Постанова № 5769989, 20.05.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2009 № 22/32

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Мартюк А.І.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -ОСОБА_1 (дов. №07/03-21 від 03.07.2008 р.)

від відповідача -не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізична особа - підприємець ОСОБА_2

на рішення Господарського суду м.Києва від 03.03.2009

у справі № 22/32 (суддя

за позовом Фізична особа - підприємець ОСОБА_2

до ВАТ "Грінко-Центр"

третя особа позивача

третя особа відповідача

про стягнення заборгованості, штрафних санкцій та збитків

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі за текстом ф.о.п. ОСОБА_2, позивач) звернувся до суду з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства ”Грінко-Центр” (далі за текстом ВАТ „Грінко-Центр”, відповідач) 64655,13 грн. основного боргу, 11268,61 грн. інфляційних, 1906,51 грн. 3% річних 11767,23 грн. пені, 238438,23 грн. збитків, а загалом 327914,80 грн. та судові витрати.

13.02.2009 р. позивач подав до місцевого господарського суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій він просить стягнути з Відкритого акціонерного товариства ”Грінко-Центр” 64655,13 грн. суму основного боргу, 14501,37 грн. інфляційних, 2178,25 3% річних, 7758,62 грн. пені, 238438,23 грн. збитків, а загалом 327914,80 грн. та судові витрати.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.03.2009 р. у справі №22/32 позов задоволено частково. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства „Грінко-Центр” на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 64655,13 грн. основного боргу за неоплачені послуги, 14501,37 грн. інфляційних збитків, 2178,25 грн. 3% річних. В іншій частині в позові відмовлено. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства „Грінко-Центр” на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 923,98 грн. судових витрат (витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу пропорційно задоволеним вимогам).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 03.03.2009 р. у справі 22/32 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги щодо стягнення з Відкритого акціонерного товариства „Грінко-Центр” на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 пені в сумі 7758,62 грн., збитків в сумі 238438,23 грн. та судових витрат.

Підставою для скасування рішення суду позивач зазначив невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, а також порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права. При цьому, апеляційна скарга мотивована тим, що предметом судового розгляду у справі були вимоги щодо стягнення заборгованості, інфляційних, 3% річних, пені та збитків. В мотивувальній частині рішення правильно вказані обставини, встановлені судом, причини виникнення спору, вірно визначена обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу в сумі 64655,13 грн., інфляційних збитків в сумі 14501,37 грн., з% річних в сумі 2178,25 грн. Також судом визначено, що є доведеною та підлягає стягненню з відповідача пеня в сумі 7758,62 грн. за прострочення зобовязання, однак в резолютивній частині рішення, всупереч приписам п.4 ч.1 ст. 84 ГПК України, це не відображено і вимога про задоволення позову в частині стягнення пені залишилася без розгляду. Крім того, позивач вважає, що суд неправильно застосував норму матеріального права ст.22 ЦК України, відмовляючи в позові щодо стягнення з відповідача 15615 грн., сплачених позивачем за надання юридичної допомоги по стягненню виниклої заборгованості. Такі витрати, як зазначає апелянт, позивачем були зроблені у звязку з тим, що він не є юристом і не в змозі самостійно відновити своє порушене право, повязане з невиконанням відповідачем зобовязань по оплаті наданих послуг за договором №17/09/07, тобто прийняти заходи по досудовому врегулюванню спору, скласти позовну заяву, розрахувати суму боргу з урахуванням пені, індексу інфляції та 3% річних у відповідності до вимог ГПК України, приймати участь у судовому засіданні для відстоювання своїх порушених прав та інтересів. Також позивач посилається на необґрунтовану відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків в сумі 222823,23 грн., оскільки судом не взяті до уваги фактичні дані, які підтверджують не одержаний позивачем прибуток (упущену вигоду) в результаті невиконання відповідачем своїх договірних зобовязань, передбачених п.2.2.1 та 2.2.2 Договору і перешкоджання останнім у виконанні позивачем своїх договірних зобовязань, передбачених п.2.1.1 Договору.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції апеляційну скаргу підтримав, просив скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 03.03.2009 р. у справі 22/32 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги щодо стягнення з Відкритого акціонерного товариства „Грінко-Центр” на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 пені в сумі 7758,62 грн., збитків в сумі 238438,23 грн. та судових витрат.

Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції не зявився. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

17.09.2007 р. між ВАТ „Грінко-Центр”, як замовником, та ф.о.п. ОСОБА_2, як виконавцем, укладено договір №17/09/07-УТ, предметом якого є послуги про організацію транспортування відходів.

Згідно з п. 10.1 договору строк дії договору встановлений до 31.12.2007 р.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 03.01.2008 р. до договору про надання послуг по транспортуванню відходів до місця утилізації № 17/09/07 від 17.09.2007 р. сторони погодили продовжити строк дії договору до 31.12.2008 р.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що виконавець зобов'язувався своєчасно, виконуючи положення цього договору про об'єм і тонаж вивозу, вивозити відходи до місця утилізації, виконавець, зокрема, має всі необхідні документи, які дозволяють перевезення вантажу.

Ціна договору (вартість вивезення твердих побутових відходів) була погоджена в п. 4.1 Договору та складала 620 грн.(без ПДВ) за 1 ходку на 5-ий полігон. Згідно з додатком № 2 від 01.02.2008 р. сторони домовились, що вартість вивезення та захоронення ТПВ (твердих побутових відходів) складає 1050 грн. (без ПДВ) за 1 ходку; додатком № 3 від 24.03.2008 р. встановлено іншу вартість послуг за договором, яка складає 1100 грн. (без ПДВ) за 1 ходку; згідно з додатком № 4 від 12.05.2008 р. вартість визначена в розмірі 700 грн. (без ПДВ) за 1 ходку.

Порядок здачі-приймання робіт встановлений в розділі 3 договору, згідно з п. 3.1 якого, підписання акту виконаних робіт здійснюється кожну декаду місяця, відповідно на 10, 20 та 30 число кожного місяця і є підтвердженням виконаних робіт та відсутності претензій з боку замовника.

Порядок оплати за договором сторони погодили в п. 4.2 договору, згідно з яким замовник проводить оплату протягом 3 банківських днів після 10, 20 та 30 числа кожного місяця, за фактично вивезений об'єм відходів. Фактично вивезений об'єм відходів вказується у підписаних сторонами актах, які мають бути підписані відповідно на 10, 20 та 30 число кожного місяця.

Надання послуг, щодо оплати яких виник спір у даній справі підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) з 07.04 - 13.04.2008 р. на суму 16500 грн. (акт підписаний 14.04.2008 р.), з 14.04 - 20.04.2008р. на суму 4400 грн. (акт від 21.04.2008 р.), з 21.04 - 30.04.2008 р. на суму 19800 грн. (акт від 05.05.2008 р.). з 01.05 - 11.05.2008 р. на суму 15400 грн. (акт від 12.05.2008 р.), з 12.05 - 18.05.2008 р. на суму 9900 грн. (акт від 19.05.2008 р.), з 19.05 - 25.05.2008р. на суму 700 грн. (акт від 27.05.2008 р.). Зазначені акти підписані обома сторонами, скріплені печатками та свідчать про відсутність претензій відповідача по наданим послугам.

Колегією суддів встановлено, що оплата за надані послуги за договором від 17.09.2007 р. відповідачем у строки, встановлені договором, в повному обсязі не здійснена, заборгованість за надані послуги складає 64655,13 грн. та станом на час вирішення спору не погашена, доказів які б спростовували визначену суму боргу відповідачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Виходячи зі змісту статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідні положення встановлені також в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобовязаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням положень п. 4.2 Договору № 17/09/07-УТ від 17.09.2007 р. строк виконання зобов'язань щодо оплати наданих послуг, станом на час вирішення спору є таким, що настав (розрахунок з позивачем мав бути здійснений протягом 3 банківських днів після 10, 20 та 30 числа кожного місяця за фактично вивезений обєм відходів, який вказується у підписаних сторонами актах виконаних робіт).

Надання послуг в період дії договору підтверджується залученими до матеріалів справи актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), а здійснення оплати - наданими до справи виписками з банківського рахунку.

Враховуючи відсутність доказів повної оплати наданих послуг згідно актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 14.04.2008 р., від 21.04.2008 р., від 05.05.2008 р., від 12.05.2008 р., від 19.05.2008 р., від 27.05.2008 р., позовні вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 64655,13 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Пунктом 5.1 договору встановлено, що у разі не виконання п. 4.1 та 4.2 договору, до замовника будуть застосовуватись штрафні санкції у розмірі 0,1% від вартості простроченої заборгованості, за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Оскільки штрафні санкції, сплата яких вимагається позивачем згідно положень п. 5.1 Договору від 17.09.2007р. застосовується саме у зв'язку із затримкою перерахування коштів у строк обумовлений договором, тобто за несвоєчасно виконане зобов'язання щодо оплати наданих послуг, сума штрафу обраховується у відсотковому відношенні від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що відповідальність встановлена договором передбачає обчислення неустойки у вигляді пені.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, враховуючи встановлення Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” граничного розміру відповідальності за прострочення платежу у вигляді пені, може бути стягнута лише сума неустойки, розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Колегія суддів погоджується з розрахунком суми пені, зробленим місцевим господарським судом, яка становить 7758,62 грн. та вважає, що позовні вимоги щодо стягнення пені в розмірі 7758,62 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому колегія суддів зазначає про те, що судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення визначено, що пеня в розмірі 7758,62 грн. підлягає стягненню з відповідача, однак в резолютивній частині рішення, всупереч приписам п.4 ч.1 ст. 84 ГПК України, це не відображено.

Статтею 625 ЦК України, передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Враховуючи несвоєчасний розрахунок з позивачем в період дії договору, що підтверджується складеними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та банківськими виписками (зведені дані містяться в акті зведення взаєморозрахунків по ВАТ „Грінко-Центр” за період з 01.09.2007 р. по 31.07.2008 р.) та наявністю непогашеної заборгованості в розмірі 64655,13 грн., позивачем здійснено розрахунок інфляційних збитків та 3% річних, відповідно до якого інфляційні збитки позивача складають 14501,37 грн., сума 3% річних 2178,25 грн., станом на 12.02.2009 р.

Колегія суддів погоджується з розрахунком позивача в частині нарахування суми трьох відсотків річних - 2178,25 грн., інфляційних збитків - 14501,37 грн.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача суми збитків в розмірі 238438,23 грн. та відмови у задоволенні місцевим господарським судом позовних вимог в цій частині, апеляційний суд зазначає наступне.

Сума збитків у розмірі 222823,23 грн. позивачем обґрунтовується неотриманням позивачем доходу за період з 28 травня по 22 грудня 2008 р., у звязку з невиконанням відповідачем своїх зобовязань. Апелянт зазначає, що з вказаної дати відповідач припинив надавати відходи виробництва, підвозити та навантажувати їх.

Оскільки позивачем в період з 24 вересня 2007 р. по 27 травня 2008 р. надано послуг по організації транспортування відходів на суму 254655,13 грн., що в середньому на місяць складає 31831,89 грн., позивачем здійснено розрахунок не отриманого доходу саме виходячи із вказаної середньомісячної вартості робіт.

Колегія суддів вважає дані твердження позивача безпідставними та необґрунтованими, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Пунктом 1 статті 224 ГК України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, не одержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, що зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобовязання другою стороною.

З вказаних норм законодавства випливає, що особа, яка має на меті відшкодувати збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди, повинна довести, що вона гарантовано отримала б відповідну вигоду у разі, якщо б її право не було порушено іншою особою, тобто у разі належного виконання зобовязання іншою особою.

Колегія суду апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що наведені дані про обсяги минулого періоду не є належними та допустимими доказами в розумінні ст. 34 ГПК України, які підтверджують не отриманий підприємцем в 2008 р. прибуток (упущену вигоду), оскільки вимоги ґрунтуються на припущеннях, що позивач зміг би отримати у відповідному періоді 2008 р. прибуток в сумі 222823,23 грн., якби відповідачем продовжувались виконуватись зобовязання з надання відходів, що не дає підстав вважати обґрунтованими доводи позивача про достовірний розмір упущеної вигоди.

Окрім того, умовами договору на відповідача були покладені наступні обов'язки:

- надавати відходи виробництва, та своєчасно, в установлені в цьому договорі строки сплачувати вартість послуг, що надаються виконавцем (п. 2.2.1);

- своєчасно підвозити і навантажувати відходи (п. 2.2.2);

- інформувати своїх працівників про правильне навантажування автомобіля (п. 2.2.3);

- забезпечити вільний під'їзд для транспорту виконавця до місця збору відходів у будь-яку пору року (п. 2.2.4).

Наведені положення договору не містять вказівок щодо безперервного виконання відповідачем обовязків передбачених п. 2.2.1, п.2.2.2, не містять посилань на обсяги відходів які мають бути відвантажені протягом відповідного періоду, не визначено певного порядку виконання сторонами п. 2.2.1, п.2.2.2 договору тощо.

Майнова шкода, завдана особі, відшкодовується за умови, що вона завдана цивільним правопорушенням.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками; вина особи, яка заподіяла збитки.

Відповідно до ст. 623 та ст.22 ЦК України, відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки причиною яких є порушення зобов'язання, яке здійснила особа. Шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між протиправними діями особи, самою шкодою та наявністю вини (умислу або необережності).

Відсутність причинного зв'язку як складової цивільного правопорушення робить неможливою відповідальність відповідача.

Отже, позивачем не доведено розміру упущеної вигоди, причинно-наслідкового звязку між діями відповідача та збитками.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, уточнення до позовної заяви, апеляційної скарги, суму збитків в розмірі 15615 грн. позивач обґрунтовує тим, що для захисту своїх порушених прав змушений був укласти договір про надання юридичної допомоги по стягненню виниклої заборгованості і у звязку з цим перераховані кошти є його збитками у розумінні ст.22 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. В силу положень частини другої названої статті збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновленим свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до п. 29 Інформаційного листа Вищого господарського суду №01-8/164 від 18.03.2008 р. „Про деякі питання застосування норм господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році”, зі змінами, відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду №01-08/34 від 21.01.2009 р., якщо витрати, понесені стороною у зв'язку з реалізацією процесуальних прав у розгляді справи в господарському суді, відносяться до судових витрат, то вони відшкодовуються згідно зі статтею 49 ГПК, і їх не може бути стягнуто за позовною вимогою про відшкодування збитків.

Враховуючи викладене, а також з урахуванням того, що Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 заявлено позовні вимоги щодо стягнення 15615 грн. збитків, відповідно до ст.22 ЦК України, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 64655,13 грн. основного боргу, 14501,37 грн. інфляційних збитків, 2178,25 грн. 3% річних, 7758,62 грн. пені.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи, однак судом помилково не було вказано в резолютивній частині рішення про стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 7758,62 грн. Отже, оскаржуване рішення необхідно змінити, зазначивши в резолютивній частині про задоволення позовних вимог щодо стягнення пені.

Керуючись ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково, рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2009 року у справі №22/32 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

„1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Грінко-Центр” (03026, м. Київ, вул. Червонопрапорна, 94-А, п/р 2600800003946 в КБ „Правекс-Банк” м. Києва, МФО 321983, з рахунку виявленого під час виконання судового рішення, ідент. код 32490946) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (03110, АДРЕСА_1, п/р НОМЕР_2 в ВАТ СКБ „Дністер”, МФО 300722, ідент. номер НОМЕР_1) 64655 (шістдесят чотири тисячі шістсот п'ятдесят п'ять) грн. 13 коп. основного боргу за неоплачені послуги, 14501 (чотирнадцять тисяч п'ятсот одна) грн. 37 коп. інфляційних збитків, 2178 (дві тисячі сто сімдесят вісім) грн. 25 коп. 3% річних, 7758 (сім тисяч сімсот пятдесят вісім) грн. 62 коп. пені.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Грінко-Центр” (03026, м. Київ, вул. Червонопрапорна 94-А, п/р 2600800003946 в КБ „Правекс-Банк” м. Києва, МФО 321983, з рахунку виявленого під час виконання судового рішення, ідент. код 32490946) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (03110, АДРЕСА_1, п/р НОМЕР_2 в ВАТ СКБ „Дністер”, МФО 300722, ідент. номер НОМЕР_1) 923, 98 грн. (дев'ятсот двадцять три гривні 98 копійок) судових витрат.”

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

Матеріали справи № 22/32 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

Головуючий суддя

Судді

26.05.09 (відправлено)