Постанова № 57582463, 18.04.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2016 року (12:04 год.) м. Київ №810/762/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність №НАТ 347828 від 01.03.2016

від відповідача: не з'явився

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, ОДПІ, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 30.11.2015 №7180-17.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000 грн., що встановлений положеннями ст. 267 Податкового кодексу України, до якої було внесено зміни на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, що набрав чинності з 01.01.2015.

Позивач вважає, що нарахування податковим органом транспортного податку у 2015 році на підставі рішення 70-ої сесії Білоцерківської міської ради Київської області «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Біла Церква» від 22.01.2015 №1395-70-VI є безпідставним, оскільки пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період).

У зв'язку з цим, позивач вважає, що нарахування контролюючим органом транспортного податку можливо тільки з 01.01.2016 р.

Окрім цього, у позовній заяві також зазначено, що 11.07.2015 р. належний позивачу на праві власності автомобіль НОМЕР_1, який є об'єктом оподаткування транспортним податком, викрадено, на підтвердження чого до суду надано витяг з кримінального провадження №12015110030002826. За таких умов, на переконання позивача, нарахування податку на належний йому автомобіль має бути припиненим з серпня 2015 р.

Відповідач позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у наданих до суду письмових запереченнях. Так, зокрема, посилаючись на норми Податкового кодексу України, а також на лист Державної фіскальної служби України від 03.06.2015 №19496/7/99-99-17-04-01-17, ОДПІ доводить, що обчислення суми податку з об'єктів оподаткування, власниками яких є фізичні особи, у разі досягнення терміну використання об'єкта оподаткування 5 років протягом звітного року здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку, починаючи з 1 січня звітного року та включаючи місяць, в якому термін використання досягнув 5 років.

Між тим, відповідачем також зауважено на тому, що датою початку використання (введення в експлуатацію) транспортних засобів вважається дата їх першої реєстрації, визначена в реєстраційних документах, які видано уповноваженими державними органами, що дають право експлуатувати ці транспортні засоби на постійній основі.

Під час судового засідання по справі 18.04.2016 представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.

Водночас представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не прибув, однак попередньо у запереченнях на адміністративний позов просив розгляд справи проводити без його участі.

Отож, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є власником автомобіля марки Lexus модель RX 350, 2012 року випуску з об'ємом двигуна 3456 куб.см., тип універсал легковий, реєстраційний номер НОМЕР_2, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 (а.с.6), а також договором купівлі-продажу від 27.04.2012 №ЕЛюА-0001/118 (а.с.32-33) та видатковою накладною від 30.05.2012 (а.с. 34).

Як вбачається з матеріалів справи, 30.11.2015 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №7180-17, яким позивачу донараховано суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000 грн. (а.с.23).

Згідно наявної у справі копії поштового конверту (а.с. 23), зазначене податкове повідомлення-рішення направлено на адресу зареєстрованого місця проживання позивача, однак згідно довідки пошти від 30.12.2015 повернулось без вручення позивачу з незалежних від податкового органу причин, а саме за закінченням терміну зберігання, відтак, згідно ч. 3 п. 58.3 ст. 58 Податкового кодексу країни таке податкове повідомлення-рішення вважається врученим позивачу у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення, тобто - 30.12.2015 року.

В той же час листом від 14.01.2016 №298/10/1701 ОДПІ повідомлено позивача про те, що на виконання пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК йому надіслано сформоване податкове повідомлення-рішення по транспортному податку, яке надіслано на адресу позивача рекомендованим листом та 30.12.2015 повернуте відділенням зв'язку за закінченням терміну зберігання, з огляду на що позивачу для уточнення інформації щодо сплати нарахованого податку запропоновано звернутись до Білоцерківської ОДПІ.

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування.

Так, зокрема, п. 6.3 статті 6 Податкового кодексу України визначено, що сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

При цьому, статтею 7 ПК України передбачені загальні засади встановлення податків і зборів. Зокрема, п. 7.1 вказаної статті передбачено, що під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи як: платники податку; об'єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства (п. 7.3 статті 7 ПК України).

Суд звертає увагу на те, що 01.01.2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, яким шляхом викладення в новій редакції статей 265-267 Податкового кодексу України, було введено транспортний податок з фізичних осіб.

Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно з пп. 267.2.2 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. Базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування.

Пунктом 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України встановлено, що ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (пп. 267.5.1 п.267.5 ст. 267 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп.267.6.1 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року) (пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України).

Згідно з пп. 267.8.1 п. 267.8 ст. 267 Податкового кодексу України транспортний податок сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Рішенням 70-ої сесії Білоцерківської міської ради Київської області «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Біла Церква» від 22.01.2015 №1395-70-VI встановлено ставку транспортного податку в м. Біла Церква згідно додатку №1 до цього рішення з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 грн. за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до п. 2 цього додатку (а.с.26-29).

Пунктом 3 рішення 70-ої сесії Білоцерківської міської ради Київської області «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Біла Церква» від 22.01.2015 №1395-70-VI затверджено Положення про транспортний податок.

Згідно п.2 наведеного Положення об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб.см. (а.с.27).

Як вбачається з позовної заяви, мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що транспортний податок не може нараховуватися у 2015 році, оскільки рішення 70-ої сесії Білоцерківської міської ради Київської області «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Біла Церква» від 22.01.2015 №1395-70-VI прийнято 22.01.2015, а не в період до 15.07.2014, як це передбачено пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 ПК, з огляду на що, на думку позивача, транспортний податок має нараховуватись з 01.01.2016 року.

Дослідивши наявні у справі документи та матеріали, а також заслухавши пояснення представника позивача по суті позовних вимог, суд зазначає наступне.

Стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Водночас в даному випадку положеннями ПК України в частині запровадження транспортного податку не встановлювалась будь-яка додаткова юридична відповідальність платників податків, а тому наведене положення не може бути застосоване для врегулювання правовідносин, які розглядуються судом в межах справи.

Конституційний Суд України у рішенні за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 № 1-рп/99 зазначив про те, що вказаний принцип слід розуміти так, що дія закону починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Пунктом 1 Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10.06.1997 № 503/97 (далі - Указ № 503) встановлено, що закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.

Офіційними друкованими виданнями є: «Офіційний вісник України»; газета «Урядовий кур'єр». Офіційними друкованими виданнями, в яких здійснюється офіційне оприлюднення законів та інших актів Верховної Ради України, є також газета «Голос України», «Відомості Верховної Ради України». Офіційним друкованим виданням, в якому здійснюється офіційне оприлюднення законів, актів Президента України, є також інформаційний бюлетень «Офіційний вісник Президента України».

Згідно з пунктами 3, 4 Указу № 503 громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов'язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав.

Нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

Судом встановлено, що Закон України № 71-VІІІ від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» був опублікований в газеті «Голос України» № 254 від 31.12.2014, при цьому у самому законі визначений особливий порядок набрання ним чинності - з 01.01.2015, що в повній мірі узгоджується з положеннями вищевказаного Указу № 503 та свідчить про те, що обов'язок власників транспортних засобів, які підпадають під об'єкт оподаткування, визначений в підпункті 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України по сплаті транспортного податку, виник у них саме з 01.01.2015.

При цьому, в Законі № 71-VІІІ від 28.12.2014 не встановлений порядок його застосування, а сам Закон не був визнаний неконституційним, а отже, цей Закон підлягає застосуванню з моменту набрання ним чинності.

Так, зокрема, позиція щодо обов'язковості застосування законів України з дати набрання ними чинності і за умови не визнання їх неконституційними, висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 21.12.2011 (справа № с-216700/08).

Суд погоджуються з тим, що положення Закону № 71 не відповідають закріпленому в п.п.4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України принципу стабільності, за яким зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, а податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Однак, при цьому суд зазначає, що вказаний принцип має враховуватися законодавцем при прийнятті нових законів, якими вносяться будь-які зміни до системи оподаткування, а тому вказана норма не звільняє платників податків від виконання обов'язків, передбачених законом, який набрав чинності.

Разом з тим, суд звертає увагу, що внесені до ПК України зміни в частині введення транспортного податку не були предметом дослідження Конституційного Суду України, відповідно, не були визнані неконституційними, а тому вважаються чинними та такими, що підлягають застосуванню.

При вирішенні даної справи суд вважає за необхідне застосувати положення судової практики Європейського суду з прав людини, які були відображені в ухвалі від 11 жовтня 2005 року у справі «ТОВ «Компанія «МАСА інвест груп» проти України». При вирішенні вказаної справи суд, з посиланням на пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прийшов до висновку про те, що держава має право приймати та вводити в дію такі закони, які вони можуть вважати за необхідне для забезпечення сплати податків. Європейським судом також було зазначено, що держава має широкі межі розсуду, зокрема, у формуванні та впровадженні податкової політики, і Суд поважатиме позицію законодавця у таких справах, за винятком випадків, коли вона не має жодного розумного обґрунтування.

Враховуючи наведене, з огляду на передбачений ч.2 ст.19 Конституції України принцип, згідно якого органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд приходить до висновку про наявність у відповідача обов'язку щодо застосування положень ПК України в частині нарахування сум транспортного податку у 2015 році.

При цьому суд наголошує, що оскільки зміни до ПК України, якими було запроваджено транспортний податок, були внесені Законом України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року та набрали чинності 01 січня 2015 року, тобто пізніше від приписів пп.4.1.9 п. 4.1 статті 4 ПК України, які набрали чинності 01 січня 2011 року, для регулювання спірних правовідносин підлягають застосуванню саме норми ПК України, які визначають порядок сплати транспортного податку.

До такого висновку суд прийшов з огляду на загальні принципи теорії держави і права щодо вирішення правових колізій, відповідно до якого у випадку наявності колізії у застосуванні правових норм, застосуванню підлягає спеціальна правова норма (змістовний принцип), а в разі неможливості вирішення колізії в зазначений спосіб (наприклад якщо обидві норми є спеціальними) застосуванню підлягає норма, яка була прийнята пізніше (темпоральний принцип). В даному ж випадку, приписи ПК України, якими було запроваджено транспортний податок, не лише прийняті пізніше ніж положення пп. 4.1.9 п.4.1 статті 4 ПК України, але й у порівнянні з ним є спеціальними нормами.

Щодо посилань позивача на рішення 70-ої сесії Білоцерківської міської ради Київської області «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Біла Церква» від 22.01.2015 №1395-70-VI як на підставу для нарахування транспортного податку лише з 01.01.2016 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.

Згідно з п. 24 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Статтею 8 ПК України встановлено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 ПК України до місцевих податків, зокрема, належить податок на майно, до складу якого, відповідно до пп.265.1.2 п. 265.1 ст. ПК України входить транспортний податок.

Відповідно до п.10.2 ПК України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Отже, аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що установлення податку на майно в частині транспортного податку є обов'язком місцевої ради, відтак рішення 70-ої сесії Білоцерківської міської ради Київської області «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Біла Церква» від 22.01.2015 №1395-70-VI прийнято уповноваженим органом та на виконання прямих норм ПК України, які набрали чинності з 01.01.2015 року.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України).

Отже, зі змісту вказаних норм вбачається, що органи місцевого самоврядування уповноважені приймати рішення щодо встановлення місцевих податків, у тому числі, і транспортного податку.

Разом з тим, суд вважає за доцільне зауважити, що рішення органу місцевого самоврядування не може вплинути на підстави нарахування та обов'язок особи як платника податку здійснювати сплату транспортного податку, які прямо встановлені законодавцем в межах ст. 267 ПК України.

Так, зокрема, транспортний податок та всі його складові елементи були встановлені Законом №71, у зв'язку з чим наявність або відсутність рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевого податку, яке фактично дублює положення Податкового кодексу, не впливає на обов'язок власника об'єкта оподаткування, визначеного в п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України, по сплаті відповідного податку безпосередньо на підставі норм Податкового кодексу України.

Разом з тим, доводи позивача, про те що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, що податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року, не приймаються судом до уваги, оскільки Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VII від 28.12.2014 не змінює виду податку, а, на чому наголошує суд, запроваджує новий податок - транспортний податок для фізичних осіб.

При цьому суд також вважає за необхідне зазначити, що згідно пп. 12.3.5 п.12.3 ст. 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Згідно п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року № 71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015 року, рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку)та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Отже, якщо Білоцерківською міською радою не було б прийнято рішення про встановлення ставок транспортного податку, такий податок до прийняття відповідного рішення справлявся би із застосуванням мінімальної ставки в силу прямої вказівки ПК України. Як вже було встановлено судом вище, мінімальна ставка транспортного податку становить 25 000 грн. на рік.

Аналогічна правова позиція щодо виникнення у платників податків обов'язку по сплаті транспортного податку саме з 01.01.2015 р. викладена в ухвалах Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2015 у справі № 825/2472/15 (номер рішення в ЄДРСР - 52255263), від 12.11.2015 у справі № 810/3814/15 (номер рішення в ЄДРСР - 53406165), від 03.12.2015 у справі № 810/4345/15 (номер рішення в ЄДРСР - 54130446), від 10.12.2015 у справі № 810/4566/15 (номер рішення в ЄДРСР - 54272792), в постанові від 10.12.2015 у справі № 810/4152/15 (номер рішення в ЄДРСР - 54300859).

Щодо впливу обставин викрадення у позивача транспортного засобу, про який йдеться у справі, на розмір донарахованого податковим органом транспортного податку, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 267.6.5. п.267.6 ст.267 ПК України у разі переходу права власності на об'єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом звітного року податок обчислюється попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об'єкт оподаткування, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності на цей об'єкт.

Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

При цьому положеннями п.п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України визначено, що платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Разом з тим, аналізуючи норми п.п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України суд звертає увагу, що законодавець пов'язав статус особи як платника транспортного податку із фактом наявності у такої особи власних зареєстрованих легкових автомобілів, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Тобто, як вбачається з наведеного, факт реєстрації автомобіля за позивачем не є достатньою та виключною підставою для донарахування особі-платнику транспортного податку, оскільки невід'ємною обставиною для визначення особи платником вказаного податку та, відповідно, нарахування цього податку є в тому числі факт перебування у власності даної особи транспортного засобу, що є об'єктом оподаткування згідно до вимог податкового законодавства.

Суд зауважує, що згідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. В той же час ч. 1 ст. 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Так, зокрема, право володіння означає юридично забезпечену власнику можливість мати майно у своєму безпосередньому фізичному чи юридичному віданні, у сфері свого фактичного господарського чи іншого впливу. Право користування - це юридично закріплена можливість власника щодо господарського, підприємницького, культурно-побутового використання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником чи уповноваженими особами. В свою чергу право розпорядження - це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати юридичну і фактичну долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану чи призначення тощо (наприклад, продати, подарувати, передати за заповітом майно).

В ракурсі наведеного суд вважає за доцільне здійснити посилання також на позицію Європейського суду з прав людини.

Так, у своїй практиці Європейський суд з прав людини (Суд) розділяє юридичне позбавлення майна і практичне (реаль не) позбавлення майна. А зокрема, у ряді випадків Суд встановлював порушення ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в разі відсутності факту юридичного позбавлення права власності особи на майно, та беручи до уваги, що через ті або інші об ставини людина була позбавлена практичної можливості користуватися своєю власністю.

Описана ситуація підпадала під дію ст. 1, як це вбачається, зокрема, у рішенні Суду від 31.10.1995 р. у справі Папаміхалопулос проти Греції (Papamichalopoulos and others v. Creece) (cr.50). Європейський суд у своєму рішенні чітко вказав, що як така наяв ність юридичного статусу («титулу») власника або наявність у заявника дійсних документів, що встановлюють право на власність, не є достатньою умовою для реалізації права, встановленого ст. 1 Протоколу, адже необхідними є також і ре альні можливості володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

В той же час, як вбачається з наданої позивачем до суду роздруківки витягу з кримінального провадження №12015110030002826, 11.07.2015 р. до Білоцерківського МВ ГУ МВС України у Київській області від ОСОБА_3 надійшла заява про те, що в період часу з 10.07.2015 по 11.07.2015 невідома особа незаконно заволоділа автомобілем НОМЕР_3, що знаходився за адресою: м. Біла Церква, вул. Павліченка, 20 навпроти 5 під'їзду, чим завдала матеріального збитку громадянину позивачу ОСОБА_1 на загальну суму 990000 грн. (дата внесення до ЄРДР - 12.07.2015) (а.с.7).

Окрім цього, згідно надісланого слідчим Білоцерківського відділу поліції ГУ Національної поліції в Київській області листа від 21.03.2016 №7217/109/1001/02-2016 на вимогу суду та довідки по кримінальному провадженню №12015110030002826 встановлені вище обставини відкриття кримінального провадження знайшли своє підтвердження, при цьому також зазначено, що слідчі дії у вказаному кримінальному провадженні тривають (а.с. 45-46).

Таким чином, беручи до уваги наведене, а також зважаючи на відсутність з 10.07.2015 можливості повної реалізації позивачем права власності, що включає не лише володіння, а й розпорядження та користування майном, на автомобіль марки Lexus модель RX 350, 2012 року випуску з об'ємом двигуна 3456 куб.см., тип універсал легковий, реєстраційний номер НОМЕР_2, а також виходячи зі змісту пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України, нормою якого встановлено статус платника транспортного податку, суд приходить до висновку про відсутність у позивача обов'язку сплати транспортного податку на згаданий автомобіль, починаючи саме з липня 2015 року, тобто місяця, в якому було викрадено належний позивачу автомобіль.

В той же час, обчислюючи розмір транспортного податку позивачу, на переконання суду, слід виходити із періоду, в якому автомобіль перебував у його безумовній власності, враховуючи при цьому пп. 267.6.5. п.267.6 ст.267 ПК України, згідно якого податок обчислюється попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об'єкт оподаткування, тобто до 01.07.2015.

Відповідно до пп.267.6.6 п.267.6 ст.267 ПК України за об'єкти оподаткування, придбані протягом року, податок сплачується пропорційно кількості місяців, які залишилися до кінця року, починаючи з місяця, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу.

Відповідно ж до п. 33.3 статті 33 ПК України базовий податковий (звітний) період - період, за який платник податків зобов'язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених цим Кодексом, коли контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податку.

Відповідно до пп.267.5.1. п.267.5 ст.267 ПК України базовим податковим (звітним) періодом є календарний рік.

А відтак, базовим податковим (звітним) періодом для нарахування та сплати позивачем транспортного податку в даному випадку, на думку суду, є період з січня 2015 року по червень 2015 року (6 місяців).

Таким чином, вірним є визначення в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні суми податкового зобов'язання позивачу зі сплати транспортного податку в розмірі лише 12500 грн. (25000 : 12 місяців х 6 місяців), однак, донарахування позивачу податковим органом в податковому повідомленні-рішенні від 30.11.2015 №7180-17 суми транспортного податку в решті суми 12500 грн. за період з 01.07.2015 по 31.12.2015 є протиправним, з огляду на що спірне податкове повідомлення рішення підлягає скасуванню в цій частині.

Відтак податкове повідомлення-рішення Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 30.11.2015 №7180-17 є протиправним та підлягає скасуванню в частині визначення суми податкового зобов'язання у розмірі 12500 грн., тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частина 3 статті 94 КАС України встановлює, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відтак судові витрати, здійснені позивачем підлягають стягненню на користь позивача відповідно до задоволених вимог у сумі 275,61 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - відповідача у справі.

В судовому засіданні по справі 18.04.2016 проголошено вступну та резолютивну частину постанови, повний текст постанови виготовлено та підписано 25.04.2016.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 30.11.2015 №7180-17 в частині визначення суми податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 12500,00 грн.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути судовий збір в сумі 275,61 грн. (двісті сімдесят п'ять грн. 61 коп.) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4, АДРЕСА_1) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код 39468482, місцезнаходження 09117, Київська область, місто Біла Церква, б-р 50-річчя Перемоги, 12).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кушнова А.О.