Постанова № 57067143, 30.03.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Панталієнка П.В., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» до державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Дніпропетровській області (далі - ДПІ) про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2013 року ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25 вересня 2013 року № 0000421501.

На обґрунтування позовних вимог зазначило, що на виконання договору про пайову участь ТОВ «Західна автомобільна компанія» позивачу виписані податкові накладні, зокрема, від 15 квітня 2013 року № 2 ПН, а відтак на думку ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал», воно правомірно віднесло до податкового кредиту в квітня 2013 року суму податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі

1 922 400 грн. Висновок відповідача про можливі взаємовідносини між емітентом та власником облігацій знаходяться поза межами повноважень відповідача. Чинне законодавство не містить такої умови для відшкодування ПДВ, як оплата отримувачем товарів постачальникам таких товарів тільки грошовими коштами, а передбачає лише встановлення факту оплати, тобто розрахунку за товари.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 13 грудня

2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2014 року, позовні вимоги задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 21 жовтня 2015 року скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у задоволенні позову відмовив.

21 січня 2016 року Товариство звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд зазначеного рішення суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі − КАС).

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2015 року (справа № 1570/3214/2012; К/800/66512/13), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції положення пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС однією із підстав перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

У справі, рішення в якій надано на підтвердження наведених у заяві доводів, податковий кредит сформований покупцем за операціями по придбанню нерухомості (договори купівлі-продажу нежитлових приміщень).

Натомість у справі, яка розглядається, позивач відніс суму ПДВ до складу податкового кредиту за операціями по договору про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомості від 15 лютого 2011 року № 6/15/02-11. У цьому випадку, позивач не був покупцем об'єкта нерухомості, а брав участь в інвестуванні цього будівництва, шляхом придбання цільових облігацій, тобто фактично брав участь у будівництві, за результатами якого отримав збудоване майно відповідно до умов договору.

Оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, рішення в якій додано на підтвердження наведених у заяві доводів, підстав для висновку про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права немає.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий П.В. ПанталієнкоСудді:О.Ф. Волков О.А. КороткихМ.І. Гриців О.В. Кривенда В.Л. МаринченкоО.Б. Прокопенко І.Л. СамсінО.О. Терлецький