Постанова № 57432779, 21.04.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2016 р. Справа№ 911/4620/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Сухового В.Г.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНЄСТ»

на рішення Господарського суду Київської області

від 15.12.2015

у справі № 911/4620/15 (суддя - Саванчук С.О.)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «Поліпром»,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНЄСТ»,

про стягнення 24 741,66 грн,

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНЄСТ»,

до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Поліпром»,

про зобов'язання вчинити дії,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Гончарова О.В. - представник (дов. № б/н від 01.02.2016),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «Поліпром» (надалі - ТОВ НВП «Поліпром», позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНЄСТ» (надалі - ТОВ «ФІНЄСТ», відповідач) про стягнення 24 741,66 грн, з яких: 17 314,24 грн основної заборгованості, 404,46 грн 3 % річних, 7 022,96 грн інфляційних втрат, зумовлених неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати товару отриманого за договором поставки від 01.04.2014 №101-150-ДА14.

В ході розгляду справи судом першої інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНЄСТ» звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Поліпром» із зустрічним позовом про зобов'язання вчинити дії, який ухвалою суду від 03.12.2015 прийнято для спільного розгляду з первісним.

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.12.2015 у справі №911/4620/15 первісний позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНЄСТ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Поліпром» 17 314,24 грн основного боргу, 7 021,24 грн інфляційних втрат, 404,46 грн 3 % річних та 1 218,00 грн судового збору. У задоволенні решти первісних позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНЄСТ» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 15.12.2015 у справі №911/4620/15 скасувати, постановити нове рішення, яким в частині задоволених первісних позовних вимог відмовити повністю та задовольнити зустрічний позов у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 Товариству з обмеженою відповідальністю «ФІНЄСТ» поновлено строк на апеляційне оскарження, скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду на 22.02.2016.

22.02.2016 ухвалою Київського апеляційного господарського суду розгляд справи відкладено на 21.03.2016 у зв'язку з неявкою у судове засідання представника позивача.

21.03.2016 судом задоволено заяви представників сторін в порядку статті 69 ГПК України про продовження розгляду справи на п'ятнадцять днів та оголошено перерву до 06.04.2016.

06.04.2016 у зв'язку з поданою представником позивача за зустрічним позовом заяви про продовження розгляду справи на п'ятнадцять днів та неявкою в судове засідання представника позивача за первісним позовом, судовий розгляд було відкладено до 21.04.2016.

Позивач за первісним позовом скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

В судовому засіданні 21.04.2016 представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції просив скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити повністю та задовольнити зустрічний позов.

Позивач свого уповноваженого представника у судове засідання не направив, про відкладення розгляду справи клопотань не заявляв, про дату, місце та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення даній особі відповідного поштового відправлення.

Вислухавши думку представника скаржника щодо можливості розгляду апеляційної скарги без участі уповноваженого представника позивача за первісним позовом, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, за відсутності зазначеного учасника судового процесу.

21.04.2016 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 01.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «Поліпром» (в тексті договору - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНЄСТ» (в тексті договору - покупець) укладено договір поставки № 101-150-ДА14 (надалі - договір) відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується поставити товар згідно із замовленнями покупця, а покупець прийняти його відповідно до накладних та протоколу узгодження цін, що є невід'ємною частиною договору та оплатити товар у строки, зазначені в пункті 3.2. договору (пункт 1.1. договору).

Моментом передачі права власності на товар є момент фізичного одержання товару покупцем та підписання уповноваженими представниками обох сторін накладних, що підтверджують фактичну передачу товару від постачальника покупцеві (пункт 1.2. договору).

Згідно пункту 2.13. договору, якщо товар не реалізується протягом 30 календарних днів, покупець має право повернути його постачальникові, попередньо повідомивши про це постачальника, повернення нереалізованого товару здійснюється в присутності відповідальних представників покупця та постачальника на підставі видаткових накладних протягом 7 календарних днів з моменту виставлення вимоги в письмовій формі, коригуючі накладні постачальник зобов'язаний надати протягом 5 робочих днів.

Відповідно до пункту 3.2. договору покупець оплачує суму за поставлений товар за цінами, зазначеними у накладних, один раз на тиждень за проданий товар.

Згідно з пунктом 4.16. договору, він діє з моменту підписання до 31.12.2015.

Сторонами також укладено Додаток № 1 та додаткові угоди від 01.04.2014 до договору.

Місцевим господарським судом також встановлено, що на виконання умов договору постачальником було поставлено, а покупцем прийнято товар на загальну суму 178 181,52 грн, що підтверджується наданими до матеріалів справи видатковими накладними: № 7010 від 13.05.2014 на суму 42 705,18 грн, № 8018 від 27.05.2014 на суму 44 680,08 грн, №10061 від 18.06.2014 на суму 10 868,34 грн, №11023 від 27.06.2014 на суму 3 862,02 грн, №12271 від 11.07.2014 на суму 11 141,40 грн, №15194 від 18.08.2014 на суму 11 681,10 грн, №16628 від 07.10.2014 на суму 17 753,04 грн, № 17609 від 19.11.2014 на суму3 870,00 грн, №17610 від 19.11.2014 на суму 8 077,20 грн, №18126 від 11.12.2014 на суму 5 460,00 грн, №18127 від 11.12.2014 на суму 7 800,00 грн, №72 від 15.01.2015 на суму 6 413,04 грн, №73 від 15.01.2015 на суму 3 870,00 грн, підписаними уповноваженими представниками обох сторін та скріпленими їх печатками та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей від 18.06.2014 №1130, від 27.06.2014 №1310, від 07.10.2014 №2924, оформленими стороною покупця.

До видаткової накладної від 27.05.2014 №8018 на суму 44 680,08 грн було складено акт розбіжності, яким сторонами погоджено, що за вказаною видатковою накладною фактично поставлено товару менше на 31,80 грн.

Судом встановлено, що оплата за отриманий по договору товар відповідачем була проведена частково на суму 161 015,48 грн, що підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями. Останнім також частково повернуто постачальникові товар на суму 3 015,48 грн, що підтверджується накладними на повернення від 27.05.2014 №11015 на суму 2 293,20 грн, від 27.05.2014 № 11016 на суму 542,28 грн, актом розбіжності, підписаним уповноваженими представниками сторін.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається та встановлено місцевим судом, що сторони підписали акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.01.2015, яким зафіксували дані щодо господарських операцій за договором поставки від 01.04.2014, з якого слідує, що неоплаченим залишився товар на суму 17 314,24 грн.

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Визначаючи правову природу укладеного сторонами договору, суд першої інстанції вказав, що такий має ознаки договору поставки, за яким, відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Водночас суд зазначив, що аналогічні приписи містить стаття 712 Цивільного кодексу України, згідно частини другої якої, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець, відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України, зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є підставою виникнення у останнього обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Оскільки покупець своє право на повернення товару, який не був реалізований протягом 30 календарних днів, не використав, а надіслання такої вимоги після звернення постачальника до суду за стягненням вартості товару, не змінює прав та обов'язків сторін, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги за первісним позовом про стягнення з відповідача 17 314,24 грн основного боргу.

Виходячи з того, що відповідач за первісним позовом доказів оплати товару у повному обсязі не надав, а тому в розумінні статті 610 Цивільного кодексу України наведене є порушенням зобов'язання з боку господарюючого суб'єкта, місцевий суд дійшов висновку про обгрунтованість вимог позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача в порядку статті 625 ЦК України 3% річних в розмірі 404,46 грн, а також інфляційних втрат, розмір яких за розрахунком суду становить 7 021,24 грн.

Проте, колегія суддів з правовою позицією місцевого господарського суду не погоджується, вважає таку помилковою з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, якщо договором купівлі-продажу не передбачено розстрочення платежу.

Укладаючи договір поставки, сторони домовились, що покупець оплачує суму за поставлений товар за цінами, зазначеними у накладних, один раз на тиждень за проданий товар (пункт 3.2. договору).

Отже, досягнувши такої домовленості, отримання продавцем плати за товар сторони поставили у залежність від його реалізації покупцем.

За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач за первісним позовом, заявляючи вимогу про стягнення з відповідача вартості поставленого, але неоплаченого товару, не навів належних та допустимих доказів на підтвердження факту його реалізації відповідачем за первісним позовом.

Таким чином, строк оплати товару у відповідача за первісним позовом на момент звернення ТОВ «Поліпром» до суду з даним позовом не настав.

Отже, судова колегія не знаходить підстав для задоволення позовної вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений, але непроданий товар.

Оскільки позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних витрат є похідними від заявленої вимоги про стягнення заборгованості за поставлений для реалізації товар, такі задоволенню теж не підлягають.

Стосовно зустрічного позову відповідача про зобов'язання виконати умови договору по отриманню не реалізованого товару, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з наступного.

У відповідності до п.2.13 договору поставки, якщо товар не реалізується протягом 30 календарних днів, покупець має право повернути його постачальникові, попередньо повідомивши про це постачальника. Повернення нереалізованого товару здійснюється в присутності відповідальних представників покупця й постачальника на підставі видаткових накладних протягом 7 календарних днів з моменту виставлення вимоги в письмовій формі. Коригуючі накладні постачальник зобов'язаний надати протягом 5 робочих днів.

Отже, підставою для повернення нереалізованого товару є складені за участю повноважених представників сторін видаткові накладні, доказів складання яких позивач за зустрічним позовом не надав.

Крім того, колегія суддів зазначає, що з наявного в матеріалах справи листа-вимоги №161 від 20.10.2015 на адресу позивача вбачається, що такий був направлений позивачеві вже після того, як у даній справі судом було порушено провадження у справі, а тому зазначений доказ в якості належного та допустимого розглядатись судом не може.

Таким чином, висновок місцевого суду про відмову у задоволенні зустрічного позову є правильним.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду, відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 104 ГПК України, є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНЄСТ» на рішення Господарського суду Київської області Київської області від 15.12.2015 у справі №911/4620/15 судова колегія визнає частково обґрунтованою, відповідно такою, що підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з постановленням апеляційним господарським судом у справі нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову та зустрічного позовів у повному обсязі.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з частковим її задоволенням на підставі статті 49 ГПК України, частково покладається на позивача за первісним позовом.

Керуючись статтями 4-3, 32-34, 43, 44, 49, 96, 99, 101 - 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНЄСТ" на рішення Господарського суду Київської області від 15.12.2015 у справі №911/4620/15 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 15.12.2015 у справі №911/4620/15 скасувати.

3. Постановити нове рішення.

4. У задоволенні первісного позову відмовити.

5. У задоволенні зустрічного позову відмовити.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Поліпром» (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, Бабушкінський р-н, вул. Комсомольська, буд. 5 ідентифікаційний код 19155069) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНЄСТ» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, буд. 316, ідентифікаційний код 39117631) 1 339 (одна тисяча триста тридцять дев'ять) грн 80 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

7. Доручити Господарському суду Київської області видати наказ на виконання даної постанови.

8. Матеріали справи №911/4620/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

В.Г. Суховий