Ухвала суду № 57070249, 06.04.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2016 року Справа № 876/11959/15

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2015 року в адміністративній справі за позовом приватного підприємства «Яр-Бізнес-Центр» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

У березні 2013 року позивач ПП «Яр-Бізнес-Центр» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ДПІ у Личаківському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області, в якому просив визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000102210/573 від 11.01.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 27750 грн., в тому числі 22200 грн. за основним платежем і 5550 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03.06.2013 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 року вказану постанову суду від 03.06.2013 року залишено без змін.

Однак, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.07.2015 року вказані вище постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03.06.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28.09.2015 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області № 0000102210/573 від 11.01.2013 року.

З цією постановою суду від 28.09.2015 року не погодився відповідач і оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що оскаржене податкове повідомлення-рішення № 0000102210/573 від 11.01.2013 р. винесено відповідачем на підставі висновків позапланової виїзної перевірки позивача ПП «Яр-Бізнес-Центр» з питань взаємовідносин з ТзОВ «МД-Проф», результати якої оформлено актом перевірки від 30.11.2012 р. № 385/22-10/30477682. Так, перевіркою встановлено, що позивач порушив вимоги п.п. 198.1, 198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ за березень 2012 р. в сумі 22200 грн.. Звертає увагу апелянт на те, що наявність податкової та видаткової накладних за відсутності товарно-транспортної накладної не є безумовним доказом реальності господарської операції. Разом з тим, позивач не надав доказів фізичного переміщення товару з якого пункту (складу), якими засобами та за чий рахунок відбувалося транспортування товару, яким чином здійснювалося навантажування, розвантажування товару. Також зазначає апелянт, що оплата отриманого товару позивачем не здійснювалася. Таким чином, на думку апелянта, операція з ТзОВ «МД-Проф» не спричинила у позивача руху активів. Також звертає увагу апелянт, що відповідачем отримано від ДПІ у Печерському районі м. Києва акт перевірки ТзОВ «МД-Проф», якою було встановлено відсутність у цього підприємства складських приміщень, транспортних засобів, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 28.09.2015 р. та постановити нове судове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Так, судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що у період з 22.11.2012 року по 26.11.2012 року відповідачем ДПІ у Личаківському районі м. Львова було проведено виїзну планову перевірку позивача ПП «Яр-Бізнес-Центр» з питань взаємовідносин із ТзОВ «МД проф» за період з 01.10.2011 р. по 31.03.2012 р.. За наслідками перевірки складено Акт № 385/22-10/30477682 від 30.11.2012 року. У висновках акту перевірки зазначено, що товариством порушено вимоги п.198.1, п.198.3 ст.198 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 22200 грн. в березні 2012 року (а.с. 7-11).

На підставі вказаного вище Акта перевірки від 30.11.2012 року відповідачем винесено відносно позивача податкове повідомлення-рішення № 0000102210/573 від 11.01.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 27750 грн., в тому числі 22200 грн. за основним платежем і 5550 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 12).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень ДПІ про порушення позивачем ПП «Яр-Бізнес-Центр» податкового законодавства та щодо протиправності винесеного податкового повідомлення-рішення від 11.01.2013 року, з врахуванням наступного.

Пунктом 14.1.181 ст.14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього ж Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.4 ст.198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Згідно п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст.9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із матеріалів адміністративної справи та змісту Акту податкової перевірки від 30.11.2012 року видно, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що товариством протягом перевіреного періоду безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за господарським договором поставки із ТзОВ «МД-Проф» № 150312 від 15.03.2012 року. На думку податкового органу такі господарські відносини не мали реального характеру і фактично не відбувались, не підтверджуються належними первинними документами.

Суд апеляційної інстанції вважає об'єктивними висновки суду першої інстанції щодо безпідставності вищевказаних тверджень ДПІ.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваним господарським договором і об'єктивність інформації в первинних документах за цим договором підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, обоє контрагентів, тобто позивач ПП «Яр-Бізнес-Центр» і ТзОВ «МД-Проф» на час укладення господарського договору і його виконання були діючими суб'єктами господарювання.

Суд першої інстанції вірно врахував, що здійснення позивачем господарських операцій із ТзОВ «МД-Проф» підтверджується : - договором поставки № 150312 від 15.03.2012 року; - видатковою накладною і податковою накладною від 30.03.2012 року виданими позивачу його контрагентом ТзОВ «МД-Проф» про отримання позивачем від ТзОВ «МД-Проф» товарів на суму 133200 грн. (в тому числі ПДВ 22200 грн.); - довідкою про рух коштів з контрагентом ТзОВ «МД-Проф» та бухгалтерською довідкою про дебіторську заборгованість ПП «Яр-Бізнес-Центр» згідно балансового рахунку, у зв'язку з чим розрахунок по договору з ТзОВ «МД-Проф» не був здійснений (а.с. 13-15, 25, 49, 50).

Крім цього, фактична поставка товару та його подальше використання у господарській діяльності ПП «Яр-Бізнес-Центр» підтверджується: - журналом реєстрації довіреностей за 2012 рік, згідно якого довіреність на отримання товару від ТОВ «МД-Проф» виписана на директора ПП «Яр-Бізне-Центр»; - копіями картки рахунку № 24 про зберігання на складі товару (пінополіуретану); - договором № 020412 від 06.04.2012 р. на поставку товару, укладеного між позивачем ПП «Яр-Бізне-Центр» (як продавцем) та ТзОВ «Ік-Монтаж» (як покупцем), згідно якого продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупцю теплоізольовані труби та фасонні частини; - видатковою накладною від 06.04.2012 року про отримання ТзОВ «Ік-Монтаж» товарів від ПП «Яр-Бізне-Центр»; - договором № 040312 від 16.03.2012 р. на поставку товару, укладеного між позивачем ПП «Яр-Бізне-Центр» (як продавцем) та ТзОВ «Старвудзакарпаття» (як покупцем), згідно якого продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупцю теплоізольовані труби та фасонні частини; - видатковою накладною від 12.04.2012 року про отримання ТзОВ «Старвудзакарпаття» товарів від ПП «Яр-Бізне-Центр»; - договором № 100312 від 28.03.2012 р. на поставку товару, укладеного між позивачем ПП «Яр-Бізне-Центр» (як продавцем) та КП «Трускавецьтепло» (як покупцем), згідно якого продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупцю теплоізольовані труби та фасонні частини; - видатковою накладною від 23.04.2012 року про отримання КП «Трускавецьтепло» товарів від ПП «Яр-Бізне-Центр»; - договором № 30 від 07.02.2012 р. на закупівлю товарів за державні кошти, укладеного між позивачем ПП «Яр-Бізне-Центр» (як постачальником) та ЛКП «Залізничнетеплоенерго» (як замовником), згідно якого постачальник зобов'язується поставити замовнику труби сталеві; - видатковою накладною від 03.05.2012 року про отримання ЛКП «Залізничнетеплоенерго» товарів від ПП «Яр-Бізне-Центр» (а.с. 31-48).

Також провадження позивачем ПП «Яр-Бізне-Центр» господарської діяльності, пов'язаної з виготовленням труб, підтверджується: - протоколом лабораторії сертифікаційних випробувань Фізико-математичного інституту ім. Г.В. Карпенка № 88-43с/П-847 від 12.02.2010 р.; - сертифікатом відповідності Державної системи сертифікації УкрСЕПРО № UA1.080.0029016-12 від 01.03.2012 р. та додатком до цього сертифікату; - сертифікатом на систему управління якістю № UA2.031.06719-12 від 15.02.2012 р.; - копіями листів щодо постачання ПП «Яр-Бізне-Центр» теплоізольованих труб та фасонних частин для теплових мереж (а.с. 74-82).

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що усі надані позивачем документи відповідають вимогам до первинних документів, встановлених законодавством та підтверджують реальність (товарність) здійснення господарської операції ПП «Яр-Бізне-Центр» з ТзОВ «МД-Проф» по придбанню ТМЦ та використання їх в господарській діяльності позивача.

Також судом першої інстанції вірно зазначено, що за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання товарно-транспортної накладної, не може бути підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Щодо покликань відповідача на нікчемність розглядуваного правочину, укладеного між позивачем та ТзОВ «МД-Проф», то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З наведених вище норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядуваний договір між позивачем та ТзОВ «МД-Проф» на момент укладення відповідав усім вимогам необхідним для його чинності, не суперечив вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договору володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договір був спрямований на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

Суд апеляційної інстанції також вважає безпідставними покликання апелянта на Акт № 4110/22-9/36386512 від 04.10.2012 р. ТзОВ «МД-Проф» щодо відсутності у підприємства складських приміщень, транспортних засобів, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності, як на обґрунтованість апеляційних вимог, оскільки у досліджуваних правовідносинах доказами реальності існування господарських відносин між ПП «Яр-Бізне-Центр» і ТзОВ «МД-Проф» являються належні первинні документи, а вказаний Акт перевірки від 04.10.2012 року встановлює лише факт неможливості проведення зустрічної звірки ТзОВ «МД-Проф» (а.с. 53-64).

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду від 28.09.2015 року винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Одночасно, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 року про відкриття апеляційного провадження було відстрочено апелянту ДПІ у Личаківському районі м. Львова сплату судового збору за подання апеляційної скарги на оскаржену постанову суду першої інстанції від 28.09.2015 року, а за результатами апеляційного провадження апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, тому необхідно стягнути з апелянта несплачений судовий збір за подання розглядуваної апеляційної скарги у розмірі 305,25 грн..

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 98, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2015 року в адміністративній справі за позовом приватного підприємства «Яр-Бізнес-Центр» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області на користь Державного бюджету України судовий збір за подання до адміністративного суду апеляційної скарги, у розмірі 305,25 грн., за реквізитами: одержувач - Державний бюджет Галицького району м. Львова, код ЄДРПОУ - 38007573, рахунок - 31219206781004, банк одержувача - ГУДКУ у Львівській області, МФО банку - 825014, призначення платежу - Судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Львівський апеляційний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа), код ЄДРПОУ 34668371 (суду, де розглядається справа).

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 11.04.2016 року.