Ухвала суду № 57209518, 12.04.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/15966/15 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

12 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

за участю позивача - ОСОБА_2, представників позивача - ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника третьої особи - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 січня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у м. Києві, державного реєстратора Реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві Соколянського Д.В., третя особа - ОСОБА_6 про визнання протиправними дій та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного територіального управління юстиції у м. Києві, державного реєстратора Реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві Соколянського Д.В., третя особа - ОСОБА_6 про визнання протиправними дій щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно, а саме об'єкт нерухомого майна житловий будинок загальною площею (кв.м) 162.5, житлова площа (кв.м.): 72.2, за адресою: АДРЕСА_1; скасування рішення від 18 вересня 2013 року щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно, а саме об'єкт нерухомого майна житловий будинок загальною площею (кв.м) 162.5, житлова площа (кв.м.): 72.2, за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 січня 2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена без повного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача та його представників, представника третьої особи, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_6 18.09.2013 звернулася до реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за реєстраційним номером 3014906.

Відповідно до, наявної в матеріалах справи, копії реєстраційної справи, до заяви ОСОБА_6 подано: рішення Дніпровський районний суду м. Києва, у справі № 2-1493/1 від 25.05.2007, технічний паспорт та його копія, серія та номер: б/н, виданий 12.08.2013, видавник: ТОВ «Проектант».

Рішенням державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Соколянського Д.В. від 19.09.2013 року № 6030778, за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на нерухоме майно, а саме об'єкт нерухомого майна житловий будинок загальною площею (кв.м) 162.5, житлова площа (кв.м.): 72.2, за адресою: АДРЕСА_1.

Вважаючи вказане рішення відповідач протиправним та таким, що порушує його права як власника земельної ділянки, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною першої статті 4 Закону № 1952-IV обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно; право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; інші речові права відповідно до закону; податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Частиною першою статті 19 Закону № 1952-IV передбачено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, рішень судів, що набрали законної сили, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Відповідно до частин першої, третьої та сьомої статті 16 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом. Заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається до органу державної реєстрації прав у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених цим Законом. Разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку.

Згідно зі статтею 8 Закону № 1952-IV орган державної реєстрації прав: проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації; забезпечує ведення Державного реєстру прав; надає інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом; забезпечує облік безхазяйного нерухомого майна; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Частинами першою та другою статті 24 Закону № 1952-IV передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1952-IV якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Згідно з частиною восьмою статті 39 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» та пункту 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (далі - Поярдок), експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Згідно з пунктом 10 у разі коли на самочинно збудоване нерухоме майно визнано право власності за рішенням суду, воно приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_6 разом із заявою про реєстрацію права власності подано лише рішення суду, що набрало законної сили та технічний паспорт.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що доказів здачі в експлуатацію нерухомого майна, до державного реєстратора ОСОБА_6 не подавалось.

Таким чином, оскільки житловий будинок на момент подачі заяви до державного реєстратора не був введено в експлуатацію, то правових підстав для проведення державної реєстрації цього нерухомого майна у державного реєстратора не було.

При цьому, колегія суддів зазначає, що наявність рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 травня 2007 року, яким визнано право власності ОСОБА_6 на житловий будинок «В» площею 162,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 не виключає передбачений законом обов'язок щодо прийняття об'єкта нерухомого майна в експлуатацію.

Як вбачається з матеріалів справи, об'єкт нерухомого майна, а саме: житловий будинок загальною площею (кв.м) 162.5, житлова площа (кв.м.) 72.2, здано в експлуатацію лише 18.12.2015р., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Декларації про готовність об'єкту до експлуатації.

З огляду на викладене, рішення від 18 вересня 2013 року щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно, а саме об'єкт нерухомого майна житловий будинок загальною площею (кв.м) 162.5, житлова площа (кв.м.): 72.2, за адресою: АДРЕСА_1 є безпідставним та не ґрунтується на нормах чинного законодавства України, що є підставою для скасування такого рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 січня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Ухвалу в повному тексті виготовлено 18 квітня 2016 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Федотов І.В.

Губська Л.В.