Ухвала суду № 57664095, 11.05.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 335/6518/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Бойко О.Ю.

Провадження № 22-ц/778/1745/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«11» травня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Пільщик Л.В.

суддів: Сапун О.А.

ОСОБА_2

за участю секретаря: Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунтех»

на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 лютого 2016 року по справі

за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунтех» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнювала, до ТОВ «Комунтех» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди

В обґрунтування вимог зазначила, що 01.02.2012 року вона була прийнята до ТОВ «Комунтех» на посаду юриста, про що внесено відповідний запис до трудової книжки. З серпня 2013 року по липень 2014 року їй нараховувалась, але не виплачувалась заробітна плата. Розмір заробітної плати складав: серпень - жовтень 2013 року - 1250 грн., листопад 2013 року - 1141 грн. 30 коп., грудень 2013 року -1323 грн.91 коп., січень-липень 2014 року - 1320 грн.

24.07.2014 року була звільнена з підприємства за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Заборгованість по заробітній платі з урахуванням індексу інфляції за період серпень 2013 p.- липень 2014 р. складає 26775 грн. 88 коп. Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з дня звільнення 24 липня 2014 року по 31 грудня 2015 року з урахуванням податку з доходів фізичних осіб складає 19 561 гривні 80 копійок.

Також відповідачем не виплачена їй компенсація за невикористану відпустку в сумі 1044 грн. 96 коп.

З метою отримання належної кваліфікованої юридичної допомоги та складання позовної заяви вона зверталась до фахівця в галузі права, у звязку з чим понесла витрати на правову допомогу в розмірі 4120 грн.

Крім того, діями відповідача їй була спричинена моральна шкода, яка полягала в наступному. З вини роботодавця порушене гарантоване Конституцією України та законодавством України про працю її право на оплату праці, вона була вимушена долучати додаткові зусилля для організації свого життя та членів сім'ї. Моральну шкоду оцінює в 5000 грн. 00 коп.

На підставі зазначеного просила стягнути з ТОВ «Комунтех» на її користь заборгованість по заробітній платі з урахуванням індексації в сумі 26775 грн. 88 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 19561 грн. 80 коп., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1044 грн. 96 коп., витрати на правову допомогу в сумі 4120 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

В судовому засіданні 02 лютого 2016 року зазначила, що суми заробітної плати за серпень та вересень 2013 року були їй виплачені, у звязку з чим зменшила позовні вимоги на зазначені суми.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 лютого 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Комунтех» на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі за період з 01.10.2013 року по 24.07.2014 року з урахуванням індексу інфляції у сумі 22252,64 грн., середній заробіток за час затримки у сумі 19561,80 грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1044,96 грн., 2870 грн. витрат на правову допомогу та 500 грн. в рахунок компенсації маральної шкоди, а всього стягнуто 46229 грн. 40 коп.

Стягнуто з ТОВ «Комунтех» у дохід держави судовий збір в сумі 243,60 грн.

У задоволенні іншої частини вимог по стягненню моральної шкоди відмовлено.

Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ТОВ «Комунтех».

В апеляційній скарзі ТОВ «Комунтех», посилаючись на помилковість висновку суду про невиплату коштів з вини підприємства, встановлення скороченого робочого дня, недоведеність позовних вимог, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

У ст.21 КЗпП визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року, який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття «заробітна плата».

Відповідно до ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

У ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки

Відповідно до ст.115 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Положеннями ст. 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

За змістом ст. ст. 1, 2, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3).

Відповідно до п.4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року N159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Крім того, відповідно до вказаного Закону підлягають врахуванню індекси інфляції за весь період затримки виплати заробітної плати, а не лише за місяці, де інфляція перевищувала 101 %, в тому числі, враховуються і періоди дефляції.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Комунтех», звільнена з роботи наказом №9 від 24 липня 2014 р. згідно ст. 38 КЗпП України за власним бажанням ( а.с.7-8).

Суд першої інстанції встановив, що з жовтня 2013 року ОСОБА_3 не виплачувалася заробітна плата, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 12955,21 грн., компенсації у звязку з порушенням термінів її виплати в сумі 9297,43 грн., компенсації за невикористану відпустку в сумі 1044,96 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку на підставі ст.117 КЗпП України (а.с.72-74,100-103).

Доводи відповідача про те, що позивач не довела належними доказами, що їй не виплачена заробітна плата, не ґрунтуються на законі. У трудових відносинах з урахуванням вимог ст.ст. 115, 116 КЗпП України, ст.34 Закону України «Про оплату праці», положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», статей 10, 60 ЦПК України обов'язок доказування нарахування та виплати заробітної плати, компенсації за порушення строків її виплати покладається саме на відповідача.

Відповідач в суді першої інстанції не заперечував проти того, що заробітна плата ОСОБА_3 не виплачувалася з жовтня 2013 року. Проте надав довідку про нарахування заробітної плати за березень-липень 2014 року в меншому розмірі ніж було узгоджено при укладанні трудового договору з посиланням на встановлення неповного робочого дня тривалістю 4 годин. Судом перевірені зазначені відповідачем обставини, їм дана належна правова оцінка і суд обґрунтовано не прийняв розрахунок відповідача, оскільки не надані належні та допустимі докази, які б підтверджували встановлення для позивачки з дотриманням вимог ст.ст.21,32,56 КЗпП неповного робочого часу та розміру заробітної плати, ознайомлення її з такими умовами праці.

Доводи апеляційної скарги про необовязковість ознайомлення працівника про встановлення неповного робочого часу і зміну в оплаті під розписку суперечить положенням ст.ст.21,29,32,56 КЗпП України.

У спростування нарахованої компенсації у звязку з порушенням термінів виплати заробітної плати в сумі 9297,43 грн. апеляційна скарга доводів не містить.

Таким чином, позивач має право на отримання заборгованості по заробітній платі з урахуванням компенсації, і це право гарантується Конституцією України та захищається трудовим законодавством.

Висновки суду відповідають наявним у справі доказам та вимогам ст.ст.94,74,115,116 КЗпП України, ст.ст.1, 34 Закону України «Про оплату праці».

Враховуючи, що з позивачем не був проведений кінцевий розрахунок при звільненні, відповідно до положень ст. 117 КЗпП України відповідач повинен сплатити її середній заробіток за весь час затримки на день фактичного розрахунку.

Розрахунок середнього заробітку судом першої інстанції проведений у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про порядок обчислення середньої заробітної плати»( з наступними змінами).

Доводи відповідача про те, що невиплата заробітної плати мала місце з вини позивача, перевірялися судом під час розгляду справи та не знайшли підтвердження.

Закон передбачає презумпцію вини власника або уповноваженого ним органу у несвоєчасному розрахунку при звільненні.

Відсутність такої вини має бути доведена відповідачем з дотриманням вимог ст.ст.57,58,59, 60 ЦПК України та не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду відповідач не надав доказів того, що він вчиняв дії для проведення з позивачкою остаточного розрахунку, повідомляв позивачку про можливість отримати заробітну плату , натомість, ОСОБА_3В ухилялася від отримання належних їй сум як в день звільнення, так і після її звільнення.

В копіях прибуткового касового ордеру від 24 липня 2014 р. та касового ордеру від 28 липня 2014 р., на які посилається відповідач, зазначено про внесення ОСОБА_4 коштів ТОВ «Комунтех» в якості фінансової допомоги та повернення цих коштів ТОВ «Комунтех» ОСОБА_4

Згідно п. 1.2 розділу Положення ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, депонована заробітна плата - це готівкові кошти, одержані підприємствами (підприємцями) для виплат, пов'язаних з оплатою праці, та невиплачені в установлений строк окремим фізичним особам.

У п. 3.9 цього Положення передбачено, що не отримані працівниками суми мають бути перераховані на депонент, у зв'язку з чим після закінчення встановлених строків виплат, пов'язаних з оплатою праці, за видатковими відомостями касир зобов'язаний: у видатковій відомості проти прізвища осіб, яким не здійснено виплату, поставити відбиток штампу або зробити напис "депоновано", скласти реєстр депонованих сум; у кінці видаткової відомості зазначити фактично виплачену суму та недоодержану суму виплат, яка підлягає депонуванню, звірити ці суми із загальним підсумком за видатковою відомістю і засвідчити напис своїм підписом, здійснити відповідний запис у касовій книзі згідно з виписаним бухгалтерією видатковим касовим ордером на фактично видану суму за видатковою відомістю.

Бухгалтер робить перевірку записів, зроблених касирами у видаткових відомостях, та здійснює підрахунок виданих і депонованих за ними сум. Депоновані суми, що підлягають здаванню в банк, оформляються шляхом складання одного загального видаткового касового ордера.

При відсутності дотримання процедури депонування належних ОСОБА_3 сум, доводи відповідача про те, що в день звільнення позивача відповідач мав намір та можливість провести розрахунок з заборгованості по заробітній платі є безпідставними.

На час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій заборгованість із заробітної плати відповідач не виплатив ОСОБА_3

Також є вірним висновок суду щодо дотримання визначеного ст. 233 КЗпП України строку звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено не було. Пленум Верховного Суду України у п. 25 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснив, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Отже, оскільки в порушення вимог ч.7 ст. 43 Конституції України, ст. 116 КЗпП України відповідач не здійснив розрахунок з працівником, суд обґрунтовано застосував наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, в виді стягнення з ТОВ «Комунтех» на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за весь час затримки по день ухвалення рішення.

Є безпідставними також доводи апеляційної скарги про недоведеність заподіяння моральної шкоди.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Суд обґрунтовано визнав, що порушенням законних прав ОСОБА_3В на своєчасне отримання оплати за працю та виплату всіх належних сум працівнику при його звільненні була спричинена моральна шкода і позивач має право на її відшкодування від відповідача у відповідності до ст.237-1 КЗпП України.

При визначенні розміру моральної шкоди у сумі 500 грн. суд врахував характер правопорушення, обсяг моральних страждань, керувався засадами розумності, виваженості та справедливості. Зважаючи на сутність моральної шкоди, будь-який її розмір має суто умовний вираз.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалою судді апеляційного суду Запорізької області від 01 квітня 2016 року доповнення до апеляційної скарги повернуті ТОВ «Комунтех» України,оскільки було пропущено передбачений ст.300 ЦПК строк для внесення змін, доповнень до апеляційної скарги (а.с.188). Тому доводи, які викладалися в доповненнях, не підлягають обговоренню.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

У відповідності до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 307,308 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунтех»відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: