Ухвала суду № 57458228, 14.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2016 року м. Київ К/800/62718/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Латишевої Л.П.,за участю представників позивача:не з'явився, відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року

у справі №2а-8669/12/1370 (181851/12/9104)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроторговий Дім «Волинь»

до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроторговий Дім «Волинь» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 27 листопада 2012 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 листопада 2013 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким позовні вимоги задовольнив, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 06 серпня 2012 року №0000412301.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та прийняти залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Посадові особи контролюючого органу у період з 11 червня 2012 року по 16 липня 2012 року провели планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 31 березня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 31 березня 2012 року, про що склали акт від 20 липня 2012 року №18/22-00/31120922, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 138.4, пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток за І квартал 2012 року на 9 275 829,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 06 серпня 2012 року №0000412301, яким зменшив суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 9 275 829,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу про те, що позивачем безпідставно включено до складу витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, амортизацію тимчасової податкової різниці, оскільки остання не відноситься до витрат, що прямо пов'язані з виробництвом товарів, виконанням робіт та наданням послуг.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що амортизацію тимчасової податкової різниці, яка виникла за результатами інвентаризації основних засобів станом на 01 квітня 2011 року, позивачем було віднесено до рядка 06.4.27 АМ, додатку ІВ, який є складовою рядка 06.4 декларації та формує інші витрати підприємства, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, а відтак, висновки податкового органу про завищення розміру від'ємного значення об'єкту оподаткування є безпідставними.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 23 березня 2011 року видав наказ №10/1 «Про проведення інвентаризації основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів станом на 01 квітня 2011 року».

У результаті проведення вказаної інвентаризації встановлено, що станом на 01 квітня 2011 року балансова вартість усіх груп основних засобів за даними бухгалтерського обліку була менша, ніж загальна вартість усіх груп основних фондів за даними податкового обліку, різниця становить 27 827 484,00 грн.

Позивач вважав, що вказана сума балансової вартості являється тимчасовою податковою різницею, яка повинна амортизуватись як окремий об'єкт із застосуванням прямолінійного методу протягом трьох років. Сума амортизації тимчасової податкової різниці у розрахунку на один квартал складає 2 318 957,00 грн.

Вказана сума амортизації тимчасової податкової різниці була відображена позивачем у поданих ним податкових деклараціях за ІІ-ІV квартали 2011 року та за І квартал 2012 року у складі інших витрат, у рядку 06.

Згідно з пунктом 6 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України, для визначення переліку об'єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за групами відповідно до пункту 145.1 статті 145 цього Кодексу з метою нарахування амортизації з дати набрання чинності розділом ІІІ цього Кодексу застосовуються дані інвентаризації, проведеної за станом на 01 квітня 2011 року.

Вартість, яка амортизується, по кожному об'єкту основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів визначається як первісна (переоцінена) з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкції тощо, а також суми накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку на дату набрання чинності розділом III цього Кодексу.

До переоціненої вартості основних засобів не включається сума дооцінки основних засобів, що проведена після 01 січня 2010 року.

Якщо загальна вартість усіх груп основних засобів за даними бухгалтерського обліку менша, ніж загальна вартість усіх груп основних фондів за даними податкового обліку на дату набрання чинності розділом III цього Кодексу, то тимчасова податкова різниця, яка виникає в результаті такого порівняння, амортизується як окремий об'єкт із застосуванням прямолінійного методу протягом трьох років.

Строк корисного використання об'єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів для нарахування амортизації з дати набрання чинності розділом III цього Кодексу визначається платником податку самостійно з урахуванням дати введення їх в експлуатацію, але не менше мінімально допустимих строків корисного використання, визначених пунктом 145.1 статті 145 цього Кодексу.

Первісна вартість основних засобів не збільшується на вартість придбання або поліпшення після дати набрання чинності розділом III цього Кодексу в частині витрат, віднесених на збільшення балансової вартості об'єктів до такої дати.

Таким чином, відповідно до наведеного платники податку на прибуток повинні були для визначення переліку об'єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за групами відповідно до пункту 145.1 статті 145 Податкового кодексу України з метою нарахування амортизації з 01 квітня 2011 року застосовувати дані інвентаризації, проведеної станом на цю дату.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Отже, витрати операційної діяльності включають, крім собівартості, також інші витрати які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням, зокрема пункту 138.12 статті 138 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 138.12 статті 138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат, у тому числі включаються витрати, визначені відповідно до статей 144 - 148, 150, 153, 155 - 161 цього Кодексу, які не включені до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг згідно із цією статтею, а також інші витрати господарської діяльності, до яких цим розділом прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат.

Пункт 138.4 статті 138 Податкового кодексу України регламентує включення до складу витрат собівартості товарів (робіт та послуг). Однак, як було встановлено амортизація тимчасової податкової різниці не входять до собівартості, і її включення до складу витрат регулюється абсолютно іншими нормами, а саме підпунктами 138.5 та 138.12 статті 138 Податкового кодексу України.

Вказаними нормами передбачено визнання інших витрат, до яких, зокрема, відноситься амортизація тимчасової податкової різниці в тому періоді, коли вони були нараховані, а не тоді, коли були отримані доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг, як на цьому наполягає відповідач.

Норма про співвідношення понесених витрат до відповідних доходів стосується лише витрат, які включаються до собівартості товарів (робіт, послуг), тоді як інші витрати є витратами періоду та включаються у зменшення об'єкту оподаткування в періоді нарахування, що визначено підпунктами 138.4, 138.5 статті 138 Податкового кодексу України.

Перелік витрат, що не враховуються при визначені оподатковуваного прибутку визначений у статті 139 Податкового кодексу України, такий є вичерпним та не містить заборони віднесення до витрат амортизацію тимчасової податкової різниці.

З матеріалів справи вбачається наявність у позивача первинних бухгалтерських документів: накази, договори, відповідні акти і рахунки, зауважень до оформлення яких відповідачем не висловлювалося.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтовано висновку стосовно того, що оскільки амортизація тимчасової податкової різниці не включається до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, таку слід відносити до складу інших витрат звичайної діяльності.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду попередньої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року у справі №2а-8669/12/1370 (181851/12/9104) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.