Ухвала суду № 57146305, 14.04.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/5616/15-ц Головуючий в 1 інстанції

Провадження № 22-ц/774/889/К/16 Багрова А.Г.

Категорія № 46 ( І ) Доповідач Грищенко Н.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді : Грищенко Н.М.,

суддів : Братіщевої Л.А., Митрофанової Л.В.,

із секретарем - Чубіної А.В.

за участю: позивача - ОСОБА_2, її представника - ОСОБА_3, відповідача - ОСОБА_4, її представника - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_2 зазначила, що вона та її син ОСОБА_9 є співвласниками однокімнатної квартири, що знаходиться за адресою:АДРЕСА_1.

Відповідач у справі ОСОБА_4 її донька, разом із чоловіком та двома онуками зареєстровані в її квартирі, однак фактично не проживають з 1985 року, з ними не підтримуються сімейних відносин. Відповідачі не цікавляться станом квартири, не сплачують комунальні послуги, особисті речі їх також в квартирі відсутні. Тому позивач просила суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2016 року ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення її позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Вважає, що рішення суду ухвалено без урахування обставин, які є поважними та мають значення для правильного вирішення спірного питання, а саме, що проживання відповідача ОСОБА_4 у квартирі №3 зобов'язує позивача та її сина користуватися спільно входом і кухнею.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 жовтня 2014 року, ОСОБА_10 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить кожному по ? частці квартири АДРЕСА_1, яка складається з одної житлової кімнати 16,кв.м, кухні 4,2 кв.м., ванної кімнати -1,8 кв.м, вбиральна поєднана-0,7 кв.м, коридор-7,3 кв.м, передпокої-15,4 кв.м ( а.с.8-9).

Згідно довідки № 9355 від 31 липня 2015 року, за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_4 -донька, ОСОБА_6- зять, ОСОБА_7- онук, ОСОБА_8- онук( а.с.10).

Як убачається з Акту №160 від 17 квітня 2015 року, складеного мешканцями буд. АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 та завіреному директором ООО «УК «Домком Нікополь», відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 зі слів сусідів з 1985 року у квартирі №1 не мешкають( а.с.11).

З довідки від 19.11.2015 року, виданої ПАТ « Товариство по газопостачанню та газифікації», ОСОБА_4 з січня 2012 року у кв. АДРЕСА_4 відключено газ за борги. Відповідно розрахункової книжки на ОСОБА_4 відкрито особовий рахунок для сплати електроенергії в кв.АДРЕСА_4 та особовий рахунок на сплату комунальних послуг ( а.с.40,41,42).

Згідно відповіді на звернення ОСОБА_2 КП «Нікопольтепоенерго» від 11.02.2016року за вих..№170 повідомляє, що станом на 10.02.2016 р. на особовому рахунку ОСОБА_4 , що проживає за адресою АДРЕСА_4, заборгованість за теплопостачання складає 14088,09 грн.(а.с.56).

Відповідно квитанції за грудень 2015р. кількість жильців, на яких здійснюється нарахування, встановлено 4 особи ( а.с.56) .

Ухвалюючи рішення про відмову ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що зі сторони відповідачів будь яких перешкод позивачу у користуванні її власністю не чиниться, оскільки вони проживають у квартирі АДРЕСА_4, мають окремі особові рахунки для сплати усіх комунальних послуг, а позивач є співласником квартири №1, тому її права жодним чином не порушено.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Виходячи з положень ст. ст. 16, 391, 386 ЦК України власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному власником.

Згідно з ч. 4 ст. 156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Виходячи з аналізу вищезазначених правових норм, член сім'ї наймача (колишній член) може бути визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням, з підстав відсутності понад шість місяців у цьому жилому приміщенні, якщо він був відсутній протягом цього строку підряд без поважних причин і саме ці факти повинні бути встановлені судом при вирішенні спору згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач повинна була довести в судовому засіданні належними та допустимими доказами те, що відповідачі порушують її право власності ( володіння, користування. Розпорядження) квартирою АДРЕСА_1.

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз'яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Як убачається з матеріалів справи, жодних доказів на проживання відповідачів в квартирі позивача не надано. Навпаки, позивач не заперечує, що її донька, відповідач у справі ОСОБА_4 мешкає у квартирі № 3 цього ж будинку, в підтвердження чого надала довідку про заборгованість відповідача саме за комунальні послуги по зазначеній адресі.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги позивача про те, що користування відповідачем квартирою №3 без належного дозволу чинить їй перешкоди , оскільки позивач не має відношення до безпідставного проживання ОСОБА_4, у квартирі № 3, тому що не є її власником.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли до правильного висновку про те, що позивач не надала належних та допустимих доказів , що зі сторони відповідача їй чиняться перешкоди, а також, що відповідач не проживає у квартирі з 1985 року.

Інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення судом ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313- 315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Н.М. Грищенко

Судді Л.А. Братіщева

Л.В. Митрофанова