Ухвала суду № 57225571, 13.04.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №22ц/796/2371/16 Головуючий у 1 інстанції - Шкірай М.І.

Доповідач - Панченко М.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2016 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м.Києва у складі:

Головуючого - Панченка М.М.

Суддів - Побірченко Т.І., Барановської Л.В.

При секретарі - Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який діє за дорученням ОСОБА_2, на рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 16 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним пункту договору про третейське застереження,-

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернулась з позовом до суду і просила ухвалити рішення, яким визнати недійсним п. 6.2, згідно якого передбачене третейське застереження сторонами кредитної угоди, укладеної 22.08.2007 року за №895/06-034-593 між позивачкою ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк».

Позивачка послалась на те, що відповідно до ч.7 ст.12 Закону України «Про третейські суди» передбачені підстави для визнання третейського застереження недійсним, зокрема: сторонами кредитної угоди регламент третейського суду не розглядався як невід»ємна частина угоди; сторонами не визначений предмет спору, з якого сторони можуть звернутися до суду з позовом до третейського суду; не зазначені сторони та їх місце знаходження; не зазначено дату та місце укладення третейського застереження, або посилання на умови Договору, які містять відповідні відомості.

Також позивачка зазначила, що кредитна угода представляла собою договір приєднання, у зв»язку з чим вона, як позичальниця, не мала можливості внести зміни до Кредитного договору.

Вважала, що договірна умова про третейське застереження спрямована на порушення конституційних прав і свобод позивачки, а тому є нікчемною на підставі ст.228 ЦК України.

Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 16 листопада 2015 року у позові відмовлено /а.с.35-37/.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, який діє за дорученням ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 16 листопада 2015 року та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги /а.с.39-40/.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції з таких підстав.

Як слідує з матеріалів справи, 22.08.2007 року за №895/06-034-593 між позичальницею ОСОБА_2 та кредитором ПАТ «Укрсоцбанк» укладено кредитну угоду, відповідно до якої позивачка ОСОБА_2 отримала споживчий кредит у сумі 64.700 швейцарських франки під 10% річних на термін до 19.08.2022 року.

Пунктом 6.2. кредитної угоди сторонами передбачене третейське застереження, згідно якого «у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, Сторони, керуючись ст.5 ЗУ «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядатиметься одноособово третейським суддею Ярошевцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою м.Київ, вул.М.Раскової, №15. У випадку неможливості розгляду спору указаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або ОСОБА_3 у порядку черговості, указаному у пункті. У разі якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків».

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 зазначила, що пункт 6.2 договору обмежує її права споживача, порушує принцип рівності сторін за договором.

Дійшовши висновку про відхилення апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що чинним законодавством, яким врегульоване питання застосування третейського застереження сторонами договірних відносин, указаний пункт 6.2. не суперечить вимогам закону і волевиявленню сторін.

Відповідно до ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства,звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, погоджуючись із третейським застереженням, позивачка ОСОБА_2 діяла добровільно без будь-якого тиску і при цьому усвідомлювала значення своїх дій. При цьому, будь-якого зловживання з боку ПАТ «Укрсоцбанк» по відношенню до позичальниці, чи порушення її прав,судом не встановлено.

Крім того, згідно з роз'ясненнями, викладеними в абзаці 5 частини другої постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року N 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (стаття 17 ЦПК України) не є відмовою від права на звернення до суду за захистом.

Статтею 5 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. На час виникнення спірних правовідносин Закон не містив заборони на укладення третейської угоди.

При цьому, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції узгоджується з Законом України від 3 лютого 2011 року№ 2983-VI "Про внесення змін до статті 6 Закону України "Про третейські суди" щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам", згідно якого частину першу статті 6 Закону України "Про третейські суди" доповнено пунктом 14, відповідно до якого третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Цей закон набув чинності 12 березня 2011 року.

Встановлено, що на час виникнення між сторонами спірних правовідносин (22.08.2007 року) Закон України "Про третейські суди" не містив заборони на укладення третейської угоди.

Відповідно до статті 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 ЦПК України, стаття 12 ГПК України, стаття 6 Закону України "Про третейські суди"), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України).

Із аналізу ст.152 Конституції України та ст.ст.67,73 Закону України «Про Конституційний Суд України» слідує, що рішення Конституційного Суду України не мають зворотної дії у часі, а тому невідповідність вимогам закону третейського застереження укладеного до 12.03.2011 року, належить застосовувати з указаної дати.

Відтак, не можна погодитися з доводами апеляційної скарги, оскільки рішення суду першої інстанції постановлене на повно з»ясованих обставинах з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.307, 308 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє за дорученням ОСОБА_2, відхилити, а рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 16 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання чинності шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий

Судді