригіналу письмового доказу) про існування між відповідачем і ОСОБА_3 інших зобов'язальних правовідносин.

Аналіз норм ст. 99 Конституції України, ст. ст. 192, 533 ЦК України дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов'язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і його виконання є національна валюта України - гривня.

Пленум Верховного Суду України у п. 14 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснив, що при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Станом на дату ухвалення рішення 17 лютого 2016 року офіційний курс доллара США до гривні становив 27,02 грн., відтак на користь позивача суд правомірно стягнув з відповідача одержаний аванс в сумі 3000 дол. США в гривневому еквіваленті, що складало 81060 грн., що відповідало заявленим позовним вимогам з урахуванням уточнень, викладених письмово (а.с.65-67).

Колегія суддів погоджується з висновками суду, оскільки правильно визначивши правовідносини, що виникли між сторонами та дійшовши обґрунтованого висновку про порушення прав позивача з боку відповідача, суд обгрунтовано вважав доведеними вимоги щодо стягнення з відповідача суми сплаченого авансу.

Докази та обставини, на які посилається заявник, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом дотримані норми процесуального та матеріального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції, викладених у мотивувальній частині судового рішення, не спростовують.

Враховуючи викладене, на підставі ст. 308 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне залишити рішення суду першої інстанції без змін.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди рішення суду не оскаржується, тому не переглядається апеляційним судом.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя:

Судді: