Ухвала суду № 57261047, 11.04.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/5964/15-ц Головуючий у І інстанції Шинкар А. О.Провадження № 22-ц/780/2231/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 33 11.04.2016

УХВАЛА

Іменем України

11 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі головуючого судді - Сержанюка А.С., членів колегії суддів Лівінського С.В., Мережко М.В., із участю секретаря Говорун В.В., розглянувши у м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Київського пансіонату ветеранів праці на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2015 року у справі за позовом Київського пансіонату ветеранів праці до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу, виселення та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А :

20 серпня 2015 року Київський пансіонат ветеранів праці звернувся до суду з вказаним позовом, де, із урахуванням заяв про збільшення позовних вимог, просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у сумі 35 437 грн, виселити ОСОБА_3 з пансіонату та зобовязати ОСОБА_2 забрати її за попереднім місцем проживання.

На обгрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 12 березня 2014 року між ним та ОСОБА_4 укладено договір №01.

За умовами правочину позивач приймає на постійне місце проживання ОСОБА_3, а ОСОБА_2 - зобовязується сплачувати витрати на її утримання у повному обсязі, щомісячно, шляхом внесення готівки на розрахунковий рахунок до 15 числа поточного місяця.

Починаючи з січня 2015 року, останній належним чином не виконує умови вказаного договору, не сплачує кошти в повному обсязі, у звязку з чим станом на 01 грудня 2015 року виникла зазначена заборгованість.

При цьому, умовами договору передбачено, що в разі несвоєчасної оплати за проживання в пансіонаті ОСОБА_3 підлягає виселенню.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

На обгрунтування ухваленого рішення зазначено, що враховуючи заяву ОСОБА_2 від 10.12.2014 року про відмову від договору, строк дії цього договору на 2015 рік не продовжено.

А тому відсутні правові підстави для стягнення з нього коштів на утримання ОСОБА_3 за заявлений позивачем період.

Разом з тим, ОСОБА_3 має право на державне утримання, оскільки є особою похилого віку, яка за станом здоровя потребує стороннього догляду, медичної допомоги, та не має працездатних родичів, у звязку з встановленням її сину третьої групи інвалідності.

Відтак, суд вважає, що позовні вимоги про виселення, зобовязання відповідача не ґрунтуються на законі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Київський пансіонат ветеранів праці подав апеляційну скаргу, посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Просить рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Суд, зясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 12 березня 2014 року між Київським пансіонатом ветеранів праці та ОСОБА_4 укладено договір №01 ( а.с. 9 ).

Відповідно до умов п 1.1. правочину, позивач приймає на постійне місце проживання ОСОБА_3, а ОСОБА_4 зобовязується сплачувати витрати на її утримання у повному обсязі ( там же ).

Згідно п. 2 договору сума щомісячної плати складає 100% від фактичних витрат на утримання ОСОБА_3. Оплата здійснюється щомісячно, шляхом внесення готівки на розрахунковий рахунок виконавця до 15 числа поточного місяця ( там же ).

Договір, згідно п. 5, вступає в силу з моменту підписання і діє по 31 грудня поточного року. Якщо жодна із сторін за один місяць до закінчення строку дії договору не заявить про його розірвання, договір вважається продовженим на наступний рік ( там же ).

10 грудня 2014 року ОСОБА_4 подав на імя директора Київського пансіонату ветеранів праці заяву, у якій повідомив про відсутність можливості продовжити дію вищевказаного договору на наступний рік, у звязку з скрутним майновим станом та встановленням йому з 05.11.2014 року третьої групи інвалідності ( а.с. 52).

При цьому, послався на поважність причин неподачі такої заяви раніше, зокрема, погіршення стану здоровя ( там же ).

До цього часу, він звертався у різні інстанції, в т.ч. і до позивача, з метою вирішення питання безоплатного перебування ОСОБА_3 у пансіонаті, по суті, розірвання укладеного договору на її утримання, з терміном дії по 18 березня 2015 року, як зазначив позивач у листі №120 від 08 квітня 2015 року ( а.с. 34, 35, 36, 37, 38, 39, 59, 60, 45 )

Відтак, як правильно встановив місцевий суд, згідно умов п. 5 зазначеного договору відповідачем подано заяву про відмову від договору, а тому строк дії цього договору на 2015 рік не продовжено.

З розрахунку заборгованості наданого позивачем вбачається, що станом на 01 січня 2015 року заборгованість по оплаті витрат на утримання ОСОБА_3 відсутня ( а.с. 63 ).

А тому, місцевий суд правомірно прийшов до висновку про те, що правовідносини за вказаним правочином розірвані у повній відповідності до його умов та з дотриманням положень ст.ст. 598, 651 ЦК України.

Тим паче, що форма заяви про розірвання правочину договором не обумовлена.

Не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства і решта позовних вимог Київського пансіонату ветеранів праці.

У відповідності до положень п.п.п.п. 1.1., 2.1, 3.1 Типового положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 549 від 2912.2011 року, ОСОБА_3, як особа похилого віку, яка потребує стороннього догляду, медичної допомоги та не має працездатних родичів має право постійно проживати у закладі.

Аналогічні, по суті, умови містить і Положення про Київський пансіонат ветеранів праці ( а.с. 3-7 )

У відповідності до п. 3.21 Типового положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці, Положення про Київський пансіонат ветеранів праці відрахування підопічного з Пансіонату здійснюється згідно з наказом по установі за особистою заявою підопічного і на підставі довідки про наявність у нього житлової площі або письмової згоди родичів про можливість його утримувати і забезпечувати догляд за ними, при встановленні інвалідам першої або другої груп, які не досягли загальновстановленого пенсійного віку, третьої групи інвалідності.

Такі обставини у справі відсутні і позивач не надав суду доказів про обґрунтованість заявлених вимог про виселення ОСОБА_3 із пансіонату згідно положень ст. 58-60 ЦПК України.

Тим паче, позивач не використав можливості позасудового вирішення спору в цій частині.

При цьому, позивач не видав відповідного наказу, у своїй позовній заяві не зазначив жилого приміщення, до якого необхідно виселити ОСОБА_3, не надав доказів наявності у неї житлової площі.

Не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства і вимоги позивача про зобовязання ОСОБА_2 забрати ОСОБА_3 з пансіонату за попереднім місцем проживання, оскільки відповідач з 05 листопада 2014 року має третю групу інвалідності і, відповідно, не може надати сторонній догляд та медичну допомогу останній.

За таких обставин, суд першої інстанції, з додержанням норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 598, 651 ЦК України, п.п. 1.1., 2.1, 3.1, 3.21 Типового положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці, ст.ст. 10, 11, 58-60, 212-215, ЦПК України, вирішив спір, який виник між сторонами по справі, дійшов правильного висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалив законне і обґрунтоване рішення.

При цьому, дав відповідну оцінку належних і допустимих доказів у справі згідно положень ст. 212 ЦПК України.

А тому, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, зокрема, ст. 525 ЦК України, на думку апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи у суді другої інстанції.

Посилання апелянта на недотримання відовідачем одномісячного строку звернення із заявою про розірвання договору, на переконання апеляційного суду, не є достатньою правовою підставою для пролонгації правочину, оскільки таке бажання було висловлене, по суті, в зазначений строк, але не зафіксовано письмовою заявою, що не суперечить вимогам правочину.

Твердження апелянта про сплату платежів за договором до кінця 2015 року, як зазначено в апеляції, на переконання апеляційного суду, не відповідають дійсності, оскільки зазначені платежі є предметом позову Київського пансіонату ветеранів праці.

Наявні у справі докази на підтвердження заявлених вимог, зокрема, довідки про заборгованість, меморіальні ордери ( а.с. 13, 14-20, 63, 64-65, 72, 73-74, 86, 87, 94, 95 ) самі по собі, на переконання апеляційного суду, не свідчать про обґрунтованість позову та апеляційних вимог.

А тому, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, рішення, ухвалене із додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 308 ЦПК України.

Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 309 ЦПК України, порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Київського пансіонату ветеранів праці відхилити. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2015 року у справі за позовом Київського пансіонату ветеранів праці до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу, виселення та зобов'язання вчинити дії залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.

Головуючий: А.С. Сержанюк

Судді: С.В. Лівінський

ОСОБА_5