Ухвала суду № 57101408, 07.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" квітня 2016 р. м. Київ К/800/38109/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Шведа Е.Ю.,

суддів Горбатюка С.А.,

Зайця В.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за

касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року

у справі № 826/19038/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд»

до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів

про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» (далі - ТОВ «Фоззі-Фуд») звернулось до суду з позовом до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 27 травня 2013 року № 100250000/2013/500269/2, № 100250000/2013/500270/2 і № 100250000/2013/500271/2, від 28 травня 2013 року № 100250000/2013/500278/2 і № 100250000/2013/500279/2, від 18 червня 2013 року № 100250000/2013/500031/2 і № 100250000/2013/500035/2 та від 26 червня 2013 року № 100250000/2013/500048/2.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування судами обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, просить рішення судів скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов. Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що відповідачем не зазначено які конкретно з наданих документів не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Зазначає, що декларантом подано всі документи, необхідні для визначення митної вартості товарів за першим методом її визначення. Крім того, вказує, що судами не дано оцінки його доводам, які підтверджують обставини відсутності розбіжностей в поданих декларантом документах та їх достатність для визнання митної вартості товарів за першим методом її визначення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступних висновків.

Судами встановлено, що позивачем, як покупцем, та Danish Crown (Данія), як продавцем, 08 лютого 2010 року укладено контракт № 182, за умовами якого продавець зобов'язався продати, а покупець - придбати продукцію (товар), в асортименті, кількості, за цінами та згідно з інвойсами, які є невід'ємною частиною контракту.

На підставі вказаного контракту та інвойсів (комерційних рахунків) від 14 травня 2013 року № 1209467779, від 16 травня 2013 року № 1209470254, від 17 травня 2013 року № 1209471251, від 24 травня 2013 року № 1209480787, від 24 травня 2013 року № 1209480904, від 14 червня 2013 року № 1209509438 і № 1209509426 та від 19 червня 2013 року № 1209517462 на митну територію України ввезено товар, а саме свинячу печінку морожену торгової марки «Danish Crown», виробник Danish Crown AmbA, країна виробництва: Данія.

З метою митного оформлення вказаного товару позивачем надано відповідачу електронні митні декларації від 21 травня 2013 року № 100250000/2013/027890 і № 100250000/2013/027894, від 23 травня 2013 року №100250000/2013/028027, від 28 травня 2013 року №1100250000/2013/028244 і №100250000/2013/028242, від 18 червня 2013 року №100250000/2013/029173 і №100250000/2013/029175 та від 26 червня 2013 року № 100250000/2013/029546 та відповідні документи, необхідні для митного оформлення товару.

Не погоджуючись із визначеною декларантом митною вартістю товару у митних декларація у зв'язку з виникненням сумніву стосовно такої вартості, митний орган запропонував позивачу додатково надати документи для її підтвердження, а саме: митну декларацію країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини.

Крім того, для підтвердження витрат на транспортування декларантом, відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України, необхідно надати транспорті (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваного товару.

На вказану пропозицію митного органу позивачем надано рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця контракту; довідку про транспортні витрати; експортну декларацію; видаткові та податкові накладні; виписку з бухгалтерської документації; виписку по рахунках; інвойси до виписки із банку; прайс-лист; комерційну пропозицію; лист Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 25 жовтня 2012 року.

При цьому, позивач зазначив, що висновки про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, надати не має можливості. Отже, позивачем додаткові документи надано не у повному обсязі.

За таких обставин, митним органом прийнято спірні рішення про коригування митної вартості товарів, в яких митну вартість товарів визначено за резервним методом її визначення.

Не погодившись з такими рішеннями митного органу та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом про їх скасування.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірні рішення про коригування митної вартості товарів, згідно з яким митну вартість товарів скориговано за резервним методом відповідають приписам законодавства з тих підстав, що позивачем не надано всіх витребовуваних митних органом документів, а в тих, що надано, виявлено ряд розбіжностей.

Проте суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів передчасними, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Ч. 1 ст. 51 МК України визначено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

П. 1 ч. 3 ст. 52 МК України передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

При цьому, згідно з ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Ст. 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Разом з тим, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.

При цьому, законом чітко встановлено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмови у митному оформленні. Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

Відтак, приписи вказаних статей зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

При цьому, варто зазначити, що митний орган має право витребовувати у декларанта лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, дійшли такого висновку без дослідження та встановлення обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Судами не надано оцінки мотивам прийняття спірних рішень митного органу про коригування митної вартості товарів, а саме яких з наданих декларантом митному органу відомостей не вистачало останньому для визначення митної вартості товарів за першим методом її визначення. При цьому, судами не встановлено які саме документи були надані декларантом для розмитнення товару, що ввозиться на територію України.

Також судами не досліджено та не встановлено чи мав змогу митний орган перевірити митну вартість товарів, визначену декларантом, з урахуванням наданих ним документів відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України.

При цьому, судами зроблено висновок, що надана для митного оформлення експортна декларація не завірена належним чином. Зазначені у ній дані неможливо ідентифікувати ні з митною вартістю, ні з представленими документами. Проте, ч. 3 ст. 53 МК України вимагає надання декларантом саме копії митної декларації країни відправлення в разі якщо документи, зазначені у ч. 2 ст. 53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Вказана норма закону не визначає яким чином повинна бути завірена така декларація, не визначено це і митним органом. При цьому, судами не надано оцінки тій обставині, що наявна в матеріалах справи декларація країни відправлення містить посилання на інвойс, що в свою чергу може свідчити про можливість ідентифікації товару з поданими документами.

Стосовно невідповідності порядку розрахунків умовам договору, то суду слід звернути увагу на те, що інвойси, які є невід'ємними частинами договору, містять інший порядок розрахунків, ніж в контракті, оцінку чому судами не надано.

Щодо неможливості виділення із заявленої вартості товару вартості його упаковки та оцінку фактурної (дійсної) вартості товару, а також встановлення фактичного розміру витрат на упаковку, з урахуванням яких сформовано вартість оцінюваного товару, суду варто дослідити умови контракту на предмет того чи включена ціна упаковки у вартість товару та відповідно з'ясувати чи підлягає застосуванню до спірних правовідносин правило п.п. «в» п. 1 ч. 10 ст. 58 МК України.

З приводу недоліків оборотно-сальдової відомості, наданої декларантом, суди погодились з наявними недоліками, проте не встановили чи повинен такий документ надаватись декларантом відповідно до ст. 53 МК України та чи витребовувався він митним органом, що відповідно впливає на законність дій митного органу та декларанта.

Крім того, залишились поза увагою судів доводи ТОВ «Фоззі-Фуд» щодо наявної у відповідача інформації про ціну такого самого товару, що і ввезено позивачем, та яка значно відрізняється від ціни, визначеної митним органом. Наявність такої інформації у митного органу може свідчити про порушення ним правил застосування черговості методів визначення митної вартості товарів.

Також відповідно до ч. 2 ст. 64 МК України митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті (резервний метод), повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Надаючи оцінку спірним рішенням митного органу, суди не встановили на підставі яких відомостей митним органом визначено митну вартість, ввезеного на митну територію України, товару.

Наведені порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій унеможливлюють постановлення законного та обґрунтованого рішення в даній справі, оскільки без їх виправлення неможливо повно, всебічно та об'єктивно дати оцінку спірним рішенням, діям митного органу.

Суд касаційної інстанції не має повноважень виправити допущені судами порушення норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин, рішення судів підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають значення для справи, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: