ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 квітня 2016 року м. Луцьк Справа № 817/223/16
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого, судді Смокович В.І.,
при секретарі судового засідання Литвиненко І.П.,
за участю представника відповідача Гордійчук Н.О.,
представника третьої особи Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Трофимчука Ю.І,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Рівненського окружного адміністративного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Рівненській області, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_3 звернувся з адміністративним позовом до Рівненського окружного адміністративного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Рівненській області (далі - третя особа 1), Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області (далі - третя особа 2) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач переведений на посаду помічника судді Рівненського окружного адміністративного суду, як такий, що пройшов успішно стажування та згідно наказу № 71-к від 01 листопада 2013 року має 9 ранг державного службовця.
14 жовтня 2014 року був прийнятий Закон України «Про прокуратуру». Пунктом 5 розділу XII Прикінцеві положення цього Закону було внесено зміни до частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: доповнено новим абзацом другим, відповідно до якого «розмір посадового окладу працівників апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців».
Таке правове регулювання означає, що з 26 жовтня 2014 року за працівниками апарату судів було визнано право на посадові оклади у нових (підвищених) розмірах. Водночас у Державному бюджеті України були відсутні кошти на фінансування посадових окладів у таких розмірах; правові акти, видані на виконання Державного бюджету (кошториси, щомісячні розписи видатків тощо) не передбачали фінансового механізму реалізації згаданого права, як наслідок відповідач порушив забезпечене державою право на отримання встановленого розміру заробітної плати - в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду та з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців, так як посада помічника судді віднесена до п'ятої категорії державних службовців.
12 лютого 2015 року було прийнято Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд», яким у новій редакції викладено Закон про судоустрій і статус суддів. Абзацом другим частини першої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у цій редакції передбачено, що «розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців». Наведене положення не передбачає повноважень Кабінету Міністрів України щодо регулювання розміру посадових окладів працівників апарату судів.
Попри законодавчо закріплений розмір заробітної плати (30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду; посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців), останній відповідачем у у період з жовтня 2014 року по вересень 2015 року нараховувався та виплачувався виходячи з посадового окладу помічника судді Рівненського окружного адміністративного суду у розмірі 1 218 грн. (з 01 по 08 вересня 2015 року - 1 378 грн.).
У зв'язку з наведеним є підстави для проведення перерахунку та виплати позивачу, як помічнику судді Рівненського окружного адміністративного суду заробітної плати у період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року виходячи з посадового окладу, визначеного абзацом другим частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону «Про прокуратуру» та у період з 29 березня по 08 вересня 2015 року, виходячи з посадового окладу, визначеного абзацом другим частини першої статті 147 Закону про судоустрій і статус суддів у редакції Закону «Про забезпечення права на справедливий суд», в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (місячна премія, надбавка за високі досягнення у праці, надбавка за вислугу років, тощо).
На адресу суду 08 квітня 2016 року надійшло клопотання позивача про зобов'язання відповідача надати довідку (здійснити розрахунок) щодо розміру його заробітної плати з подальшим зазначенням таких сум у тексті резолютивної частини судового рішення (а.с.64).
У судове засідання, яке призначене на 14 квітня 2016 року, позивач не прибув, однак подав клопотання про розгляд справи за його відсутності (а. с. 64, зворот).
Представник відповідача, у письмових запереченнях від 12 квітня 2016 року та в судовому засіданні заперечувала проти адміністративного позову в повному обсязі з наступних підстав.
Згідно з частиною першою статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було визначено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначається законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади.
Законом України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року частину першу статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» доповнено абзацом другим наступного змісту: «При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Підпунктом 2 пункту 13 розділу XIII Перехідних положень Закону «Про прокуратуру» № 1697-VII Кабінету Міністрів України було доручено у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом. Оскільки ні до Закону України «Про Державний бюджет на 2014 рік» ні до Постанови Кабінету Міністрів України № 268 від 09 березня 2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» змін внесено не було, за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року позивачу було нарахована та виплачена заробітна плата відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 268 від 09 березня 2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (додаток 47), виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України «Про Державний бюджет на 2014 рік».
Крім того, згідно із пунктом 9 розділу Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28 грудня 2014 року № 80-VIII установлено, що норми і положення частини третьої статті 69, статті 129, частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а відтак, у суду була відсутні підстави з 29 березня 2015 року здійснювати оплату праці позивача у розмірі, визначеному частиною першою статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Із прийняттям Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», який набрав чинності 29 березня 2015 року, абзац другий частини першої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. Водночас, підпунктом 2 пункту 13 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» Кабінету Міністрів України встановлено тримісячний строк, з дня набрання чинності цим Законом, для приведення своїх нормативно-правових актів у відповідність із вказаним Законом.
Відтак, за відсутності фінансової можливості та механізму реалізації положень статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в період з 29 березня по 08 вересня 2015 року позивачу була нарахована та виплачена заробітна плата відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 268 від 09 березня 2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (додаток 47), виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної відповідно Законами України «Про Державний бюджет на 2015 рік»
Реалізація положень частини першої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», який набрав чинності 29 березня 2015 року) також була неможливою без внесення відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» № 268 та Закону України «Про Державний бюджет України» на 2015 рік.
За таких обставин, Рівненський окружний адміністративний суд не мав можливості виплачувати позивачу заробітну плату у період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року, виходячи з посадового окладу, визначеного абзацом другим частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру» та у період з 29 березня по 08 вересня 2015 року, виходячи з посадового окладу, визначеного абзацом другим частини першої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», оскільки не є головним розпорядником бюджетних коштів та не наділений повноваженнями самостійно без правового регулювання та без збільшення видатків з Державного бюджету України встановлювати та здійснювати перерахунок посадового окладу працівників апарату суду, в тому числі посадового окладу позивача.
Однак, з метою компенсації втраченого заробітку через невиконання державою прийнятих на себе зобов'язань, Рівненським окружним адміністративним судом було вжито всіх можливих заходів задля підвищення рівня заробітної плати працівникам апарату суду, в тому числі і позивача, шляхом виплати премій та надбавок у максимально можливому розмірі, що доводились з спецфонду Державною судовою адміністрацією України.
За таких обставин, вважає, що діяв відносно позивача згідно з вимогами законодавства чинного на момент виникнення спірних правовідносин (а. с. 83-88).
Представник третьої особи - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області в судовому засіданні та в письмових запереченнях від 11 квітня 2016 року за № 05-413/16 просить суд відмовити в задоволенні позову з таких підстав.
Згідно із частиною другою статті 145 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України. Відповідно до частини сьомої статті 33 Закону України «Про державну службу» умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» затверджено схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих загальних судів, згідно якої розмір посадового окладу помічника судді місцевого суду складає 520 грн.
У той же час у разі, коли розмір посадового окладу працівників апарату органів, що фінансуються з бюджету, нижчий ніж визначений законом розмір мінімальної заробітної плати, посадовий оклад установлюється на рівні відповідного розміру мінімальної заробітної плати.
Згідно із підпунктом 2 пункту 13 Розділу XIII Закону України «Про прокуратуру» Кабінету Міністрів України доручено у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Оскільки Кабінетом Міністрів України цього зроблено не було, Державна судова адміністрація України не могла самостійно встановлювати підвищений посадовий оклад та виплачувати відповідні кошти на користь позивача.
Тобто, ні відповідач, ні територіальне управління ДСА України в Рівненській області, ні ДСА України не наділені правом самостійно, без правового врегулювання Кабінетом Міністрів України та фінансової можливості Державного бюджету України здійснювати перерахунок заробітної плати позивачу та виплачувати її у вищому розмірі.
Таким чином, протиправна бездіяльність допущена саме Кабінетом Міністрів України, а не відповідачем, чи Державною судовою адміністрацією України та її територіальним управлінням.
Крім того, слід врахувати, що позивач не перебував і не перебуває у трудових відносинах з територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Рівненській області. Відносини між позивачем і територіальним управлінням в частині оплати праці не виникали і не виникають, оскільки згідно діючого законодавства заробітна плата виплачується працівникові за виконану ним роботу власником або уповноваженим ним органом. У даному випадку голова суду видає відповідний наказ на підставі акта про призначення на посаду та визначає розміри заробітної плати з дотриманням норм і гарантій в оплаті праці відповідно до приписів чинного законодавства.
Відповідно нарахування та виплата заробітної плати працівникам апарату суду здійснюється безпосередньо Рівненським окружним адміністративним судом.
Відповідно до пункту 4.3 Положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України, затвердженим головою ДСА України 25 вересня 2015 року територіальне управління здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності лише територіального управління і місцевих загальних судів Рівненської області.
Тобто, територіальне управління не здійснює фінансового забезпечення Рівненського окружного адміністративного суду.
Таким чином, відповідач та територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області діяли в межах законів та нормативно-правових актів України, а отже підстав для задоволення позовних вимог не має (а. с. 71-73).
Представник третьої особи - Головне управління Державної казначейської служби України в Рівненській області в удове засідання не прибув, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи (а. с. 60).
Заслухавши пояснення представника відповідача, представника третьої особи 2, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити повністю з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 переведений на посаду помічника судді Рівненського окружного адміністративного суду 02 листопада 2009 року, як такий, що успішно пройшов стажування, з посадовим окладом згідно штатного розпису (а. с. 89).
Як вбачається з наказу № 71-к від 01 листопада 2013 року позивачу присвоєно черговий 9 ранг державного службовця з 02 листопада 2013 року (а. с. 90).
Розмір посадового окладу ОСОБА_3 з моменту призначення на посаду до 01 вересня 2015 року становив 1 218 грн., з 01 вересня 2015 року - 1 378 грн.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну службу», державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Водночас, Законом України «Про судоустрій та статус суддів» (далі - Закон № 2453- VI), визначені правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначено систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлено систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та інші питання судоустрою і статусу суддів.
Відповідно до статті 33 статті 1 Закону України «Про державну службу» (в редакції до 29 березня 2015 року), оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю. Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов'язків. Доплата за ранг провадиться відповідно до рангу, присвоєного державному службовцю. Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків. Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.
Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених цим Законом, гарантій, пільг і компенсацій.
26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ, в частині внесення змін до Закону України «Про судоустрій та статус суддів», яким визначено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Таким чином, починаючи з 26 жовтня 2014 року законодавчо визначено розмір посадового окладу працівника апарату суду, який становить не менше 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду для працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, з коефіцієнтом 1,3 для працівників посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців.
Відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Положеннями статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак, у позивача виникло право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а саме не менше 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду для працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, з коефіцієнтом 1,3 для працівників посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців.
Разом з тим, 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про державний бюджет України на 2015 рік» від 28 грудня 2014 року № 80-VІІІ, в якому пунктом 9 Прикінцевих положень встановлено, що:
- Кабінетом Міністрів України затверджується особливий порядок проведення індексації грошових доходів населення у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2015 рік;
- норми і положення частини третьої статті 69, статті 129, частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
02 березня 2015 року внесено зміни до пункту 9 Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік», якими визначено, що норми і положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Починаючи з 01 січня 2015 року, державою законодавчо визначено можливість застосування положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у тому числі в частині посадового окладу працівників апарату суду, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», який набрав чинності 29 березня 2015 року, затверджено нову редакцію Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до цієї редакції матеріальне, побутове забезпечення та соціальний захист працівників судової системи визначаються статтею 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Статтею 147 Закону України № 2453-VІ (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») встановлено матеріальне, побутове забезпечення та соціальний захист працівників судової системи.
Відповідно до частини першої зазначеної статті, розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади.
При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року розмір посадових окладів працівників апаратів судів мав визначатись відповідно до абзацу другого частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції закону України «Про прокуратуру», а з 29 березня 2015 року по 09 вересня 2015 року - відповідно до абзацу другого частини першої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».
Тому, враховуючи викладене, законом чітко визначено право працівника апарату суду на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а саме не менше 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду для працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, з коефіцієнтом 1,3 для працівників посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців.
При перерахунку заробітної плати ОСОБА_3 слід виходити з підвищеного розміру посадового окладу, а розмір інших доплат, надбавок і премій, які входять до структури заробітної плати визначити в межах затвердженого фонду оплати праці.
Як убачається з матеріалів справи, позивачу виплачувались премії, однак вони були виплачені виходячи з розміру посадового окладу 1 218 грн. (а. с. 92-93).
Виходячи з правової позиції, наведеної в постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 31701325), та висловленої Європейським судом з прав людини в рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України», право працівників апарату на посадові оклади у розмірах, визначених абзацом другим частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підлягає реалізації і захисту незважаючи на те, що Законом про Державний бюджет України на 2014 рік видатків на ці потреби не було передбачено.
Статтею 146 Закону України № 2453-VIвстановлено, що суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до cтатті 13 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України в межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Статтею 5 Закону України «Про оплату праці» визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних документів.
Так, відсутність бюджетного фінансування не може бути тією обставиною, яка виключає відповідальність суб'єкта владних повноважень перед особою.
Також, суд не бере до уваги посилання представника відповідача на відсутність механізму реалізації права працівника апарату суду на заробітну плату в розмірі, передбаченому законом у зв'язку з невнесенням відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268, оскільки закони України мають вищу юридичну силу ніж постанова Кабінету Міністрів України, а також у зв'язку з тим, що кожен має право на заробітну плату, не нижче встановленого розміру.
Щодо вимоги позивача зобов'язати відповідача надати довідку (здійснити розрахунок) щодо розміру його заробітної плати з подальшим зазначенням таких сум у тексті резолютивної частини судового рішення суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
Таким чином процесуальним законом передбачено, що позивач самостійно розпоряджається своїми процесуальними правами та заявляє позовні вимоги на власний розсуд, в чому й полягає принцип диспозитивності. З цього випливає, що ОСОБА_3 заявляючи вимогу про стягнення заробітної плати повинен був самостійно вказати її розмір та заявити про це суду. Покладання на відповідача обов'язку обрахувати суму належної до стягнення заробітної плати суперечить загальним засадам адміністративного судочинства та чинним Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено.
Крім того, на думку суду, належним способом захисту порушеного права позивача у даному випадку буде зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити заробітну плату.
Згідно частиною першою cтатті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Таким чином, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити заробітну плату за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року включно відповідно до абзацу 2 частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції з 26 жовтня 2014 року) та за період з 29 березня 2015 року по 08 вересня 2015 року включно відповідно до абзацу 2 частини першої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції з 28 березня 2015 року) з урахуванням усіх надбавок, які нараховувались залежно від розміру посадового окладу, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення.
Керуючись статтями 11, 17, 158, частиною третьою статті 160, статтями 162-163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Рівненського окружного адміністративного суду щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_3 заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року включно відповідно до абзацу 2 частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції з 26 жовтня 2014 року) та за період з 29 березня 2015 року по 08 вересня 2015 року включно відповідно до абзацу 2 частини першої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції з 28 березня 2015 року) з урахуванням усіх надбавок, які нараховувались залежно від розміру посадового окладу.
Зобов'язати Рівненський окружний адміністративний суд перерахувати та виплатити заробітну плату за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року включно відповідно до абзацу 2 частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції з 26 жовтня 2014 року) та за період з 29 березня 2015 року по 08 вересня 2015 року включно відповідно до абзацу 2 частини першої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції з 28 березня 2015 року) з урахуванням усіх надбавок, які нараховувались залежно від розміру посадового окладу.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.І. Смокович
Повний текст постанови виготовлений 19 квітня 2016 року.
Судове рішення № 57284524, Волинський окружний адміністративний суд було прийнято 14.04.2016. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 817/223/16. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: