Постанова № 57254328, 14.04.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2016 р. Справа № 917/1345/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі - Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю №83 від 22.01.2016 року;

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю №2 від 26.01.16 року, ОСОБА_3, за довіреністю №1 від 15.01.14 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Велика Круча (вх. № 479 П/3-12) на рішення господарського суду Полтавської області від 02 лютого 2016 року по справі № 917/1345/14

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Лубнигаз, Полтавська область, м. Лубни

до Публічного акціонерного товариства Велика Круча, Полтавська область, Пирятинський район, с. Велика Круча

про стягнення 50687,62 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 02.02.2016 року по справі №917/1345/14 (суддя Пушко І.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Велика Круча на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Лубнигаз 32706,87 грн. основного боргу, 704, 93 грн. пені, 16245, 56 грн. інфляційних, 1022,12 грн. 3% річних, 1826,71 грн. витрат з оплати судового збору. В частині стягнення 8,14 грн. 3% річних у позові відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство Велика Круча звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 02.02.2016 року по справі №917/1345/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування.

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації Лубнигаз у відзиві на апеляційну скаргу зазначило, що рішення господарського суду Полтавської області було винесено без порушення приписів чинного матеріального та процесуального законодавства, та з урахуванням всіх доказів поданих сторонами, та доказів, які були витребувані судом. Просить рішення господарського суду Полтавської області від 02.02.2016 року по справі №917/1345/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

В судовому засіданні 10.03.2016 року, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувалась перерва до 05.04.2016 року.

Для забезпечення повного, всебічного та об'єктивного дослідження матеріалів справи в судовому засіданні 05.04.2016 була оголошена перерва до 14.03.2016 року

Розглянувши матеріали справи, вислухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.01.2014 року між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" (постачальник - позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством "Велика Круча" (споживач - відповідач у справі) укладено договір №8-ПК-П на постачання природного газу за регульованим тарифом, за умовами якого постачальник зобов'язувався постачати природний газ споживачу в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість послуг з постачання газу (вартість газу і наданих послуг) у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором (пункт 1.1. договору).

Відповідно до пункту 1.2. договору передача газу за цим договором здійснюється на межах балансової належності обєктів споживача відповідно до актів розмежування ділянок обслуговування. Перелік комерційних вузлів обліку газу та газоспоживного обладнання визначається сторонами в додатку 1 до договору.

Послуги з постачання газу підтверджуються підписаним сторонами актом приймання - передачі газу, що оформлюється за даними вузлів обліку, визначених у додатку 1 до договору (пункт 2.6 договору).

Споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі газу зобовязується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі газу. У разі не направлення протягом двох календарних днів підписаного акту або письмової відмови від підписання акту послуги вважаються прийнятими споживачем без зауважень. У випадку відмови від підписання акта приймання-передачі газу розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до договору або в судовому порядку. Акти приймання передачі газу є підставлю для остаточних розрахунків споживача з постачальником (пункти 2.8., 2.9 договору).

Згідно пункту 3.5. договору на підставі результатів вимірювання обсягу газу вузлами обліку складаються щомісяця акти приймання-передачі газу.

Оплата послуг з постачання газу здійснюється споживачем авансовими платежами, шляхом 100% попередньої оплати їх вартості із розрахунку договірного планового обсягу місячного постачання газу відповідно до додатка 2 до договору, не пізніше ніж за 10 календарних днів до місяця поставки (пункт 4.6 договору).

Відповідно до пункту 4.9 договору звірка розрахунків здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості спожитого газу споживачем та акта приймання - передачі газу протягом 10-ти днів з дати предявлення вимоги однієї із сторін.

У разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 договору, із споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (пункт 6.2.2 договору).

Згідно з пункту 10.1 цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами, умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме з 01.01.2014 року. Договір діє в частині поставки газу до 31.12.2014 року, а в частині проведення розрахунків за надані постачальником послуги з постачання газу до повного виконання споживачем своїх зобовязань за цим договором.

Додатки до договору: додаток № 1 "Перелік комерційних вузлів обліку газу та газоспоживного обладнання", додаток № 2 "Договірні обсяги постачання природного газу", додаток № 3 "Розрахунок питомих втрат та виробничо - технологічних витрат природного газу" є невідємними частинами договору (пункт 10.3 договору).

Зазначений договір підписаний обома сторонами та скріплено печатками підприємств. При цьому відповідачем вказаний договір підписано із зауваженням, а саме: "Підписуємо без урахування додатку № 3 до цього договору "Розрахунок питомих втрат та виробничо - технологічних витрат природного газу". Підписую з зауваженнями".

Така ж відмітка зроблена і на самому додатку № 3 "Не погоджуємося з розрахунком питомих втрат та виробничо технічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами (розяснення НКРЕ). Оплату будемо проводити по показниках лічильника. Підписуємо з зауваженнями".

В обґрунтування позовних вимог ПАТ Лубнигаз посилалося на те, що на виконання умов договору поставило на протязі січня травня 2014 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 78987,17 грн.

В свою чергу відповідач заперечує проти позовних вимог, зазначаючи, що оскільки договір № 8-ПК-П на постачання природного газу за регульованим тарифом було підписано без урахування додатку №3 до договору, а сам додаток підписано із зауваженням, ПАТ "Велика Круча" здійснює розрахунки з ПАТ Лубнигаз відповідно до умов договору, на підставі показань лічильників та встановлених ПАТ Лубнигаз регульованих тарифів. Відповідач зазначає, що заборгованість перед позивачем за період січень-травень 2014 року відсутня, навіть мається переплата (16,85 грн.). Так, відповідно до наданих відповідачем платіжних доручень ним сплачено за платіжним дорученням № 25 від 30.01.2014 року на суму 24667,11 грн., № 37 від 03.03.3014 року на суму 20216,00 грн., № 75 від 01.04.2014 року на суму 12060,41 грн., № 100 від 30.04.2014 року на суму 7214,24 грн., № 136 від 02.06.2014 року на суму 3679,68 грн.

На підтвердження факту виконання позивачем договірних зобовязань ним надано акти приймання - передачі природного газу № 69 від 31.01.2014 року, № 185 від 28.02.2014 року, № 268 від 31.03.2014 року, № 331 від 30.04.2014 року, № б/н від 31.05.2014 року відповідно, які підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Проте вказані акти прийому - передачі природного газу відповідачем підписано із зауваженнями. Так, на кожному з актів над підписом уповноваженої особи та печаткою підприємства зроблено відмітку про те, що відповідач з актом не згоден та зазначено, який обсяг газу прийнято по лічильнику.

Так, згідно відміток відповідача за актом прийому-передачі № 69 від 31.01.2014 року ним прийнято 5870 м3 (замість зазначених позивачем - 6347 м3), за актом № 185 від 28.02.2014 року 4084 м3 (замість 5242м3), за актом № 268 від 31.03.2014 року 2866 м3 (замість 3343 м3), за актом № 331 від 30.04.2014 року 1358 м3 (замість 1820м3), за актом № б/н від 31.05.2014 року 0,588 м3 (замість 1050м3).

Однак, на думку позивача підписання відповідачем актів прийому - передачі природного газу з зауваженням за період з січня по травень 2014 року не є підставою для ухилення від сплати визначеного в них обсягу природного газу.

Так, позивач стверджує, що відповідачем спожито згідно лічильників, саме той обсяг газу, який зазначено відповідачем у актах приймання-передачу природного газу. Проте, зазначає, що загальний обсяг газу визначено з урахуванням витрат і втрат газу, що виникають від точки балансового розмежування до місця встановлення комерційного вузла обліку, які додаються до загального обсягу протранспортованого газу для відповідача, визначеного за допомогою вузлів обліку.

Позивач також посилається на те, що зобовязання відповідача оплачувати природний газ, обсяг якого визначений за допомогою приладів обліку, та газ, що витрачається під час транспортування газу газорозподільними та внутрішньо будинковими мережами відповідача (виробничо - технологічних втрат) передбачено Правилами обліку природного газу природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання, затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України від 27.12.2005 року №618, та Типовим договором на постачання природного газу за регульованим тарифом, затвердженого постановою НКРЕ від 22.09.2011 року за №1580.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 12 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Обов'язкові умови договору між гарантованим постачальником та споживачем природного газу за регульованим тарифом встановлюються в типовому договорі про постачання природного газу.

Типовий договір на постачання природного газу за регульованим тарифом затверджений постановою НКРЕ від 22.09.2011 року №1580.

Відповідно до пункту 3.3 типового договору кількість реалізованого газу Споживачу визначається на межі балансової належності об'єктів Споживача за допомогою вузлів обліку, визначених у додатку 1 до договору.

У разі розташування вузлів обліку до межі балансової належності об'єктів Споживача витрати і втрати газу, які виникають від місця встановлення комерційного вузла обліку до точки балансового розмежування, віднімаються від загального обсягу протранспортованого газу, визначеного за допомогою вузлів обліку.

У разі розташування вузлів обліку за межею балансової належності об'єктів Споживача витрати і втрати газу, які виникають від точки балансового розмежування до місця встановлення комерційного вузла обліку, додаються до загального обсягу протранспортованого газу, визначеного за допомогою вузлів обліку.

Витрати і втрати газу розраховуються відповідно до Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003 року N 264, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.07.2003 року за N 570/7891, та Методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003 року N 264, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.07.2003 року за N 571/7892, та оформлюються окремим додатком до договору.

Виробничо-технологічні втрати газу - це газ, що витрачається під час транспортування газу газорозподільними та внутрішньо будинковими мережами (розділ 1 Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003 року N 264).

Згідно пунктів 1.1, 1.2 договору постачальник зобов'язувався постачати природний газ споживачу в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість послуг з постачання газу (вартість газу і наданих послуг) у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором. Передача газу за цим договором здійснюється на межах балансової належності обєктів споживача відповідно до актів розмежування ділянок обслуговування.

Правила обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання, затверджені наказом Міністерства палива та енергетики України від 27.12.2005 року №618 (далі - Правила), зареєстровані в Міністерстві юстиції України 26.01.2006 року за № 67/11941 на виконання Указу Президента України від 14.04.2000 року N 598 "Про Міністерство палива та енергетики України" та постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2001 року N 1089 "Про Концепцію створення єдиної системи обліку природного газу" та регламентують взаємовідносини між суб'єктами господарювання під час передачі з газорозподільних мереж споживачу природного газу, у тому числі видобутого з газових і газоконденсатних родовищ, та нафтового газу, отриманого з нафтових родовищ.

Відповідно до пункту 5.17 цих Правил, у разі розташування комерційного вузла обліку газу на території споживача, витрати і втрати газу, які виникають на газопроводі та на його елементах від місця входу газопроводу на територію споживача або від точки балансового розмежування до місця встановлення комерційного вузла обліку газу, відносяться на рахунок споживача і додаються до об'єму газу, облікованого комерційним вузлом обліку газу. Розрахунки цих втрат і витрат проводяться відповідно до Методик визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затверджених наказом Мінпаливенерго від 30.05.2003 року № 264 і зареєстрованих у Міністерстві юстиції України від 09.07.2003 року за № 570/7891 та за № 571/7892

Згідно з пунктом 2 Правил межі балансової належності та експлуатаційної відповідальності між споживачем і газорозподільним (газотранспортним) підприємством фіксуються в акті розмежування балансової належності об'єктів газоспоживання і експлуатаційної відповідальності сторін.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами під час розгляду справи, згідно додатку № 1 до договору на спірному об'єкті відповідач має два прилади обліку газу (том 1, а.с.14).

Відповідно до акту розмежування балансової належності газових мереж (ГРП) та експлуатаційної відповідальності сторін, яким визначена межа балансової належності об'єкта газоспоживання ПАТ "Велика Круча", комерційний вузол обліку газу знаходиться після межі балансової належності об'єкта газоспоживання (том 1 а.с.17-18).

Дані обставини визнавались сторонами під час розгляду справи, про що зазначено в судових рішеннях.

Отже, витрати і втрати газу, які виникають від точки балансового розмежування до місця встановлення комерційного вузла обліку, додаються до загального обсягу протранспортованого газу, визначеного за допомогою вузлів обліку.

Зобов'язання відповідача оплачувати природний газ, обсяг якого визначений за допомогою приладів обліку, та газ, що витрачається під час транспортування газу газорозподільними та внутрішньо будинковими мережами відповідача (виробничо-технологічних втрат), передбачено:

- Правилами обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання, затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України від 27.12.2005р. № 618, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 26.01.2006р. за № 67/11941;

- Типовим договором на постачання природного газу за регульованим тарифом, затвердженого постановою НКРЕ від 22.09.2011р. № 1580.

Згідно з пункту 5.10 Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003 року N 264 (далі - Методика) у разі розташування комерційного вузла обліку на території споживача втрати газу, які виникають на газопроводі та його елементах від місця входу газопроводу на територію споживача або від точки балансового розмежування до місця встановлення комерційного вузла обліку газу, розраховуються відповідно до даної Методики, відносяться на рахунок споживача і додаються до об'єму газу, облікованого комерційним вузлом обліку газу.

Згідно пункту 5.9 Методики розрахунок фактичних обсягів виробничо-технологічних втрат газу здійснюється газопостачальним або газорозподільним підприємством самостійно.

До матеріалів справи надано деталізований розрахунок виробничо-технологічних втрат газу в газорозподільних мережах по ПАТ "Велика Круча" (том 2, а. с. 65-69), який проведено у відповідності до Методики.

Згідно пункту 6.4. Методики виробничо-технологічні втрати газу розраховуються за результатами роботи за місяць, квартал, рік.

В матеріалах справи наявні розрахунки виробничо-технологічних втрат газу в газорозподільних мережах по ПАТ "Велика Круча" за січень-травень 2014 року, які були здійснені постачальником відповідно до Методики та додатку №3 до договору.

Вказані розрахунки проведені у відповідності до Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003 року N 264, та на підставі граничних обсягів таких втрат, встановлених додатком №1 до п.6.2 та додатком №2 до пункту 6.5 цієї Методики. Визначені в розрахунках обсяги виробничо-технологічних втрат газу співпадають з обсягами втрат, зазначених у відповідних актах приймання-передачі газу за спірний період.

Згідно пункту 5.8. Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, максимально допустимі обсяги виробничо-технологічних втрат газу визначаються шляхом розрахунку згідно з даною Методикою. Фактичні виробничо-технологічні втрати газу можуть бути зменшені на підставі даних про заміну застарілого обладнання, газопроводів, застосування ефективних ущільнювальних матеріалів, а також даних, одержаних за результатами випробувань технологічного обладнання, експериментальних вимірювань, а також моніторингу режимів роботи газорегуляторних пунктів і установок, домових регуляторів тощо. Для виконання зазначених досліджень наказом по газопостачальному та/або газорозподільному підприємству утворюється постійно діюча комісія. Результати роботи комісії оформлюються актами. Відповідні комісії можуть утворюватись споживачами за обов'язкової участі в них представників газопостачального та/або газорозподільного підприємства.

Відповідач не подав суду доказів створення відповідної комісії для зменшення фактичних виробничо-технологічних втрат газу та не довів здійснення обліку таких втрат газу, поставленого в січні-грудні 2014 року відповідно до договору в обсягах, що є меншими, ніж граничні обсяги, визначені вказаною вище Методикою.

В розрізі викладеного, враховуючи, що ПАТ "Лубнигаз" являється безпосереднім постачальником природного газу, який під час виконання договору № 8-ПК-П на постачання природного газу за регульованим тарифом від 03.01.2014 року несе виробничо-технологічні втрати природного газу, колегія суддів дійшла висновку про правомірність включення в акти приймання - передачі природного газу № 69 від 31.01.2014 року, № 185 від 28.02.2014 року, № 268 від 31.03.2014 року, № 331 від 30.04.2014 року, № б/н від 31.05.2014 року на рівні із обсягами поставленого газу, втрати природного газу.

Акти наданих послуг та/або акти приймання-передачі протранспортованого природного газу є підставою для остаточних розрахунків замовника з газорозподільним підприємством (пункт 2.9. типового договору на розподіл природного газу (на транспортування природного газу газорозподільними мережами) №Т-ПР-213-1293 від 21.12.2012 року).

Підписання відповідачем акту прийому-передачі природного газу із зауваженнями не є підставою для ухилення від сплати визначеного в них обсягу природного газу, в т.ч. і втрат газу, оскільки обов'язок проведення такої оплати визначено вищевказаними актами законодавства.

При цьому, колегія суддів зауважує, що рукописний текст відповідача на підписаному позивачем примірнику договору та названий ним самим "зауваження", фактично є частиною договору у відповідності до приписів статті 181 Господарського кодексу України.

В той же час умовами договору, який укладено між сторонами передбачено, що витрати і втрати газу, які виникають від точки балансового розмежування до місця встановлення комерційного вузла обліку, додаються до загального обсягу транспортованого газу, визначеного за допомогою вузлів обліку (розділ 3 договору).

Статтею 630 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість використання сторонами типових умов, передбачених законодавством.

Типові договори є формою державного регулювання договірних відносин у сфері господарювання, визначають бажану, з точки зору держави, модель договірного зобовязання.

Проект договору повинен бути розроблений та відповідати Типовому договору, який затверджений Кабінетом Міністрів України. Тобто законодавець (стаття 179 ГК України) забороняє відступати від змісту типового договору. Сторони наділені правом тільки конкретизувати його умови.

Зауваження відповідача, які є частиною договору, а саме: текст на сторінці 8 договору, де зазначено: "Підписуємо без урахування додатку №3 до цього договору "Розрахунок питомих втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу". Підписую з зауваженнями." та текст додатку №3, де зазначено: "Не погоджуємося з розрахунком питомих втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами (роз'яснення НКРЕ). Оплату будемо проводити по показникам лічильника. Підписуємо з зауваженнями." не можна вважати такими, що конкретизують умови Типового договору на постачання природного газу за регульованим тарифом, оскільки вони не уточнюють його умов, а змінюють їх в бік зменшення зобовязань відповідача по оплаті природного газу, що недопустимим в сфері постачання природного газу в Україні.

Як свідчать матеріали справи, умови укладеного між постачальником та споживачем договору на постачання природного газу повинен відповідати умовам Типового договору на постачання природного газу за регульованим тарифом, затвердженого постановою НКРЕ від 22.09.2011 року за №1580.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Положення статті 626 Цивільного кодексу України передбачають, що договір є підставою виникнення цивільних прав та обовязків.

З приписів статті 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Разом із тим частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Правові позиції втілені у статті 638 Цивільного кодексу України визначають, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі договору поставки природного газу.

За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обовязковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З умов договору (пункт 4.6) вбачається, що оплата послуг з постачання газу здійснюється споживачем авансовими платежами, шляхом 100% попередньої оплати їх вартості із розрахунку договірного планового обсягу місячного постачання газу відповідно до додатка 2 до договору, не пізніше ніж за 10 календарних днів до місяця поставки (пункт 4.6 договору).

Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

В силу частини 1 статті 193 Господарського Кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

У відповідності до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України вбачається, що особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Прийнявши поставлений позивачем природний газ у кількості, яка зазначена в актах приймання-передачі, відповідач, як покупець за договором набув як право власності на вказану продукцію, так і ризик її випадкової загибелі (знищення), а відтак, зобовязаний здійснити оплату вказаної продукції за встановленими цінами.

Проте, доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 32706,87 грн. відповідачем до суду не надано. Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 32706,87 грн., у відповідності до положень є таким, що настав.

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України вбачається, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи, що факт неналежного виконання відповідачем зобовязання за договором підтверджується матеріалами справи, зокрема первинною документацією, як-то видаткові накладні, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення із зобовязаного контрагента штрафних санкцій.

Господарський кодекс України у імперативному порядку встановлює, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами (частина 1 статті 229 України).

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного Кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Така позиція узгоджується з викладеним у пункті 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року - сторони можуть домовитися про збільшення або зменшення встановленого законом розміру пені, зазначивши про це в договорі, за винятком випадків, коли згідно із законом зміна розміру штрафних санкцій за погодженням сторін не допускається (абзац 3 частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, частина 1 статті 231 Господарського кодекс України).

Пунктом 6.2.2. договору сторони передбачили, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 договору, із споживача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 704,93 грн. за невиконання останнім покладених на нього договірних зобовязань.

Колегія суддів здійснивши перерахування суми пені, з урахуванням встановленого договором строку оплати партії поставленого товару по видатковим накладним, копії яких міститься в матеріалах справи, а також періоду прострочення оплати товару, відповідно до вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 704,93 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зауважити, що сплата інфляційних втрат та річних від простроченої суми не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в пункті 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 року сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 року та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 року).

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає пункту 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 року № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

Згідно Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції" № 02-5/223 від 12.05.1999 року (зі змінами та доповненнями) та Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ викладених у листі Верховного Суду України № 62-97Р від 03.04.1997 року, індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути збитки з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. При здійсненні розрахунку індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат. Отже при стягненні інфляційних за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, якщо термін прострочення становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується, вказана правова позиція також зазначена в Постанові Вищого господарського суду України по справі № 29/75-10-1823 від 24.11.2010 року та по справі № 4/54-10-18-18 від 19.01.2011 року.

Таким чином, найменший період визначення інфляційні втрат складає місяць. При стягненні інфляційних за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, термін прострочення, яких становить менше ніж місяць, індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Відповідно до статті 78 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23.08.1989, та яка набула чинності 01.02.1991, встановлено, що «якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми, без шкоди для будь-якої вимоги про відшкодування збитків, які можуть бути стягнуті на підставі статті 74».

При цьому, відповідно до статті 74 цієї Конвенції «збитки за порушення договору однією із сторін становлять суму, що дорівнює тій шкоді, включаючи упущену вигоду, якої зазнала інша сторона внаслідок порушення договору. Такі збитки не можуть перевищувати шкоди, яку сторона, що порушила договір, передбачала чи повинна була передбачати в момент укладення договору як можливий наслідок його порушення, враховуючи обставини, про які вона в той час знала чи повинна була знати».

Таким чином, проценти річних, за змістом Віденської конвенції, не є мірою відповідальності і являють собою винагороду кредитору за користування боржником коштами, що мали б бути сплачені кредитору. Проценти річних не виконують компенсаційної функції (як штрафні санкції, на що зверталася увага вище), а їх застосування ґрунтується на презумпції того, що гроші, за своєю суттю, мають властивості природного приросту, а тому боржник, який вчасно не сплачує належні кошти, повинен передати кредитору і такий приріст, який кредитором був би отриманий за умови вчасного платежу.

Розглядаючи вимоги про стягнення інфляційних втрат та річних, суд попередньої інстанцій дослідив наданий позивачем розрахунок суми, встановив вірний період за який вказана сума повинна нараховуватись, що є беззаперечним дотриманням судом першої інстанції вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

У звязку з чим, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача річних в сумі 1022,12 грн. та 16245,56 грн. інфляційних втрат.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Полтавської області від 02.02.2016 року по справі №917/1345/14 прийняте при належному зясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в звязку з чим, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства Велика Круча не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Велика Круча залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 02.02.2016 року по справі №917/1345/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Гребенюк Н. В.