Ухвала суду № 57700146, 26.04.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

26 квітня 2016 рокусправа № 804/5253/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В.

суддів: Туркіної Л.П. Коршуна А.О.

за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В.

представника відповідача: Баранник Оксани Віталіївни

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, правонаступником якої є Криворізька південна об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2015 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Глас Трьош Кривий Ріг" до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень №0002552201, №0002542201 від 20.08.2014р.,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2015 року позов задоволено частково.

Скасовані податкові повідомлення-рішення Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 20.08.2014р.:

- №0002552201 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 160502,50 грн., у тому числі за основним платежем - 128402,00 грн., за штрафними санкціями - 32100,50 грн.;

- №0002542201 від 20.08.2014р. в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі - 244427,50 грн., у тому числі за основним платежем - 195542,00 грн., за штрафними санкціями - 48 885,50 грн.

В іншій частині позову відмолено.

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами правомірність та обґрунтованість прийняття оспорюваних податкових повідомлень рішень лише в частині вищенаведених сум, з урахуванням обставин та висновків, які встановлені судом та не спростовані представниками відповідача. В той же час, і позивачем не доведено і не підтверджено фактичне виконання господарських операцій по відносинах позивача з приводу надання позивачеві юридичних, консультаційних та бухгалтерських послуг з його контрагентами - ТОВ "Укрглас", ТОВ "Глас Трьош Холдінг Україна", ЮФ "Жук і Партнери" належними та допустимими доказами.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно якої відповідач просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що в актах здачі-приймання робіт (виконання послуг) відсутня інформація які саме використовувалися торгівельні знаки, а також залежність від обсягів виробництва, тобто складено загально, не можливо з'ясувати залежно від якого обсягу реалізації продукції нараховане роялті, чим порушено пп. 140.1.2 ст. 140 ПКУ. Зазначає, що первинні документи, які оформлені не належним чином, не несуть юридичну силу та не містять доказовості первинного документа. Зазначає про порушення позивачем п. 11.12 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Мінфіну України від 11.08.1994 року № 69, що потягло порушення п. 198.3, 198.5 ст. 198 ПКУ, внаслідок чого занижені податкові зобов'язання у грудні 2012 року на 85617грн. (428086,93 х 20%). Вказує, що в результаті реалізації продукції або послуг за цінами нижчими за собівартість її виготовлення, відбувається зменшення такої складової частини власного капіталу, як активи (в розмірі собівартості продукції) та збільшення активів на суму грошових коштів, отриманих від продажу продукції власного виробництва. Проведення такої операції призводить не до росту, а до зменшення власного капіталу на різницю між собівартістю виготовлення продукції та ціною її продажу. За податковим законодавством, витрати, що перевищують доходи (збитки) не можуть бути враховані в податковому обліку, оскільки операція не відповідає основному принципу господарської діяльності, тобто не призводить до отримання прибутку (пп. 14.1.36 ст. 14 ПКУ). Такі збитки підлягають відшкодуванню за рахунок відповідних інших джерел.

Представник відповідача відмовився від частини апеляційної скарги та відмова прийнята судом, що зазначено в ухвалі від 16.02.2016 року (а.с. 118 т. 2).

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, в частині від якої не відмовився, просить апеляційну скаргу (у відповідній частині) задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати в цій частині та відмовити в цій частині в задоволенні позову. Інші учасники процесу у судове засідання не з'явились. Про час, дату та місце судового засідання повідомленні належним чином.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 20.03.2012р. по 31.12.2013р.,за результатами якої складено акт №471/22.01-34/38033011 від 29.07.2014р. за висновками якого встановлені наступні порушення, зокрема:

- п.п.138.10.2 п.138.10 ст.138, п.п.140.1.2 п.140.1 ст.140 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток у період з 20.03.2012р. по 31.12.2013р. у сумі 145622 грн.;

- п.п.138.10.2 п.138.10 ст.138, п.п.140.1.2 п.140.1 ст.140 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 20.03.2012р. по 31.12.2013р. у сумі 210917 грн. (а.с. а.с.94-149 том 1).

На підставі акта перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення форми "Р" від 20.08.2014р. :

- №0002552201, за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 182027,50 грн., у тому числі за основним платежем - 145622,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 36405,50 грн.(а.с.12 том 1);

-№0002542201, за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 263646,25 грн., у тому числі за основним платежем - 210917,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 52729,25 грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Податкового кодексу України, Закону України "Про ціни і ціноутворення", Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні".

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно до ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

З змісту акта перевірки від 29.07.2014р. вбачається, що підставою для висновків стали наступні обставини:

- позивачем у грудні 2012р. за результатами проведеної інвентаризації проведено взаємний залік залишків та нестачі товарно-матеріальних цінностей різного найменування та кількості чим порушено норми Інструкції №69, яка передбачає лише проведення взаємозаліку ТМЦ одного найменування та кількості у зв'язку з чим контролюючим органом донараховано податку на загальну суму 85617,00 грн.;

- позивачем було здійснено реалізацію продукції за цінами, нижчими за собівартість її виготовлення в результаті чого отримано збиток від здійснення господарських операцій, що, на думку контролюючого органу, в порушенням п.198.3 ст.198 ПК України занижено суму податкового зобов'язання з ПДВ по придбанню матеріальних запасів, які використано у не господарській діяльності внаслідок чого контролюючим органом донараховану суму податку на додану вартість у загальній сумі 109925,00 грн.;

- позивачем віднесено до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, суми податку на додану вартість по отриманню позивачем юридичних, консультаційних та бухгалтерських послуг від ТОВ "Укрглас", ТОВ "Глас Трьош Холдінг Україна", ТОВ ЮФ "Жук і партнери", однак акти прийому-передачі не містять об'ємів господарської операції, відсутній зв'язок з господарською діяльністю позивача в порушення ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та вказані роботи позивач міг виконати власними силами, з урахуванням наявності у штаті позивача двох бухгалтерів та головного бухгалтеру, а тому, на думку контролюючого органу, в порушення вимог п.п.138.10.2 п.138.10 ст.138 ПК України позивачем завищено податковий кредит з ПДВ внаслідок чого контролюючим органом донараховано суму ПДВ у загальному розмірі 15375,00 грн. (а.с.94-149 том 1, а.с.71 том 2).

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, такі висновки контролюючого органу не ґрунтуються на нормах чинного податкового законодавства України в частині порушення вимог Інструкції № 69 при списанні та проведенні взаємного заліку ТМЦ, здійснення позивачем господарських операцій з приводу реалізації товарів, робіт і послуг за цінами, нижчими за собівартість їх виготовлення в результаті чого отримано збиток, що не є господарською діяльністю позивача, з наступних підстав.

Згідно з приписами п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів,виконаних робіт,наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи,зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Господарська операція, розуміється як факт підприємницької та іншої діяльності, який викликає зміни в структурі усіх ресурсів, контрольованих підприємством, у результаті вчинення якого очікується отримання економічних вигод, збільшення чи зменшення зобов'язань одержання фінансових результатів. При цьому,окрема господарська операція може і не мати всіх ознак господарської діяльності, зокрема, обов'язковості отримання доходу (прибутковості). Водночас, саме сукупність господарських операцій за певний період є господарською діяльністю, метою якої є досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об'єктивними причинами. Таким чином, поняття "господарська діяльність" та "господарська операція" не є тотожними.

Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Слід зазначити, що у відповідності до п.п.14.1.228 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (чинного на момент виникнення спірних відносин) собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу Ш цього Кодексу - витрати, прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про ціни і ціноутворення" встановлено, що суб'єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують вільні ціни; державні регульовані ціни. Відповідно до ст.11 цього ж Закону вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

За п.п.14.1.179 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що податкове зобов'язання - це загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоду, а згідно п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу.

Відповідно до п.188.1 ст. 188 ПК України ( у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість).

У відповідності до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України ( у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 ч статтею 141 цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім не розподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами такого звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг ( п.138.4 ст. 138 ПК України у редакції, чинній на момент виникнення відносин).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат,обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно з п.138.6 ст.138 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення відносин) собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконання робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконання робіт, наданням послуг. Перелік таких витрат наведено в п.138.8 ст. 138 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення відносин).

Отже, визначальними ознаками для віднесення до витрат є те, що такі витрати мають бути понесені платником податку як компенсація, в тому числі вартості товарів, які придбаваються для їх подальшого використання у господарській діяльності.

Таким чином, Податковий кодекс України прямо передбачає право платника податків віднести до складу витрат суми за фактом сплати коштів за товари, які придбаються для їх подальшого використання у власній господарській діяльності і, як наслідок, відповідно до Податкового кодексу України у платника податків виникає право на формування податкового кредиту. При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять в залежність право позивача на формування витрат за умови реалізації позивачем продукції за цінами нижчими за собівартість її виготовлення.

Також і п.198.1 ст.198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з :

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України ( у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г)ввезення необоротних активів на митну територію України за договором оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За п.198.3 ст. 198 вказаного вище Кодексу визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг ( у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з :

- придбанням або виготовленням товарів ( у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Правовий аналіз вищезазначених норм свідчить, що приписи Податкового кодексу України надають право позивачеві як платнику податку на віднесення відповідних сум з придбанням, виготовленням товарів, робіт і послуг за двох умов, а саме: з дати списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; з дати отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що вказані норми податкового законодавства свідчать про право позивача на віднесення відповідних сплачених/нарахованих сум до податкового кредиту незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також вказані норми не ставлять в залежність від наявності чи відсутності доходу по окремих господарських операціях право позивача на формування підприємством податкового кредиту.

Слід також зазначити, що відсутність доходу від окремо взятої господарської операції не може свідчити про відсутність можливості отримати дохід з усієї господарської діяльності.

За викладених обставин, доводи контролюючого органу про те, що реалізація позивачем продукції за цінами нижчими за собівартість її виготовлення, проведення господарських операцій з приводу реалізації продукції у збиток не є господарською діяльністю позивача, є безпідставними та спростовуються вищенаведеними нормами податкового законодавства України, а отже, віднесення позивачем до податкового кредиту у перевіряємому періоді суми 109925 грн., є правомірним, та таким, що відповідає вимогам ст. 14, 138, 188, 198 ПК України.

Щодо проведення позивачем взаємозаліку лишків та нестачі товарно-матеріальних цінностей внаслідок пересортиці ТМЦ за результатами проведеної інвентаризації у грудні 2012р. на загальну суму 85617,00 грн. слід зазначити наступне.

Зі змісту акта перевірки від 29.07.2014р. вбачається, що позивачем занижено суму податкового зобов'язання по використанню матеріальних запасів, які не використовувались в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, у тому числі у грудні 2012р. на загальну суму 85617,00 грн. внаслідок того, що згідно актів проведення пересортиці найменування ТМЦ, виявлені при інвентаризації не однакового найменування та кількості у зв'язку з чим позивачем не враховані вимоги п.11.12 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №69 від 11.08.1994р., що, на думку перевіряючих призвело до порушення п.198.3, п. 198.5 ст.198 ПК України (а.с.111-112 том 1).

Проте, у відповідності до п.12.12 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №69 від 11.08.1994р. (чинної на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що при регулюванні інвентаризаційних різниць взаємний залік лишків і нестач внаслідок пересортиці може бути допущено тільки щодо товарно-матеріальних цінностей однакового найменування і в тотожній кількості за умови, що лишки і нестачі утворились за один і той не період, що перевіряється, та однієї і тієї ж особи, яка перевіряється; у разі коли при заліку нестач лишками при пересортиці вартість цінностей, що виявились у нестачі, більше вартості цінностей, що виявились у надлишку, різниця вартості повинна бути віднесена на винних осіб.

Якщо конкретні винуватці пересортиці не встановлені, то сумові різниці розглядаються як нестачі цінностей понад норми природного убутку з віднесенням їх до складу інших витрат операційної діяльності. Так, із наявних в матеріалах справи інвентаризаційних описів товарно-матеріальних цінностей форми №Інв-3, копії актів на списання ТМЦ, вбачається, що посадовими особами позивача було здійснено списання ТМЦ на витрати виробництва та вилучення з обігу, а також здійснено оприбуткування надлишків товарів на підставі наказу № 1 від 24.12.2012р. (а.с.74-90 том 1). Між тим, податковим органом не було враховано наказ № Пр/1 від 31.12.2012р. "Про пересортицю матеріалів" зі змісту якого видно, що у зв'язку з виявленою у матеріально-відповідальної особи комірника ОСОБА_1 пересортиці матеріалів, а також неможливості встановлення винної особи, проведено взаємний залік лишків і нестач внаслідок пересортиці, яка виникла за перевіряємий 2012р., при цьому, зміст вказаного наказу містить найменування одного і того ж ТМЦ та у тотожній кількості, що відповідає вимогам п.12.12 Інструкції №69 (а.с.91 том 1).

Колегія суддів апеляційної інстанції підтримує критичну оцінку суду першої інстанції щодо висновків посадових осіб контролюючого органу з посилань на те, що заниження податкових зобов'язань відбулося внаслідок не використання ТМЦ у межах господарської діяльності платника податку, оскільки регулювання інвентаризаційних різниць щодо взаємозаліку лишків та нестач врегульовано не п.11.12 (про що свідчить акт перевірки), а п.п.12.12 Інструкції №69, зміст якої вказує на те, що у разі, якщо винуватці пересортиці не встановлені, то сумові різниці розглядаються як нестачі цінностей віднесенням їх до складу інших витрат операційної діяльності платником податку, окрім того, у платника податку виникає право на нарахування податкових зобов'язань незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду згідно до вимог абз.3 п.198.3 ст.198 ПК України.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, посилання податкового органу в акті перевірки на порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.5 ст.198 ПК України через не врахування вимог п.11.12 Інструкції №69 є неспроможними, не відповідають дійсності та спростовуються змістом наказу позивача № Пр/1 від 31.12.2012р. про пересортицю матеріалів, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про обґрунтованість віднесення позивачем до податкових зобов'язань по використанню матеріальних запасів за результатами проведеної інвентаризації на загальну суму 85617,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги позивача про скасування податкового повідомлення-рішення №0002552201 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 160502,50 грн., у т.ч. за основним платежем - 128402,00 грн., за штрафними санкціями - 32100,50 грн. суд першої інстанції виходив з того, що зі змісту акта перевірки від 29.07.2014р. видно, що підставою для прийняття вищевказаного рішення було віднесення позивачем до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування нараховану суму роялті за використання товарових марок GLAS TROSCH за субліцензійним договором від 01.03.2013р. укладеним позивачем з ТОВ "Укрглас" у сумі 675800,00 грн. через те, що у актах відсутня інформація, які саме використовувались торгівельні марки, та також залежність від обсягів виробництва, акти здачі-прийманнч робіт складено загально, неможливо з'ясувати залежно від якого обсягу реалізації продукції нараховано роялті чим порушено п.п.140.1.2 п.140.1 ст.140 ПК України, а також віднесенням до витрат консультаційних, юридичних та бухгалтерських послуг за договорами укладеними між позивачем та ТОВ "Укрглас", ТОВ "Глас Трьош Холдінг Україна", ЮФ "Жук і Партнери" у сумі 17220,00 грн. через те, що відсутня була доцільність в укладенні вказаних договорів та акти прийому виконаних робіт не містять об'ємів господарських операцій в порушення п.п.138.10.2 п.138.10 ст.138 ПК України (а.с.100-107 том 1).

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про правомірність віднесення позивачем до складу витрат суми роялті у розмірі 675800,00 грн. за субліцензійним договором виходячи з наступного.

Так, у відповідності до п.п.140.1.2 п.140.1 ст.140 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) при визначення об'єкта оподаткування враховуються витрати подвійного призначення, зокрема, витрати, пов'язані з нарахуванням роялті та придбання нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання у господарській діяльності платника податку.

Згідно вимог ст. 6 ЦК України сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Відповідно до цієї статті сторони є вільними в укладенні договору, виробі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості - ч.1 ст. 627 ЦК України. Обмеження в застосуванні зазначених норм є звуженням прав суб'єкта господарювання.

Згідно ч.1 ст.632 ЦК України ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Правовий аналіз зазначених норм чинного законодавства України свідчить про те, що сторони є вільними в укладенні договору, встановленні цін за домовленістю сторін та мають право відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, при цьому, при визначення об'єкта оподаткування платник податку зобов'язаний врахувати витрати, пов'язані з нарахуванням роялті.

Матеріалами справи підтверджується, що 01.03.2013р. між ТОВ "Укрглас" (Ліцензіаром) та позивачем (Ліцензіатом) був укладений субліцензійний договір за умовами якого Ліцензіар надав дозвіл Ліцензіатові на використання торгівельних марок (знаків для товарів і послуг) в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, при цьому, встановлено сплату Ліцензіатом Ліцензіарові плати за використання знака у вигляді щомісячних платежів, що складають 67580,00 грн. у місяць - п.1.1 - п.4.1 договору (а.с.62-63 том 1). На підтвердження реальності виконання вищевказаного договору надані первинні бухгалтерські документи, а саме: копія відповідного договору, копії актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) у період з березня по грудень 2013р., копії фотографій про використання знаків у господарській діяльності (розміщених на бортах автомобілів), копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів за позивачем, копії комерційної пропозиції з визначенням продукції під торговими марками за субліцензійним договором, копії платіжних доручень про здійснення оплати за вказаними договорами (а.с.62-63,196-224 т. 1).

Аналіз зазначених вказаних обставин та норм чинного законодавства свідчить про те, що встановлення позивачем та ТОВ "Укрглас" ціни у вищевказаному договорі у вигляді роялті у розмірі 67580,00 грн. у місяць за використання торгівельних марок відповідає вимогам ст.ст.6,627,632 ЦК України, який є основним законом у цивільно-правових відносинах, у зв'язку з чим віднесення позивачем до витрат суми роялті у перевіряємому періоді за вищенаведеним субліцензійним договором у розмірі 675800,00 грн. є обґрунтованим, правомірним, відповідає вимогам вищенаведених норм ст. 140 Податкового кодексу України (чинній у редакції станом на момент виникнення відносин). Отже, доводи контролюючого органу про те, що роялті повинно вираховуватися з урахуванням обсягів виробництва згідно до постанови КМУ від 03.10.2007р., яка є підзаконним нормативно-правовим актом, є безпідставним та необґрунтованим, спростовується вищенаведеними нормами ЦК України та ст.140 ПК України.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що норми пп.140.1.2 п.140.1 ст.140 ПК України не ставлять право позивача як платника податку по нарахуванню роялті в залежність від наявності у актах приймання-передачі інформації про те, який торгівельний знак був використано та не ставлять в залежність від обсягів виробництва, а тому доводи податкового органу у цій частині суперечить нормі ст. 140 ПК України.

З огляду на наведене, прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення №0002552201 в частині збільшення грошового зобов'язання по нарахуванню роялті є протиправним, таким, що суперечить п.п.140.1.2 п.140.1 ст.140 ПК України, а тому підлягає скасуванню.

Діючи в межах апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень в частині збільшення позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 160502,50 грн., а також і збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 244427,50 грн. відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому в цій частині оспорювані податкові повідомлення-рішення правомірно скасуванні.

В іншій частині позовних вимог щодо скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень від 20.08.2014р. про збільшення суми грошових зобов'язань по нарахуванню витрат по взаємовідносинах позивача з ТОВ "Укрглас", ТОВ "Глас Трьош Холдінг Україна", ЮФ "Жук і Партнери з приводу надання юридичних, консультаційних та бухгалтерських послуг - в задоволенні позову відмовлено, та в цій частині рішення суду не оскаржувалося.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, правонаступником якої є Криворізька південна об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2015 року - залишити без змін.

Стягнути з Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 5 359,20 грн. (п'ять тисяч триста п'ятдесят дев'ять гривень 20 копійок) за реквізитами:

Отримувач коштівУДКСУ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області Код отримувача (код за ЄДРПОУ)37989274 Банк отримувачаГУ ДКСУ у Дніпропетровській області м. Дніпропетровськ Код банку отримувача (МФО)805012 Рахунок отримувача31217206781004 Код класифікації доходів бюджету22030101 Призначення платежу*;101;39738998 (код клієнта за ЄДРПОУ) Судовий збір, за апеляційною скаргою Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області), Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа)Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: Ю.В. Дурасова

Суддя: Л.П. Туркіна

Суддя: А.О. Коршун