Ухвала суду № 57036836, 06.04.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/2244/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді -Кравченка К.В.,судді -Лукянчук О.В.,судді -Градовського Ю.М.

(у зв'язку з неприбуттям у судове засідання сторін, справа

розглядається в порядку п.2 ч.1 ст.197 КАС України )

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Арцизької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 липня 2015 року по справі за адміністративним позовом приватного підприємства «БЕССАРАБІЯ-В» до Арцизької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2015 року ПП «БЕССАРАБІЯ-В» (надалі - позивач, Підприємство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Арцизької ОДПІ ГУ Міндоходів в Одеській області (надалі - ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.11.2014 року №0001211500 про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2014 року на суму 2416713,00 грн. та нарахування штрафних санкцій в розмірі 1208356,50 грн..

В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки достовірності декларування суми бюджетного відшкодування ПДВ відповідач дійшов висновку про неправомірне формування ПП «БЕССАРАБІЯ-В» податкового кредиту по безтоварним господарським операціям з певними контрагентами, також, відповідач дійшов висновку, що підприємство неправомірно формувало податковий кредит по податковим накладним, виписаним з порушенням порядку їх заповнення, у зв'язку з чим було прийнято оскаржуване рішення. На думку позивача, наведені висновки є безпідставними.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.07.2015 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2015 року апеляційну скаргу ОДПІ задоволено частково, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09.07.2015 року скасовано, прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ОДПІ в частині зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2014 року на суму 208356,00 грн. та в частині нарахування штрафних санкцій в розмірі 104178,50 грн.; відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ОДПІ в частині зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2014 року на суму 2207878,00 грн. та застосування штрафних санкції у сумі 1103939,00 грн..

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 09.02.2016 року касаційну скаргу Підприємства задоволено частково: постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2015 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «В1» №0001211500 від 25.11.2014 року на суму на 2207878,00 грн. та в цій частині направлено справу на новий розгляд до Одеського апеляційного адміністративного суду; в решті постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2015 року залишено без змін.

Скасовуючи постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2015 року, Вищий адміністративний суд України погодився з позицією суду апеляційної інстанції щодо неправомірності здійсненого податковим органом зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ спірним податковим повідомленням-рішенням в сумі 208356,00 грн., але разом з цим, Вищий адміністративний суд України зазначив, що є передчасними висновки суду апеляційної інстанції щодо правомірності податкового повідомлення-рішення в іншій частині, що стосується реальності господарських операцій позивача з ТОВ «ВІВАТ АПК», та такими, що зроблені з невірним застосуванням норм матеріального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі зазначив, що суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку обставинам справи по цьому епізоду та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаного у контрагента товару, обмежився лише дослідженням обставин стосовно переміщення товару по ланцюгу постачальників до позивача, аналізом доцільності проведення позивачем господарських операцій з його контрагентом та порядку ведення ним господарської діяльності взагалі. Фактично судом апеляційної інстанції окрім товарно-транспортних накладних, не досліджувались будь-які інші первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ТОВ «ВІВАТ АПК». Не зроблено жодних висновків щодо достовірності чи не достовірності даних, вказаних в первинних документах, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки, щодо наявності обов'язкових реквізитів в них, що дає підстави стверджувати про неповноту встановлення всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення даної справи.

Зокрема, за умови встановлення судом апеляційної інстанції обставин щодо відсутності необхідності транспортування товару при його придбанні, слід було дослідити наявність у позивача складських приміщень та первинні документи підтверджуючі ведення позивачем складського обліку, які є підтвердженням оприбуткування товару на склад.

Також Вищий адміністративний суд України зазначив, що у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави виключати з податкового обліку витрати на оплату товару (у тому числі й по ПДВ) лише з тих мотивів, що придбання товару у контрагентів є недоцільним, з огляду на достатність власних потужностей, а також, посилаючись на економічну не ефективність ведення позивачем господарської діяльності, оскільки наявність таких обставин не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій.

Враховуючи Ухвалу Вищого адміністративного суду від 09.02.2016 року під час нового апеляційного перегляду колегія суддів повинна розглянути лише правомірність постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09.07.2015 року в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «В1» №0001211500 від 25.11.2014 року на суму на 2207878,00 грн. за основним платежем та на суму 1103939,00 грн. за штрафними санкціями, оскільки в іншій частині, тобто в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «В1» №0001211500 від 25.11.2014 року на суму 208356,00 грн. за основним платежем та на суму 104178,50 грн. за штрафними санкціями, постанова суду першої інстанції набула законної сили за результатами апеляційного та касаційного перегляду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та висновки Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09.07.2015 року в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «В1» №0001211500 від 25.11.2014 року на суму на 2207878,00 грн. за основним платежем та на суму 1103939,00 грн. за штрафними санкціями не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Особи, що беруть участь у справі, про час та місце судового розгляду справи були сповіщені належним чином відповідно до ст.34-39 КАС України, але до судового засідання не з'явилися, представником позивача подано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження, а тому суд відповідно до п.1, п.2 ч.1 ст.197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, податкове повідомлення-рішення прийнято за наслідками проведеної позапланової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при формуванні даних декларації з ПДВ за серпень 2014 року в частині відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку, за результатами якої складений акт від 12.11.2014 року №497/15-35434347 (надалі - акт перевірки), за висновками якого позивачем завищено показник відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку в декларації позивача за серпень 2014 року на суму 2416713,00 грн., у зв'язку із порушенням позивачем положень п.44.1 ст.44, п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

За змістом акту перевірки такий висновок ґрунтується на тому, що по-перше - позивач відніс до податкового кредиту липень 2014 року ПДВ на суму 208356,00 грн. на підставі податкових накладних СФГ «Ратушненко Микола Іванович», ТОВ «Ізмаїльський елеватор» та ПП «Перспектива», які виписані з порушенням порядку їх оформлення; по-друге, позивач включив до податкового кредиту липня 2014 року ПДВ в сумі 2207878,00 грн. по операціям з придбання соняшникової олії у ТОВ «ВІВАТ АПК», які мають ознаки ризикованості.

На будь-які інші порушення позивачем порядку відшкодування ОДПІ не вказує, а тому суд оцінює наявність лише тих порушень формування бюджетного відшкодування з ПДВ за серпень 2014 року, які зазначені в акті перевірки.

Як вже зазначено вище, постанова суду першої інстанції в частині визнання неправомірними висновків ОДПІ про завищення позивачем податкового кредиту на суму 208356,00 грн. на підставі податкових накладних СФГ «Ратушненко Микола Іванович», ТОВ «Ізмаїльський елеватор» та ПП «Перспектива» набрала законної сили за результатами апеляційного та касаційного перегляду.

Позиція податкового органу щодо неправомірності формування позивачем податкового кредиту по операціям з придбання товарів у ТОВ «ВІВАТ АПК» наведена у п.3.15 акту перевірки і полягає у тому, що угоди між позивачем та ТОВ «ВІВАТ АПК» не спричинили реального настання правових наслідків, є такими що суперечать моральним засадам суспільства та порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, тобто є нікчемними в силу положень ст.215, ст.203 ЦК України (стор.14-15 акту перевірки).

Такий висновок в акті перевірки обґрунтовується виключно інформацією, яка міститься в акті Арцизької ОДПІ ГУ Міндоходів від 16.10.2014 року №482/22-34922416 «Про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «ВІВАТ АПК» з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ по операціям з ТОВ «Аквен-Інтер» та ТОВ «БЕССАРАБІЯ-В» за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року, а також викладена в акті ДПІ у Печерському районі м.Києва від 09.09.2014 року №2761/26-55-22-07/38390117 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Аквен-Інтер». За змістом цих актів правочини між ТОВ «ВІВАТ АПК» та ТОВ «Аквен-Інтер» є нікчемними в силу відсутності в останнього необхідних умов для ведення господарської діяльності, як то: основних фондів, технічного персоналу, складських приміщень, транспортних засобів, земельних ділянок.

На підставі такої інформації ОДПІ в акті перевірки робить висновок, що ТОВ «Аквен-Інтер» не поставляло соняшникову олію ТОВ «ВІВАТ АПК», а відтак і ТОВ «ВІВАТ АПК» не поставляло соняшникову олію позивачу, а тому формування позивачем податкового кредиту по операціям ТОВ «ВІВАТ АПК» є неправомірним.

Будь-яких інших причин для невизнання податковим органом податкового кредиту по операціям ТОВ «ВІВАТ АПК» в акті перевірки не наведено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу в акті перевірки щодо операцій позивача із ТОВ «ВІВАТ АПК» є необґрунтованими, не відповідають реальним обставинам справи та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Колегія суддів погоджується з такою оцінкою суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п.14.1.181 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

Пунктом 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Пунктом 1 ст.9 цього ж Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо же неможливо безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (надалі Положення) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.5 Положення документ повинен бути підписаний особисто та підпис може бути скріплений печаткою.

В акті перевірки (стор.12 акту) ОДПІ підтверджує, що господарські операції позивача з придбання у ТОВ «ВІВАТ АПК» в липні 2014 року соняшникової олії у кількості 1218,700 тон по ціні 9058,23 грн. за тонну на суму 13247269,00 грн., у тому числі ПДВ 2207878,17 грн., оформлені договором поставки №26/06-3 від 26.06.2014 року, видатковою накладною від 08.07.2014 року №17 та податковою накладною від 08.07.2014 року №13, яка включена у додаток №5 до Декларації з ПДВ та до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за липень 2014 року.

ОДПІ не посилається на те, що вказані первинні документи мають певні дефекти їх складання.

Також не заперечує ОДПІ і того факту, що ТОВ «ВІВАТ АПК» на момент проведення операцій з позивачем мало право на виписку податкових накладних і було зареєстровано як платники податку на додану вартість.

Отже, спеціальні вимоги щодо документального підтвердження сум податкового кредиту з ПДВ по операціям з ТОВ «ВІВАТ АПК» позивачем дотримані.

При вирішенні даного спору колегія суддів враховує, що будь-які первинні документи (у тому числі договори, податкові накладні, актив виконаних робіт тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

В той же час, з урахуванням закріпленої в ст.204 ЦК України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст.71 КАС України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, ОДПІ повинна була надати суду належні та достовірні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем операції з придбання товарів у ТОВ «ВІВАТ АПК» в реальності не виконувались, а мало місце лише документування цих операцій з метою завищення валових витрат та податкового кредиту без фактичного отримання від цього контрагента товарів.

Однак у даній справі ОДПІ, крім посилань на вищезазначені акти Арцизької ОДПІ ГУ Міндоходів від 16.10.2014р. №482/22-34922416 та ДПІ у Печерському районі м.Києва від 09.09.2014 року №2761/26-55-22-07/38390117, не надало достовірних доказів фіктивності задекларованих позивачем операцій з придбання соняшникової олії у ТОВ «ВІВАТ АПК».

Сама по собі інформація з актів перевірок інших податкових інспекцій стосовно контрагентів позивача не може бути належним доказом порушень позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів зазначає, що податкове законодавство України не містить норм, які б ставили в залежність право платника податку на формування податкового кредиту від можливих порушень податкової дисципліни з боку його контрагентів, або зобов'язували б платників податків контролювати дотримання своїми контрагентами норм законодавства. Можливі порушення контрагентами платника податків податкової дисципліни, у тому числі не декларування своїх зобов'язань або не сплата податку до бюджету, ще не є достатньою підставою для позбавлення платника податків права на формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ по операціям з такими контрагентами.

Встановлені податковим органом будь-які факти незаконної діяльності контрагента платника податків повинні оцінюватися судом з урахуванням можливої обізнаності позивача щодо таких обставин, або наявної у позивача реальної можливості з'ясувати їх.

Слід зазначити, що ОДПІ не вказує про фіктивність діяльності ТОВ «ВІВАТ АПК». Навпаки, в акті Арцизької ОДПІ ГУ Міндоходів від 16.10.2014 року №482/22-34922416 зазначено, що це підприємство «проваджує свою діяльність у сфері оптової торгівлі зерном та олією, основний та фактичний від діяльності виробництво олії та тваринних жирів.» (т.2 а.с.5). Тим самим ОДПІ підтвердило здійснення безпосереднім контрагентом позивача реальної господарської діяльності щодо соняшникової олії. Зауваження ОДПІ висуває лише щодо діяльності ТОВ «Аквен-Інтер», з яким позивач не проводив господарських операцій.

Підсумовуючи викладене, слід дійти висновку, що за відсутності доказів проведення посадовими особами чи представниками позивача фіктивних господарських операцій з ТОВ «ВІВАТ АПК» та при наявності належним чином оформлених первинних документів по операціям з ним, висновок ОДПІ про завищення позивачем податкового кредиту за такими операціями не може вважатися законним та обґрунтованим.

Такий висновок узгоджується із правової позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 31.01.2011 року по справі №21-47а10, та з практикою Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії та Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії.

Стосовно механізму підтвердження платниками податків реальності тих господарських операцій, по яким були сформовані валові витрати та податковий кредит з ПДВ, слід зазначити, що Податковий кодекс України визначає лише вимоги щодо документального підтвердження задекларованих сум податкового кредиту та валових витрат, але таких порушень колегією суддів не виявлено.

На підтвердження фактичного виконання умов договору купівлі-продажу соняшникової олії із ТОВ «ВІВАТ-АПК» від 26.06.2014 року №26/06-3 та додаткових угод до нього, які долучені до справи, позивач також долучив до справи документи первинного податкового та бухгалтерського обліку: видаткову накладну, рахунок на оплату вартості, доручення на отримання товарно-матеріальних цінностей, податкову накладну, акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2014 року, дані картки рахунку №631 бухгалтерського обліку позивача за січень 2013 року та грудень 2014 року (т.2 а.с.82-85, 93, 94-95). Вартість придбаної олії була сплачена позивачем на користь продавця в повному обсязі, в тому числі ПДВ, що підтверджується копіями платіжних доручень (т.1 а.с.182-192).

Крім того, позивач долучив до матеріалів справи документи, які підтверджують можливість реального виконання сторонами умов договору купівлі-продажу від 26.06.2014 року №26/06-3 та додаткової угоди №1 від 27.06.2014 року щодо поставки товару на умовах СРТ - склад продавця, а саме: договір зберігання від 24.06.2014 року, за яким ТОВ «ВІВАТ-АПК» передає належну йому соняшникову олію на зберігання на належний позивачу склад, що розташований у м.Ізмаїл, Болградське шосе, 8 (т.2 а.с.59-65), а також акти приймання-передачі товару на зберігання (т.2 а.с.66-77), за якими позивач приймав на зберігання від ТОВ «ВІВАТ-АПК» соняшникову олію партіями з 25 червня по 16 липня 2014 року.

Факт перебування у власності позивача цеху по виробництву соняшникової олії та складу для її зберігання у м.Ізмаїл, Болградське шосе, 8 підтверджено позивачем свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, актом про прийняття цього об'єкту в експлуатацію, експлуатаційним дозволом , висновком санітарно-епідеміологічної експертизи, дозволом на роботу приміщень олійно-екстракційного заводу, свідоцтва про атестацію (т.2 а.с.172-180).

Ці документи доводять те, що передача соняшникової олії за договором купівлі-продажу від 26.06.2014 року №26/06-3 від ТОВ «ВІВАТ-АПК» позивачу на підставі видаткової накладної №17 від 08.07.2014 року не потребувала транспортування цієї олії, оскільки склад продавця, тобто ТОВ «ВІВАТ-АПК», це склад, який належить позивачу, і використовувався ТОВ «ВІВАТ-АПК» на підставі договору зберігання від 24.06.2014 року.

Крім того, позивач долучив до матеріалів справи товарно-транспортні накладні, за якими з 25 червня по 16 липня 2014 року здійснювались поставки соняшникової олії від ТОВ «Аквен-Інтер» в адрес ТОВ «ВІВАТ-АПК», в яких зазначений пункт розвантаження: м.Ізмаїл, Болградське шосе, 8, що узгоджується із вищезазначеними документами про передачу цієї олії на зберігання позивачу, та подальшою передачею цієї олії позивачу за видатковою накладною №17 від 08.07.2014 року (т.1 а.с.115-181).

Надані позивачем документи підтверджують реальність проведених позивачем операцій з придбання у ТОВ «ВІВАТ-АПК» соняшникової олії, та відповідність цих операцій їх реальному економічному змісту, а відтак висновок податкового органу про безтоварність таких операцій та неправомірність формування за ними податкового кредиту з ПДВ та завишення бюджетного відшкодування за серпень 2014 року на суму 2207878,00 грн. є безпідставним.

Виходячи з цього слід також вважати безпідставним і нарахування позивачу за спірним податковим повідомленням-рішенням штрафних санкцій на суму 1103939,00 грн..

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення №0001211500 від 25.11.2014 року на суму 2207878,00 грн. за основним платежем та на суму 1103939,00 грн. за штрафними санкціями.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.195, ст.197, п.1 ч.1 ст.198, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ч.5 ст.254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Арцизької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 липня 2015 року в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «В1» №0001211500 від 25.11.2014 року на суму 2207878,00 грн. за основним платежем та на суму 1103939 грн. за штрафними санкціями - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя:К.В. Кравченко Суддя: Суддя: О.В. Лукянчук Ю.М. Градовський