Рішення № 57224555, 11.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2016Справа №910/29411/14

За позовомАсоціації підприємств та організацій по сприянню розвитку спортивної стрільби "Україна - Спорт"доНаціонального технічного університету України "Київський політехнічний інститут"простягнення 130140,88 грн. та зобов'язання вчинити діїГоловуючий суддя Смирнова Ю.М.

Судді Отрош І.М.

Спичак О.М.

Представники:

від позивачаМельниченко Ю.А. - представниквід відповідачаКуценко О.О. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Асоціація підприємств та організацій по сприянню розвитку спортивної стрільби "Україна-Спорт" (далі - Асоціація) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" (далі - НТУУ "КПІ") про стягнення 17928,00 грн. за оренду спеціалізованого сейфу і витрат на охоронну сигналізацію, 112212,88 грн. збитків у вигляді зарплати матеріально-відповідальної особи ОСОБА_9, які понесені позивачем внаслідок виконання укладеного між сторонами договору про відповідальне зберігання спортивної зброї від 01.10.2000, а також про повернення переданого відповідачеві на підставі договору про сумісну діяльність від 01.07.1993 стрілецько-спортивного обладнання за наведеним в акті від 06.12.1998 та накладній від 24.12.1999 переліком.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що підставою звернення до суду стала ліквідація Стрілецько - спортивного клубу "КПІ - Київ" (далі - ССК "КПІ-Київ") в квітні 2012 року і, як наслідок, необхідність повернення стрілецько - спортивного обладнання, переданого відповідачеві на підставі договору про сумісну діяльність від 01.07.1993. Крім цього, позивач зазначає про те, що ним протягом тривалого періоду, а саме: з 01.10.2000 по 30.11.2015 здійснюється відповідальне зберігання зброї відповідача по договору від 01.10.2000, а відповідач, всупереч умов цього договору не здійснив оплату оренди спеціалізованого металевого сейфу, витрат на охоронну сигналізацію та оплату утримання матеріально - відповідальної особи (збитків у вигляді заробітної плати з урахуванням індексації матеріально-відповідальної особи ОСОБА_9).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2015 у справі №910/29411/14 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2015 у справі №910/29411/14 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.10.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2015 у справі №910/29411/14 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2015 справу №910/29411/14 прийнято до провадження суддею Якименком М.М. та призначено справу до розгляду.

01.12.2015 через канцелярію суду позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, яка мотивована, що розгляд справи в суді відбувається протягом тривалого часу, відповідач продовжує не виконувати свої зобов'язання по договору від 01.10.2000, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 19332,00 грн. за оренду спеціалізованого сейфу та витрат на охоронну сигналізацію та 145688,82 грн. збитків у вигляді зарплати з урахуванням індексації матеріально-відповідальній особі ОСОБА_9

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2015 задоволено самовідвід судді Якименка М.М. від розгляду справи №910/29411/14, у зв'язку з чим розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 29.12.2015 справу №910/29411/14 передано на повторний автоматичний розподіл.

В результаті повторного автоматичного розподілу справу №910/29411/14 передано на розгляд судді Смирновій Ю.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.01.2016 суддею Смирновою Ю.М. прийнято справу №910/29411/14 до свого провадження, а її розгляд призначено на 28.01.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2016 судом задоволено клопотання відповідача про колегіальний розгляд справи.

За результатами автоматичного розподілу справи № 910/29411/14 визначено склад колегії для розгляду справи: головуючий суддя Смирнова Ю.М., судді Отрош І.М. та Спичак О.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2016 колегією суддів у складі: головуючий суддя Смирнова Ю.М., судді Отрош І.М. та Спичак О.М. прийнято справу №910/29411/14 до провадження та призначено розгляд справи на 18.02.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2016, у зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів, розгляд справи відкладено на 17.03.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2016, у зв'язку з тим, що судове засідання, призначене на 17.03.2016, не відбулось, розгляд справи призначено на 29.03.2016.

У судовому засіданні 29.03.2016, відповідно до положень ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог. Крім цього, за клопотанням представників сторін судом продовжено строк розгляду спору у справі №910/29411/14 на 15 днів.

В судовому засіданні 29.03.2016 оголошено перерву до 11.04.2016.

Представник позивача в судовому засіданні 11.04.2016 позовні вимоги підтримав з урахуванням заяви про їх збільшення.

Представник відповідача в судовому засіданні 11.04.2016 проти заявлених позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що договір від 01.10.2000, яким передбачено зобов'язання відповідача щодо оплати оренди металевого сейфу, витрат на охоронну сигналізацію та оплату заробітної плати матеріально - відповідальної особи ОСОБА_9 уповноваженою особою відповідача не підписувався та не погоджувався, у членів президії Стрілецько - спортивного клубу "КПІ - Київ", від імені якого підписано договір від 01.10.2000, згідно статуту цього клубу не було повноважень на укладання від імені відповідача будь-яких угод, як і у проректора Печеника М.В. на затвердження цього договору, оскільки доручення на проректору видано 16.10.2000, а отже затверджувати будь-які документи 01.10.2000 проректор Печеник М.В. не міг, а крім того згідно вказаного доручення проректору Печенику М.В. не було надано повноважень укладати або затверджувати договори від імені університету. Як наслідок, відповідач вважає, що договір від 01.10.2000 є недійсним. Також, у відзиві на позов відповідач вказав про те, що договір від 01.10.2000 є неукладеним, у зв'язку з відсутністю в ньому істотних умов договору схову, як то: предмет договору та розмір винагороди при його оплатному характері, а отже, на думку відповідача зазначений договір не створює будь-яких правових наслідків. Крім цього, відповідач зазначив про відсутність будь-яких належних та допустимих доказів передачі позивачу на зберігання у встановленому законом порядку спортивної зброї згідно договору від 01.10.2000, оскільки предмет договору (зброя у кількості 9 одиниць) знятий з балансу відповідача у встановленому порядку вже майже 20 років тому. Крім цього, як зазначає відповідач, жодних належних доказів на підтвердження здійснення позивачем будь-яких дій, пов'язаних з виконанням саме договору від 01.10.2000, як то доказів оренди приміщення, витрат на охоронну та тривожну сигналізацію, оренди металевого сейфу та розрахунків за ці послуги та оренду, позивачем не надано.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 145688,82 грн. збитків у вигляді зарплати з урахуванням індексації матеріально-відповідальній особі ОСОБА_9, то відповідач зауважив, що умовами договору від 01.10.2000 взагалі не передбачено жодних зобов'язань відповідача по виплаті заробітної плати будь-яким особам, а отже стягнення вказаних коштів з НТУУ "КПІ" для виплати заробітної плати працівнику іншої організації - позивача є юридично неспроможним, оскільки заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган сплачує працівникові за виконану ним роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, службові обов'язки). На думку відповідача, розпорядження № 8-е від 01.10.2000, трудова угода від 01.10.2000, договір про повну матеріальну відповідальність від 01.10.2000 між позивачем та ОСОБА_9 є внутрішніми документами позивача, а рішення Солом'янського районного суду міста Києва (заочне) від 30.07.2014 по справі № 760/6576/14 про стягнення з Асоціації на користь ОСОБА_9 заборгованості по виплаті заробітної плати по трудовій угоді від 01.10.2000 не стосується спірних правовідносин, і встановлені вказаним рішенням факти не мають преюдиціального значення для вирішення даного спору.

Щодо вимог Асоціації про повернення переданого на підставі договору про сумісну діяльність від 01.07.1993 стрілецько-спортивного обладнання за наведеним в акті від 06.12.1998 та накладній від 24.12.1999 переліком, то відповідач зазначив про те, що Асоціація не надала жодного належного доказу передачі НТУУ "КПІ" вищевказаного майна, доказів наявності такого майна в НТУУ "КПІ" та доказів, що підтверджують право власності позивача на майно, яке останній вимагає повернути. За твердженням відповідача, майно, яке вимагає повернути Асоціація він не отримував, не давав згоди на отримання такого майна іншими особами, на балансі або поза балансом відповідача перелічене майно не обліковується.

Також, відповідач заявив про пропуск позивачем строку позовної давності щодо позовних вимог та просив суд застосувати наслідки такого спливу, про що додатково подав суду відповідне клопотання.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.07.1993 між Національним технічним університетом України "Київський політехнічний інститут" в особі ректора Згуровського М.З. та Асоціацією підприємств та організацій по сприянню розвитку спортивної стрільби "Україна - Спорт" в особі генерального директора ОСОБА_9 підписаний договір, згідно преамбули якого, договір укладений про сумісну діяльність по розвитку спорту та фізичної культури серед студентської молоді, особлива увага, при цьому буде надаватись стрілецьким олімпійським видам спорту. Відповідно до умов вказаного договору Асоціація взяла на себе зобов'язання, зокрема за рахунок своїх коштів здійснювати реконструкцію приміщення, установку станків і обладнання, тирів, забезпечувати збірну команду інституту сучасною спортивною зброєю, боєприпасами і спорядженням та ін., а НТУУ "КПІ" - передати в оренду Асоціації підвальне приміщення зони "А" для створення "Центру комплексного обслуговування олімпійських команд, спортивних товариств і відомств України по стрілецьким видам спорту" та ін. Даний договір не обмежений строком дії.

Згідно листа спортивного центру КПІ за підписом ОСОБА_7 за вих. № 14 від 05.03.1996 на ім'я начальника Жовтневого РУВС ГУВС м. Києва центр просив видати направлення на реалізацію в комісійному порядку через Асоціацію 24 одиниць спортивної зброї за переліком, а решту зброї - знищити згідно діючого положення з повідомленням організації для зняття її з балансу інституту.

Відповідно до інвентаризаційного опису НТУУ "КПІ" по балансовому рахунку №018 від 01.04.1996 вказано про наявність 56 позицій (найменувань) зброї на відповідальному зберіганні ОСОБА_8 на кафедрі фізвиховання.

18.04.1996 спортивному клубу ОСОУ КПІ в особі Письменюк І. Жовтневим РУВС ГУВС м.Києва було видано направлення № 193 для реалізації через комісійний відділ мисливського магазину спортивної вогнепальної зброї в кількості 24 одиниці, згідно списку, що додається. Вказане направлення дійсне до 18.05.1996.

Відповідно до угоди від 15.05.1996 до договору про спільну діяльність від 01.07.1993, яка укладена між директором спортивного клубу КПІ Сичовим С.А. на підставі положення та Асоціацією в особі генерального директора ОСОБА_9, асоціація, згідно направлення Жовтневого РУВС ГУВС м.Києва № 193 від 18.04.1996 здійснює реалізацію в комісійному порядку 24-х стволів спортивної зброї (лист №14 від 03.03.1996) та перераховує виручені кошти на рахунок спортивного клубу.

Листом б/н б/д в доповнення до угоди від 15.05.1996, декан Факультету фізичного виховання та спорту Сичова С.А. на ім'я генерального директора Асоціації ОСОБА_9, у зв'язку зі створенням Стрілецько - спортивного клубу "КПІ - Київ" просив зброю, перераховану в угоді від 15.05.1996, перевести з розряду комісійної на баланс Асоціації з метою подальшої її використання для проведення учбово-тренувальних занять зі студентами Факультету фізичного виховання та спорту КПІ.

01.10.2000 між Національним технічним університетом України "Київський політехнічний інститут" в особі проректора Печеника Н.В. та Асоціацією підприємств та організацій по сприянню розвитку спортивної стрільби "Україна - Спорт" в особі генерального директора ОСОБА_9 було підписано договір, який затверджений проректором НТУУ "КПІ" Печеником Н.В. та підписаний від Стрілецько - спортивного клубу "КПІ - Київ" Сичовим С.А., згідно умов якого:

1. 01.10.2000 відповідно до повідомлення №114 НТТУ "КПІ" передає безоплатно, на баланс по рахунку №018, Стрілецько-спортивному клубу "КПІ-Київ" 9 (дев'ять) одиниць спортивних пістолетів згідно опису від 01.10.2000 з відповідального зберігання ОСОБА_8;

2. У зв'язку з відсутністю у Стрілецько-спортивного клубу "КПІ-Київ" ліцензії МВС України на право зберігання та використання вогнепальної зброї, а також спеціалізованого сховища зброї та боєприпасів, НТУУ "КПІ" в особі ССК "КПІ-Київ" передає Асоціації "Україна-спорт" під відповідальне зберігання спортивну зброю, перераховану в повідомленні №114 від 01.10.2000 та опису по балансовому рахунку №018 від 01.10.2000 до закінчення ремонту стрілецького тиру та отримання відповідних ліцензій МВС України НТУУ "КПІ", 3. НТУУ "КПІ" здійснює оплату витрат, пов'язаних зі зберіганням та обслуговуванням спортивної зброї, перерахованої в повідомленні №114 від 01.10.2000 за узгодженою калькуляцією.

В калькуляції витрат на відповідальне зберігання і обслуговування спортивної зброї НТУУ "КПІ", яка підписана представниками ССК "КПІ-Київ" та Асоціацією "Україна-спорт" і затверджена проректором НТУУ "КПІ" зазначено наступне: 1. Оренда металевого сейфа (двустворчатого, з двома внутрішними замками) - 36,00 грн. в місяць (включаючи оренду приміщення), 2. Витрати по охоронній і тривожній сигналізації - 72,00 грн. на місяць, 3. Оплата утримання матеріально-відповідальної особи (проведення регламентних робіт, забезпечення охорони зброї, звітність перед органами МВС) - 120 грн. в місяць.

Оригінал вказаного договору позивачем суду не надано із посиланням на його вилучення в рамках кримінальної справи №59-1707 від 27.02.2007.

В повідомленні №114 за жовтень 2000 року по рахунку 250 вказано, що від НТУУ "КПІ" ССК "КПІ-Київ" передається безкоштовно майно з балансу на баланс по рах. 018 (згідно інвентаризаційного опису) на суму 3956 грн., знос 100%.

За твердженням позивача ним, протягом тривалого періоду, а саме: з 01.10.2000 по 30.11.2015 здійснюється відповідальне зберігання зброї відповідача по договору від 01.10.2000, а відповідач, всупереч умов цього договору не здійснив оплату оренди спеціалізованого металевого сейфу, витрат на охоронну сигналізацію та оплату утримання матеріально - відповідальної особи (збитків у вигляді заробітної плати з урахуванням індексації матеріально-відповідальної особи ОСОБА_9), у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Частиною 1 ст. 413 Цивільного кодексу Української РСР (тут і далі в редакції, чинній на час укладення договору від 01.10.2000) встановлено, що за договором схову одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно в цілості.

Відповідно ст. 417 Цивільного кодексу Української РСР розмір винагороди охоронцю по оплатному договору схову (стаття 413 цього Кодексу) визначається затвердженими в установленому порядку таксами, ставками, тарифами, а при відсутності таких - за згодою сторін. В разі безоплатного схову той, хто здав майно на схов, зобов'язаний відшкодувати охоронцеві витрати, необхідні для збереження майна.

Договір схову стає реальним лише за умови передачі поклажодавцем охоронцю предмета схову - конкретного майна.

У договорі від 01.10.2000 зазначено, що відповідач - поклажодавець передає на зберігання охоронцю - позивачу перераховані в повідомленні №114 від 01.10.2000 та описі по балансовому рахунку №018 від 01.10.2000 9 одиниць спортивних пістолетів.

При цьому, в повідомленні №114 за жовтень 2000 року по рахунку 250 вказано, що від НТУУ "КПІ" ССК "КПІ-Київ" передається безкоштовно майно з балансу на баланс по рах. 018 (згідно інвентаризаційного опису) на суму 3956 грн., знос 100%, однак яка саме кількість та яке саме майно передано, у вказаному повідомленні не зазначено.

Опис по балансовому рахунку №018 від 01.10.2000 на який міститься посилання в договорі від 01.10.2000 в матеріалах справи відсутній, а замість нього позивачем долучено до матеріалів справи інвентаризаційний опис №018 від 01.04.1996, який містить 56 позицій (найменувань) зброї, тоді як позивач стверджує, що за договором від 01.10.2000 йому було передано на відповідальне зберігання дев'ять спортивних пістолетів.

Отже, позивачем належними та допустимими доказами у справі не доведено факту передання йому відповідачем на зберігання предмета вищеназваного договору. Відповідно, у відповідача відсутній обов'язок здійснювати на користь позивача відшкодування витрат на зберігання майна по цьому договору.

Суд також відзначає, що за умовами вказаного договору сторони зафіксували вартість оренди металевого сейфу на рівні 36,00 грн. в місяць, витрати на охоронну сигналізацію - 72,00 грн., в місяць, оплату на утримання матеріально-відповідальної особи - 120,00 грн. в місяць. В той же час позивач, обчислюючи вартість витрат на утримання матеріально-відповідальної особи, керується іншими критеріями, а саме розміром мінімальної заробітної плати з урахуванням індексації, хоча така прив'язка в договорі відсутня. Тому суд погоджується з доводами відповідача про те, що розпорядження № 8-е від 01.10.2000, трудова угода від 01.10.2000, договір про повну матеріальну відповідальність від 01.10.2000 між позивачем та ОСОБА_9 є внутрішніми документами позивача, рішення Солом'янського районного суду міста Києва (заочне) від 30.07.2014 по справі № 760/6576/14 про стягнення з Асоціації на користь ОСОБА_9 заборгованості по виплаті заробітної плати по трудовій угоді від 01.10.2000 не стосується спірних правовідносин, і встановлені вказаним рішенням факти не мають преюдиціального значення для вирішення даного спору.

Згідно відповіді Солом'янського управляння поліції Головного управління у місті Києві Національної поліції України за №вх3250/125/55/05-16 від 10.03.2016 на запит суду повідомлено про зберігання позивачем 9 одиниць спортивної зброї в окремому металевому сейфі, який опечатаний металевою печаткою з написом Київський політехнічний інститут №285. Однак наведена спортивна зброя внесена до книги обліку на підставі направлення на реалізацію №193 від 18.04.1996, виданого Жовтневим РУ ГУМВС України в м.Києві спортивному клубу ОСОУ КПІ, яке в свою чергу видане на підставі листа спортивного клубу ОСОУ КПІ до начальника Жовтневого РУ ГУМВС України в м.Києві за №14 від 05.03.1996.

Таким чином, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 19332,00 грн. за оренду спеціалізованого сейфу та витрат на охоронну сигналізацію та 145688,82 грн. збитків у вигляді зарплати з урахуванням індексації матеріально-відповідальній особі ОСОБА_9 на підставі договору від 01.10.2000, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту передачі зброї у кількості 9 одиниць, тобто предмета схову на зберігання, в рамках договору зберігання.

Посилання позивача на лист б/н б/д в доповнення до угоди від 15.05.1996 на ім'я генерального директора Асоціації ОСОБА_9, яким декан Факультету фізичного виховання та спорту Сичов С.А. просив зброю, перераховану в угоді від 15.05.1996 перевести з розряду комісійної на баланс Асоціації з метою подальшої її використання для проведення учбово-тренувальних занять зі студентами Факультету фізичного виховання та спорту КПІ, як на доказ фактичної передачі зброї у кількості 9 одиниць відповідачем на відповідальне зберігання позивача, не визнається судом законним та обґрунтованим, оскільки даний лист не є належним доказом внесення будь-яких змін до угоди від 15.05.1996, в якій зазначено про передачу на реалізацію 24 одиниць зброї, доказів проведення реалізації позивачем суду не надано.

При цьому, в матеріалах справи наявний лист Асоціації за вих.№16/05-98 від 16.05.1998, в якому у відповідь на вищезазначений лист б/н б/д позивач зазначив, що не має право взяти вказану зброю на свій баланс та пропонував прийняти її на відповідальне зберігання.

Однак, на думку суду вказане листування не доводить вчинення сторонами будь-яких фактичних дій щодо передачі предмету договору від 01.10.2000 на відповідальне зберігання позивачу.

Щодо тверджень відповідача у відзиві на позов про те, що договір від 01.10.2000 є неукладеним, у зв'язку з відсутністю в ньому істотних умов договору схову, як то предмет договору та розмір винагороди при його оплатному характері, а також про те, що договір від 01.10.2000 є недійсним в силу того, що він не підписувався та не погоджувався уповноваженою особою відповідача, а у членів президії Стрілецько - спортивного клубу "КПІ - Київ", від імені якого підписано договір від 01.10.2000 не було повноважень на укладання від імені відповідача будь-яких угод, як і у проректора Печеника Н.В. на затвердження цього договору, оскільки згідно доручення, виданого проректору Печенику М.В., останнє видано 16.10.2000, а отже затверджувати будь-які документи 01.10.2000 проректор Печеник М.В. не міг, а крім того згідно вказаного доручення проректору Печенику М.В. не було надано повноважень укладати або затверджувати договори від імені університету, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 151 Цивільного кодексу Української РСР, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-то: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у ст. 4 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 153 Цивільного кодексу Української РСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди.

За змістом ст. 413 Цивільного кодексу Української РСР істотними умовами договору схову зокрема є предмет схову, а при оплатному характері договору і розмір винагороди.

В договорі від 01.10.2000 міститься посилання на предмет договору, а саме: перерахована в повідомленні №114 від 01.10.2000 та описі по балансовому рахунку №018 від 01.10.2000 зброя у кількості 9 одиниць та погоджено оплату витрат, пов'язаних зі зберіганням та обслуговуванням спортивної зброї, перерахованої в повідомленні №114 від 01.10.2000 за узгодженою калькуляцією. При цьому, до матеріалів справи позивачем долучено калькуляцію від 01.10.2000, яка підписана та затверджена тими ж особами, що і договір від 01.10.2000.

Щодо строку дії цього договору, то на думку суду він укладений під скасувальною умовою, а саме: відповідно до ст. 61 Цивільного кодексу Української РСР угода визнається укладеною під скасувальною умовою, якщо сторони поставили припинення прав і обов'язків у залежність від обставини, щодо якої невідомо, станеться вона чи не станеться.

В договорі від 01.10.2000 вказано про те, що НТУУ "КПІ" в особі ССК "КПІ-Київ" передає Асоціації "Україна-спорт" під відповідальне зберігання спортивну зброю, перераховану в повідомленні №114 від 01.10.2000 та опису по балансовому рахунку №018 від 01.10.2000 до закінчення ремонту стрілецького тиру та отримання відповідних ліцензій МВС України НТУУ "КПІ".

Враховуючи наведене, у суду відсутні підстави для визнання договору від 01.10.2000 неукладеним.

Відповідно до ч.1 ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Статтею 63 Цивільного кодексу Української РСР визначено, що угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

За приписами п.4 Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсність правочину від 01.10.2000 прямо законом не встановлена, а отже він є оспорюваним, у зв'язку з чим оскільки відповідачем не надано суду доказів визнання цього правочину недійсним в установленому законом порядку, то суд не приймає дані твердження відповідача до уваги.

Щодо позовних вимог про повернення переданого відповідачеві на підставі договору про сумісну діяльність від 01.07.1993 стрілецько-спортивного обладнання за наведеним в акті від 06.12.1998 та накладній від 24.12.1999 переліком, суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що підставою звернення до суду стала ліквідація Стрілецько - спортивного клубу "КПІ - Київ" в квітні 2012 року і як наслідок, виникла необхідність повернення стрілецько - спортивного обладнання, переданого відповідачеві на підставі договору про сумісну діяльність від 01.07.1993. Ліквідацією клубу, як підставою позову, позивач мотивує і пов'язаність вказаних вимог із вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за договором зберігання.

У розумінні ст. 58 Господарського процесуального кодексу України заявлені позивачем вимоги не передбачають один і той самий спосіб захисту прав чи охоронюваних законом інтересів, не є пов'язаними ні підставами виникнення, ні доказами, що підтверджують ці вимоги. Проте механізму усунення допущених позивачем порушень правил об'єднання позовних вимог після порушення провадження у справі за цими вимогами та на стадії нового розгляду справи чинним процесуальним законодавством не визначено. Права роз'єднувати поєднані в одне провадження позовні вимоги господарському суду не надано, у зв'язку з чим вимоги позивача розглядаються судом в межах одного провадження.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що згідно акту від 06.12.1998, у відповідності до договору про сумісну діяльність від 01.07.1993 Асоціація передає, а Спортивний клуб КПІ приймає у користування наступне стрілкове обладнання - установки для стрільби по рухомій мішені та пульт управління установкою мішені. Вказаний акт підписаний комісією за участю голови СК КПІ, генерального директора Асоціації та іншими членами комісії.

Листом Спортивного центру КПІ від 24.12.1999 № 960/5 за підписом директора Сичова С.А., останній просив Асоціацію передати в тимчасове користування додатково до акту від 06.12.1998 установку для виконання вправ МП-8 та МП-10, пульт управління та гвинтівки моделі Иж32-БК, калібр 4.5 м.м. у кількості 2 шт.

Згідно накладної №16 від 24.12.1999 на підставі вищезазначеного листа Асоціація передала Спортивному центру КПІ у тимчасове користування установку для стрільби - 1 шт.; пульт управління - 1 шт., гвинтівки моделі Иж32-БК, калібр 4.5 м.м.

В договорі про сумісну діяльність від 01.07.1993, який був укладений між позивачем та відповідачем йшла мова про сумісну діяльність сторін по розвитку спорту та фізичної культури серед студентської молоді, зокрема, у вказаному договорі сторони домовились, що спільно використовують споруди, трудові та інші ресурси, а також майно та грошові кошти, які знаходяться в їх власності, користуванні чи розпорядженні.

Умови, щодо передачі позивачем в тимчасове безоплатне користування відповідачу спірного майна, у вказаному договорі відсутні.

Також, відповідно до умов вказаного договору Асоціація взяла на себе зобов'язання, зокрема за рахунок своїх коштів здійснювати реконструкцію приміщення, установку станків і обладнання, тирів, забезпечувати збірну команду інституту сучасною спортивною зброєю, боєприпасами і спорядженням та ін., а НТУУ "КПІ" - передати в оренду Асоціації підвальне приміщення зони "А" для створення "Центру комплексного обслуговування олімпійських команд, спортивних товариств і відомств України по стрілецьким видам спорту" та ін.

При цьому, даний договір не обмежений строком дії.

За висновками суду, оскільки вище перелічене спортивне обладнання було передано СК КПІ на підставі договору про сумісну діяльність від 01.07.1993, в якому йдеться про спільне використання майна сторонами, то посилання позивача на норми ч.1. ст. 324 та ст. 331 Цивільного кодексу Української РСР, що регулюють відносини по договору безоплатного користування майном є юридично неспроможним.

Також, суд звертає увагу позивача на те, що договір про сумісну діяльність від 01.07.1993 не обмежений строком дії, належних та допустимих доказів розірвання або визнання недійсним цього договору позивач суду не надав, а отже відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог про повернення переданого відповідачеві на підставі договору про сумісну діяльність від 01.07.1993 стрілецько-спортивного обладнання за наведеним в акті від 06.12.1998 та накладній від 24.12.1999 переліком.

Щодо заяви відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності щодо позовних вимог та застосування наслідків такого спливу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно із ст. 75 Цивільного кодексу Української РСР позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу Української РСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом (01.01.2004). При цьому, правила про позовну давність, встановлені в Цивільному кодексі України, будуть застосовуватися лише за умови, що право на пред'явлення такого позову виникло після 1 січня 2004.

Судом встановлено, що згідно договору від 01.10.2000 сторонами не визначено строк оплати відповідачем за послуги відповідального зберігання, а договір про сумісну діяльність від 01.07.1993 взагалі не обмежений строком дії.

Статтею 165 Цивільного кодексу Української РСР визначено, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання.

Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново - господарських зобов'язань, визначених ст. 175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України, за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007 Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Отже, враховуючи висновки суду щодо відсутності порушених прав позивача, господарський суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості, не застосовуючи при цьому позовну давність та наслідки її спливу.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є безпідставними, не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Судові витрати, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відмовою в позові, покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.04.2016

Головуючий суддя Ю.М. Смирнова

Судді І.М. Отрош

О.М. Спичак