ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" квітня 2016 р. Справа № 920/1750/15
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Потапенко В.І., суддя Гребенюк Н. В. , суддя Слободін М.М.
при секретарі Бєлкіній О.М.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 01.12.15 р.;
відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю № 30/5 від 29.01.16 р. ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №698 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 08.02.2016 р. у справі № 920/1750/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Група Айсберг", м. Суми
до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз", м. Суми
про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.
ВСТАНОВИЛА:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Група Айсберг" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" про визнання права власності на майно: підземну ємність для зберігання скрапленого газу заводський номер 399, реєстраційний номер № 9279; підземну ємність для зберігання скрапленого газу заводський номер 384, реєстраційний номер 9282; систему зливно-наливних трубопроводів від ємностей до компресорного відділення та зливної естакади, а також про витребування вказаного майна з незаконного володіння Публічного акціонерного товариства Сумигаз.
Рішенням господарського суду Сумської області від 08 лютого 2016 року у справі № 920/1780/15 (суддя Лиховид Б.І.) позов задоволено частково.
Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Група Айсберг" право власності на майно: підземну ємність для зберігання скрапленого газу заводський номер 399, реєстраційний номер № 9279; підземну ємність для зберігання скрапленого газу заводський номер 384, реєстраційний номер 9282; систему зливно наливних трубопроводів від ємностей до компресорного відділення та зливної естакади.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач - Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" подав на зазначене рішення до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на неврахування господарським судом першої інстанції, що Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" не є належним відповідачем у справі, оскільки не є субєктом спірних матеріально-правових відносин, що виникли на підставі договору купівлі-продажу від 23.06.2005 р. № 3, а саме, не є стороною цього Договору та відповідно, не має за ним прав та обовязків перед позивачем.
Окрім цього зазначає на те, що господарський суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про набуття позивачем права власності на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу від 23.06.2005 р. № 3, оскільки, на його думку, цей Договір не ідентифікує підземні ємності для зберігання скрапленого газу обємом 54 куб.м. та систему зливно-наливних газопроводів, які є його предметом, Договором не визначене місцезнаходження майна, накладна на передачу цього майна не містить інформації про отримання його представником позивача, акт приймання-передачі майна від 29.06.2005 р. містить посилання та реквізити іншого договору та не визначає місцезнаходження майна, що за ним передано та не ідентифікує земельну ділянку (поштову адресу), на якій майно розміщено.
При цьому відповідач зазначає на те, що позивачем не було надано суду жодних первинних документів на підтвердження реального виконання договору купівлі-продажу від 23.06.2005 р. № 3.
Також відповідач зазначає на те, що господарський суд першої інстанції при розгляді справи безпідставно не застосував загальну позовну давність тривалістю в три роки, про застосування якої відповідач заявляв у відзиві на позов та яка сплила, враховуючи початок її перебіг з дати укладення договору купівлі-продажу від 23.06.2005 р. № 3.
Позивач також подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу на рішення господарського суду Сумської області від 08 лютого 2016 року у справі № 920/1780/15 , в якій, посилаючись на порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить це рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про витребування спірного майна з незаконного володіння ПАТ Сумигаз та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає на безпідставне посилання господарського суду першої інстанції в обґрунтування відмови в задоволенні позовних вимог про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння відповідача на те, що з наданих позивачем в обгрунтування позовних вимог договорів від 01.07.2005 р. та від 06.07.2010 р. не вбачається місцезнаходження спірних підземних ємностей та ненадання позивачем доказів їх ідентифікації, які б об`єктивно підтверджували перебування їх саме на території та у володінні відповідача-ПАТ Сумигаз.
При цьому позивач зазначає, що господарським судом першої інстанції не було враховано зазначення у договору купівлі-продажу від 23.06.2005 р. № 3 місцезнаходження продавця спірного майна -ДП «Газовик» ВАТ «Сумигаз»: м. Суми, вул. Тополянська, 20, за яким відповідно знаходилось це майно і яке співпадає із зазначеною у договорі підряду від 31.12.2010 р. адресою місцезнаходження відповідача як підрядника, що здійснював обслуговування спірного майна.
Крім цього вказує на неврахування та ненадання господарським судом першої інстанції оцінки тому, що в п.1 акту приймання-передачі спірного майна від 29.06.2005 р. по договору купівлі-продажу від 23.06.2005 р. № 3 зазначено про прийняття позивачем спірного майна, яке знаходиться на території Сумської ГНС та про знаходження цього майна на території Сумської ГНС зазначено у технічних паспортах на це майно ( реєстраційні номери 9279 та 9282),тоді як позивачем надавалось господарському суду першої інстанції докази, а саме роздруківка з сайтів «Ділова Сумщина» та «Нормативно-дерективні документи МОЗ України», з яких вбачається знаходження Сумської газонаповнюваної станції за адресою: м. Суми, вул.Тополянська,20, тобто за адресою відповідача-ПАТ «Сумигаз»,який є її власником.Позивач стверджує, що актом приймання -передачі передачі спірного майна від 29.06.2005 р. по договору купівлі-продажу від 23.06.2005 р. № 3 та зазначеними технічними паспортами на спірні ємності підтверджується, що вони знаходились з моменту набуття позивачем права власності на них за договором купівлі-продажу від 23.06.2005 р. № 3 та знаходяться до теперішнього часу за вказаною адресою відповідача,оскільки не переміщались з часу перебування їх у власності продавця за наведеним договором ДП «Газовик» ВАТ «Сумигаз».
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3381 від 28.03.2016 р.) проти її задоволення заперечує.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу позивача (вх.№ 3339 від 25.03.2016 р.) проти її задоволення заперечує.
Від відповідача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів по справі, наданих ним на вимогу суду, а саме: вибірки даних з бухгалтерської програми 1 С ПАТ "Сумигаз" "Основні засоби", листа державного архіву Сумської області сумської ОДА від 12.03.2012 р. № б/н-29, умовної схеми розташування основних засобів.
Колегія суддів клопотання задовольнила та долучила зазначені документи до матеріалів справи, оскільки вони надані на вимогу ухвали суду від 28.03.2016 р.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційних скарг та відзивів на них, вислухавши пояснення представників сторін, повторно розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, з матеріалів справи вбачається, що 23 червня 2005 року між ДП Газовик ВАТ Сумигаз, як продавцем, та ТОВ Група Айсберг (позивач), як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу за № 3, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов`язався передати у власність позивача, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити підземні ємності у кількості 2 (двох) штук для зберігання скрапленого газу об'ємом 54 м3 і систему зливо-наливних газопроводів.
Згідно з п. 3.1. вищевказаного Договору, продавець зобов`язався не пізніше ніж через 3 дні після отримання оплати зняти ємності з обліку в інспекції по охороні праці та передати всю технічну документацію на обладнання яке продається, позивачу.
Відповідно до п. 3.2. Договору позивач зобов`язаний був протягом 3 днів з дня набрання чинності Договору здійснити оплату в безготівковій формі на розрахунковий рахунок продавця у розмірі, визначеному у п. 2.3 цього Договору.
Згідно з п. 2.3. вищевказаного Договору, загальна вартість обладнання, що продавалось складала 20 000 (двадцять тисяч) гривень з ПДВ.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.06.2005 ДП Газовик ВАТ Сумигаз надав позивачу накладну № 633.01/27, в якій зазначено в графі Найменування товару 120001: Емкость, сис-ма слив. газопров. та вказана вартість товару - 20 000,00 грн. та підстава господарської операції -договір від 23.06.2005 р. № 3. Також 23.06.2005 року ДП Газовик виставлено рахунок № 633.01/27 на суму 20 000,00 грн.
Позивач, на виконання умов зазначеного Договору здійснив оплату за придбані ємності 20 000 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 816 від 05.07.2005 та № 840 від 13.07.2005 р.
У відповідності до Акту приймання передачі майна від 29 червня 2005 року, на виконання умов договору купівлі-продажу № 3 від 23.06.2005, ДП Газовик ВАТ Сумигаз передало, а позивач прийняв наступне майно, що знаходиться на території Сумської ГНС: підземна ємність для зберігання скрапленого газу заводський номер 399, реєстраційний номер 9279; підземна ємність для зберігання скрапленого газу заводський номер 384, реєстраційний номер 9282; система зливно-наливних трубопроводів від ємностей до компресорного відділення та зливної естакади. Заперечення відповідача щодо розбіжності в одній цифрі дати договору купівлі-продажу № 3, зазначеної у даному Акті як підстави передачі майна, судом не приймаються, оскільки у даному випадку наявна технічна описка, що не спростовує факту передачі спірного майна від ДП Газовик ВАТ Сумигаз до позивача, технічні характеристики якого чітко визначені у вказаному Акті.
Згідно з наявною в матеріалах справи технічною документацією на обладнання (паспорти по ємностям № 384 та № 399), спірне майно на виконання умов п. 3.1. договору купівлі-продажу від 23.06.2005 р. № 3 знято з обліку ДП Газовик ВАТ Сумигаз та зареєстровано за позивачем.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарького суду Сумської області від 24.10.2012 р. у справі № 5021/783/2011 ДП Газовик ВАТ Сумигаз ліквідовано як юридичну особу, тому позивач, бажаючи скористатись своїм правом власника щодо розпорядження ємностями для зберігання скрапленого газу, придбаного за договором купівлі-продажу № 3 від 23.06.2005, направило у 2015 році на адресу ПАТ Сумигаз лист з проханням надати можливість уповноваженим особам позивача вчинити дії щодо від'єднання, вилучення та переміщення: - підземної ємності для зберігання скрапленого газу заводський номер 399, реєстраційний номер 9279; - підземної ємності для зберігання скрапленого газу заводський номер 384, реєстраційний номер № 9282; - систему зливо-наливних трубопроводів від ємностей до компресорного відділення та зливної естакади, які були придбані позивачем по договору купівлі-продажу № 3 від 23.06.2005. Проте у відповідь на цей лист відповідач в листі від 06.11.2015 р. № 1286 зазначив, що договір купівлі продажу № 3 від 23.06.2005 ємностей для зберігання скрапленого газу та обладнання не укладався, а тому ПАТ Сумигаз не дає згоди щодо їх від'єднання, вилучення та переміщення, у зв`язку з чим позивач і звернувся до суду за захистом свого права.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Пунктом 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України серед способів захисту цивільних прав та інтересів судом є визнання права.
Згідно зі статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю.
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом та є непорушним.
У відповідності до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі статтею 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його права власності.
Виходячи зі змісту наведених норм, позов про визнання права власності це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не з'єднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод.
При предявленні такого позову позивач повинен довести наявність фактів, які відповідно до закону є підставами виникнення у нього права власності на спірне майно, а також факту оспорення або невизнання відповідачем за позивачем вказаного права.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Виходячи зі змісту статті 655 Цивільного кодексу України, за правовою природою договір купівлі-продажу спрямований на передачу продавцем покупцеві права власності на майно, яке є предметом цього договору на відплатних засадах, а тому підтверджені належними доказами вищенаведені обставини укладення та виконання договору купівлі-продажу спірного майна 23 червня 2005 року № 3, а саме передання цього майна продавцем позивачу та здійснення останнім його оплати, є юридичними фактами, які відповідно до вищенаведених норм підтверджують набуття позивачем права власності на спірне майно.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо недоведеності набуття позивачем права власності саме на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу від 23.06.2005 р. № 3, в обґрунтування яких відповідач зазначає, що: цей договір не ідентифікує підземні ємності для зберігання скрапленого газу обємом 54 куб.м. та систему зливно-наливних газопроводів, які є його предметом; Договором не визначене місцезнаходження майна; накладна на передачу цього майна не містить інформації про отримання його представником позивача; акт приймання-передачі майна від 29.06.2005 р. містить посилання та реквізити іншого договору та не визначає місцезнаходження майна, що за ним передано та не ідентифікує земельну ділянку (поштову адресу), на якій майно розміщено; позивачем не було надано суду жодних первинних документів на підтвердження реального виконання договору купівлі-продажу від 23.06.2005 р. № 3.
Зазначені доводи не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Так, як було зазначено вище, згідно з предметом договору купівлі-продажу від 23 червня 2005 року № 3 продавець зобовязався передати у власність позивача, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити підземні ємності у кількості 2 (двох) штук для зберігання скрапленого газу об'ємом 54 м3 і систему зливо-наливних газопроводів.
Також п. 2.3. Договору визначена загальна вартість проданого обладнання-20 000 грн.
З наведеного вбачається, що сторони в договорі купівлі-продажу від 23 червня 2005 року № 3 чітко визначили найменування, кількість, обєм та ціну товару, який продавець зобовязався передати у власність позивачу.
Підписана представниками продавця -ДП «Газокик» ПАТ «Сумигаз» та покупця-позивача і скріплена їх печатками видаткова накладна від 23.06.2005 р. № 663.01.27 (а.с. 10), як первинний обліковий документ у розумінні ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксує факт здійснення господарської операції, її зміст та обсяг, містить відомості про передачу позивачу товару за найменуванням, ціною та кількістю, зазначеними у договорі купівлі-продажу 23 червня 2005 року № 3 із посиланням на цей Договір як на підставу господарської операції.
Зважаючи на те, що підписання наведеної видаткової накладної продавцем та покупцем (позивачем у справі) за договором купівлі-продажу 23 червня 2005 року № 3, в розумінні чинного законодавства є фіксацією факту здійснення господарської операції з передачі товару позивачу за цим Договором, колегія суддів відхиляє як безпідставні посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність у цій накладній інформації про отримання спірного майна представником позивача.
Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості, тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Пунктом 3.1 вищевказаного Договору купівлі-продажу, продавець зобов`язався не пізніше ніж через 3 дні після отримання оплати зняти ємності з обліку в інспекції по охороні праці та передати всю технічну документацію на обладнання яке продається, позивачу.
Акт приймання передачі майна від 29.06.2005 р. по договору купівлі-продажу від 23 червня 2005 року № 3, та надана продавцем на виконання вимог статті 662 Цивільного кодексу України та п. 3.1 Договору технічна документації на ємності для зберігання скрапленого газу - технічні паспорти (а.с. 44-161), в яких на виконання умов цього ж пункту Договору майно знято з обліку продавця та зареєстровано за покупцем-позивачем, містять достатньо відомостей про передачу за цим Договором у власність позивача саме спірного майна, із зазначенням його назви, кількості, обєму, заводських та реєстраційних номерів .
В технічних паспортах на спірне майно в реквізиті найменування його володільця зазначено позивача (а.с. 120,142).
Господарський суд першої інстанції обґрунтовано відхилив заперечення відповідача щодо розбіжності в одній цифрі дати договору купівлі-продажу № 3, зазначеної у даному Акті як підстави передачі майна (29.06.2005 р. замість 23.06.2005 р.), пославшись на те, що у даному випадку наявна очевидна технічна описка, враховуючи зазначення в Акті чітких технічних характеристик спірного майна, які відповідають умовам договору купівлі-продажу від 23.06.2005 р. № 3, складання Акту через шість днів після укладення Договору та відсутність укладеного між сторонами договору на передачу такого майна з датою 29.06.2005 р. та № 3 .
Незазначення в Договорі даних щодо земельної ділянки та поштової адреси спірного майна, на яке посилається відповідач в апеляційній скарзі, не є необхідним для ідентифікації цього майна, оскільки вказані характеристики відповідно до статті 181 Цивільного кодексу України відносяться до ознак нерухомого майна, яким спірне майно в розумінні цієї статті не є через те, що його переміщення можливе без знецінення та зміни цільового призначення.
Невизнання відповідачем права власності на спірне майно підтверджується вищенаведеним листом відповідача від 06.11.2015 р. № 30/1286 (а.с. 12), в якому він в обґрунтування своєї відмови повернути спірне майно на вимогу позивача, яка ґрунтувалась на наявності у нього права власності, набутого за вказаним договором купівлі-продажу від 23.06.2005 р. № 3, висловив заперечення факту укладення зазначеного договору, а також його правовою позицією по справі, викладеною в тому числі у відзиві на позов (а.с. 16,17), поясненнях по справі, апеляційній скарзі, з якої вбачається заперечення належності позивачу права власності на спірне майно, у тому числі факту його набуття за наведеним Договором.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо того, що він не є належним відповідачем у справі через те, що він не є субєктом спірних матеріально-правових відносин, які виникли на підставі договору купівлі-продажу від 23.06.2005 р. № 3 , а саме, не є стороною цього Договору та відповідно не має за ним прав та обовязків перед позивачем.
Колегія суддів зазначає, що зазначені доводи не відповідають обставинам справи та чинному законодавству, оскільки зі змісту позовної заяви вбачається, що підстави позову- обставини, якими позивач обґрунтовує свою матеріально-правову вимогу про визнання за ним права власності на спірне майно (предмет позову), ґрунтуються не на зобовязальних правовідносинах сторін за договором купівлі-продажу від 23.06.2005 р. № 3, а на безпосередньому порушенні речового права власності позивача, що не повязане з будь-якими зобовязаннями між сторонами спору, тобто позовні вимоги ґрунтуються на речових правовідносинах, які на відміну від зобовязальних мають абсолютний, а не відносний характер.В речових правовідносинах уповноваженій особі- власнику або особі, яка має інше речове право протиставляється обовязок кожної особи утримуватись від порушення цього права, відповідно позивачем у даній справі обрано для захисту свого речового права речовий, а не зобовязальний спосіб захисту.
Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача, що господарський суд першої інстанції при розгляді справи безпідставно не застосував загальну позовну давність тривалістю в три роки, про застосування якої відповідач заявляв у відзиві на позов та яка, на думку відповідача сплила, враховуючи початок її перебігу з дати укладення договору купівлі-продажу від 23.06.2005 р. № 3.
Зазначені доводи суперечать ч. 1 статті 261 Цивільного кодексу України, яка визначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Враховуючи визначені в позовній заяві підстави та предмет позову, позивач довідався про порушення свого права власності у вигляді його невизнання відповідачем не з моменту укладення з іншою особою- ДП «Газовик» ПАТ «Сумигаз» договору купівлі-продажу від 23.06.2005 р. № 3, за яким він набув це майно у власність, а з моменту отримання саме від відповідача листа-відмови від 06.11.2015 р. № 30/1286 (а.с. 12),тобто не раніше дати складання цього листа -06.11.2015 р.
Оскільки позов подано 26.15.2015 р. - в той же місяць, в який складено зазначений лист, позивачем не пропущено встановлену статтею 257 Цивільного кодексу України загальну позовну давність тривалістю у три роки.
Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання за позивачем права власності на спірне майно
Щодо позовних вимог про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Сумигаз, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відсутність правових підстав для їх задоволення, зважаючи на наступне.
Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Передбачений цією нормою спосіб захисту права власності є матеріально-правовою вимогою власника, що на момент подання позову фактично не володіє своїм індивідуально визначеним майном, до невласника, що на момент подання позову незаконно фактично володіє цим майном, про вилучення цього майна в натурі.
Відповідно до частини 1 статті 397 Цивільного кодексу України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.
За змістом цієї норми, фактичне володіння передбачає фактичне панування особи над річчю.
Під незаконним володінням слід розуміти фактичне володіння річчю, яке не має правової підстави (передбаченої законом, договором чи адміністративним актом) або правова підстава якого відпала чи визнана недійсною.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Виходячи з наведених норм, позивач у даній справі повинен довести наявність у нього на момент подання позову права власності на спірне майно, перебування цього майна на момент подання позову у фактичному володінні відповідача та незаконність такого володіння.
При цьому позивач повинен довести індивідуальні ознаки майна, які вирізняють його з-поміж інших однорідних речей. Зазначене випливає із суті цього способу захисту, спрямованого на повернення власнику саме того майна, що вибуло з його володіння.
Як було наведено вище, позивач на момент подання позову та на даний час є власником індивідуально визначеного спірного майна.
Як правильно зазначив господарський суд першої інстанції, з матеріалів справи, в тому числі з наданих позивачем в обгрунтування позовних вимог договорів підряду від 01.07.2005 та від 06.07.2010 не вбачається місцезнаходження спірних підземних ємностей та не подано останнім доказів , які б об`єктивно підтверджували перебування їх саме на території та у володінні ПАТ Сумигаз.
Зокрема в акті приймання-передачі майна від 29.06.2015 р. (а.с. 11) зазначено, що спірне майно, яке передано у власність позивачу знаходиться на території Сумської ГНС (газонаповнювальної станції (а.с. 11).
Про знаходження спірного майна на території Сумської газонаповнювальної станції та про найменування його володільця позивача, зазначено в технічних паспортах на спірне майно (а.с. 120,142).
Проте з цього акту та технічних паспортів не вбачається будь-яких відомостей, що після передання спірного майна позивачу воно залишилось на території Сумської ГНС чи було переміщено в інше місце.
Позивачем надавалось господарському суду першої інстанції докази, а саме роздруківка з сайтів «Ділова Сумщина" та «Нормативно-дерективні документи МОЗ України» (а.с. 163), в яких зазначено про знаходження Сумської газонаповнюваної станції за адресою: м. Суми, вул. Тополянська,20, тобто на території відповідача-ПАТ з газопостачання та газифікації «Сумигаз».
У договорі купівлі-продажу від 23.06.2005 р. № 3 місцезнаходження продавця спірного майна -ДП «Газовик» ВАТ «Сумигаз»: м. Суми, вул. Тополянська,20, яке співпадає із зазначеною у договорі підряду від 31.12.2010 р. (а.с. 109) адресою місцезнаходження відповідача як Підрядника, що здійснював на своїй території за цією адресою обслуговування майна Замовника позивача з 06.07.2010 р. по 31.12.2012 р. (строк дії Договору підряду з урахування додаткових угод до нього а.с. 110, 11).
Так, в зазначеному договорі підряду від 31.12.2010 р. (а.с. 109) в пункті 3.2. зазначено, що Підрядник (відповідач у даній справі) зобовязується забезпечити приймання-злив з цистерн, які надходять в підземні ємності Замовника (позивач у даній справі) скраплений газ, який в подальшому буде направлений на заповнення балонів, для зарядки запальничок та експлуатаційне обслуговування підземних ємностей та систем на газонаповнювальній станції Замовника.При цьому адресою Підрядника-відповідача, за якою відповідно до умов Договору здійснювалось технічне обслуговування спірного майна зазначено: м. Суми, вул. Тополянська, 20.
Проте з цього договору підряду не вбачається, які саме підземні ємності, з якими заводськими номерами чи іншими індивідуальними ознаками обслуговувались відповідачем, що унеможливлює їх ідентифікацію зі спірними ємностями.
Як пояснив представник відповідача, Сумська ГНС обєднує територію 3-х районів Сумської області та бухгалтерський облік всіх ємностей для зберігання газу на цій території ведеться не по заводським номерам, а за інвентарними номерами.
Відповідачем господарському суду першої інстанції було надано довідку стосовно ємностей для зберігання газу, які перебувають на його балансі станом на 01.01.2016 р., підписану директором та головним бухгалтером відповідача, в якій не зазначено ємностей із індивідуальними ознаками спірних ємностей (а.с. 173-175).
З наданої відповідачем вибірки даних з бухгалтерської програми 1 С ПАТ "Сумигаз" "Основні засоби" вбачається відсутність перебування на його балансі
спірного майна.
Представник позивача не зміг пояснити, на якій земельній ділянці відбулась фактична передача йому спірного майна від попереднього власника на підставі договору купівлі-продажу № 3 від 23.06.2005 р. та коли в останній раз і в якому місці він здійснював свої правомочності власника щодо користування спірним майном, незважаючи на те, що ухвалами від 28.04.2016 р. та від 13.04.2016 р. апеляційний господарський суд відкладав розгляд справи та пропонував надати відповідні пояснення.
Отже позивач всупереч вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України не довів факт знаходження спірного майна у володінні відповідача, що унеможливлює задоволення віндикаційного позову про витрубування цього майна з чужого незаконного володіння останнього.
Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційних скарг не спростовують висновків господарського суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання за позивачем права власності на спірне майно та про відсутність правових підстав для задоволення вимог щодо витребування цього майна з чужого незаконного володіння відповідача, у звязку з чим оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін як законне та обґрунтоване.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 49, 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційні скарги позивача та відповідача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області від 08.02.2016 р. у справі № 920/1750/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Повний текст постанови складено 28.04.16 р.
Головуючий суддя Потапенко В.І.
Суддя Гребенюк Н. В.
Суддя Слободін М.М.
Судове рішення № 57788879, Харківський апеляційний господарський суд було прийнято 27.04.2016. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 920/1750/15. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: