Постанова № 57166973, 28.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2016 р. Справа№ 906/1186/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Лобаня О.І.

при секретарі судового засідання Лисенко М.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Климчук А.В. (дов б/н від 15.02.2016);

від відповідача: Снєжкова І.В. (керівник; пас. МЕ597517);

Мирошниченко О.Г. (дов. б/н від 01.01.2016);

від третьої особи 1: Коровіков Е.В. (дов. № 3 від 12.07.2013);

від третьої особи 2: Коровіков Е.В. (дов. № б/н від 01.02.2014);

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "РІДНА ЇЖА"

на рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2015

у справі № 906/1186/14 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Берком",

із залученням третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

1) товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "РІДНА ЇЖА";

2) товариство з обмеженою відповідальністю "НОВІ МЕДІА ПЕРСПЕКТИВИ";

про стягнення 1 055 465,25 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 25.12.2015 у справі № 906/1186/14 позовні вимоги задоволено повністю. Вирішено в рахунок виконання основного зобов'язання відповідача щодо оплати заборгованості у розмірі 1217295,97 грн. за Договором про надання кредиту №ВКЛ-2007124 від 03.08.2011 року, звернути стягнення шляхом передачі іпотекодержателю предмету іпотеки у власність та визнати право власності за іпотекодержателем публічним акціонерним товариством "ДЕЛЬТА БАНК" на предмет іпотеки, а саме: нежитлову будівлю, цех по переробці м'яса, під літерою "А-2", з цегли, загальною площею 2926,8 кв.м., розташований за адресою: Житомирська область, місто Бердичів, вулиця Залізнична, будинок 4, вартість якого складає 5147700,00 грн. з урахуванням ПДВ, в тому числі ПДВ 857950,00 грн., згідно з висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №7664/15-42/21051/15-43 від 23.11.2015.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, третя особа 1 звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2015 у справі № 906/1186/14 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що місцевий суд при ухваленні рішення не врахував те, що вартість майна відповідача, яке знаходиться в іпотеці у позивача перевищує розмір боргу відповідача перед позивачем, при цьому, перед ТОВ «Компанія «Рідна їжа» сума боргу відповідача, в якого немає інших активів, крім майна, яке знаходиться в іпотеці, становить 2 514 560,50 грн., що більше ніж в два рази перевищує суму боргу відповідача перед позивачем, а оскільки позивач знаходиться в стані ліквідації, подальша реалізація ним майна, яке знаходиться в іпотеці, та повернення відповідачеві різниці між вартістю іпотечного майно та сумою боргу є неможливою. Крім того, апелянт стверджує, що рішенням господарського суду міста Києва від 15.07.2014 у справі № 910/8646/14 повністю задоволено позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007124 від 03.08.2011.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2016 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "РІДНА ЇЖА" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 24.02.2016 за участю уповноважених представників.

04.02.2016 представником відповідача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подано відзив на апеляційну скаргу, в якому ТОВ «Берком» не погоджується з доводами та висновками, викладеними в апеляційній скарзі, а тому просить її залишити без задоволення, а ріщення господарського суду міста Києва від 25.12.2015 - без змін.

15.02.2016 представником позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду також подано відзив на апеляційну скаргу, в якому ПАТ «Дельта Банк» вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення - законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2015 - без змін.

24.02.2016 представником апелянта через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подано письмові пояснення, якими додатково обґрунтовано доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 розгляд справи відкладено на 16.03.2016.

16.03.2016 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представником ТОВ «Нові Медіа Перспективи» подано письмові пояснення, якими третя особа 2 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2016 задоволення клопотання представників сторін про продовження строку розгляду спору на 15 днів та оголошено перерву до 28.03.2016.

28.03.2016 представником апелянта через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подано письмові пояснення, якими ТОВ «Компанія «Рідна їжа» додатково обґрунтувало доводи апеляційної скарги.

28.03.2016 представником позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подано письмові пояснення, якими ПАТ «Дельта банк» додатково обґрунтувало доводи відзиву на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні 28.03.2016 представник апелянта підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, представники відповідача та позивача заперечили проти задоволення апеляційної скарги та просили рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2015 залишити без змін.

Дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено господарським судом міста Києва та підтверджується матеріалами справи, 03.08.2011 між публічним акціонерним товариством "ДЕЛЬТА БАНК" (далі - кредитор, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Берком" (далі - позичальник, відповідач) було укладено Договір кредитної лінії №ВКЛ-2007124 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти (далі - кредит), у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, на умовах, визначених цим договором в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 1000000,00 грн., зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі 20% річних в порядку, визначеному цим договором, та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 02.08.2013 на умовах визначених цим договором (п.п. 1.1, 1.1.1 кредитного договору).

Пунктом 1.1.2 кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником зобов'язань, передбачених п. 3.3.12 цього договору, плата за користування кредитом встановлюється в розмірі 25% річних, починаючи з моменту невиконання зазначених зобов'язань. Підвищена плата за користування кредитом в розмірі 25% річних діє до дня (включно) виконання умов п. 3.3.12 цього договору. При цьому сторони погодили, що зазначене збільшення розміру річної процентної ставки по цьому договору не потребує додаткового двохстороннього погодження та внесення відповідних письмових змін до цього договору.

Відповідно до п. 1.3 кредитного договору забезпеченням позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою (іпотекою) вимоги за цим договором виступає забезпечення, яке не суперечить вимогам кредитора та діючого законодавства України, про що укладаються відповідні договори.

Договір кредитної лінії №ВКЛ-2007124 від 03.08.2011 набуває чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань за цим договором (п. 8.3. договору).

Між позивачем (іпотекодержатель) та відповідачем (іпотекодавець) було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левчук І. І., зареєстрований в реєстрі за №3400 (далі - Іпотечний договір) з метою забезпечення належного виконання зобов'язань, визначених кредитним договором №ВКЛ-2007124 від 03.08.2011. Відповідно до умов Іпотечного договору іпотекодавець передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених цим договором, нерухоме майно, а саме: нежитлова будівля, цех по переробці м'яса, під літерою "А-2", з цегли, загальною площею 2926,8 кв.м., розташований за адресою: Житомирська область, місто Бердичів, вулиця Залізнична, будинок 4, належне іпотекодавцю на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22.12.2004 (серія ЯЯЯ №021742), виданого виконавчим комітетом Бердичівської міської ради Житомирської області на підставі рішення виконкому Бердичівської міської ради №716 від 13.12.2004, зареєстрованого в реєстрі права власності на нерухоме майно комунальним підприємством "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради в книзі №1, номер запису 338, реєстраційний номер - 1822286, про що виданий Витяг про реєстрацію прав власності на нерухоме майно №6110946 від 31.12.2004. Загальна вартість предмету іпотеки за погодженням сторін становить 4484058,00 грн. (п. 2.3.3 іпотечного договору).

У п. 2.1. іпотечного договору зазначено, що предмет іпотеки розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 1810400000:01:016:0168, загальною площею 14233 кв.м., яка передана іпотекодавцю в користування на підставі договору оренди землі, укладеного між іпотекодавцем і Бердичівською міською радою, зареєстрованого в книзі записів реєстрації договорів оренди землі Бердичівської міської ради 01.06.2009 за № 159, та Додаткової угоди до договору оренди землі № 156 від 01.06.2009, зареєстрованого в книзі записів реєстрації договорів оренди землі Бердичівської міської ради від 21.10.2010 за № 210.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" та умовами цього договору, продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку" та умовами цього договору. Іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених п. 7.2 цього договору (іпотечного договору). Сторони договору домовилися про те, що Іпотекодержатель має право звернути стягнення на майно, згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку, на підставі цього договору шляхом, зокрема, переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання згідно з цим застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя (п.п. 7.2, 7.3, 7.4. іпотечного договору).

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

На виконання умов кредитного договору позивач надавав відповідачу грошові кошти, що підтверджується наявними у справі меморіальними ордерами та випискою по особовим рахункам з 03.08.2011 по 16.06.2014, проте відповідачем невиконано своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином та в повному обсязі, що призвело до накопичення заборгованості по кредиту в сумі 648342,46 грн.; по процентах - 425735,62 грн. та порушення ст.ст. 525, 526, 530, 629 та 1054 ЦК України.

Враховуючи викладене, перевіривши розрахунки надані позивачем, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком господарського суду міста Києва стосовно того, що позовні вимоги про стягнення з відповідача кредиту в сумі 460529,11 грн (у тому числі прострочена сума кредиту - 58624,18 грн) та процентів за користування кредитними коштами в сумі 16885,69 грн (у тому числі прострочена сума процентів - 11704,68 грн) є правомірними та такими, що підлягають задоволенню, з тих підстав, що факт надання кредиту на підставі кредитного договору та прострочення відповідачем грошового зобов'язання належним чином доведено, документально підтверджено і в той же час відповідачем жодними доказами не спростовано.

Виходячи з положень ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України, ч. 2 ст. 193 ГК України, відповідач є порушником грошового зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом, та зокрема, у вигляді нарахування та стягнення пені і штрафу відповідно до статей 546, 549 ЦК України, на підставі пунктів 4.1., 4.2. Кредитного договору та з урахуванням договірного розширення, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України строку.

Отже, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вірно врахував при вирішенні даного спору приписи ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, та ст.ст. 546, 549 ЦК України та за наявності визначених законом підстав дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 73911,04 грн., пені за несвоєчасне повернення процентів у розмірі 39306,85 грн., а також штрафу в розмірі 30000,00 грн. Розрахунки позивача перевірені та визнані судом вірними.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України).

При цьому пунктом 4.1.5. договору іпотекодержателю надано право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо при настанні строку (терміну) виконання зобов'язання (або тієї чи іншої його частини), воно не буде виконане.

Таким чином, у разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 26.12.2011 №3-139гс11.

Частиною 3 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Враховуючи приписи ст.ст. 37, 39 Закону України "Про іпотеку" в резолютивній частині рішення має бути обов'язково зазначена вартість іпотечного майна, на яке звертається стягнення та яке набувається іпотекодержателем у власність, визначена на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

У висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №7664/15-42/21051/15-43 від 23.11.2015 вставновлено, що дійсна (ринкова) вартість нежитлової будівлі цеху по переробці м'яса, під літерою "А-2", загальною площею 2926,8 кв.м., яка розташована за адресою: Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Залізнична, 4, станом на дату проведення дослідження, виходячи із представлених на дослідження матеріалів справи та за результатами натурного огляду, становить 5147700 гривень з урахуванням ПДВ, в тому числі ПДВ: 857950 гривень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вірно врахував при вирішенні даного спору приписи ч. 1 ст. 328 ЦК, п. 8 ч. 1 ст. 346, ч. 1 ст. 575, ст. 572 Цивільного кодексу України, ст. 1, ч. 1 та 3 ст. 33, п. 1 ч. 3 п. 36, ст. 37, ч. 6 ст. 38, ст. 39 Закону України "Про іпотеку" та за наявності визначених законом підстав дійшов до правильного висновку щодо задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлову будівлю, цех по переробці м'яса, під літерою "А-2", з цегли, загальною площею 2926,8 кв.м., розташований за адресою: Житомирська область, місто Бердичів, вулиця Залізнична, будинок 4, що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22.12.2004 року (серія ЯЯЯ № 021742), видане виконавчим комітетом Бердичівської міської ради Житомирської області на підставі рішення виконкому Бердичівської міської ради №716 від 13.12.2004, зареєстрований в реєстрі права власності на нерухоме майно КП "Бердичівське міське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради в книзі №1, номер запису 338, реєстраційний номер - 1822286, про що виданий Витяг про реєстрацію прав власності на нерухоме майно №6110946 від 31.12.2004, шляхом передачі іпотекодержателю предмета іпотеки у власність та визнання на нього права власності за іпотекодержателем ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК", в рахунок виконання основного зобов'язання ТОВ "Берком" щодо оплати заборгованості у розмірі 1217295,97 грн. за Договором кредитної лінії №ВКЛ-2007124 від 03.08.2011.

В апеляційній скарзі скаржник просить скасувати рішення та відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що вартість майна відповідача, яке знаходиться в іпотеці у позивача в 5 раз перевищує розмір боргу відповідача перед позивачем, при цьому, перед ТОВ «Компанія «Рідна їжа» сума боргу відповідача, в якого немає інших активів, крім майна, яке знаходиться в іпотеці, становить 2 514 560,50 грн., що більше ніж в два рази перевищує суму боргу відповідача перед позивачем, а оскільки позивач знаходиться в стані ліквідації, подальша реалізація ним майна, яке знаходиться в іпотеці, та повернення відповідачеві різниці між вартістю іпотечного майно та сумою боргу є неможливою.

Аналізуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно того, що доводи ТОВ «Компанія «Рідна їжа» щодо перевищення вартості майна над сумою боргу, не приймаються судом до уваги, оскільки ч. 3 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Крім того, жодними нормами чинного законодавства не встановлено обмеження на реалізацію прав іпотекодержателя, у разі його перебування в процесі ліквідації, а тому доводи третьої особи 1 в цій частині також не приймаються судом до уваги.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що нормами ст. 572 Цивільного кодексу України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Також колегія суддів Київського апеляційного господарського суду зазначає, що законодавством не передбачено такої підстави для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, як неспівмірність заборгованості за основним зобов'язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання.

Зазначене підтверджується судовою практикою, викладеною в постанові Верховного суду України від 04.11.2015 у справі № 6-340цс-15.

Крім того, апелянт стверджує, що рішенням господарського суду міста Києва від 15.07.2014 у справі № 910/8646/14 повністю задоволено позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007124 від 03.08.2011.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

За змістом цієї статті звернення стягнення на предмет іпотеки повинно задовольнити вимоги кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Забезпечувальне зобов'язання має додатковий характер, а не альтернативний основному.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня.

Такий самий правовий висновок щодо застосування норм статті 33 Закону України «Про іпотеку» міститься й у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2014 року у справі № 3-71гс14 та від 03.02.2016 у справі № 6-1080цс15, який відповідно до статті 3607 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, а також має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні цієї норми права.

Отже, стягнення заборгованості за основним зобов'язанням не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобов'язання.

Решта доводів сторін не підтверджуються наявними у справі доказами і висновків суду не спростовують.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції належним чином дослідив обставини справи, дав правову оцінку доказам, наданими представниками сторін, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог, заперечень та з врахуванням визначених законом підстав вірно вирішив спір, у зв'язку з чим оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» є законним та обґрунтованим.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судовою колегією встановлено відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

У той же час, доводи скаржника не підтверджені належними та допустимими доказами та зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, що не впливає на результат розгляду справи.

За вказаних обставин суд вважає, що апеляційна скарга повинна бути залишена без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст.32-34, 36, 43, 49, 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "РІДНА ЇЖА" на рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2015 у справі № 906/1186/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2015 у справі № 906/1186/14 залишити без змін.

3. Справу № 906/1186/14 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.В. Федорчук

Судді А.Г. Майданевич

О.І. Лобань