Ухвала суду № 57505742, 28.04.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 311/4469/15 Головуючий у 1 інстанції: Носик М.А.

№ провадження 22-ц778/2079/16 Суддя-доповідач: Стрелець Л.Г.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2016 р. м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізькій області у складі:

головуючого Стрелець Л.Г.,

суддів Гончар М.С.,

Каракуші К.В.,

при секретарі: Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту перебування в сімейних відносинах без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю і поділ майна, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту перебування в сімейних відносинах без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю і поділ майна.

В обґрунтування позову зазначав, що влітку 2002 року він познайомився з відповідачем, і через деякий час вони почали проживати спільно, як подружжя.

За час спільного життя вони займалися облаштуванням побуту, жили як чоловік і дружина, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, вирішували всі сімейні питання.

З червня 2002 року по грудень 2014 року вони спільно мешкали на території Верхньокриничанської сільської ради Василівського району Запорізької області.

У 2005 році на зароблені спільно кошти придбали будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1

Також за спільні кошти придбали меблі, побутову техніку.

12 лютого 2015 року між ними був укладений договір позики, в простій письмовій формі на суму 60 000 грн., що підтверджується власноручно написаною відповідачем розпискою, в якій остання визнає факт існування шлюбних відносин між ними.

Спір щодо повернення отриманих від нього коштів був вирішений рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 09 листопада 2015 року, яким позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені.

Весь час спільного життя він працював та заробляв кошти на потреби як відповідача так і себе особисто.

Однак, з початку вересня 2014 року їхні стосунки погіршилися та відповідач переїхала проживати АДРЕСА_2

Зазначає, що з часу залишення помешкання відповідачем, він особисто дбає про стан будинковолодіння у якому проживає одноособово, сплачує необхідні платежі за надані комунальні послуги.

Йому стало відомо, що відповідач без його відома оформила на своє ім'я правовстановлюючі документи на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами у АДРЕСА_1, вартістю187 632 грн. 70 коп.

Вважає, що діями відповідача були порушені його законні майнові права.

Вказує, що після придбання даного майна вони спільно розпочали проводити будівельні та ремонтні роботи щодо будинку та прибудинкової території.

Кошти для придбання матеріалів були спільні, хоча відповідач ніде не працювала та не мала належного особистого заробітку.

Відповідач має намір продати даний будинок, тому у нього виникають підстави вважати, що відповідача може здійснити відчуження спірного майна, через що він буде позбавлений права власності на його частину.

Посилаючись на зазначені обставини просив суд встановити факт проживання з його та відповідача однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у період з липня 2002 року по грудень 2014 року; визнати житловий будинок, з господарськими будівлями і спорудами, розташований у АДРЕСА_1, який складається з: житловий будинок літ. А-1, загальною площею 88,0 кв.м., житловою площею 39,5 кв.м. з надвірними будівлями та спорудами (літня кухня літ. Б, сарай літ. В, сарай літ. Г, сарай літ. Д, огорожа № 1,2.3, водогін №4) спільною сумісною власністю сторін; визнати за ним право власності на 1/2 частину вказаного житлового будинку, та стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 10 березня 2016 року у задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 21 Сімейного кодексу України сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Згідно ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення Глави 8 цього Кодексу.

Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-1026цс15 від 23.09.2015 року, яка згідно ст.360-7 ЦПК України є обов`язковою і має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що під час застосування ст.74 СК України, яка регулює поділ майна осіб, що проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Відтак, першочергово у даній категорії справ виникає необхідність встановлення факту спільного проживання однією сім'єю, а на підставі цього - можливість застосовувати до майна, набутого під час такого спільного проживання, режим права спільної сумісної власності.

Судом встановлено, що влітку 2002 року позивач ОСОБА_3 познайомився з відповідачкою ОСОБА_4 Через деякий час вони почали проживати спільно на території Верхньокриничанської сільської ради Василівського району Запорізької області.

Сторони визнають, що на протязі 2002-го року - грудня 2014 року вони співмешкали та мали близькі стосунки. Проте, за вказаний період часу, не менше трьох разів сторони розходилися та деякий час проживали окремо.

За договором купівлі-продажу нерухомого майна від 22 вересня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Скориченко А.В. (а.с.11-13), зареєстрованого у Державному реєстрі правочинів 22 вересня 2015 року (а.с.14) та Витягу №8802217 про державну реєстрацію прав РКП "Василівське БТІ" від 31 жовтня 2005 року, на підставі договору купівлі-продажу № 2020 від 22 вересня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Скориченко А.В. (а.с.15), ОСОБА_4 купила у ОСОБА_6 за 45478 грн. 50 коп. житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій розташований зазначений житловий будинок і яка знаходиться за тією ж адресою.

Відповідачка ОСОБА_4 зареєстрована у належному їй на праві власності будинку АДРЕСА_1

Позивач ОСОБА_3 зареєстрований у належному йому будинку АДРЕСА_3

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_3 посилався на те, що з червня 2002 року по грудень 2014 року вони з відповідчкою проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, мали спільний бюджет, оскільки спільно утримували своє подвір'я, худобу, птицю, земельну ділянку на якій вирощували сільськогосподарську продукцію. У вересні 2005 року за спільні кошти вони придбали спірний будинок, а також меблі, побутову техніку

Відповідно до вимог ст. ст. 10,60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. ст. 57,58 ЦПК України доказами вважаються будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказі, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на частину майна за кожною із сторін.

Позивач ОСОБА_3 мав надати суду належні та допустимі докази спільного проживання однією сім'єю з відповідачкою без реєстрації шлюбу у період з червня 2002 року по 22 вересня 2005 року, ведення спільного господарства та те, що він в цей час брав участь у придбанні спірного майна внаслідок спільної праці сторін у справі.

Позивачем не надано допустимих доказів про придбання спірного майна внаслідок спільної праці та внаслідок проживання з ОСОБА_4 однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу вперіод, упродовж якого було придбано спірний будинок.

Доводи апеляційної скарги про доведеність наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю, з червня 2002 року по грудень 2014 року поясненнями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 не можна вважати достатніми та переконливими доказами.

Жоден із допитаних судом першої інстанції свідків не підтвердили факту перебування позивачки та відповідача у спірний період у фактичних шлюбних відносинах, не доповіли про факти, які б підтвердили проживання сторін саме однією сім'єю з веденням спільного господарства, побуту та бюджету.

Посилання позивача, як в суді першої інстанції так і в апеляційній скарзі на розписку ( а.с.7), як на підтвердження факту спільного проживання однією сім'єю з відповідачкою не є переконливим. Судом першої інстанції дана правова оцінка вказаному доказу, а довід апеляційної скарги стосується того, що позивач не згоден з оцінкою наданою судом першої інстанції. Проте суд апеляційної інстанції не має повноважень по переоцінці доказів, який судом першої інстанції зроблено у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України.

Суд першої інстанції, визначившись вірно з характером спірних правовідносин, надавши оцінку наданим сторонами доказам у їх сукупності, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про проживання позивача з відповідачкою у період з червня 2002 року по грудень 2014 року у фактичних шлюбних відносинах з веденням спільного господарства, побуту і бюджету, тобто однією сім'єю без перебування у шлюбі між собою та інших позовних вимог, які є похідними за їх недоведеністю. Зокрема судом правильно оцінені докази надані сторонами, щодо сумісного придбання спірного будинку, та спільного його облаштування, переобладнання, тощо.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Будь - яких інших належних та допустимих доказів для спростування висновків суду першої інстанції, передбачених статтями 57,58,59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст.309 ЦПК України , апелянтом не представлено.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для ухвалення нового рішення у справі.

Керуючись ст.ст. 307,308,313-315,317 ЦПК України, судова колегія

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 березня 2016 року в цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Стрелець Л.Г.

Судді: Гончар М.С.

Каракуша К.В.