Рішення № 57334061, 13.04.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.

при секретарі Ільченко В.В.

розглянувши у судовому засіданні справу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 січня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Експобанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про солідарне стягненн заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року представник ПАТ «КБ «Експобанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість 121 941,23 доларів США та 43 378 грн. 50 коп., а саме: прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 23 892, 92 дол. США; прострочена заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 2 070,76 дол. США; прострочена заборгованість за нарахованою щомісячною комісією за кредитне обслуговування в розмірі 8 268 грн. 33 коп.; .; пеня за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості в розмірі 82 737,78 дол. США; пеня за несвоєчасну сплату нарахованих процентів в розмірі 13 239,77 дол. США; пеня за несвоєчасну сплату нарахованої щомісячної комісії в розмірі 35 110грн. 17коп.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 03.12.2007р. між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Експобанк», повним правонаступником якого є ПАТ КБ «Експобанк», було укладено договір кредиту і забезпечення № 229/АК-2007, згідно з пунктами 1.1. та 1.2 якого, відповідач отримав кредит у сумі 24 650 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом 12% річних від суми кредиту.

Також, з метою забезпечення виконання вищезнаначеного договору кредиту 03.12.2007р. між позивачем і ОСОБА_2 був укладений договір поруки для забезпечення виконання позичальником договору кредиту.

Відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання не виконала, станом на 15.04.2015р. у неї виникла вказана заборгованість, яку позивач і просив стягнути солідарно з відповідачів.

Справа № 385/1042/15-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/4786/2016Головуючий у суді першої інстанції: Мазур І.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 січня 2016 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування заявлених вимог апелянт, посилаючись на роз'яснення Пленуму ВССУ та положення Закону України «Про захист прав споживачів», вказує, що суд першої інстанції незаконно задовольнив позов, оскільки строк позовної давності до вимог банку сплив, а у правовідносинах з надання споживчих кредитів суд повинен застосовувати строк позовної давності не зважаючи на наявність відповідної заяви.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе провести судове засідання за відсутністю осіб, які беруть участь у справі.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного висновку.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 03.12.2007р. між відповідачем ОСОБА_1 та позивачем укладено договір кредиту і забезпечення № 229/АК-2007 про надання кредиту в сумі 24 650 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12% від суми кредиту. (а.с.11-15)

Також, 03.12.2007р. між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором за виконання позичальником договору кредиту (а.с. 18-19)

Станом на 15.04.2015р. виникла заборгованість у розмірі 121 941,23 доларів США та 43 378 грн. 50 коп., а саме: прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 23 892, 92 дол. США; прострочена заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 2 070,76 дол. США; прострочена заборгованість за нарахованою щомісячною комісією за кредитне обслуговування в розмірі 8 268 грн. 33 коп.; .; пеня за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості в розмірі 82 737,78 дол. США; пеня за несвоєчасну сплату нарахованих процентів в розмірі 13 239,77 дол. США; пеня за несвоєчасну сплату нарахованої щомісячної комісії в розмірі 35 110грн. 17коп.

Задовольняючи позов у цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконувала свої зобов'язання належним чином, порушуючи умови договору сторін, а тому вимоги банку підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині, оскільки рішення суду відповідає вимогам ст.ст. 213,214 ЦПК України є обґрунтованим та ухваленим в цій частині на основі повного і всебічного з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судова колегія не бере до уваги доводи апеляційної скарги з посиланням на роз'яснення Пленуму ВССУ та положення Закону України «Про захист прав споживачів», про те, що суд першої інстанції незаконно задовольнив позов, оскільки строк позовної давності до вимог банку сплив, а у правовідносинах з надання споживчих кредитів суд повинен застосовувати строк позовної давності не зважаючи на наявність відповідної заяви, виходячи з наст упного.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною першою статті 259 ЦК України закріплено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Разом із тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується.

Тобто цією нормою встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні.

Із заявою про застосування позовної давності відповідач до суду першої інстанції не звертався, а тому відсутні правові підстави для застосуванням судом позовної давності.

Крім того, посилання апелянта на роз'яснення Пленуму ВССУ, про те, що пункт 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки указана частина статті 11 Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

Вказані вище висновки узгоджуються з висновками викладеними у постановах Верховного Суду України, викладеними в постанові від 04 лютого 2015 року у справі №6-239цс14 та від 24 червня 2015 року у справі №6-738цс15, які, відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, вказані доводи апеляційної скарги є безпідставними та не заслуговують на увагу колегії суддів.

Перевіряючи стягувану суму судом першої інстанції, колегія суддів прийшла до наступного.

В матеріалах справи містяться розрахунки заборгованості за договором між сторонами (а.с.8-9)

Інших даних щодо стану заборгованості матеріали справи не містять.

Відповідно до положень ч.3 ст.10, ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Так, доказів на спростування вказаного розрахунку заборгованості відповідачем долучено до матеріалів справи не було, а тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні питання по суті позовних вимог, правильно брав за основу наявні в матеріалах справи розрахунки.

Разом з тим, відповідно до п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимог щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

Як вбачається з позовних вимог, позивач просить сягнути з відповідачів пеню, за різні порушення зобов'язання відповідача, у загальному розмірі 95 977,55 доларів США та 35 110 грн. 17коп. (пеня за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості в розмірі 82 737,78 дол. США; пеня за несвоєчасну сплату нарахованих процентів в розмірі 13 239,77 дол. США; пеня за несвоєчасну сплату нарахованої щомісячної комісії в розмірі 35 110 грн. 17коп.)

Положенням ч.3 ст.551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Проаналізувавши викладі норми закону та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів прийшла до висновку про можливість зменшення загально суми пені до розміру заборгованості за тілом кредиту, процентами та комісією за обслуговування кредиту, а саме до 602 370,11 грн. (прострочена заборгованість за кредитом та прострочена заборгованість за нарахованими процентами складає 25 963,68 доларів США, що за курсом НБУ станом на 14.04.2015р. становить 594 101,78 грн., + прострочена заборгованість за нарахованою щомісячною комісією за кредитне обслуговування в розмірі 8 268,33 грн. = 602 370,11 грн.)

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині стягнення з відповідача пені.

Керуючись ст.ст. 218, 303-305, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 січня 2016 року в частині стягнення пені змінити, зменшивши розмір стягнутої пені до 500 000 грн. та виклавши абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції.

Стягнути солідарно із ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Експобанк» (код ЄДРПОУ 09322299) заборгованість за Договором кредиту №229/АК-2007 від 03.12.2007р. станом на 15.04.2015р. у розмірі 25 963,68 доларів США (двадцять п'ять тисяч дев'ятсот шістдесят три долари, шістдесят вісім центів), 8 268,33 грн. (вісім тисяч двісті шістдесят вісім гривень, тридцять три копійки) та пеню у розмірі 602 370,11 грн. (шістсот дві тисячі триста сімдесят гривень, одинадцять копійок).

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді