Ухвала суду № 57334064, 13.04.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Борисової О.В., Ратнікової В.М.

при секретарях Лознян О.С., Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія «Лазурний блюз» про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

ВСТАНОВИЛА:

Справа № 761/20578/15-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/2505/2016Головуючий у суді першої інстанції: Піхур О.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «ЕК «Лазурний блюз» про заборгованості по заробітній платі в якому просила стягнути з відповідача 14 816,98 грн.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 17.02.2014 року працювала на посаді консьєржа ТОВ «Лазурний блюз», 30.05.2014 року звільнена за власним бажанням, але продовжувала працювати в період з 01.06.2014 року по 31.01.2015 року на тій же посаді, але вже позаштатним працівником. На дату офіційного звільнення - 30.05.2014 року відповідач має перед позивачем заборгованість по заробітній платі в розмірі суми позову, яка до цього часу не виплачена.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог посилається на те, що суд першої інстанції прийняв до уваги неналежні докази, з порушенням ст.59 ЦПК України, а саме відомості про отримання позивачем коштів за лютий-травень 2014 року.

Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції не сприяв повному і всебічному розгляду справи та не зупинив провадження по справі у зв'язку із направленням позивачем запиту до ДПІ про надання інформації про її доходи та утримані податки за оскаржуваний період. Дану відповідь позивачем було отримано вже після ухвалення рішення та відповідно до неї позивач не отримувала жодних доходів за період з 01.01.2014р. по 31.03.2015р.

Крім того, апелянт вказує на те, що судом було безпідставно відмовлено у допиті свідків, які б могли підтвердити те, що вона працювала у відповідача як офіційно так неофіційно до 31.01.2015р., у долученні до матеріалів справи наказу №22-09 та відеозаписів, які підтверджують обґрунтованість вимог позивача, що призвело до неправильного вирішення справи.

На думку апелянта, суд неправомірно не врахував належний доказ того, що вона дійсно працювала у відповідача позаштатним працівником, а саме виданої 14 жовтня 2014 року довідки за підписом директора ОСОБА_4

ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити в повному обсязі.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, про причину неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе провести судове засідання за відсутності осіб, які не з'явилися.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторони позивача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом встановлено, що наказом від 17.02.2014 року № 06-09/к позивача було прийнято на посаду консьєржа ТОВ «Експлуатаційна компанія «Лазурний блюз», ідентифікаційний код якого 37404804.

Наказом відповідача №14-2-09/к від 30.05.2014 року позивач була звільнена з роботи за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України.

Згідно довідки відповідача №ЛБ000000014 від 17.07.2015 року, яка була видана позивачці, заборгованість з виплати заробітної плати станом на 01.06.2014 року складає 14816,98 грн.

Згідно відомостей погашення заробітної плати позаштатним працівникам ТОВ «ЕК»Лазурний блюз» за липень, серпень, вересень 2014 року та заборгованості звільненим працівникам, позивачу було виплачено 4000,00 грн., 4000,00 грн., 4000,00 грн., 4000,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем при розгляді справи не доведено, що вона з 01.06.2014 року працювала у відповідача позаштатним працівником, оскільки, суду не було надана жодного належного та допустимого доказу (або трудовий договір, або наказ, або розпорядження, або запис в трудовій книжці, підтвердження роботи за сумісництвом, тощо), що підтверджували б трудові відносини між позивачем та відповідачем, а тому підпис позивача у відомостях свідчить про отримання нею коштів, які є виплатою заборгованості із заробітної плати, яку вона просить стягнути з відповідача, а не заробітною платою позаштатного працівника.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає, оскільки суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих соронами доказів і ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Згідно з ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р. встановлено, що відповідно до положень ст. 10-11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ч.3 ст.10 та ч.ч.1,4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч.4 ст.60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вивченням матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що жодного із на підтвердження роботи позивача у відповідача позаштатним працівником надано не було, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції правильно послався на положення КЗпП України, зокрема на те, що працівник реалізує право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві.

Частино 2 статті 59 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вказану норму, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не довела того, що працювала позаштатним працівником на підприємстві з 01.06.2014р. оскільки, суду не було надана жодного належного та допустимого доказу (або трудовий договір, або наказ, або розпорядження, або запис в трудовій книжці, підтвердження роботи за сумісництвом, тощо), що підтверджували б трудові відносини між позивачем та відповідачем, а дана обставина в силу вимог ч.2 ст.59 ЦПК України повинна доводитися саме вказаними засобами доказування.

З цих же підстав безпідставними є і доводи апелянта та є правильним висновки суду про те, що не є належним доказом довідка №49-к від 14.10.2014 року, оскільки, окрім вищезазначеного, тобто відсутності належних і допустимих доказів, що підтверджували б трудові відносини між позивачем та відповідачем, в ній навіть не зазначено, що позивач була звільнена 30.05.2014 року за власним бажанням, про що міститься запис в її трудовій книжці, а повідомлено, що вона працює з 17.02.2014 року по день видачі довідки - 14.10.2014 року, тобто в довідці містяться невідповідності, що справедливо викликають сумніви в її достовірності.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України між робітником та власником підприємства або уповноваженою особою на підтвердження існування трудових відносин укладається трудовий договір. При укладенні трудового договору у обох сторін виникають визначені права та обов'язки. Працівник має право відповідно до трудового договору на отримання винагороди за свій труд.

Доказів на підтвердження укладення с позивачем трудового договору, після її звільнення суду не надано.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про порушення судом норм процесуального права, зокрема про відмову у зупиненні провадження, долучення певних доказів до матеріалів справи, оскільки апелянтом не наведено належних обґрунтувань, як саме вказане могло виплинути на правильність вирішення справи, враховуючи, що нею не доведено наявності трудових відносин з відповідачем після 01.06.2014 року передбаченими законодавством засобами доказування.

Більш того, відповідно до ч.3 ст.309 ЦПК України, порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

В той час, як колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції правильно вирішив справу та ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Враховуючи викладене, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року колегія суддів вважає обґрунтованим та таким, що ухвалене з додержанням вимог закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись ст.ст. 218, 303-305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року - залишити без змін

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді