Рішення № 57289526, 19.04.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №331/8361/15-ц Головуючий у 1-й інстанції Федченко І.М.

№ 22ц/778/1353/16 Суддя-доповідач: Кухар С.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2016 року місто Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого, суддіОсоцького І.І.суддів:Панкеєва О.В. Кухаря С.В.секретарБурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛО ІНВЕСТ» на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Товариство з обмеженою відповідальністю «СОЛО ІНВЕСТ» про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним, та відшкодування збитків,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду з вказаним, посилаючись на те, що позовом в якому зазначила, що у вересні 2015 року на Інтернет сторінці https://auto.ria.com вона знайшла пропозицію придбання автомобіля ЗАЗ SENS в лізинг за ціною 87 900,00 гривень в лізинговій компанії ТОВ «СОЛО ІНВЕСТ». Враховуючи, що грошових коштів у неї не вистачало для придбання автомобіля за всю вартість одразу, вона вирішила звернутись до цієї компанії, для чого вона зателефонувала за номером телефону, що був зазначений на вказаній інтернет-сторінці, а саме: (НОМЕР_2. За телефоном співробітниками ТОВ «СОЛО ІНВЕСТ» їй було запропоновано приїхати до м. Кривий Ріг та укласти договір на придбання конкретного автомобіля - ЗАЗ SENS, 2013 року випуску в розстрочку за нульовою відсотковою ставкою, якщо вся вартість автомобіля буде виплачена на протязі 12 місяців за ціною 87 900,00 гривень.

02.10.2015 року приїхавши до м. Кривий Ріг, а саме за адресою вул. Металургів, 21, оф.49А одним із співробітників ТОВ «СОЛО ІНВЕСТ», а саме ОСОБА_6 було надано проект Договору фінансового лізингу, який як був тільки «зразком» договору. Також ОСОБА_7 надала їй реквізити для сплати так званого авансового платежу для того, щоб у неї була можливість бути власником автомобіля ЗАЗ SENS. При цьому її запевнили в тому, що відразу після сплати цього платежу, їй нададуть вищевказаний автомобіль на протязі 3 (трьох) днів шляхом доставки в м. Запоріжжя. На місці вона його повинна була оглянути в спеціалізованому автосалоні та укласти з ТОВ «СОЛО ІНВЕСТ» договір на придбання автомобіля.

Сплативши 17 050 грн. у якості авансового платежу на рахунок ТОВ «СОЛО ІНВЕСТ», що зазначений у листі з реквізитами, вона поїхала до офісу лізингової компанії з метою врегулювання питання щодо отримання автомобіля. Співробітники компанії надали їй договір для підписання на придбання автомобіля в розстрочку, додаткових записів «від руки» у договорі зроблено не було. На її питання, чому в додатках №1 та №2 до договору зазначена інша сума грошей, ОСОБА_7 відповіла, що звичайний примірник договору, який вони дають всім, щоб було зрозуміло як потрібно сплачувати відсотки протягом року. А також додала: «до Вас це зовсім не стосується, у Вас в заявці сума вказана 87 900 грн., а не 7 226,93 євро». Тільки після того, як вона вийшла з офісу і ще раз прочитала договір, то побачила, що в договір після підписання було вписано «від руки» співробітниками ТОВ «СОЛО ІНВЕСТ» зовсім інша сума договору та вартість автомобіля. Виявивши це, вона одразу повернулась до офісу компанії та він вже був зачинений, на мобільні дзвінки ніхто не відповідав й поспілкуватись зі співробітниками в той день вона не змогла. Після чого вона поїхала до м. Запоріжжя. Наступні кілька днів, їй щоденно здійснювались дзвінки до ТОВ «СОЛО ІНВЕСТ» з метою отримання інформації щодо часу отримання авто. Проте кожного разу їй повідомлялось, що співробітники зателефонують самі та ніяких конкретних дат не визначали. На момент подачі позову грошові кошти останній ТОВ «СОЛО ІНВЕСТ» не повернуло та автомобіль не надало, відповідно до умов договору. Окрім того, вона вважає дії ТОВ «СОЛО ІНВЕСТ» обманом, та просить суд визнати недійсним договір фінансового лізингу від 02.10.2015 року та стягнути з та стягнути з товариства завдані матеріальні збитки у подвійному розмірі - 34 100,00 грн.

Просила суд визнати недійсним договір № 000052 фінансового лізингу від 02.10.2015 року та додатки до нього та стягнути з відповідача 34100 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним Договір № 000052 фінансового лізингу від 02.10.2015 р. та додатки до нього, укладений між ТОВ «СОЛО ІНВЕСТ» (ЄДРПОУ 38150311 ) та ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1), паспорт серії НОМЕР_3, виданий Жовтневим РВ ГУМВС України в Запорізькій області, 09.02.2011р..

Стягнуто з ТОВ «СОЛО ІНВЕСТ» (ЄДРПОУ 38150311 ) на користь ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1), паспорт серії НОМЕР_4, виданий Жовтневим РВ ГУМВС України в Запорізькій області, 09.02.2011р. 34 100,00 грн. (тридцять чотири тисячі сто гривень, 00 коп.).

Стягнуто з ТОВ «СОЛО ІНВЕСТ» (ЄДРПОУ 38150311 ) на користь ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1), паспорт серії НОМЕР_4, виданий Жовтневим РВ ГУМВС України в Запорізькій області, 09.02.2011р. судовий збір у розмірі 487 грн.20 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду ТОВ «СОЛО ІНВЕСТ» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове яким відмовити у задоволенні позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно ч.1 п.4, ч.2 ст. 309 ЦПК України підставами для зміни рішення суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини.

Судом встановлено, що 2 жовтня 2015 року між позивачем і відповідачем було укладено договір фінансового лізингу № 000052 з додатками, за умовами якого ТОВ «СОЛО ІНВЕСТ» зобов'язалося придбати у свою власність предмет лізингу у вигляді автомобіля ЗАЗ SENS та передати його у користування позивача, який у свою чергу зобов'язався сплачувати за користування автомобілем періодичні лізингові платежі згідно графіку.

Згідно пункту 1.7 договору автомобіль передається у користування ОСОБА_5 не пізніше 120 робочих днів з моменту сплати нею на рахунок товариства адміністративного платежу в розмірі 10% вартості предмета лізингу, авансового платежу в розмірі 50 % вартості предмета лізингу, комісії за передачу автомобіля в розмірі 3 % від вартості предмета лізингу.

Преамбулою договору, розділами 8-10 договору визначено, що перший лізинговий платіж складається із: а) адміністративного платежу як винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням цього Договору, яка становить 10 % від вартості предмету лізингу; б) авансу ціни предмета лізингу, який розраховується: авансовий платіж, який визначений у додатку № 1 до даного договору та становить 50 % вартості предмету лізингу; в) комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу, як платіж, що покриває витрати лізингодавця, повязані з організацією передачі предмета лізингу на користь лізингоотримувача. Розмір комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу визначений в додатку № 1 до даного договору та становить 3 % від вартості предмета лізингу.

02 жовтня 2015 року на виконання умов договору фінансового лізингу позивач сплатив товариству перший внесок по договору в розмірі 17050 грн., однак відповідач відмовився передавати предмет лізингу.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що спірний правочин був укладений під впливом обману та відповідно до вимог ст. 230 ЦК України він є недійсним та стягнув з відповідача збитки в подвійному розмірі.

Колегія суддів погоджується лише з висновком суду щодо недійсності правочину однак з інших підстав.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У роз'ясненнях, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", йдеться, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину.

Наявність умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Отже, одна із сторін правочину або інша заінтересована особа повинна довести навмисне цілеспрямоване введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.

Жодних доказів того, що оспорюваний договір було укладено внаслідок обману матеріали справи не містять, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку у цій частині вимог.

За змістом статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування (отже, і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тому фактично рішення суду ґрунтується лише на припущенні того, що відповідач при укладенні договору вві позивача в оману.

Тому висновок суду в цій частині є невірним, а тому мотиви визнання правочину недійсним підлягають зміні.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в Постанові №14 Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 «Про судове рішення в судовій справі», при ухваленні рішення вийти за межі позовних вимог з власної ініціативи суд має право в випадках, прямо передбачених законодавством

Так, відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста, статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", на застосування якої позивач послався у запереченні на апеляційну скаргу, можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Колегією суддів встановлено, що аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 2 жовтня 2015 року, укладеного між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом (пункт 8.17, розділ 10 договору), звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Згідно пункту 1.4 договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщовибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, як встановлено колегією суддів, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.4 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням статті 808 ЦК України.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Колегією суддів не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства. Наявність у справі довідки про взяття на облік юридичної особи Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 18 серпня 2015 року не є таким дозволом (ліцензією), про що вказав і сам представник ТОВ «СОЛО ІНВЕСТ» (а.с. 44).

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу від 2 жовтня 2015 року, укладений між позивачем та ТОВ «СОЛО ІНВЕСТ» , нотаріально посвідчено не було.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку в частині визнання недійсним спірного договору, однак з мотиві вказаних в даному рішенні колегії суддів. Окрім цього, відсутні правові підстави і задоволення вимог щодо стягнення подвійної суми сплаченої позивачем за договором, оскільки недоведені вимоги щодо введення позивачки відповідачем в оману, а тому і в цій частині рішення суду підлягає зміні шляхом зменшення суми коштів стягнутих на користь ОСОБА_5 з 34 100 грн. до 17 050 грн.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у справі за позовом про визнання аналогічного договору фінансового лізингу недійсним до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» у постанові № 6-2766цс15 від 16 грудня 2015 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, про відсутність омани є обґрунтованими, інші доводи про відповідність договору вимогам законодавства є безпідставними з зазначених вище мотивів.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛО ІНВЕСТ» задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2016 року у цій справі змінити в частині правового обґрунтування часткового задоволення позову та зменшити суму коштів стягнутих на користь ОСОБА_5 з 34 100 грн. до 17 050 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: