Рішення № 57160069, 07.04.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/806/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Таварткіладзе О.М.

суддів: Кравця Ю.І., Фальчука В.П.

при секретарі: Лопотані В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 серпня 2015 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А:

В квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» звернулося до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 (далі по тексту відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 079-60-01-15 від 17.04.2007 року, яка станом на 27.03.2015 року становить 367 063,05 грн. та складається з простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 22 891,13 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 538 239,69 грн.; заборгованості по відсотках за користування кредитом у розмірі 3 409,89 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 80 176,83 грн.; заборгованості по комісії у розмірі 45,81 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 1 077,13 грн.; неустойки (пені) у розмірі 747,22 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 17 569,40 грн.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на невиконання ОСОБА_2 зобов'язань по укладеному кредитному договору №079-60-01-15 від 17.04.2007 року, що зумовило звернення ПАТ «Альфа-Банк» до суду із відповідним позовом.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 серпня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість по кредитному договору №079-60-01-15 від 17.04.2007 року в розмірі 367063 грн. 05 коп. Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою звернувся представник Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», в якій просить скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 серпня 2015 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги позивача, посилаючись на порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджується, що:

- 17.04.2007 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (Банк) та ОСОБА_2 (Позичальник) було укладено кредитний договір № 079-60-01-15, на виконання якого ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» надало ОСОБА_2, а останній отримав кредит у розмірі 35 000 доларів США. За користування кредитом встановлюється процентна ставка в розмірі 12 % річних. Кінцевий термін повернення кредиту та процентів за ним не пізніше 06.04.2027 року. Погашення кредиту здійснюється Позичальником щомісячно у відповідності до графіку, який є невід`ємною частиною цього Договору. Кредит надається Позичальнику на споживчі цілі, а саме на придбання квартири. Відповідно до п.п. 6.2, 6.4 Договору, за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або процентів за користування кредитом та/чи процентів за неправомірне користування кредитом Позичальник сплачує Банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення, та нараховується щоденно. Сплата неустойки не звільняє Позичальника від виконання зобов`язань за цим Договором.

- згідно із умовами Договору відступлення прав вимоги від 17.12.2012 року, відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором № 079-60-01-15 від 17.04.2007 року, що було укладено між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та фізичною особою громадянином України ОСОБА_2, на користь ПАТ «Альфа-Банк».

Відповідно до проведених ПАТ «Альфа-Банк» розрахунків (а.с.25-26), заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором № 079-60-01-15 від 17.04.2007 року станом на 27.03.2015 складається з:

- простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 22 891,13 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 538 239,69 грн.;

- заборгованості по відсотках за користування кредитом у розмірі 3 409,89 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 80 176,83 грн.;

- заборгованості по комісії у розмірі 45,81 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 1 077,13 грн.;

- неустойки (пені) у розмірі 747,22 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 17 569,40 грн.

02.04.2015 року ПАТ «Альфа-Банк» направило на адресу ОСОБА_2, вимогу про дострокове повернення кредиту, згідно з якою повідомило про наявність простроченої заборгованості по Договору № 079-60-01-15 від 17.04.2007 року та необхідність її погашення (а.с.42-43).

Вказані вимоги позивача залишені відповідачем без відповіді та без задоволення.

Задовольняючи позов ПАТ «Альфа-Банк» про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 367 063,05 грн. суд виходив з його обґрунтованості та законності, а також з положення ч.1 ст.11 ЦПК України щодо розгляду справи в межах заявлених вимог та на підставі доказів сторін. Крім того, суд вважав наявними підстави для застосування відстрочки виконання рішення суду до 01.02.2016 року.

Проте повністю погодитися з усіма такими висновками суду першої інстанції не можна.

Перевірка судових рішень судом вищестоящої судової інстанції є гарантією правильного розгляду та вирішення справи. Праву на оскарження судового рішення кореспондує обовязок відповідного суду перевірити оскаржуване рішення, що є одним із елементів цивільних процесуальних правовідносин на стадіях перегляду судових рішень.

Таким чином, усунення суддівської помилки шляхом перегляду оскаржуваних судових рішень, як і право на звернення до суду та виконання судового рішення, є однією зі складових механізму судового захисту.

Гарантування державою судового захисту означає обовязок держави забезпечити здійснення права на судових захист, який має бути справедливим, компетентним, повним і ефективним. Разом з тим судове рішення не може бути визнано справедливим і правосудним, а судовий захист повним і ефективним, якщо допущена суддівська помилка.

Як вбачається з матеріалів вимоги позивача стосувалися стягнення заборгованості за кредитним договором з деталізацією заборгованості за видами платежів та виведенням сумарної заборгованості в цілому.

Сумарна заборгованість складається із суми заборгованості всіх її складових частин за всіма видами платежів за тілом кредиту,за процентами, за пенею, за комісією тощо.

Загальний розмір заборгованості як сума заборгованостей за кожним видом платежів становить 637063 грн. 05 коп. (538239,69+80176,83+1077,13+17569,40).

Саме така сума 637063 грн. 05 коп. була зазначена позивачем у якості ціни позову, саме ця сума відповідає розрахунку заборгованості за кредитниим договором (а. с. 25-26), яким позивач обґрунтував заявлені вимоги та саме такий заявлений позивачем розмір заборгованості за кредитим договором визнавав відповідач у письмовій заяві до суду першої інстанції від 14.05.2015 року (а. с. 56-58).

Задовольняючи вимоги в сумі 367063 грн. 05 коп.. суд першої інстнації не звернув уваги, що загальна сума заборгованості не відповідає сумі всіх її складових та навіть менше однієї із складових заборгованості по тілу кредиту 538239 грн. 69 коп., що не може бути з точку зору правил математичного розрахунку.

При таких обставинах математична помилка позивача у визначенні суми загальної заборгованості не може вважатися свідомою реалізацією позивачем свого права на стягнення такої суми заборгованості за кредитним договором.

Суд першої інстанції мав перевірити відповідність заявленого до стягнення розміру загальної заборгованості іншим складовим по кожному з видів заборгованості за кредитним договором, якими позивач обгрунтовував загальний розмір заборгованості і у разі виявлення розбіжностей з`ясувати їх причину.

Одним із проявів принципу диспозитивності у цивільному судочинстві є те, що сторони вільно розпоряджаються наданими їм процесуальними правами, за допомогою яких вони можуть впливати на хід процесу. Зокрема, згідно із ст. 31 ЦПК України, право на збільшення або зменшення розміру позовних вимог, відмови від позову, зміни підстав або предмета позову належить виключно позивачеві.

Згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст. ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.

Погодившись з усіма складовими наведеного позивачем розрахунку заборгованості з повернення тіла кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісії та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань з повернення тіла кредиту та/або процентів за користування кредитом, якими позивач огрнтував заявлену суму до стягнення, встановивши, що відповідач визнає вказаний розрахунок, суд першої інстанції послався на ст.11 ч.1 ЦПК України помилково вважаючи, що таким чином позивач свідомо реалізував свої процесуальні повноваження щодо розміру позовних вимог.

В розумінні ст. 307 ЦПК України усі повноваження апеляційного суду можна поділити на дві групи: ті, що повязані зі скасуванням рішення, і які не повязані зі скасуванням рішення.

Із скасуванням рішення суду першої інстанції не повязане і таке повноваження апеляційного суду, як зміна рішення, незважаючи на те, що у ст. 309 ЦПК обєднані підстави як для зміни рішення суду, так і для скасування рішення суду із ухваленням нового рішення. Підтвердженням цього, наприклад, є те, що у ч. 2 ст. 308 ЦПК зазначено лише про скасування рішення («не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань»).

Апеляційний суд змінює рішення суду першої інстанції тоді, коли неправильність рішення можна усунути без його скасування, не змінюючи його суті, і зміна стосується окремих частин рішення, зокрема у разі виправлення помилок суду першої інстанції щодо розміру присудженої суми, розподілу судових витрат тощо. Якщо зміни стосуються фактичної сторони справи чи правового обґрунтування рішення, то таке рішення суду першої інстанції також слід вважати зміненим. Отже, апеляційний суд не повинен оформляти цю дію постановленням ухвали із зазначенням про залишення рішення без зміни з уточненням чи доповненням рішення суду першої інстанції. Не можна залишити рішення суду без змін і одночасно виключити або уточнювати деякі висновки його резолютивної частини.

При таких обставинах, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив наявність підстав для задоволення заявлених вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнив заявлені вимоги у повному обсязі з урахуванням наведених обґрунтувань та складових заборгованості, однак помилково взяв до уваги загальний розмір заборгованості, який не відповідає математичній дії сумі складових по кожному виду заборгованості, якими позивач обґрунтував загальний розмір заборгованості відповідно до наведеного розрахунку, зазначений позивачем у позові, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення загальної суми заборгованості з 367063 грн. 05 коп. на 637063 грн. 05 коп.

Крім того, позивач оскаржувив рішення суду першої інстанції від 03.08.2015 року в частині застосування відстрочки виконання рішення суду до 01.02.2016 року.

Застосовуючи відстрочку виконання рішення суду від 03.08.2015 року на строк до 01 лютого 2016 року, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2, у поданій до суду заяві з позовними вимогами ПАТ «Альфа-Банк» погодився, проти позову не заперечував, зобов'язався виплатити суму заборгованості, але просив суд відстрочити виконання рішення суду лютого місяця 2016 року, посилаючись на те, що він є інвалідом 2-ої групи, на його утриманні знаходиться дружина та малолітня дитина, він працює приватним підприємцем та має нестабільний дохід, що документально підтверджується.

Судова колегія виходить з такого.

Відповідно до ст.. 217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відстрочка виконання рішення - це перенесення його виконання на більш пізній час у зв'язку з існуванням обставин, за наявності яких вчасне виконання завдає шкоди правам або інтересам боржника або інших осіб. Відстрочка виконання - це пільга для того, хто повинен виконати рішення.

Відстрочка виконання рішення допускається судом безпосередньо при вирішенні справи із заначенням про це в рішенні суду (ст. 217 ЦПК України) або на стадії виконання рішення суду, яке вступило в законну силу за заявою державного виконавця або сторони виконавчого провадження (ст. 373 ЦПК України).

Підставами для відстрочення виконання може бути стан здоров'я боржника, тимчасове скрутне матеріальне становище, перебування на утриманні непрацездатних осіб та інші поважні причини, які утруднюють вчасне виконання рішення суду.

Конкретизуючи ці підстави щодо боржника фізичної особи (громадянина) можна зазначити тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Законодавець, надаючи можливість встановлення зокрема відстрочки виконання рішення, безпосереднього визначення зазначених правових категорій не зазначає, у зв'язку з чим вони залишаються поняттями оціночними, що нерідко призводить до ускладнень при їх застосуванні

Як вбачається з виписок медичних документів, представлених боржником, йому діагностовано пухлину головного мозку у зв`язку з новоутворенням та надано 2-гу групу інвалідності строком до 01.07.2017 року з датою чергового огляду 22.06.2017 року (а. с.72).

При таких обставинах застосування відстрочки виконання рішення суду з огляду на наявність у боржника виявленого тяжкого захворювання і втрату ним працездатності з встановленням 2-ї групи інвалідності до 01.07.2017 року з встановленням строку нового огляду 22.06.2017 року - не було безпідставним.

Водночас сама по собі наявність на утриманні боржника малолітньої дитини не є тією винятковою обставиною, що надає підставу для застосування відстрочки виконання рішення суду.

Заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги ПАТ «Альфа-Банк» про помилкове застосування судом процесуальної норми, на яку суд послався при застосуванні відстрочки виконання рішення суду ст. 373 ЦПК України.

Норма даної статті може застосовуватися на стадії виконання рішення суду, яке вже вступило в законну силу. Суд вирішує подану відповідну заяву державного виконавця або сторони у 10-ти денний строк. За наслідками розгляду такої заяви судом постановлюється ухвала.

Наведеного суд першої інстанції не врахував і маючи підстави для вирішення питання для застосування відстрочки виконання рішення суду, не застосував процесуальну норму ст. 217 ЦПК України, що підлягала застосуванню, про що обґрунтовано зазначив в апеляційній скарзі ПАТ «Альфа-Банк».

При цьому застосовуючи норму ст. 217 ЦПК України одночасно з ухваленням рішення по суті заявлених вимог, суд може оцінювати наявність підстав для надання розстрочки виконання рішення суду з таких же критерієв, які законодавцем визначені у ст. 373 ЦПК України.

На час відкриття апеляційного провадження та розгляду справи в апеляційному порядку. строк на якій суд першої інстанції враховуючи письмову заяву відповідача відстрочив виконання ухваленого рішення до 01.02.2016 року - сплив.

Враховуючи наявність виняткової обставини - захворювання відповідачем на тяжку хворобу, внаслідок чого йому тимчасово встановлено 2-гу групу інвалідності до 01.07.2017 року з датою чергового огляду 22.06.2017 року, що підтверджено медичною документацією та довідкою МСЕК, проти чого позивач не заперечував, не навівши в апеляційній скарзі доводів на спростування вказаних обставин, судова колегія вважає за можливе змінити рішення суду першої інстанції в частині надання відстрочки виконання рішення суду, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання як на підставу надання відстрочки наявність на утриманні відповідача малолітньої дочки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, а також підлялає зміні процесуальна підстава надання відстрочки виконання рішення при ухваленні рішення по суті заявлених вимог.

В іншій частині рішення суду слід залишити без змін.

Процесуальні помилки, допущені судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не викликають необхідності його скасування, а можуть бути виправлені апеляційним судом шляхом зміни рішення суду.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 317 ЦПК України, судова колегія

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.

Змінити рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 серпня 2015 року в частині розміру стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором № 079-60-01-15 від 17.04.2007 року в розмірі 637063 грн. 05 коп.

Змінити рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 серпня 2015 року в частині наведених судом обґрунтувань та посилання на процесуальну норму надання відстрочки виконання рішення суду, виключивши з обґрунтування суду посилання на наявність на утриманні ОСОБА_2 малолітньої дочки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та зазначити у якості правової (процесуальної) підстави надання відстрочки виконання рішення суду ст. 217 ЦПК України.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили рішенням суду.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Ю.І. Кравець

ОСОБА_4