Ухвала суду № 57458229, 28.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2016 року м. Київ К/800/5317/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівВербицької О.В. Маринчак Н.Є.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2014 року

у справі №805/11408/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Фернічер»

до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області

про визнання протиправними та часткове скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобал Фернічер» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області (далі - відповідач) про визнання протиправними та часткове скасування податкових повідомлень-рішень.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 13 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2014 року, адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 17 грудня 2012 №0001621640 у частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 180 066,00 грн., з яких: 120 044,00 грн. - сума основного платежу, 60 022,00 грн. - сума штрафних (фінансових) санкцій. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 17 грудня 2012 року №0001631640 у частині зменшення суми від'ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 105 877,00 грн. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 2 203,92 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування позивачем бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за серпень, вересень 2012 року, про що склали акт від 23 листопада 2012 року №1404/15/31279561, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201, пунктів 200.1, 200.4, 200.14 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту за липень 2012 року у розмірі 400,00 грн.; абзаців «а» та «б» пункту 185.1 статі 185, абзацу «б» пункту 186.3 статті 186, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.3, 198.4, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статі 201, підпунктів 200.1, 200.4, 200.14 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено позивачем суму податкового кредиту за серпень 2012 року у розмірі 120 240,00 грн., за вересень 2012 року у розмірі 118 377,00 грн. та завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту на 150 115,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 17 грудня 2012 року №0001631640, яким зменшив позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 150 115,00 грн. та №0001621640, яким зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 134 354,00 грн.

Позивач не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями рішеннями від 17 грудня 2012 року №0001631640, у частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 118 377,00 грн. та №0001621640, у частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 120 044,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 60 022,00 грн., звернувся з позовом до суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про порушення позивачем норм податкового законодавства при формуванні податкового кредиту у період серпень-вересень 2012 року по операціям з проведення розрахунків по авансам, виданим на будівництво (створення, реконструкція) основних фондів, які не є об'єктом оподаткування та постачання рекламних послуг нерезиденту, який не є платником податку на додану вартість.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту за період серпень-вересень 2012 року, що вплинув на віднесення сум ПДВ спірного періоду до від'ємного значення та на заявлену до відшкодування суму ПДВ.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі договору підряду від 20 лютого 2012 року №20/02/12, ПП «Строй-Контракт» виконало роботи з будівництва пружинного цеху з реконструкцією приміщень існуючої будівлі АБК та об'єктів, які розташовані за адресою: м. Артемівськ, вул. П.Лумумбі, 95.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними в матеріалах справи копіями податкових накладних від 08 серпня 2012 року №1 на суму 300 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 50 000,00 грн. та від 13 серпня 2012 року №2 на суму 160 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 26 666,67 грн.

Крім того, про виконання вказаного договору свідчать копії декларації про початок виконання будівельних робіт, робочого проекту пружинного цеху з реконструкцією приміщень існуючої будівлі АБК, м. Артемівськ, вул. П.Лумумбі, 95, декларації про готовність об'єкта до експлуатації пружинного цеху з реконструкцією приміщень існуючої будівлі АБК, м.Артемівськ, вул. П.Лумумбі, 95, договірної ціни по будівництву пружинного цеху з реконструкцією приміщень існуючої будівлі АБК, м. Артемівськ, вул. П.Лумумбі, 95, актів прийому виконаних робіт за серпень 2012 року, довідки вартості виконаних будівельних робіт за серпень 2012 року, свідоцтва про право власності на нерухоме майно нежитлову будівлю - пружинний цех, загальною площею 1123,6 кв.м., з будівлею АПК, загальною площею 711,6 кв.м., розташованого за адресою м. Артемівськ, вул. П.Лумумбі, 95, ліцензії серії АД №071524 на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, дозволу №1492.12.14 на проведення робіт з підвищеною небезпекою, строком дії.

Виходячи з викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту за серпень 2012 року у сумі 76 667,00 у результаті придбання чи спорудження основних фондів по взаємовідносинам з ПП «Строй-Контракт», а відтак, спростовує доводи контролюючого органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту за вказаний період у результаті здійснення розрахунків по виданим авансам на будівництво (створення, реконструкцію) основних фондів.

Крім того, на підставі договору підряду від 25 липня 2012 року №25/07/12 ПП «Строй-Контракт» виконало роботи по улаштуванню котельної меблевої фабрики установкою обладнання на об'єкті, розташованому за адресою: м. Артемівськ, вул. П.Лумумбі, 95.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями податкових накладних від 31 серпня 2012 року №5 на суму 20 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 3 333,33 грн., від 31 серпня 2012 року №6 на суму 300 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 50 000,00 грн., від 03 вересня 2012 року №1 на суму 100 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 16 666,67 грн., від 14 вересня 2012 року №3 на суму 120 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 20 000,00 грн., локального кошторису №6-1-1 на монтажні роботи по котельні, локального кошторису №6-1-2 на пусконалагоджувальні роботи по улаштуванню котельної меблевої фабрики.

Суми податку на додану вартість по вказаним податковим накладним включені позивачем до складу податкового кредиту за вересень 2012 року у розмірі 90 000,00 грн.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку стосовно правомірності формування податкового кредиту за результатом здійснення господарських операцій з ПП «Строй-Контракт».

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття спірних податкових повідомлень рішень у частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 15 877,19 грн. та зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 43 376,80 грн. слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ сплаченої у ціні рекламних послуг нерезиденту, який не є платником податку на додану вартість.

Згідно пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до вбачу «б» пункту 186.3 статті 186 Податкового України місцем постачання зазначених у цьому пункті послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання. До таких послуг належать зокрема, рекламні послуги.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (ліцензіат) та Акціонерним товариством «БОЙТАШ МОБІЛЬЯ САНАЇ ВЕ ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ» (ліцензіар) укладено ліцензійний договір від 06 червня 2011 року б/н про використання міжнародного знака.

За умовами пункту 1 та 2 вказаного договору ліцензіар надає на термін дії цього договору на оплатній основі виключну ліцензію на використання міжнародного знака для товарів та послуг щодо усіх товарів, зазначених у Сертифікаті за 20,24 класами МКПТ. Об'єктом договору є словесний знак для товарів та послуг, який описано у Додатку №1 до договору.

До переліку товарів із зазначенням класів МКПТ, для яких передається право на використання міжнародного знака відносяться: 20 клас: меблі, дзеркала, картинні рами, вироби (що не належать до інших класів) з дерева, кори, очерету, комишу, верби, рогу, кістки, слонової кістки, китового вуса, черепашок, бурштину, перламутру, морської пінки і замінників цих матеріалів або з пластмас; 24 клас: тканини та текстильні вироби, що не належать до інших класів; ковдри, покривала і скатерки.

Відповідно до пункту 5 договору ліцензіату надається право: на використання знаку для товарів і послуг на території України; видачу невиключних ліцензій (субліцензії) на використання товарного знаку на території України третім особам за умови письмового погодження з власником знаку для товарів і послуг; укладення дилерських договорів із контрагентами із використанням позначення.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог пункту 8 договору вказаного ліцензійного договору від 06 червня 2011 року між сторонами підписано акт приймання-передачі. Даним актом ліцензіаром передано ліцензіату копію охоронного свідоцтва на товарний знак, виданого реєструючою установою - Додаток №2, належним чином засвідчену копію Мадридського протоколу, додаток №1.

Державною реєстрацією даного договору займався патентний повірений Трачук Юрій Миколайович, за змістом листа від 24 липня 2013 року №2407/01 якого повідомляється, що відповідно до чинного законодавства, державна реєстрація ліцензійного договору про використання знака для товарів та послуг (якщо такий договір не передбачає відчуження прав власності) не вимагається і є добровільним, що свідчить про те, що позивач отримав право на використання у своїй господарській діяльності товарного знаку BELLONA з моменту підписання ліцензійного договору.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, для проведення рекламної компанії товарного знаку BELLONA, який позивач використовує на продукції власного виробництва, були укладені договори з ТОВ «Видавничий дім Український Медіа Холдінг», ТОВ «Рекламний Дім», ТОВ «МАСС МЕДІА», ТТЦ «ОМЕГА», ТОВ «АЛЬЯНС плюс», ТОВ «РА САВА АРТ», ТОВ «Енжел комюнікейбл», ТОВ «Ділова шкіргалантерея», ТОВ «Борди України Медіа», ТОВ «Деліта медіа», ТОВ «Галєна», ТОВ «Крона компані» на підставі яких, позивачу надані рекламні послуги, зокрема: реклама в газеті «Телетиждень», оренда рекламних щитів, розміщення плакатів з інформацією про продукцію під торговою маркою BELLONA, друк постерів, розміщення рекламних матеріалів на екрані в аеропорті «Бориспіль», друк на папері, друк баннеру у м. Лісічанськ, виготовлення папок, розміщення реклами в м. Шахтарську, реклама в газеті «Бесплатка», рекламні послуги на радіо «Люкс FM», виготовлення рекламної продукції, оформлення виставкової експозиції.

Фактичне виконання наданих рекламних послуг підтверджується наявними у матеріалах справи копіями податкових накладних, рахунків-фактур, графіків трансляції реклами на радіо, додатків до договорів фотозвітів до виконаних робіт за рахунками, рахунків на сплату послуг, видаткових накладних, завдань (додатків до договорів), копій оголошення в газеті «Бесплатка», робочого проекту конструкції дахової BELLONA.

Розрахунки за отриманий товар проведені у безготівковій формі, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії платіжних доручень та банківських виписок.

У свою чергу, суми податку на додану вартість по податковим накладним отриманим від ТОВ «Видавничий дім Український Медіа Холдінг»; ТОВ «Рекламний Дім»; ТОВ «МАСС МЕДІА»; ТТЦ «ОМЕГА»; ТОВ «АЛЬЯНС плюс»; ТОВ «РА САВА АРТ»; ТОВ «Енжел комюнікейбл»; ТОВ «Ділова шкіргалантерея»; ТОВ Борди України Медіа»; ТОВ «Деліта медіа»; ТОВ «Галєна»; ТОВ «Крона компані» включені позивачем до складу податкового кредиту за серпень 2012 року у розмірі 43 376,80 грн., за вересень 2012 року у розмірі 15 877,19 грн., що підтверджується відповідними деклараціями.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рекламні послуги, які надані резидентами позивачу - це послуги з реклами товарів позивача з використанням знаку для товарів та послуг BELLONA, а отже, оскільки отримувачем рекламних послуг від резидентів є позивач, який також являється резидентом України, то віднесення суми ПДВ до податкового кредиту по вказаним господарським операціям, відповідає вимогам податкового законодавства.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 193 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманих товарів на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

За приписами підпунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

За приписами пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то, залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів. При цьому, необхідною умовою є фактичне отримання товару для його використання у господарській діяльності платника податків.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагентів товарів (робіт, послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано.

Крім того, укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено.

Зважаючи на встановлення судами попередніх інстанції факту документального підтвердження формування позивачем податкового кредиту за результатом здійснення господарської діяльності з вказаними контрагентами, а також використання придбаного товару (робіт, послуг) підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно зменшено позивачу розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість та суму бюджетного відшкодування з ПДВ.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та часткове скасування спірних податкових повідомлень-рішень у зазначеній частині.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2014 року у справі №805/11408/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Вербицька О.В. Маринчак Н.Є.