Рішення № 57500874, 26.04.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 0426/4593/2012 22-ц/774/841/К/16

Справа № 0426/45963/2012 Головуючий в І інстанції

Категорія 43 (ІІІ) Багрова А. Г.

№ 22-ц/774/841/К/15 Доповідач - Соколан Н.О.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого судді: Соколан Н.О.,

суддів: - Бондар Я. М., Зубакової В. П.

за участю: секретаря: - Петренко К. І.,

позивача ОСОБА_5,

представника позивача ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: Головне управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, ТОВ КК "Ком Енерго-Нікополь", Комунальне підприємство „Нікопольське міжміське бюро технічної інвентаризації, Реєстраційна служба Нікопольського міськрайонного управління юстиції в Дніпропетровській області, про скасування рішення про державну реєстрацію прав власності, усунення перешкод в користуванні приватною власністю шляхом зняття з реєстраційного обліку та виселення, стягнення заборгованості за комунальні послуги, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5, треті особи: Головне управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, ТОВ КК "Ком Енерго-Нікополь", виконавчий комітет Нікопольської міської ради, про визнання права на користування квартирою,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2012 року ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, про скасування рішення про державну реєстрацію прав власності, усунення перешкод в користуванні приватною власністю шляхом зняття з реєстраційного обліку та виселення, стягнення заборгованості за комунальні послуги,обґрунтовуючи вимоги тим, що 13 січня 1994 року його сестра ОСОБА_10 заповіла йому квартиру АДРЕСА_1, яка належала їй на праві власності.

У 2002 році зі згоди ОСОБА_10 у квартирі АДРЕСА_2 був зареєстрований відповідач ОСОБА_7, який на теперішній час проживає в цій квартирі.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_10 померла, після її смерті , позивач став власником спірної квартири на підставі заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом..

14 лютого 2012 року в спірній квартирі без згоди позивача, відповідачем ОСОБА_7 була зареєстрована ОСОБА_8

Оскільки відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 чинять йому перешкоди у користуванні спірною квартирою, позивач, уточнивши свої вимоги, просив суд скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_3 за ОСОБА_7, прийняте 23.01.2008 року на підставі рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07.12.2007 року, усунути перешкоди в користуванні ним належною на праві власності квартирою АДРЕСА_1 виселення ОСОБА_7 та переселення його в квартиру АДРЕСА_4, зняти ОСОБА_7 з реєстрації в квартирі АДРЕСА_5, стягнути з ОСОБА_7 заборгованість за комунальні послуги в розмірі 1436,24 грн. та понесені судові витрати.

В ході розгляду справи відповідач ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5 про визнання права на користування квартирою, посилаючись на те, що з 1989 року він проживав з ОСОБА_10 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у спірній квартирі, з 24.01.2002 року він був прописаний у квартирі як член сім?ї, однак відповідач ОСОБА_5 не визнає його права на квартиру. Тому просив суд визнати його право на користування квартирою АДРЕСА_1

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2016 року позовну заяву ОСОБА_5 задоволено частково.

Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_3 за ОСОБА_7, прийняте 23.01.2008 року на підставі рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07.12.2007 року.

В іншій частині позову ОСОБА_5 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 судові витрати в розмірі 487,20 грн.

Зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено.

Визнано право ОСОБА_7 на користування квартирою АДРЕСА_1

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір в розмірі 551,20 грн.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_5 ставить питання про зміну рішення суду, задоволення його позовних вимог та відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 Вважає, що суд першої інстанції не дослідив всі обставини, які мають значення для вирішення справи, не прийняв до уваги, що задовольняючи вимоги ОСОБА_7 , суд порушив право на позивач захист належної йому власність, гарантоване ст.. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 319, 321, 391 ЦК України. Посилання суду на рішення Європейського суду є безпідставними, оскільки вони не відповідають обставинам справи. Висновок суду про те, що ОСОБА_10 та ОСОБА_7 спільно проживали у квартирі без реєстрації та що ОСОБА_7 продав своє житло для отримання коштів на лікування ОСОБА_10 не підтверджено належними доказами; правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_7 відсутні, посилання на те, що задоволення позовних вимог позбавить ОСОБА_7 житла порушує право позивача на користування належним йому житлом. Суд необґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, хоча позивачем надавались належні докази щодо факту існування такої заборгованості.

В запереченнях на апеляційну скаргу відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 просять апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що квартира АДРЕСА_6 належить позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину від 07.03.2006 року , виданого Другою Нікопольською нотаріальною конторою, зареєстровано в реєстрі за № 1-424.

Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07.12.2007 року, ухваленому у справі № 2-6115/07 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_11, третя особа - Друга державна нотаріальна контора, про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частину квартири, позовні вимоги ОСОБА_7 - були задоволенні, визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_7 ( а.с.47 -50).

На підставі заочного рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07.12.2007 року КП «НМБТІ» було зареєстроване право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_6 за ОСОБА_7 на підставі рішення про державну реєстрацію прийнятого 23.01.2008 року,що підтверджується довідкою КП «НМБТІ» № 2714 від 02.12.2013 року, інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 13487877 від 27.11.2013 року (а.с.33,37). Інформація щодо виникнення та реєстрації права була відповідним чином внесена до Реєстру прав власності на нерухоме майно ( а.с.48-50).

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26.08.2008 року, постановленої по справі № 2-1697/08, заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду від 07.12.2007 року, ухвалене у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності на 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 у порядку спадкування за законом - було скасовано і призначено справу до нового розгляду.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09.11.2011 року, ухваленому у справі № 2-1627/11 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5, третя особа - Друга Нікопольська державна нотаріальна контора, Комітет по управлінню комунальним майном Нікопольської міської ради про встановлення факту сумісного проживання, визнання заповіту частково недійсним, свідоцтва про право на спадщину недійсним, усунення від спадкування, визнання права на частину спільного майна та на обов'язкову частку у спадщині, позов - задоволено частково; поновлено ОСОБА_7 пропущений процесуальний строк для звернення до суду із позовом; встановлено факт проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_10 однією сім'єю без шлюбу з 1989 року по день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 року; визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_9 як на частину спільної власності сім'ї; визнано заповіт, посвідчений Першою Нікопольською державною нотаріальною конторою 13 січня 1994 року, реєстровий № 1-80 від імені ОСОБА_10 на користь ОСОБА_5 та видане на його підставі свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 березня 2006 року на ім'я ОСОБА_5, реєстровий № 1-424, - в частині успадкування ОСОБА_5 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 - недійсним, в іншій частині - залишити без змін. В іншій частині - в позові було відмовлено (а.с.47-50).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.01.2012 року, апеляційну скаргу ОСОБА_5 - було задоволено частково, рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09.11.2011 року - скасовано в частині задоволення позову з ухваленням нового рішення; відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_5, треті особи - Друга Нікопольська державна нотаріальна контора, Комітет по управлінню комунальним майном Нікопольської міської ради про встановлення факту сумісного проживання, визнання заповіту частково недійсним, свідоцтва про право на спадщину недійсним, визнання права на частину спільного майна. В іншій частині рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09.11.2011 року - залишено без змін (а.с. 12-13). Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.01.2012 року не оскаржувалось.

В судовому засіданні встановлено, що 24.01.2002 року за заявою ОСОБА_10,які на той час належала на праві приватної власності квартира АДРЕСА_10 був зареєстрований Нікопольським МВ УМВС України в Дніпропетровській області відповідач ОСОБА_7, який спільно з ОСОБА_10 проживав в цій квартирі і продовжує проживати в цій квартирі після її смерті, оплачувати комунальні платежі.

ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_10 уклав шлюб з ОСОБА_8, яка деякий час проживала в спірній квартирі, а згодом виселилась та стала знову проживати в АДРЕСА_13, яка знаходиться в її приватній власності , де вона зареєстрована.

ОСОБА_10 за свого життя заповіла спірну квартиру АДРЕСА_11 позивачу ОСОБА_5, який спадщину за заповітом прийняв та отримав свідоцтво про право на спадщину.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_7 на законних підставах вселився та займає квартиру АДРЕСА_12 більше десяти років, нікуди не виселявся та з реєстрації не знімався. Протягом тривалого часу ОСОБА_7 проживає в квартирі, несе витрати на її утримання, здійснював заходи щодо утримання хворої ОСОБА_10, колишньої власниці квартири, для її догляду і лікування продав свою квартиру, і фактично при його виселенні стає безпритульним, оскільки ОСОБА_8 не згодна на проживання ОСОБА_7 в її квартирі, оскільки між ними припинені шлюбні відносини, хоча шлюб і залишається зареєстрованим, і ОСОБА_7 ніколи не вселявся в її квартиру та з нею не проживав.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року відповідно до ЗУ від 17 липня 1997 року № 475/97 ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.

Згідно ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Приписами ст. 383 Цивільного кодексу України та ст. 150 ЖК України передбачено право власника використовувати житло для власного проживання членів сім'ї, інших осіб, та розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК УРСР, з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Із зазначеного слід дійти висновку, що виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак - припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком.

Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, Закон не передбачив при переході прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири) (на відміну від договору найму (оренди) житла - ст. ст. 810, 814 ЦК України).

Частина 4 ст. 156 ЖК УРСР передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_7 не є членом сім'ї позивача, був зареєстрований в квартиру АДРЕСА_1 попереднім власником будинку ОСОБА_10

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач ОСОБА_5. не позбавлений можливості вільно володіти, користуватись, розпоряджатись належною йому на праві власності квартирою, а виселення зі спірної квартири відповідача ОСОБА_7 порушує його права та свободи.

Доводи ОСОБА_7 про те, що він позбавлений житла, оскільки продав належну йому квартиру для лікування ОСОБА_10, в порушення вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України, не підтверджено належними доказами.

З таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про виселення та в частині задоволення зустрічного позову про визнання права користування та ухвалити в цих частинах нове рішення про усунення перешкод в користуванні ОСОБА_5 належної йому квартири шляхом виселення з неї ОСОБА_7,та відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 про визнання права на користування квартирою.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог ОСОБА_5 про стягнення з ОСОБА_7 заборгованості за житлово-комунальні послуги, оскільки доказів наявності сплати боргів за квартиру ОСОБА_5 суду не надано. Тому в іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2016 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про виселення та в частині задоволення зустрічного позову про визнання права користування та ухвалити в цих частинах нове рішення.

Усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_5 належною йому на праві власності квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення з неї ОСОБА_7.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про визнання права на користування квартирою АДРЕСА_1 відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: