Ухвала суду № 57703539, 16.05.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 169/255/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Тітівалов Р.К. Провадження № 22-ц/773/764/16 Категорія: 23 Доповідач: Свистун О. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Свистун О.В.,

суддів - Завидовської-Марчук О.Г., Федонюк С.Ю.,

за участі секретаря - Концевич Я.О.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Нечая Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом фермерського господарства «Новий світанок» до фермерського господарства «АІС Агро», ОСОБА_3 про визнання договорів оренди землі недійсними,

за апеляційною скаргою представника відповідача фермерського господарства «АІС Агро» - Нечая Юрія Миколайовичана рішення Турійського районного суду від 29 березня 2016 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

Фермерське господарство «Новий світанок» (далі - ФГ «Новий світанок») звернулося до суду з позовом до Фермерського господарства «АІС Агро» (далі - ФГ «АІС Агро»), ОСОБА_3 про визнання договорів оренди землі недійсними.

Позов мотивований тим, що 16 березня 2010 року ФГ «Новий світанок» уклало з ОСОБА_3 договір оренди земельної ділянки, площею 1,73 га, строком на 5 років, який зареєстрований в Овлочинській сільській раді Турійського району, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16 квітня 2010 року за № 18. Вказаний договір сторонами не розривався і зміни до нього не вносилися. Проте, до закінчення строку дії договору відповідач 15 жовтня 2013 року уклав новий договір оренди на ту ж земельну ділянку з ФГ «АІС Агро». Вказуючи, що відповідачі порушили належні йому відповідно до закону і договору права орендаря, з урахуванням уточнених позовних вимог (а.с. 25-26, т. 2) позивач просив визнати недійсними укладені між відповідачами договори оренди землі, площею 0,99 га і 0,74 га, та стягнути судові витрати.

Рішенням Турійського районного суду від 29 березня 2016 року позов Фермерського господарства «Новий світанок» задоволено повністю.

Визнано недійсними договори оренди землі площею 0,74 га (кадастровий номер НОМЕР_1), укладений 15 жовтня 2013 року між Фермерським господарством «АІС Агро» та ОСОБА_3, і площею 0,99 га (кадастровий номер НОМЕР_2), укладений 15 жовтня 2013 року між Фермерським господарством «АІС Агро» та ОСОБА_3.

Стягнуто з Фермерського господарства «АІС Агро» та ОСОБА_3 в користь Фермерського господарства «Новий світанок» судовий збір в розмірі 243,60 грн. в рівних частинах - по 121,80 грн. з кожного.

Стягнути з Фермерського господарства «АІС Агро» та ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в розмірі 243,60 грн. в рівних частинах - по 121,80 грн. з кожного.

У поданій апеляційній скарзі представник відповідача ФГ «АІС Агро» Нечай Ю.М. просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Покликається на те, що судом були порушені норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовані всі обставин, що мають значення для справи, а встановлені обставини не відповідають висновкам суду. Зазначає, що договір оренди землі укладений між фермерським господарством «Новий світанок» та ОСОБА_3 не зареєстрований у встановленому законодавством порядку, а тому є неукладеним.

В судовому засіданні представник відповідача Нечай Ю.М. апеляційну скаргу підтримав, покликаючись на доводи, викладені в ній.

Представник позивача ОСОБА_1 апеляційну скаргу заперечив, оскільки вважає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, однак подав суду заяву про розгляд справи у його відсутність.

Судом першої інстанції встановлено, що договір оренди землі від 16 березня 2010 року в розумінні ст.ст. 210, 638, 640 ЦК України є укладеним і дійсним правочином протягом строку, на який він був укладений. А отже послідуючі договори оренди є такими, що порушують права позивача як орендаря земельних ділянок, власником яких є відповідач ОСОБА_3

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 16 березня 2010 року між ОСОБА_3 та ФГ «Новий світанок» було укладено договір оренди землі № 46 з відповідними додатками до нього, за умовами якого ОСОБА_3 (орендодавець) надав ФГ «Новий світанок» (орендар) в строкове платне користування земельну ділянку (рілля), площею 1,73 га, яка знаходиться в с. Ставки Турійського району на території Овлочинської сільської ради, для вирощування сільськогосподарської продукції строком на 5 років. Із договору слідує, що він зареєстрований в Овлочинській сільській раді, про що у Державному реєстрі земель зроблено відповідний запис від 16 квітня 2010 року за № 18 (а.с. 8-9, т. 1).

Земельна ділянка, що є предметом вказаного договору оренди, відповідно до плану меж складається з двох частин, площею 0,74 га та 0,99 га, і належить орендодавцю на праві приватної власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 25 лютого 2010 року (а.с. 6, т. 1).

Відповідно до акту прийомки-передачі від 16 березня 2010 року (а.с. 7, т. 1) об'єкт оренди фактично передано орендарю і, як встановлено в ході розгляду даної справи, останній протягом трьох років використовував земельну ділянку за цільовим призначенням, сплачував орендну плату орендодавцю відповідно до умов договору та земельний податок (а.с. 34-36, т. 1, а.с. 27-36, т. 2), як того вимагає ст. 96 ЗК України.

Укладений між позивачем і ОСОБА_3 договір оренди землі у встановленому законом порядку сторонами не розривався і не оспорювався, жодних змін до нього не вносилося.

15 жовтня 2013 року відповідач ОСОБА_3 уклав із ФГ «АІС Агро» три договори оренди землі строком на 10 років, предметом яких є належні йому на підставі державного акту на право власності серії НОМЕР_3 від 25 лютого 2010 року три земельні ділянки: 0,74 га ріллі, 0,99 га ріллі та 0,37 га сіножаті (а.с. 48-65, т. 1). Зазначені договори зареєстровано в Реєстраційній службі Турійського районного управління юстиції.

За змістом ст.ст. 1, 2 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент укладення договору у 2010 році), ст. 93 ЗК України оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

В силу ч. 1 ст. 210 ЦК України та ч. 1 ст. 20 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент укладення договору у 2010 році) договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Із встановлених в судовому засіданні обставин справи вбачається, що між позивачем і відповідачем ОСОБА_3 було узгоджено всі істотні умови щодо передачі в оренду земельних ділянок і 16 березня 2010 року укладено відповідний договір оренди землі, який у встановленому законом порядку зареєстровано, в результаті чого вони вступили у договірні відносини, реалізувавши своє волевиявлення, як учасники правочину, відповідно до внутрішньої волі.

Аналізуючи вищезазначені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що для сторін договору настали відповідні правові наслідки укладення правочину і позивач, як орендар, в розумінні ст. 6 Закону України «Про оренду землі» набув права оренди земельних ділянок, що є предметом договору, та передбачених ст. 25 цього ж Закону прав і обов'язків орендаря, зокрема, користування землею та самостійно господарювати на ній відповідно до цільового призначення і з дотриманням умов договору оренди землі.

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами і одностороння відмова від його виконання не допускається, що також було за домовленістю сторін передбачено у п. 21 договору оренди землі 2010 року.

Одним із обов'язків, які Закон покладає на орендодавця, є обов'язок не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Однак, в порушення зазначених вимог законодавства і положень договору, не зважаючи на тривале виконання договору оренди позивачем та отримання оплати згідно умов договору відповідачем, до закінчення його строку дії відповідач ОСОБА_3 15 жовтня 2013 року уклав з відповідачем ФГ «АІС Агро» договори оренди землі строком на 10 років, предметом яких водночас є ті ж самі дві ділянки, що й попередньо укладеного у 2010 році договору з позивачем, що, в свою чергу, фактично унеможливило реалізацію позивачем прав орендаря і користування землею. З 2013 року позивач позбавлений можливості виконувати умови договору, оскільки відповідач ФГ «АІС Агро» із 2013 року почав використовувати земельні ділянки за призначенням.

Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону (ст. 27 Закону).

Враховуючи вимоги закону підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що договір оренди земельної ділянки, який укладений між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 є укладеним, оскільки укладений у письмовій формі, погоджено всі істотні умови договору та виконувався даний договір сторонами протягом трьох років, про що не заперечили сторони по справі. Також даний договір зареєстрований по місцю знаходження земельних ділянок, а саме у місцевій сільській раді, оскільки стоїть підпис голови сільської ради, печатка та вказаний реєстраційний номер. Крім того, позивач вважає, що даний договір укладено з дотриманням вимог чинного на час його укладення законодавства, а отже є оспорюваним. На час розгляду справи даний договір ніким не оспорювався, не розривався та не визнавався недійсним. А отже є діючим на строк його укладення.

Договори оренди землі від 15 жовтня 2013 року, які укладені між відповідачами ОСОБА_3 та ФГ «АІС Агро», укладені до закінчення попереднього договору оренди від 16 березня 2010 року. Дані договори укладені за погодженням сторін даного договору істотних умов та проведена їх реєстрація у Реєстраційній службі Турійського районного управління юстиції, однак у самих договорах відсутня відмітка про їх реєстрацію, зокрема час та реєстраційний номер (а.с.47-59).

Судом встановлено, що дані договори укладені до закінчення попереднього договору оренди, що є порушенням законних прав позивача як орендаря.

Згідно з положеннями ст.ст. 182, 210 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

За змістом ст.ст. 18, 20 Закону України «Про оренду» (у редакції, яка була чинною на день укладення позивачем договору оренди у 2010 році) укладений договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації, яка проводиться в порядку, встановленому законом.

Відповідно до пп. 2 п. б ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (у редакції, яка була чинною на день укладення позивачем договору оренди у 2010 році) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею.

Пунктом 3 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 2073 від 25 грудня 1998 року, який був чинним на день укладення позивачем договору оренди у 2010 році, передбачено, що державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки.

Згідно з п.п. 12, 14 вказаного Порядку… факт державної реєстрації договору оренди засвідчується гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або уповноваженої ними посадової особи. Датою реєстрації договору оренди є дата засвідчення факту державної реєстрації.

Із дослідженого у судовому засіданні оригіналу договору оренди землі від 16 березня 2010 року вбачається, що на ньому наявні гербова печатка та підпис голови Овлочинської сільської ради Турійського району, на території якої знаходяться належні ОСОБА_3 земельні ділянки, що об'єктивно і достовірно підтверджує факт державної реєстрації 16 квітня 2010 року в Овлочинській сільській раді за № 18 зазначеного договору оренди уповноваженим на те органом місцевого самоврядування у встановленому вищевказаними нормативно-правовими актами порядку і беззаперечно спростовує твердження представника відповідача про відсутність такої реєстрації.

Доводи представника відповідача на те, що державна реєстрація договорів оренди землі повинна була проводитись за Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 2 липня 2003 року № 174, не можна визнати обґрунтованими в зв'язку з тим, що дію зазначеного Тимчасового порядку зупинено з 18.06.2007 року.

Посилання представника відповідача про те, що укладений між позивачем і ОСОБА_3 договір оренди землі не зареєстрований у встановленому законом порядку територіальним органом Держкомзему за місцем розташування земельної ділянки згідно Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» спростовуються п.1 Прикінцевих та перехідних положень, згідно яких цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім пунктів 3 і 5 розділу I та пункту 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2012 року, тобто після укладення договору у 2010 році.

Доводи представника відповідача в апеляційній скарзі є власним тлумаченням норм законодавства, яке не відповідає дійсності, оскільки зазначені норми не були чинними на момент укладення договору оренди.

Таким чином договір оренди землі від 16 березня 2010 року в розумінні ст.ст. 210, 638, 640 ЦК України є укладеним і дійсним правочином протягом строку, на який він був укладений. А отже послідуючі договори оренди є такими, що порушують права позивача як орендаря земельних ділянок, власником яких є відповідач ОСОБА_3, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про визнання цих договорів недійсними.

Доводи представника відповідача, що у сільській раді відсутній запис реєстрації договорів не є тими доказами на підставі яких можна вважати договір оренди не укладеним, оскільки сторони договору оренди не відповідають за діяльність посадових осіб місцевих органів влади. І суд першої інстанції дав правильну оцінку доводам відповідача в тій частині, а також вірно покликався на практику Європейського Суду.

За правилами ст. 60 ч.1 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Будь-яких інших доказів та доводів відповідачі та їх представники суду не надали.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно визначив правовідносини, які виникли між сторонами, правильно застосував норми процесуального та матеріального права, і виконав вимоги суду вищої інстанції, які викладені в ухвалах цього суду від 03.12.2014 року (а.с. 155-157), від 23.12.2015 року (а.с. 248-250).

Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм процесуального та матеріального права, підстав для його скасування не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 218, 60 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника відповідача фермерського господарства «АІС Агро» - Нечая Юрія Миколайовичавідхилити.

Рішення Турійського районного суду від 29 березня 2016 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: