Рішення № 57282024, 12.04.2016, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року Справа № 915/131/15

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

за позовом Заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону, вул. Нікольська, 18-а, м. Миколаїв, 54030

в інтересах держави в особі ОСОБА_1 оборони України, Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168 (код ЄДРПОУ 00034022)

в інтересах держави в особі ОСОБА_2 відділу міста Миколаїв, проспект Миру, 62 А, м. Миколаїв, 54056 (код ЄДРПОУ 08029523)

до відповідача ОСОБА_3 частини А1890, с. Ульянівка, Миколаївський район, Миколаївська область, 57116 (код ЄДРПОУ 08335007)

до відповідача ОСОБА_4 господарства АЛЕСЯ, вул. Шкільна, 6-А, с. Кубряки, Веселинівський район, Миколаївська область, 57070 (код ЄДРПОУ 38094210)

про визнання недійсним (на майбутнє) договору про спільний обробіток землі № 350 від 24.09.2009 року

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 оборони України: не з'явився;

від позивача: ОСОБА_2 відділу міста Миколаїв: ОСОБА_5, довіреність № 24 від 04.01.2016 року;

від відповідача: ОСОБА_3 частини А1890: ОСОБА_6, довіреність № 20/226 від 25.01.2016 року;

від відповідача ОСОБА_4 господарства АЛЕСЯ: представник не з'явився;

в судовому засіданні бере участь прокурор військової прокуратури Миколаївського гарнізону ОСОБА_7, службове посвідчення № 035729 видане 21.09.2015 року, дійсне до 21.09.2020 року.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Миколаївської області надійшла позовна заява Заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі ОСОБА_1 оборони України та ОСОБА_2 відділу міста Миколаїв до відповідачів ОСОБА_3 частини А1890 та ОСОБА_4 господарства АЛЕСЯ про визнання недійсним (на майбутнє) договору про спільний обробіток землі № 350 від 24.09.2009 року, укладеного між ОСОБА_3 частиною А1890 та ОСОБА_4 господарством "Са.Єр." (правонаступником якого є ОСОБА_8 господарство АЛЕСЯ).

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 06.02.2015 року (суддя Бездоля Д. О.) позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 20.04.2015 року в позові відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.06.2015 року рішення господарського суду Миколаївської області від 16.04.2015 року по справі № 915/131/15 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.11.2015 року рішення господарського суду Миколаївської області від 20.04.2015 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.06.2015 року у справі № 915/131/15 скасовано. Справу № 915/131/15 направлено на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

На підставі розпорядження керівника апарату господарського суду Миколаївської області від 16.12.2015 року № 335 відповідно до п. 2.3.52 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та на виконання підпункту 3.7.5 пункту 3.7 Засад використання автоматизованої системи документообігу господарського суду Миколаївської області проведено повторний автоматизований розподіл справи № 915/131/15.

Справу № 915/131/15 призначено судді Бездолі Ю.С.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 21.12.2015 року справу прийнято до провадження судді Бездолі Ю.С. та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 26.01.2016 року.

Розпорядженням керівника апарату № 60 від 01.02.2016 року призначено повторний автоматизований розподіл справи № 915/131/15. Підставою призначення повторного автоматизованого розподілу справи № 915/131/15 є звільнення головуючого судді Бездолі Ю.С. у звязку з переведенням до іншого суду.

Справу передано на розгляд судді Олейняш Е. М.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 04.02.2016 року справу № 915/131/15 прийнято до провадження судді Олейняш Е.М. Розгляд справи призначено в судовому засіданні на 10.03.2016 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 10.03.2016 року розгляд справи відкладено на 29.03.2016 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 29.03.2016 року продовжено строк розгляду справи на 15 днів та відкладено розгляд справи на 12.04.2016 року.

В судовому засіданні 12.04.2016 року судом відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідач ОСОБА_8 господарство АЛЕСЯ явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча про дату, час та місце судових засідань був повідомлений належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень, які наявні в матеріалах справи (том 2, арк. 7, 15, 41, 51).

Явка повноважного представника відповідача ФГ АЛЕСЯ не визнавалась судом обов'язковою.

Керуючись п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18, суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності повноважного представника відповідача ФГ АЛЕСЯ.

Представник позивача ОСОБА_1 оборони України подав суду клопотання вх. № 7198/16 від 12.04.2016 року про розгляд справи за відсутності повноважного представника позивача ОСОБА_1 оборони України у звязку з неможливістю явки в судове засідання (том 2, арк. 52). В клопотанні представник позивача ОСОБА_1 оборони України також зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Клопотання про розгляд справи за відсутності повноважного представника позивача ОСОБА_1 оборони України розглянуто судом та задоволено.

Прокурор та представник позивача КЕВ м. Миколаїв позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві та письмових поясненнях (том 1, арк. 4-7, 33, 109-110; том 2, арк. 21-24), просили суд позов задовольнити. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначили наступне.

24.09.2009 року між ОСОБА_3 частиною А1890 та ФГ «Са.Єр» укладено Договір № 350 про спільний обробіток землі, предметом якого сторони визначили спільну діяльність без утворення юридичної особи для досягнення загальних цілей, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація з використанням земельної ділянки військової частини загальною площею 1210 га, терміном на 5 сільськогосподарських років, до 31.12.2014 року і можливостей господарства по виконанню комплексу заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції для отримання додаткових джерел фінансування ОСОБА_3 частини та отримання прибутку господарством.

Додатковими угодами до договору змінювались термін дії договору та площа земельної ділянки.

Договір регулюється положеннями ст. 1130 ЦК України (спільна діяльність).

Договір підлягає визнанню недійсним на майбутнє, оскільки:

- землекористувачем спірної земельної ділянки згідно Державного акту на право постійного користування землею № 062777 від 1989 року є ОСОБА_2 відділ м. Миколаїв, тобто відповідач ОСОБА_3 частина не мала права розпоряджатись та укладати оспорюваний договір (ст. 20, 77, 78, 84 ЗК України, ст. 14 Закону України Про Збройні Сили України, ст. 1, 2, 4 Закону України Про використання земель оборони);

- спірна земельна ділянка полігонів використовується не за цільовим призначенням (ст. 20, 115 ЗК України, Положення про полігони Збройних Сил України);

- на всіх додаткових угодах відсутні погодження КЕВ м. Миколаїв;

- погодження органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади не надавалось (ст. 4 Закону України Про використання земель оборони).

В письмових поясненнях (том 1, арк. 129-132; том 2, арк. 18-20, 53-56) представник позивача ОСОБА_1 оборони України просив суд позов задовольнити з підстав, зазначених прокуратурою та КЕВ м. Миколаїв.

Представник відповідача ОСОБА_3 частини А1890 проти позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві на позов та письмових поясненнях (том 1 арк. 43-44, 64 том 2 арк. 25-28), та просив суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначив наступне.

- не можна погодитись з прокуратурою стосовно того, що землекористувачем є КЕВ м. Миколаїв, оскільки як вбачається з Державного акту на право постійного користування землею № 062777 від 1989 року земельна ділянка надана для Широколанівського учбового центру (на сьогодні ОСОБА_3 частина А1890), тобто військова частина також є повноправним землекористувачем (ч. 5 ст. 20, ч. 4 ст. 77 ЗК України, ст. 2 Закону України Про використання земель оборони);

- за актом прийому передачі від 14.02.2007 року ОСОБА_3 частині А1890 від КЕВ м. Миколаїв передано земельні ділянки площею 27 986, 3 га (том 2, арк. 29);

- військовій частині А1890 було видано Свідоцтво № 547 від 29.09.2010 року про реєстрацію військової частини як суб'єкта господарської діяльності з відкритим КЕКВ 01.11.0 "Вирощування зернових культур", тобто якби військова частина не була повноправним землекористувачем, то й підстав для відкриття КЕКВ не було б;

- військова частина А1890 є юридичною особою, має печатку, відкритий рахунок в органах ДКС України, зареєстрована як субєкт підприємницької діяльності, відтак, має необхідний обсяг цивільної дієздатності та вправі укладати господарські договори, в тому числі й оспорюваний;

- передачі земельної ділянки не відбулось (рішення Конституційного Суду України від 05.02.2004 року № 2-рп/2004);

- ОСОБА_1 оборони України не має права бути позивачем у даній справі, оскільки не має відповідних прав, які були б порушені при укладенні договору.

- КЕВ м. Миколаїв є органом, який здійснює облік та контроль за використанням земельних ділянок, натомість, не є землекористувачем;

- безпідставним є посилання прокуратури на використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням, оскільки п. 38 наказу Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997 року прямо передбачено право надання у тимчасове використання для посіву сільськогосподарських культур земельних ділянок полігонів, які не використовуються;

- просив суд застосувати строки позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Відповідно до Державного акту на право користування землею від 1989 року за Б № 062777 ОСОБА_2 частині Миколаївського району Червонопрапорного Одеського воєнного округу Української соціалістичної республіки надано в безстрокове та безоплатне користування 29 319, 3 га землі в межах згідно з планом землекористування.

Земельна ділянка надана для Широколанівського учбового центру (том 1 арк. 17-18).

Земельна ділянка перебуває на картковому обліку КЕВ м. Миколаїв (том 1, арк. 34-36).

Відповідно до Довідки № 303/22/7/137 від 23.03.2015 року Південно-східного територіального ОСОБА_2 управління ОСОБА_1 оборони України Квартирно-експлуатаційна частина Миколаївського району Червонопрапорного Одеського воєнного округу Української соціалістичної республіки була прийнята до складу частин, які безпосередньо підпорядковані Головному квартирно-експлуатаційному управлінню Збройних Сил України (на даний час - Південно-східне територіальне квартирно-експлуатаційне управління) (том 1, арк. 112).

Відповідно до Директиви Міністра оборони України від 30.06.2005 року № Д-322/1/014 Миколаївську квартирно-експлуатаційну частину району (м. Миколаїв) переформовано у ОСОБА_2 відділ м. Миколаїв (том 1, арк. 37).

Відповідно до Довідки ОСОБА_3 частини А1890 ОСОБА_1 оборони України № 317 від 24.03.2015 року ОСОБА_3 частина А1890 є правонаступником Широколанівського учбового центру (том 1, арк. 63).

Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію ОСОБА_3 частини А1890 (код 08335007) № 547 від 29.09.2010 року, виданого Департаментом фінансів ОСОБА_1 оборони України, дозволеними видами господарської діяльності є: вирощування зернових та технічних культур; рибальство, надання послуг у риболовстві; діяльність автомобільного вантажного транспорту (том 1, арк. 19 на звороті).

Відповідно до Інформації Управління Держземагенства у Миколаївському районі Миколаївської області № 697/751-МР/701 від 12.02.2015 року станом на 01.01.2015 року за ОСОБА_3 частиною А1890 обліковується земельна ділянка в постійному користуванні загальною площею 27 986, 3 га, в тому числі ріллі 7 190 га, пасовищ 1 740 га, лісів та лісовкритих площ 5, 0 га, забудованих земель 19 033, 0 га (землі громадського призначення), води 18, 3 га, в межах території Ульянівської сільської ради (за межами населеного пункту) (том 1, арк. 92).

24.09.2009 року між ОСОБА_3 частиною А1890 (сторона 1) та ФГ «Са.Єр» (сторона 2) було укладено Договір № 350 про спільний обробіток землі (том 1, арк. 9-12), предметом якого є спільна діяльність і співробітництво без утворення юридичної особи з використанням земель, які надані ОСОБА_3 частині А1890 у безстрокове користування, та можливостей ФГ «Са.Єр» спільно діяти для досягнення загальних цілей, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація (п. 1.1 договору).

В подальшому між сторонами було укладено додаткові угоди до договору (том 1, арк. 13-15, 75, 78).

Додатковими угодами № 1 від 10.06.2010 року, № 2 від 15.09.2010 року, № 3 без дати та № 4 від 15.11.2012 року, № 3 від 05.09.2014 року сторони вносили зміни в договір в частині продовження строку дії договору та зміни площі земельної ділянки, що залучається до спільного обробітку.

Договором № 824 від 07.11.2014 року сторони здійснили заміну сторони у договорі спільного обробітку землі № 350 від 24.09.2009 року, відповідно до умов якого сторону за договором № 350 від 24.09.2009 року ФГ «Са.Єр» замінено на ФГ «Алеся», яке набуло усіх прав та обов'язків за договором (том 1, арк. 16).

Договори та Додаткові угоди підписано та скріплено печатками сторін.

Договір погоджено начальником фінансово-економічної служби та юрисконсультом ОСОБА_3 частини А1890, а також начальником КЕВ м. Миколаїв.

Додаткові угоди погоджено лише начальником фінансово-економічної служби та юрисконсультом ОСОБА_3 частини А1890.

Умовами Договору з урахуванням додаткових угод сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 1.2 Договору сторони домовилися, що спільний обробіток землі буде здійснюватися наступним чином:

- Сторона 1 бере на себе зобовязання залучити площу земельної ділянки під спільну діяльність та проводити її обстеження на предмет наявності та, в подальшому, проведення заходів своєчасного знешкодження вибухонебезпечних предметів з метою створення безпечних умов праці. Завчасно попереджати ФГ «Са.Єр» про початок проведення військових навчань та інших заходів бойової підготовки на території полігону.

- Сторона 2 бере на себе зобовязання власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції, яка обумовлена Договором.

Відповідно до п. 3.1 Договору Сторона 1 зобовязалась залучити до спільної діяльності разом зі Стороною 2 земельні ділянки, що надані ОСОБА_3 частині А1890 в безстрокове користування, згідно Державного Акту від 1989 року за № 062777 площею 1 210 (одна тисяча двісті десять) га, терміном на 5 сільськогосподарських років тобто до 31.12.2014 року.

Відповідно до п. 4.1 Договору Сторона 2 зобовязалось приступити до господарської діяльності з використанням залучених земельних ділянок.

Відповідно до п. 6.1 Договору внесок Сторони 1 - вартість права користування земельними ділянками загальною площею 1 210 (одна тисяча двісті десять) га, згідно Акта обміру земельної ділянки, який є невідємною частиною договору, а також ділова репутація та ділові звязки та складає 204 490 (двісті чотири тисячі чотириста девяносто) грн.

Відповідно до п. 6.2 Договору внесок Сторони 2 грошові кошти, паливно-мастильні матеріали, обробка ґрунтів, сівба, посадка, внесення добрив та засобів захисту рослин, всі необхідні дії щодо вирощування сільськогосподарських культур, а також професійні знання, навички та вміння, ділова репутація та ділові звязки, інше, що встановлюють сторони по закінченню сільськогосподарського року.

Відповідно до п. 7.1 Договору грошові та майнові внески сторін, а також майно, створене сторонами в результаті їх діяльності є їх спільною власністю. Земельна ділянка є власністю держави.

Відповідно до п. 8.1 Договору прибуток, що отримується сторонами від спільної діяльності, підлягає розподілу пропорційно понесеним фактичним затратам на вирощування сільськогосподарської продукції, при цьому Сторона 1 у будьякому випадку повинна отримати прибуток у розмірі не менше частки та внеску, визначеному у ст. 6 цього Договору.

Відповідно до п. 12.1, п. 12.2 Договору цей договір вважається укладеним та набирає чинності з 01.12.2009 року зі строком на 2010-2014 сільськогосподарські роки.

Листом № 465-02-04 від 06.04.2010 року Миколаївська районна державна адміністрація Миколаївської області за результатами клопотання від 12.03.2010 року № 222 погодила ОСОБА_3 частині А1890 укладення договору про спільну обробку землі № 350 від 24.09.2009 року (том 1, арк. 87).

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до ст. 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.

Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання недійсним договору про спільний обробіток землі. Підставою позову зазначено обставини щодо відсутності у відповідача ОСОБА_3 частини А1890 права на укладення договору, оскільки він не є землекористувачем, а також використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням.

При цьому, судом враховано наступне.

Відповідно до ст. 19 ЗК України (в редакції від 02.07.2009 року) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ст. 77 ЗК України (в редакції від 02.07.2009 року) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.

Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про використання земель оборони (в редакції від 14.01.2009 року) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Відповідно до ч. 1-4 ст. 2 Закону України Про використання земель оборони (в редакції від 14.01.2009 року) військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти визначаються Кабінетом Міністрів України.

Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації.

ОСОБА_3 частини зобов'язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України Про використання земель оборони (в редакції від 14.01.2009 року) військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Відповідно до ст. 14 Закону України Про Збройні Сили України (в редакції від 07.07.2009 року) Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом.

Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

Таким чином, ч. 2 ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони" містить вказівку на існування особливостей надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти, які мають визначатися КМУ. На день укладення оспорюваного договору, як і на день розгляду справи Кабінет Міністрів України таких особливостей не визначив. Натомість, діє наказ Міністра оборони України від 22.12.97 року № 483 "Про затвердження "Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями" і "Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України".

Відповідно до п. 1 Положення землі (земельні ділянки) надаються військовим частинам, військово-навчальним закладам, установам, підприємствам та організаціям Збройних Сил України для їх розміщення та постійної діяльності.

Відповідно до п. 17-19 Положення право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або користування землею, забороняється.

Право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються відповідними радами.

Відповідно до п. 32 Положення після отримання державного акта на право постійного користування землею і документів перенесення на місцевість меж відведеної земельної ділянки інженерне управління Військово-Морських Сил України, начальник квартирно-експлуатаційного управління військового округу, начальник квартирно-експлуатаційного відділу Північного оперативно-територіального командування дають вказівку військовим частинам, безпосереднім землекористувачам, приступити до фактичного використання виділеної в користування ОСОБА_1 оборони України земельної ділянки.

Відповідно до п. 36 Положення військові частини, безпосередні землекористувачі, повинні використовувати земельні ділянки тільки за цільовим призначенням, яке визначене рішенням про надання в користування Збройним Силам України цих ділянок.

Відповідно до п. 38 Положення ділянки, території, що тимчасово не використовуються, полігонів, танкодромів, стрільбищ та інших об'єктів Збройних Сил України, придатних для сінокосіння, випасу скоту та посіву сільськогосподарських культур, дозволяється передавати у тимчасове використання (але не у збиток бойовій підготовці та при умові забезпечення збереження державної таємниці) військовим радгоспам, а також іншим сільськогосподарським підприємствам.

Під правом постійного користування земельною ділянкою розуміють право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ст. 92 ЗК України).

Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, окрім іншого, самостійно господарювати на землі; право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію (стаття 95 цього ж Кодексу).

Відповідно до ст. 125, ч. 3 ст. 126 ЗК України (в редакції від 02.07.2009 року) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору про спільний обробіток землі, оскільки землі оборони згідно приписів ст. 20, 77 ЗК України використовуються виключно згідно із Законом України Про використання земель оборони.

Суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_3 частина А1890 не мала повноважень на укладення оспорюваного правочину, оскільки розпорядилась земельною ділянкою, яка належить позивачу КЕВ м. Миколаїв на праві постійного користування на підставі Державного акту на право постійного користування. Додаткові угоди взагалі не були погоджені з КЕВ м. Миколаїв, хоча ними вносились істотні зміни до договору. Суду не подано будь-яких доказів передачі повноважень позивачем КЕВ м. Миколаїв на укладення оспорюваного правочину. Крім того, в порушення приписів ст. 4 Закону України Про використання земель оборони на момент укладення оспорюваного правочину військовою частиною не було отримано погодження органу місцевого самоврядування або місцевого органу виконавчої влади.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оспорюваний договір суперечить чинному на момент його укладення законодавству та укладений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності. За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання недійсним договору про спільний обробіток землі є обґрунтованою та підставною.

Щодо застосування строку позовної давності у даній справі, то слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів № 10 від 29.05.13 року з останніми змінами від 10.07.2013 року за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен зясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у звязку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вказане також викладено в абз. 3 п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.09 року Про судове рішення у цивільній справі, а також в судовій практиці (постанова ВГСУ від 26.04.11 року по справі № 15/256/10).

Відповідно до п. 2.3 вищевказаної Постанови якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Відповідно до абз. 1 п. 4.1 вищевказаної Постанови початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 2 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Прокурор в інтересах позивача ОСОБА_1 оборони України та позивача ОСОБА_2 відділу міста Миколаїв звернувся до суду із позовом 03.02.2015 року.

Предметом спору є вимога про визнання недійсним (на майбутнє) договору про спільний обробіток землі № 350 від 24.09.2009 року.

Вищевказаний оспорюваний договір про спільний обробіток землі № 350 від 24.09.2009 року погоджено, підписано та посвідчено гербовою печаткою позивача ОСОБА_2 відділу міста Миколаїв, що свідчить про його обізнаність з договором з моменту його укладення. Тобто, позивачем ОСОБА_2 відділом міста Миколаїв пропущено строк позовної давності, який сплив 24.09.2012 року.

Що ж до позивача ОСОБА_1 оборони України, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно п. 4.4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів № 10 від 29.05.13 року за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 ГПК) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.

З урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду). Якщо позовну заяву було повернуто, перебіг позовної давності переривається з того дня, коли заяву подано до суду з додержанням установленого порядку.

26.01.2012 року Заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону звернувся до господарського суду з позовом, предявленим в інтересах держави в особі ОСОБА_1 оборони України про визнання недійсним договору про спільну діяльність № 350 від 24.09.2009 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 27.01.2012 року порушено провадження у справі № 5016/136/2012(17/19) (том 2, арк. 57).

Відтак, в силу приписів ст. 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову в спірному випадку відбулось 26.01.2012 року. Отже, позивачем ОСОБА_1 оборони України пропущено строк позовної давності, оскільки строк позовної давності сплив 27.01.2015 року, а прокурор із даним позовом звернувся до суду 03.02.2015 року, тобто після спливу строку позовної давності.

Щодо посилань представника ОСОБА_1 оборони України в письмових поясненнях на те, що прокурор та позивачі не є сторонами оспорюваних угод та були позбавлені права під час судового розгляду перевірити повноваження осіб, які укладали ці правочини, а, отже, сама по собі обізнаність прокурора та МОУ про наявність оспорюваних правочинів не є підставою для висновку про пропуск позовної давності (постанова Верховного Суду України № 3-18гс13 від 20.08.2013 року) (том 2, арк. 53-56), то слід зазначити наступне.

Як вбачається з рішення господарського суду Миколаївської області від 18.04.2012 року по справі № 5016/136/2012(17/19) предметом спору була вимога про визнання недійсним договору про спільну діяльність № 350 від 24.09.2009 року. Однією з підстав позову для визнання недійсним договору прокуратурою та позивачем ОСОБА_1 оборони України було зазначено обставини щодо підписання оспорюваного договору особою, яка не має необхідного обсягу цивільної дієздатності командиром ОСОБА_3 частини А1890, який не може укладати договір щодо передачі землі (том 1, арк. 84-86).

За таких обставин, твердження представника позивача ОСОБА_1 оборони України про те, що прокурор та позивач ОСОБА_1 оборони України, які не є сторонами оспорюваного правочину, не мали можливості перевірити повноваження осіб, які укладали договір про спільну діяльність № 350 від 24.09.2009 року є необґрунтованими, оскільки вказані обставини входили до кола доказувань по справі № 5016/136/2012(17/19).

За таких обставин, обставини даної справи істотно різняться від обставин, які мали місце по справі № 3-18гс13, тобто постанова Верховного Суду України № 3-18гс13 від 20.08.2013 року не може бути застосована до спірних правовідносин.

Твердження представника позивача ОСОБА_1 оборони України про неможливість поширення позовної давності на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном також є безпідставними, оскільки предметом спору у даній справі є вимога про визнання недійсним правочину, а не усунення перешкод у користуванні майном, яке регулюється ст. 391 ЦК України.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

За змістом ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача (постанова Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 29.10.2014 року по справі № 6-152цс14).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Вказана правова позиція викладена в постанові Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 16.09.2015 року по справі № 6-68цс15.

Враховуючи вищевикладене, позивачем ОСОБА_1 оборони України пропущено строк позовної давності, який сплив 27.01.2015 року.

Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що в позові слід відмовити у звязку з пропуском строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладене та приписи ст. 49 ГПК України, суд дійшов висновку про необхідність стягнення судового збору в розмірі 1 218 грн. за розгляд вимоги немайнового характеру в доход Державного бюджету України з позивачів порівну по 609 грн.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 22, 29, 33, 34, 43, 49, ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

відмовити в позові.

Стягнути з позивача ОСОБА_1 оборони України, Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168 (код ЄДРПОУ 00034022) в доход Державного бюджету України (ГУ ДКСУ у Миколаївській області, МФО банку 826013, р/р 31218206783002, ЄДРПОУ 37992781, одержувач УК у м. Миколаїв /м. Миколаїв / 22030001, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу судовий збір за позовом (П.І.Б. чи назва установи, організації позивача), Господарський суд Миколаївської області, код ЄДРПОУ 03499980):

- 609 грн. (шістсот девять грн. 00 коп.) судового збору.

Наказ видати державній податковій інспекції після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з позивача ОСОБА_2 відділу міста Миколаїв, проспект Миру, 62 А, м. Миколаїв, 54056 (код ЄДРПОУ 08029523) в доход Державного бюджету України (ГУ ДКСУ у Миколаївській області, МФО банку 826013, р/р 31218206783002, ЄДРПОУ 37992781, одержувач УК у м. Миколаїв /м. Миколаїв / 22030001, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу судовий збір за позовом (П.І.Б. чи назва установи, організації позивача), Господарський суд Миколаївської області, код ЄДРПОУ 03499980):

- 609 грн. (шістсот девять грн. 00 коп.) судового збору.

Наказ видати державній податковій інспекції після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено 18.04.2016 року.

Суддя Е.М. Олейняш