Ухвала суду № 57458230, 28.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2016 року м. Київ К/800/23715/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівВербицької О.В. Маринчак Н.Є.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві

на постанову Окружного адміністративного суду від 29 січня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року

у справі №826/19269/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Виробничо-будівельна фірма «Берест»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Приватне акціонерне товариство «Виробничо-будівельна фірма «Берест» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Окружний адміністративний суд м.Києва постановою від 29 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року, адміністративний позов задовольнив. Скасував податкове повідомлення-рішення від 25 червня 2013 року №0001962260. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 458,80 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпунктів 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України провели позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податків за листопад 2012 року, про що склали акт від 24 січня 2013 року №280/22-621/02403446, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 194.1 статті 194, пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено залишок від'ємного значення наступного податкового періоду за листопад 2012 року на суму 203 372,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 26 червня 2013 року №0001962260, яким застосував до позивача штрафні (фінансові) санкції у розрізі 808 724,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугували висновки контролюючого органу про відсутність у позивача права на застосування нульової ставки ПДВ при оподаткуванні операцій з поставки товару підприємствам-нерезидентам.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходи з правомірності декларування позивачем за нульовою ставкою податкових зобов'язань з податку на додану вартість за липень, серпень, жовтень, грудень 2012 та січень 2013 року.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем проведено операції з експорту товарів на підставі контрактів укладених з ТДВ «Ракан - Крупяний Дім» від 15 лютого 2012 №15/02-12, з «Vettera Trade S.A.» від 19 березня 2012 року №19/03-2012, з «Прайвед лімітед ліабіліті компані «Гатанта ір партнеряй» від 27 червня 2012 року, №148/20-3Е, №27/06-12, №97/11-3Е, ТОВ «Лаки Игл» від 17 червня 2012 року №17/07-12, з «Armin Consultant LTD» від 18 липня 2012 року №18/07-2012, з ПП «Еколайнбел» від 25 червня 2012 року №25/07-12 та з ТОВ «Торговий дім Ярмарка» від 06 вересня 2012 року №19/0609.

За вказаними договорами позивачем здійснено експорт товарів (горох шліфований, крупа кукурудзяна, пшоно) на підставі ВМД.

За змістом пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ, зокрема, є операції платників податку з вивезення товарів за межі митної території України.

Відповідно до підпункту «а» підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту.

Згідно зі статтею 82 Митного кодексу України експорт (остаточне вивезення) - це митний режим, відповідно до якого українські товари випускаються для вільного обігу за межами митної території України без зобов'язань щодо їх зворотного ввезення.

Частиною другою статті 83 Митного кодексу України передбачено, що для поміщення товарів у митний режим експорту особа, на яку покладається дотримання вимог митного режиму, повинна: 1) подати митному органу, що здійснює випуск товарів у митному режимі експорту, документи на такі товари; 2) сплатити митні платежі, якими відповідно до закону обкладаються товари під час вивезення за межі митної території України у митному режимі експорту; 3) виконати вимоги щодо застосування передбачених законом заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності; 4) у випадках, встановлених законодавством, подати митному органу дозвіл на проведення зовнішньоекономічної операції з вивезення товарів у третю країну (реекспорт).

Наведені законодавчі положення свідчать про те, що необхідною умовою застосування платником нульової ставки ПДВ є фактичне вивезення товару за межі митної території України та оформлення необхідних документів на підтвердження фактичного виконання експортної операції.

При цьому, законодавчо встановленими вимогами щодо експортера є: сплата експортних платежів, дотримання заходів економічної політики, вивезення товарів за межі митної території України та виконання інших вимог, установлених Митним кодексом України та іншими нормативними актами з питань митної справи.

Умови поставки та окремі положення зовнішньоекономічних контрактів, у рамках виконання яких здійснюється експорт, не належать до кваліфікуючих ознак експортної операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено фактичне вивезення за межі митної території України товарів за вказаними ВМД, що підтверджується копіями митних декларацій, у яких наявний напис митного органу «Задекларовані в цій митній декларації товари вивезено за межі території України в повному обсязі». Факт перетину товаром митного кордону України на підставі вказаних ВМД підтверджується відбитком гербової печатки митниці про вивезення товару, за межі території України, який містяться на зворотному боці ВМД.

Крім того, на виконання договірних зобов'язань за вказаними зовнішньоекономічними контрактами позивачем було укладено договір-доручення з фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 від 19 липня 2012 року №19/07-12 , від 03 липня 2012 року № 03-07-ДД, від 25 вересня 2013 року №25-09/12, за умовами яких ФОП ОСОБА_4 взяв на себе зобов'язання вантажовідправника по зовнішньоекономічному контракту від 17 липня 2012 року № 17/07-12, від 27 червня 2012 року №27/06-12, від 15 лютого 2012 року №15/02-12; договір-доручення від 06 серпня 2012 року №48012 на митно-брокерське обслуговування з ТОВ «Транспортна компанія Карготранс»; договір 19 березня 2012 року №19/03 та догорів від 17 липня 2012 року №ТЄО-17/07 на транспортно-експедиційне обслуговування з АПФ «Ранок»; договір-доручення від 03 жовтня 2012 року 03/10-12 з ПП «Бест Трейд Продакшн».

Разом з тим, у специфікаціях (додатках) до зовнішньоекономічних контрактів укладених позивачем з ТДВ «Ракан - Крупяний Дім», «Vettera Trade S.A.», Прайвед лімітед ліабіліті компані «Гатанта ир партнеряй», ТОВ «Лаки Игл», «Armin Consultant LTD», ПП «Еколайнбел» та ТОВ «Торговий дім «Ярмарка» сторонами погоджено, що вантажовідправниками товару виступатимуть ФОП ОСОБА_4, ТОВ «Транспортна компанія «Карготранс», АПФ «Ранок» та ПП «Бест Трейд Продакшн».

У свою чергу, контролюючим органом не наведено жодних доводів, які б ставили під сумнів фактичне виконання вказаних експортних операцій.

Таким чином, експорт товарів із залученням експедиторів не впливає на порядок визначення податкових зобов'язань з ПДВ. Право на застосування нульової ставки ПДВ і відповідно формування податкового кредиту має лише продавець експортної продукції.

На підставі викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що за умови належного документального підтвердження платником експорту товару відсутні підстави для позбавлення його права на застосування нульової ставки ПДВ.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 193 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи ВМД, податковими накладними, видатковими накладними, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства та є документами первинного бухгалтерського обліку.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що у періоді, який перевірявся, позивач правомірно застосував нульову ставку оподаткування при реалізації продукції нерезиденту, що відповідає вимогам пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду від 29 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року у справі №826/19269/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Вербицька О.В. Маринчак Н.Є.