Постанова № 57070235, 07.04.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2016 року Справа № 876/1249/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Дяковича В.П., Носа С.П.

з участю секретаря судового засідання: Джули В.М.

позивача: ОСОБА_1

представника відповідачів: Сліворського О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 січня 2016 року за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, Головного управління національної поліції у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи та поновлення на роботі,

в с т а н о в и в :

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області № 323 о/с від 06.11.2015, яким звільнено майора міліції ОСОБА_1, інспектора відділу ДІМ УГБ УМВС з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил за п.64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та пунктами 10 та 11 розділу ХI Закону України "Про Національну поліцію" та поновити його на роботі, зобов'язавши Головне управління Національної поліції в Тернопільській області призначити на посаду, що заміщується поліцейськими, рівнозначну вищій або нижчій посаді, яку він обіймав під час проходження служби в міліції.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.01.2016 р. в задоволені адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, її оскаржив представник позивача ОСОБА_3 Апеляційну скаргу мотивує тим, що позивач не відмовлявся від проходження служби в поліції, підтвердженням чого є його заява від 05.11.2015 з відміткою про отримання відповідачем, згідно якої позивач просив перевести його для проходження подальшої служби в поліції, проте 06.11.2015 отримав витяг з наказу, яким його звільнили за п.64 «г» (через скорочення штатів). Крім того, позивач стверджує, що перед звільненням відповідачі не з'ясували можливості подальшого використання позивача на службі, що є порушенням вимог Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. У зв'язку із цим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити його позов.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1, який підтримав апеляційну скаргу, представника відповідачів Сліворського О.Ю., який просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що 22.05.2006 ОСОБА_1 було прийнято на службу в УМВС України в Тернопільській області згідно наказу № 122 о/с від 06.06.2006, що також підтверджується записом під № 2 у розділі "Відомості про роботу" у його трудовій книжці серії НОМЕР_1.

Наказом УМВС України в Тернопільській області № 160 о/с від 17.07.2012 ОСОБА_1 було призначено на посаду інспектора відділу дільничних інспекторів міліції УГБ УМВС України.

В подальшому, наказом УМВС України в Тернопільській області № 103 о/с від 06.05.2014 ОСОБА_1 було надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 16.05.2014 по 28.05.2016.

05.11.2015 ОСОБА_1 направив рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу УМВС України в Тернопільській області рапорт, у якому зазначив, що він бажає в подальшому проходити службу в Національній поліції України.

Проте, листом УМВС України в Тернопільській області № 2/9-35 від 12.11.2015 повідомило позивача про те, що наказом № 323 о/с від 06.11.2015 його було звільнено з органів внутрішніх справ за п.п."г" п.64 Положення про проходження служби особами рядового і начальницького складу ОВС, з 06.11.2015 року у запас Збройних Сил, а саме через скорочення штатів. Одночасно ОСОБА_1 було проінформовано, що прийняття на службу до поліції осіб рядового і начальницького складу, які звільнилися з органів внутрішніх справ з будь - яких підстав, крім звільнення за переведення до поліції, буде здійснюватися виключно Головою Національної поліції за клопотанням поліцейських комісій.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що УМВС перебуває в процесі припинення юридичної особи в результаті його ліквідації, на підставі чого наказом МВС України № 1327 від 30.10.2015 утворено ліквідаційну комісію УМВС в Тернопільській області, позивач не виявив бажання проходити в подальшому службу в Національній поліції, що підтверджується довідкою № 2/15-192 від 15.12.2015 та рапортом заступника начальника управління - начальника відділу ВДІМ УГБ в Тернопільській області підполковника міліції Розпутнія О.В. 05.11.2015, а рапорт ОСОБА_1 про намір проходити службу в органах Національної поліції відповідач отримав вже після прийняття оскаржуваного наказу, тому суд вважав, що наказ № 323 о/с від 06.11.2015 про звільнення позивача з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за п.п."г" п.64 Положення № 114 прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції прийшов з неповним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну поліцію України», Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Вказаний Закон був опублікований 06.08.2015 в газеті Голос України та відповідно до Прикінцевих та перехідних положень, набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 07.11.2015, крім, зокрема, пунктів 8 11 Прикінцевих та перехідних положень, які набрали чинності з дня, наступного за днем опублікування Закону, тобто 07.08.2015.

Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України» передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в даному випадку будь-якого обов'язку в УМВС України в Тернопільській області щодо додаткового попередження позивача про наступне звільнення чинним законодавством не передбачено, оскільки останній попереджений про звільнення через скорочення штатів в силу закону.

Пункти 9, 10, 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України» передбачають, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до Прикінцевих та перехідних положень цього Закону.

Отже, Законом України «Про Національну поліцію України» передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, зокрема прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

У цьому контексті слід також зазначити, що пункти 9 та 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України» передбачають вирішення питання подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції до 06.11.2015 включно. Вказані норми є імперативними, тобто неприйняття працівника міліції на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Як свідчать матеріали справи, заява позивача про прийняття його на службу в поліцію, датована ним 05.11.2015, отримана відповідачем 06.11.2015, тобто поза встановленим пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України» строком.

За таких обставин суд зазначає, що позивач у встановлений пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону строк, не виявив бажання проходити службу в поліції.

Однак суд зауважує, що приймаючи спірний наказ, управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області не врахувало положень чинного законодавства, яке регулює питання обмеження на звільнення працівників.

Так, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про Національну поліцію України» не врегульовано порядку звільнення у зв'язку із скороченням штатів осіб, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а тому на підставі статті 9 КАС України суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а саме статті 179 та 184.

Частинами 3, 7 статті 179 цього Кодексу передбачено, що за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства. Відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

Відповідно до частини 3 статті 184 КЗпП України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

При цьому суд вважає, що вказана норма згідно статті 9 КАС України повинна застосовуватися також і до батька дитини, якщо він перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Пряма заборона на звільнення перелічених працівників протягом встановлених строків означає, що вони взагалі не можуть бути кандидатами на звільнення. Вони мають суб'єктивне право залишитися на роботі (крім випадків повної ліквідації підприємства) і питання про їх звільнення, якщо підприємство не ліквідовується, не може ставитися взагалі. Якщо підприємство ліквідується допускається звільнення таких працівників з обов'язковим працевлаштуванням.

При цьому, на переконання апеляційного суду, у зв'язку із утворенням Головного управління Національної поліції у Тернопільській області та ліквідацією Управління Міністерства внутрішніх справ у Тернопільській області постановою Кабінету Міністрів України № 730 від 16.09.2015 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» фактично мало місце реорганізація зазначеного правоохоронного органу, оскільки відповідна функція держави ліквідована не була.

Дану обставину не заперечував представник відповідачів в ході апеляційного розгляду.

Відтак, у відповідача були відсутні правові підстави для звільнення позивача ОСОБА_1 у зв'язку із прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» з огляду на наявні у нього гарантії, передбачені частиною 3 статті 184 КЗпП України.

Отже, в даному випадку колегія суддів вважає, що наказ управління УМВС України в Тернопільській області № 323 о/с від 06.11.2015 про звільнення позивача з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за п. 64 «г» (через скорочення штатів) є протиправним.

Позовну вимогу про зобов'язання Головного управління Національної поліції в Тернопільській області прийняти позивача на службу до поліції шляхом видання наказу про призначення за згодою позивача на посаду, що заміщується поліцейськими, рівнозначну, вищій або нижчій посаді, яку він обіймав під час проходження служби в міліції, колегія суддів вирішує з урахуванням вимог пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України» та зазначає про неможливість її задоволення з огляду на те, що позивач у встановлений цим пунктом строк не виявив бажання проходити службу в поліції, працевлаштування позивача в органи Національної поліції в Тернопільській області у встановленому законом порядку не відбулося, а тому позивач не вправі вимагати прийняття її на службу на вказану посаду.

Відповідно до частини другої статті 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

ОСОБА_1 вимогу про поновлення його на посаді інспектора відділу дільничних інспекторів міліції УГБ УМВС не заявлено, однак, суд, керуючись приписами частини другої статті 11 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора відділу дільничних інспекторів міліції УГБ УМВС з 06.11.2015.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, постанову суду в частині поновлення позивача на посаді слід звернути до негайного виконання.

Згідно ст.159 КАСУ, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст.202 цього Кодексу підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 січня 2016 року по справі № 819/3480/15 скасувати та прийняти нову, якою позов ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, Головного управління національної поліції у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи та поновлення на роботі задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області № 323 о/с від 06 листопада 2015 року, яким звільнено майора міліції ОСОБА_1, інспектора відділу ДІМ УГБ УМВС з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил за п.64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та пунктами 10 та 11 розділу ХI Закону України "Про Національну поліцію".

Поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора відділу дільничних інспекторів міліції УГБ УМВС з 06 листопада 2015 року.

Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді підлягає негайному виконанню.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий : Р.В.Кухтей

Судді : В.П. Дякович

С.П. Нос

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 12.04.2016.