Ухвала суду № 57120315, 28.03.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 620/169/15-к Головуючий у 1 інстанції: Болотова Л.І. Провадження № 11кп/790/143/16 Доповідач: Снігерьова Р.І.

Категорія: ч.1 ст.115 КК України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2016 року, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді Снігерьової Р.І.

суддів - Ємця О.П., Шабельнікова С.К.,

секретаря - Боровської О.В.,

прокурора - Кочетова В.Ю.,

обвинуваченого - ОСОБА_1

захисника - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні, обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника, адвоката ОСОБА_2, на вирок Красноградського районного суду Харківської області від 27 серпня 2015 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

Вказаним вироком:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, українець, ІНФОРМАЦІЯ_3, не працюючий, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, в силу ст. 89 КК України не судимий,

визнаний винним у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, з призначенням покарання у вигляді позбавлення волі строком на 10 років.

Строк відбуття покарання відраховано з моменту затримання, з 08.12.2014 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави судові витрати за проведення експертиз у сумі 589,68 грн. та 391,2 грн.

Міра запобіжного заходу до набрання вироком чиності залишено без змін у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до вироку суду, ОСОБА_1 визнано винним в тім, що 03.12.2014 року, близько 21-00 години, після спільного вживання спиртних напоїв з ОСОБА_3 під час сварки на грунті раптово виниклих між ними неприязнених стосунків, усвідомлюючи характер своїх злочинних дій, передбачаючи наслідки у вигляді смерті потерпілої та свідомо припускаючи їх настання, являючись особою, яка значно переважає ОСОБА_3 за фізичними даними, спонукаємий злістю до останньої, розпочав на вулиці та продовжив в лісопосадці, розташованій між вулицями Шевченка та Стаханівська с. Зачепилівка Зачепилівського району Харківської області, її тривале побиття.

В процесі побиття умисно завдав ОСОБА_3 неконтрольовані ним по силі численні удари руками та ногами у кількості не менше 15 ударів по різних частинах тіла, з яких не менше 3-х ударів по голові, чим заподіяв ОСОБА_3 тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми з крупнооскольчатим переломом кісток носу, субарахноідальними крововиливами під мякі мозкові оболонки, крововиливами в правій лобно - тімяній - скроневій області і потиличних областях, субдуральне крововилення під тверду мозкову оболонку, крововиливи в передній черепній ямі праворуч, крововиливності мяких покривів голови з боку їх внутрішньої поверхні в правій скронево - потиличній ділянці, крововиливністю скроневих мязів з обох сторін, крововиливи обох очних ділянок і носа. Дана закрита черепно-мозкова травма супроводжувалася втратою свідомості ОСОБА_4, що призвело до розвитку механічної асфіксії від закриття дихальних шляхів кровю, що витікала із пошкоджених при травмі носа судин. Вказані тілесні ушкодження знаходяться в прямому причинному звязку з настанням смерті і мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень; крововиливність обох губ, крововиливність язика, шиї мають ознаки легких тілесних ушкоджень; закрита травма грудної клітки з переломом тіла грудини в області прикріплення двох ребер і перелом 2 ребра ліворуч по середній - ключичній лінії з крововиливністю мяких тканин в області вказаних переломів, мають ознаки тілесних ушкоджень середньої тяжкості; крововоливи обох рук і правої ноги, садна тулубу, лівої руки мають ознаки легких тілесних ушкоджень.

Заподіявши ОСОБА_5 вищевказані тілесні ушкодження, ОСОБА_6, свідомо допускаючи настання наслідків у вигляді смерті ОСОБА_3, залишив потерпілу лежати на грунті лісопосадки. Смерть ОСОБА_3 настала внаслідок закритої черепно - мозкової травми, яка супроводжувалась втратою свідомості потерпілої, що призвело до розвитку механічної асфіксії від закриття дихальних шляхів кровю, що витекла із пошкоджених судин при травмі носа. ОСОБА_6, заподіюючи ОСОБА_5 тілесні ушкодження, які потягли в подальшому її смерть, усвідомлював характер своїх злочинних дій, передбачав наслідки цих дій у вигляді смерті потерпілої та свідомо допускав їх настання.

В апеляційній скарзі обвинувачений просить про зміну вироку та звільнення його від покарання, оскільки злочину він не вчиняв. При цьому зазначає, що в матеріалах справи відсутні прямі докази його провини. Посилання суду на покази свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 як на достовірні докази, є неприйнятним, оскільки приведені у вироку їх покази не відповідають тим, які дані в судовому засіданні щодо дати зустрічі з ним саме 05.12.2014 року, а не 06.12.2014 року та перебування в стані алкогольного спяніння. Про знайдений труп ОСОБА_10 він узнав від матері 06.12.2014 року і вказані свідки не підтвердили, що зустріч з ними мала місце 05.12.2014 року, у суда не було підстав вказувати інші обставини. Крім цього, вказує на недослідження судом ідентичності слідів від його чобіт та слідів, залишених на місці злочину, обставин залишення Шиманською у нього свого телефону та щодо можливості сумісного вживання з нею спиртних напоїв, законність та обгрутнованність посилання як на доказ, на показання на досудовому розслідуванні свідка ОСОБА_11, інваліда дитинства, до якої застосовувались незаконні методи слідства, на показаннях якої його звинуватили у вчиненні злочину. Також зазначив, що приведені по справі експертизи не містять даних про його причетність до злочину.

Захисник обвинуваченого, адвокат ОСОБА_2, в апеляційній скарзі просить про скасування вироку та ухвалення нового, яким ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК України виправдати. В обґрунтування вимог вказує на тіж обставини, що і його підзахисний, а саме, на недостовірність показів свідків. Так, свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні вказав, що конкретної дати зустрічі з ОСОБА_13 він не памятає, однак суд вказав, що це було 05.12.2014 року, до відшукання трупа вбитої. Насправді ж, обвинувачений зустрічався з ним вкінці дня 06.12.2014 року і така розмова була. Про труп ОСОБА_6 дізнався від матері, яка почула цю новину від односельців в магазині. Теж саме стосується показів ОСОБА_7, ОСОБА_14 Стосовно показів свідка ОСОБА_9 в рішенні суду вказано, що ОСОБА_6 і ОСОБА_10 обоє були пяні, в той час, як цей свідок не говорив такого.

Крім цього, апелянт звертає увагу на недослідження пояснень свідка ОСОБА_15 про те, що в ході відеозйомки вилучення речей обвинуваченого він повідомляв про інший відбиток чобіт на місці злочину, ніж вилучений у ОСОБА_6, на що отримав зауваження працівника міліції і далі мовчав. Висновками експертиз також не підтверджена ідентичність відбитка чобіт обвинуваченого з відбитком на місці злочину. Захисник піддає сумнівам достовірність приведених у вироку показань свідка ОСОБА_11, інаваліда дитинства, до якої при допиті застосовувались фізичне і психічне насильство, про що є провадження у слідчому відділі СУ прокуратури Харківської області. Із наведеного, робить висновок про визнання обвинуваченого винуватим на підставі припущень, непрямих та перекручених даних.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні просить вирок районного суду скасувати у звязку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, а саме - мякості. Ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому ОСОБА_6 за ч.1.ст.115 КК України покарання у вигляді 12 років позбавлення волі.

Вважає, що судом при призначенні покарання ОСОБА_6 не в повній мірі враховано суспільну небезпечність вчиненого, особу обвинуваченого, який вчинив злочин особливої тяжкості, вказує на зухвалість поведінки ОСОБА_6, яким для досягнення мети вбивства, потерпілій ОСОБА_3 нанесено не менше 15 ударів по різним частинам тіла, з яких не менше 3 удари по голові. Після вчинення умисного вбивства ОСОБА_3 обвинувачений зняв з трупа одяг та залишив на снігу. Звертає увагу на те, що ОСОБА_6 заходів до офіційного працевлаштування не вживав, суспільно-корисною працею не займався, за місцем мешкання характеризується посередньо, вину у вчинені злочину не визнавав, неодноразово змінював показання. Як помякшуючу покарання обставину суд врахував стан здоровя ОСОБА_6 - легку розумову відсталість. Проте судом не зазначено, яким чином наявне захворювання могло вплинути на поведінку обвинуваченого під час вчинення умисного вбивства ОСОБА_3, або на суспільно-небезпечний характер вчиненого ним діяння.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримували доводи поданих апеляційних скарг, при цьому захисник просив про скасування вироку, призначення нового судового розгляду, прокурора, який підтримував доводи поданої прокурором у кримінальному провадженні апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, акпеляційні скарги обвинуваченого і захисника підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно вимог ч.3 ст.374 КПК України, у мотивувальній частині вироку, в разі визнання особи винуватою, зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків кримінального правопорушення, докази на підтвердження встановлених судом обставин, мотиви неврахування окремих доказів. Відповідно із ч.3 ст.373 КПК України, обвинувальний вирок не може грунтуватись на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Однак суд не забезпечив повне та всебічне дослідження обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні для встановлення наявності чи відсутності в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення.

Суд першої інстанції, обгрунтовуючи в мотивувальній частині вироку доведенність обвинувачення яке встановлено органом досудового розслідування про вчинення ОСОБА_16 злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, послався як на належний та допустимий доказ, показання свідка ОСОБА_11, співмешканки ОСОБА_1, допитаної в порядку ст.225 КПК України слідчим суддею Зачепилівського районого суду Харківської області 10.12.2014 року з метою закріпити раніше дані показання слідчому, вказавши на наявність ризиків можливого впливу на неї рідними обвинуваченого.

В ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції захисником обвинуваченого була надана медична документація стосовно психічного, фізичного стану свідка ОСОБА_11, її рівня розумових здібностей щодо можливості сприйняття на слух та розуміння смислового змісту звернень до неї в режимі звичайного спілкування та адекватність сприйняття звернень.

Як видно із змісту наданих Зачепилівською ЦРЛ довідок від 10.12.2015 року та від 10.12.2015 року, ОСОБА_11 перебуває на «Д» обліку в ЦРЛ з діагнозами: травматична енцефалопатія, хронічна двухстороння сенсорна туговухість 111 ступеня, порушення мови, інвалід 3 групи з дитинства.

Згідно довідки Полтавської областної дитячої лікарні від 19.09.2008 року, ОСОБА_11 /Левченко/ Н.Л. знаходилась на диспансерному обліку в областному сурдологічному кабінеті.

Згідно даних її індивідуальної медичної картки, ОСОБА_11 страждає на олігофренію в стадії дебільності, нерозвинення мови, містить висновки лікарів про неспроможність змістовно висловлювати думку, мова складається з окремих слів, відповіді не завжди адекватні.

Поряд з очевидними наявними у свідка ОСОБА_11 вказаними вище фізичними, неврологічними та психічними вадами, приведені у вироку показання цього свідка конкретні, логічні та послідовні. ОСОБА_11 була присутня в судовому засіданні в суді першої інстанції але, як зазначено у вироку, відмовилась від дачі показань. Матеріали справи містять дані про звернення свідка до правоохоронних органів з заявою про застосування до неї незаконних методів ведення слідства під час досудового розслідування і перевірка заяви ще не завершена.

Прийнявши показання вказанного свідка, при наведених вище особистих її даних, достовірим, належним та допустим доказом, у мотивувальній частині вироку суд не привів мотиви прийняття цього доказу на предмет отримання його з дотриманням загальних засад кримінального провадження, вимог ст.87 КПК України, з дотриманням прав і свобод людини, гарантованих Конституцією, та вимог ст.352 КПК України, якій не могли бути поставлені запитання сторонами судового провадження, не перевірив можливість допиту свідка ОСОБА_11 без сторонньої допомоги /сурдоперекладача/. При таких обставинах вказаний доказ не є достатньо переконливим.

Крім цього, суд не привів у вироку мотиви неврахування версії обвинуваченого про непричетність до вказаного злочину та не дав остаточну оцінку приведеним у вироку доказам з точки зору їх допустиморсті, достовірності, достатності.

Таким чином, суд не забезпечив безпосереднє дослідження всіх обставин вчинення обвинуваченим інкримінованого йому злочину, що є порушенням вимог ст.23 КПК України, не забезпечив обвинуваченому його право на розгляд кримінального провадження у відповідності до вимог закону, на підставі ст.20 КПК України, порушив його право на захист, що позбавляє колегію суддів дати оцінку обгрунтованності висновків суду першої інстанції про фактичні обставини справи.

Вказані вище порушення являються істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону /ст.ст. 20, 23, 65, 352, 370, ч.3 ст.373, 374, ч.1 ст.412 КПК України/, які перешкодили суду ухвалити законне та обгрунтоване рішення, тому вирок суду підлягає скасуванню.

Наведені підстави скасування судового рішенння унеможливлює ухвалення вироку судом апеляційної інстанції. Колегія суддів, вважаючи необхідним призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції, керується загальними засадами кримінального провадження, визначеними ст.7, п.6 ст.9 та ст.415 КПК України.

Оскільки вирок скасовується в звязку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, при призначенні нового судового розгляду апеляційний суд, відповідно до вимог ч.2 ст.415 КПК України, не вправі вирішувати наперед питання про доведенність чи недоведенність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання, тому інші доводи апеляційних скарг прокурора, обвинуваченого та його захисника не розглядаються, а підлягають перевірці при новому судовому розгляді.

Таким чином, доводи апеляційної скарги обвинуваченого та його захисника в частині необхідності скасування вироку з наведених вище підстав підлягають задоволенню частково, апеляційна скарга прокурора про необхідність посилення покарання обвинуваченому відхиляється.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 в вигляді тримання під вартою слід продовжити, оскільки ризики, передбачені ст.177 КПК України, які являлись підставами для тримання його під вартою /можливість продовжити злочинну діяльності, впливати на участників судового розгляду, скритись від суду/ не перестали існувати, що достатнім чином забезпечить дотримання обвинуваченим процесуальних обовязків.

Керуючись ст.ст.405, 407, 412, 415, 419 КПК України колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному проваджденні залишити без задоволення.

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника, адвоката ОСОБА_2, задоволити частково.

Вирок Красноградського районного суду Харківської області від 27 серпня 2015 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Продовжити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, обраний судом першої інстанції запобіжний захід в вигляді тримання під вартою, до 28 травня 2016 року.

Ухвала набирає законної сили негайно та касаційному оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

____ _____ _____

ОСОБА_17 ОСОБА_18 ОСОБА_19