Ухвала суду № 57511841, 28.04.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2467/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

28.04.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

ОСОБА_2

суддів: Драгомерецького М.М.,

при секретарі: Томашевській К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 27 січня 2016 року про скасування забезпечення позову за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні та знесення самочинного будівництва, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання незаконними та скасування розпоряджень й свідоцтва про право власності на домоволодіння та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю, знесення самовільно збудованої споруди, зобовязання вчинення певних дій, внесення змін до технічної документації, встановлення сервітуту,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 17.06.2011 року позов Одеської міської ради був частково задоволений, зобовязано ОСОБА_4 за свій рахунок знести самочинно побудовані навіс літ. «М» та частково набудований другий поверх над літ. «Л», «М», «К», які знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Салтикова Щедріна, 35; в задоволенні решти позовних вимог було відмовлено, стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави держане мито в сумі 4,25 грн., витрати на ІТЗ розгляду справи в сумі 18,50 грн.; в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування розпорядження Ленінської районної адміністрації Одеської міської ради від 17.01.2002 року за № 33, розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 16.07.2004 року за № 911, свідоцтва про право власності на домоволодіння № 35 по вул. Салтикова Щедріна в м. Одесі від 10.09.2004 року було відмовлено повністю; позов ОСОБА_4 був частково задоволений, зобовязано ОСОБА_3 відключитися від каналізаційної лінії жилого будинку № 35 по вул. Салтикова Щедріна в м. Одесі; зобовязано ОСОБА_3 за свій рахунок знести самочинно побудований гараж літ. «Е», що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Салтикова Щедріна, 37; в задоволенні решти позовних вимог було відмовлено; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 понесені судові витрати в сумі 8 грн.

Рішенням апеляційного суду м. Одеси від 18.10.2011 року за розглядом апеляційних скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на рішення суду першої інстанції, було ухвалено рішення, яким рішення районного суду було скасовано в частині задоволення позову Одеської міської ради та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову Одеської міської ради про усунення перешкод в користуванні та знесення самочинного будівництва, в іншій частині рішення районного суду залишено без змін.

29.04.2013 року ОСОБА_3 звернулась до апеляційного суду Одеської області з заявою про перегляд вказаного рішення апеляційного суду Одеської області за нововиявленими обставинами, посилаючись на те, що 11.03.2013 року під час розгляду іншої справи, їй стало відомо, що каналізаційна труба від її домоволодіння приєднана до центрального каналізаційного колодязя, але під час розгляду даної справи ОСОБА_4 стверджував, що каналізаційна труба приєднана до його абонентської каналізаційної лінії та йому не було відомо, що ОСОБА_3 користується каналізацією.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 28 травня 2013 року заява ОСОБА_3 про перегляд рішення апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2011 року у звязку з нововиявленими обставинами залишена без розгляду.

01 жовтня 2015 року відповідачка ОСОБА_3 звернулась до суду першої інстанції з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, вжиті ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2009 року, мотивуючи тим, що рішення апеляційного суду набуло законної сили, що, на її думку, є підставою для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалою суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_3 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, мотивуючи тим, що ухвала суду є незаконною і необґрунтованою, оскільки судом не враховано, що наявність заходів забезпечення позову у вигляді арешту на домоволодіння №37 по вул. Салтикова Щедрина в ОСОБА_6 ускладнює виконання рішення суду.

Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, про розгляд справи сповіщена належними чином. 26 квітня 2016 року звернулась до апеляційного суду з клопотанням про відкладення розгляд справи у звязку з хворобою, але не надала доказів у підтвердженні поважності причини неявки в суд, тому законних підстав для його задоволення немає.

За змістом ст. ст. 11, 27 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд.

Тому у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України у даному випадку її неявка в суд не перешкоджає розглядові справи і не порушує право на доступ до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги відповідачка ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, оскільки ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно частин 1, 3 ст. 152 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обовязку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобовязання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до розяснень Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", викладених у п. 4 постанови № 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; зясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Частинами 3, 4, 6 ст. 154 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу.

Особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову без її повідомлення, протягом пяти днів з дня отримання копії ухвали може подати до суду заяву про їх скасування, яка розглядається судом протягом двох днів.

Якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

Згідно із ч. 5 ст. 154 ЦПК України питання про скасування заходів забезпечення позову вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про скасування заходів забезпечення позову.

З матеріалів справи вбачається, що з 10 травня 2012 року на примусовому виконанні Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції знаходиться виконавче провадження №32545090 за виконавчим листом №2-62/11, виданим 04 травня 2012 року Суворовським районним судом м. Одеси про зобовязання ОСОБА_3 за свій рахунок знести самочинно побудований гараж лі. «Е», що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. С. Щедрина, 37 та виконавче провадження №32545058 за виконавчим листом про зобовязання ОСОБА_7 відключиться від каналізаційної лінії жилого будинку №35 по вул. С.-Щедріна в м. Одесі.

Згідно актів головного державного виконавця Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_8 від 08 червня 2012 року, 25 вересня 2012 року та 04 жовтня 2012 року рішення суду виконати неможливо.

В своїх поясненнях від 22 січня 2016 року відповідачка ОСОБА_3 стверджує, що вона не зводила самочинний гараж лі. «Е» та не підключалась до каналізаційної лінії жилого будинку №35 по вул. С.-Щедріна в м. Одесі.

За таких обставин, вирішуючи вказане процесуальне питання, суд першої інстанції правильно виходив з того, що до теперішнього часу існує потреба в забезпеченні позову, оскільки рішення суду не виконано.

Посилання відповідачки ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що ухвала суду є незаконною, оскільки судом першої інстанції порушені положення ст. 152 ЦПК України щодо співмірності заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами й судом не враховано, що залишення в силі ухвали суду про забезпечення позову може вплинути на виконання рішення суду, не приймаються до уваги за таких підстав.

У п. 10 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно виходив з того, що суд не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення питання скасування заходів забезпечення позову.

Отже, законних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції немає.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК України ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 2 п. 1, 312 ч. 1 п. 1, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 27 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, подальшому оскарженню не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

ОСОБА_2

ОСОБА_9