Ухвала суду № 57500870, 26.04.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/4305/15-ц Головуючий в І інстанції

Категорія 6 ( І ) Дехта Р. В.

№ 22-ц/774/861/К/15 Доповідач - Соколан Н.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого судді: Соколан Н.О.,

суддів: - Бондар Я. М., Зубакової В. П.

за участю: секретаря: - Петренко К. І.,

позивача ОСОБА_5

та його представника ОСОБА_6,

відповідача ОСОБА_7, яка діє від свого імені від імені ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 26 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_5, третя особа - Комунальне підприємство «ЖЕО 31», про вселення в житлове приміщення за правом користування, зміну умов договору житлового найму, зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - Жовтневий відділ в м. Кривий Ріг ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2015 року позивачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_5, третя особа КП «ЖЕО № 31» з позовом щодо вселення в житлове приміщення за правом користування та зміну умов договору житлового найму.

В обґрунтування позову позивачі зазначили, що ОСОБА_7 доводиться відповідачеві колишньою дружиною, шлюб розірваний у 2007 році, а ОСОБА_8 - сином. Під час перебування позивачкою ОСОБА_7, в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_5 останній вселив та зареєстрував її проживання в АДРЕСА_6, а згодом, після народження ОСОБА_8 також було зареєстровано для проживання на вказаній житловій площі. На час звернення до суду зазначена вище квартира не приватизована, відповідальним квартиронаймачем є відповідач ОСОБА_5 ОСОБА_9 постійно мешкала разом однією сім'єю у вказаній квартирі та вела спільне господарство.

У 2007 році позивачі залишили вказану квартиру, однак залишалися зареєстрованими у спірній квартирі, позивач ОСОБА_7 разом з сином весь час протягом декількох років намагалася вселитися в квартиру, однак відповідач ОСОБА_5 всіляко їй перешкоджав в цьому.

За таких обставин позивачі просили суд про вселення до квартири АДРЕСА_1 з правом користування житловим приміщенням та зміни договору найму спірної квартири, надавши позивачам окрему кімнату площею 16,9 кв. метрів, відповідачеві ОСОБА_5 - виділити іншу окрему кімнату площею 13,8 кв. метрів залишивши в спільному користуванні приміщення загального користування (ванна кімната, коридор, кухня , туалет).

Під час розгляду справи відповідач ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7 та ОСОБА_8, третя особа Жовтневий відділ в м. Кривий Ріг ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, про визнання позивачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням в спірній квартирі. В обґрунтування позову зазначив, що відповідачі є зареєстрованими в АДРЕСА_7, однак у зазначеній квартирі не мешкають з 2000 року та не сплачують комунальні послуги. Тому просив суд визнати ОСОБА_7 та ОСОБА_8 такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 26 лютого 2016 року вселено ОСОБА_7, ОСОБА_8 в квартиру АДРЕСА_2.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про визнання ОСОБА_7 ОСОБА_8 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_8 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач за зустрічним позовом ОСОБА_5 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про визнання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Вважає, що суд першої інстанції не дослідив всі обставини, які мають значення для вирішення справи, не прийняв до уваги, що позивачі більше 10 років не мешкають у спірній квартирі без поважних причин та не несуть ніяких витрат з утримання та ремонту квартири; на протязі всього часу позивачі ніяк не висловлювала своїх претензій з цього приводу.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлена судом ОСОБА_7 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 07 травня 2004 року.

Під час перебування сторін у шлюбі, вони разом з сином мешкали у квартирі АДРЕСА_3.

Після розірвання шлюбу позивачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вимушені були переїхати до іншого помешкання.

Згідно акту, складений мешканцями будинку АДРЕСА_9 який затверджений директором ТОВ «Житлокомцентр» 28.09.2015 року, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не мешкають за місцем реєстрації за адресою АДРЕСА_4 з 2000 року і по теперішній час.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням на підставі ст. 71 ЖК України, суд виходив із недоведеності цих вимог, та дійшов правильного висновку про те, що позивачі не мешкали в спірній квартирі із поважних причин.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 9 Житлового кодексу України, ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст.. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до правил ст. ст. 71, 72 ЖК України, наймач або члени його сім'ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зокрема, якщо вони в ньому не проживають без поважних причин понад шість місяців.

Отже, у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, з'ясуванню підлягають причини відсутності відповідача понад встановлений шестимісячний строк. В разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк.

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач ОСОБА_5 чинив перешкоди щодо проживання в квартирі позивачів, і цей висновок підтверджується зібраними по справі письмовими матеріалами та поясненнями свідків, та не спростовані належними доказами ОСОБА_5

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачі за первісним позовом не несуть витрат з утримання квартири та комунальних послуг, спростовуються наявними у справі копіями квитанцій (82-93), згідно яких позивач ОСОБА_7 сплачувала комунальні платежі на утримання житла за адресою: АДРЕСА_5.

Доводи апеляційної скарги про те, що на протязі всього часу позивачі не намагалися вселитися в спірну квартиру та не висловлювали своїх претензій з цього приводу не можуть бути прийняті до уваги, оскільки судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 зверталася до суду раніше в 2007 році із позовом про зміну умов договору найму, що свідчить про її бажання зберегти за собою право користування житлом.

Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони спростовуються зібраними по справі матеріалами та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Вирішуючи спір між сторонами, суд дійшов до правильного висновку щодо відмови в задоволені позовних вимог про визнання відповідачів за зустрічним позовом такими особами, що втратили право користування житловим приміщенням на підставі ст. 71 ЖК України в зв'язку з тим, що позивачем на надано належних та допустимих доказів про те, що відповідачі не проживають в зазначеній квартирі понад строки, встановлені законом, з неповажних причин.

Суд першої інстанції в повному обсязі встановив права й обов'язки осіб, які беруть участь у справи, обставини справи, перевірив доводи сторін, надав їм правильну правову оцінку.

Висновки суду обґрунтовані, підтверджені письмовими матеріалами справи, а також поясненнями самих учасників процесу, свідків. Рішення суду відповідає нормам матеріального й процесуального закону.

За таких обставин колегія суддів вважає, що судом по справі ухвалено законне та вмотивоване рішення, а доводи скарги є безпідставними та не спростовують висновки суду.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що рішення не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, ст. ст. 313- 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 26 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: