Ухвала суду № 57458231, 28.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2016 року м. Київ К/800/44880/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівВербицької О.В. Маринчак Н.Є.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 березня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2014 року

у справі №2а-4615/09/2670

за позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

до Приватного товариства «Ірма»

та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестагротрейд»

про стягнення на користь держави суми вартості товару,

ВСТАНОВИВ :

Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Приватного товариства «Ірма» (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестагротрейд» (відповідач-2) про стягнення на користь держави суми вартості товару.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 23 березня 2010 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 15 березня 2011 року, задовольнив позовні вимоги. Скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким стягнув з відповідача-2 на користь відповідача - 1 686 008,00 грн. Стягнув з відповідача-1 на користь держави суму вартості товару у розмірі 686 008,00 грн.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 03 лютого 2014 року, скасував рішення суду апеляційної інстанції та направив справу №2а-4615/09/2670 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 30 липня 2014 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідачі письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслали.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2007 року по 30 вересня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2007 року по 30 вересня 2008 року, про що склали акт від 23 березня 2009 року № 46/23-205-24943433, яким встановили порушення позивачем вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у розмірі 2 076 744,00 грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість на 1 294 271,00 грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту у розмірі 474 673,00 грн.

За результатами перевірки, контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 06 квітня 2009 року, №0000302330/0, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 941 407 грн., з яких 1 294 271,00 грн. - основний платіж, 647 136,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Підставою для звернення позивача до суду про стягнення на користь держави суми вартості товару, слугували його висновки про наявність у діях відповідачів при укладенні правочину, умислу, спрямованого на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач-1 мав господарські відносини з відповідачем-2 на підставі договору від 21 квітня 2088 року №2104/08 на поставку обладнання, відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити та передати покупцю обладнання (меблеву фурнітуру, матеріали та комплектуючі в асортименті). Вказаний договір та первинні бухгалтерські документи підписано від імені засновника та керівника відповідача-2 ОСОБА_4

Підставою для висновку податкового органу про наявність у діях відповідачів умислу, спрямованого на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, став факт порушення кримінальної справи №80-0202, яка перебувала у провадженні ГВПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва, порушеної за частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, за фактом створення ТОВ «Інвестагротрейд» невстановленими особами. У рамках даної кримінальної справи було допитано в якості свідка громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_4, який пояснив, що зареєстрував товариство за отриману від невстановлених осіб винагороду, після реєстрації підприємства жодного відношення до здійснення фінансово - господарської діяльності не мав, документів бухгалтерського та податкового обліку не складав та не підписував, грошовими коштами та печаткою не користувався.

Крім того, під час перевірки податковим органом було встановлено, що у відповідача-2 відсутні будь які основні засоби, так як амортизаційні відрахування не нараховувалися; відповідно до бази даних АІС ОР на підприємстві працює дві особи; відповідачем-2 не подано декларації з податку на прибуток за: 1 півріччя 2008 року, 3 квартали 2008 року, 2008 рік; не подано декларації з податку на додану вартість за наступні податкові періоди: березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень 2008 року, січень та лютий 2009 року.

Наведені обставини, на думку позивача, свідчать про те, що правочин, укладений між відповідачами є нікчемним, оскільки діяльність відповідача-2 є незаконною, підприємство створено без наміру здійснення господарської діяльності, передбаченої законодавством, та реальною метою якого є фіктивне підприємництво, тобто створення суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності та не може бути спрямований на реальне настання правових наслідків, а тому до нього можна застосувати наслідки, передбачені статтею 208 Господарського кодексу України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

У свою чергу, органи державної податкової служби, вказані в абзацу 1 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», не позбавлені права на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Згідно з частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобов'язання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за самим фактом несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно з частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки, зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 Господарського кодексу України.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо відсутності підстав для застосування наслідків, передбачених пунктом 1 статті 208 Господарського кодексу України, оскільки позивачем не доведено направленість оскаржуваного господарського зобов'язання на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для застосування до відповідача санкцій, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано встановлено, що оскільки санкції, передбачені статтею 208 Господарського кодексу України є адміністративно-господарськими, відтак можуть бути застосовані лише протягом строку, передбаченого статтею 250 Господарського кодексу України, а саме протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Між тим, господарське зобов'язання, на недійсність якого посилався контролюючий орган було укладене відповідачами у 2006 році, у той час як позовні вимоги заявлено лише у 2009 році, тобто зі спливом законодавчо встановлених строків.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 березня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2014 року у справі №2а-4615/09/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Вербицька О.В. Маринчак Н.Є.