Рішення № 57030522, 06.04.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 177/54/16-ц 22-ц/774/805/К/16

Справа №177/54/16-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/805/К/16 суддя Коваль Н.В.

Категорія - 53 (ІІІ) Суддя-доповідач - Барильська А.П.

РІШЕННЯ

Іменем України

06 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Барильської А.П.,

суддів Ляховської І.Є., Михайлів Л.В.,

секретар Чубіна А.В.

за участю: позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Криворізьке «Райагропроменерго» на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Криворізьке «Райагропроменерго» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Криворізьке «Райагропроменерго» (далі - ДП «Криворізьке «Райагропроменерго») про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він в період з 29.04.2013 року по 18.02.2015 року працював охоронцем на ДП «Криворізьке «Райагропроменерго». 18.02.2015 року позивач звільнився з підприємства за власним бажанням. Разом з тим, відповідач не виплачував йому в повному обсязі нараховану заробітну плату, у зв'язку з чим виникла заборгованість по заробітній платі, яка станом 30.11.2015 року складає 5323,81 грн. Належних ОСОБА_2 коштів підприємство в день звільнення позивача, йому так і не виплатило.

Таким чином, ДП «Криворізьке «Райагропроменерго» зобов'язане виплатити позивачу нараховану, але не виплачену заробітну плату у сумі 5323,81 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку у розмірі 16947,48 грн. Крім того, невиплатою належної йому заробітної плати, позивачу спричинена моральна шкода, яку він оцінює в 10000 грн.

За таких обставин, ОСОБА_2 просив суд стягнути з ДП «Криворізьке «Райагропроменерго» на свою користь нараховану, але не виплачену заробітну плату у сумі 5323,81 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку у розмірі 16947,48 грн. та моральну шкоду у сумі 10000 грн.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ДП «Криворізьке «Райагропроменерго» на користь ОСОБА_2: 5323,81 грн. в рахунок заборгованості по заробітній платі; 17097,66 грн. в рахунок середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та 1000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього - 23421,47 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з ДП «Криворізьке «Райагропроменерго» на користь держави судовий збір в розмірі 1102,40 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача ДП «Криворізьке «Райагропроменерго», посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні його позовних вимог.

Зокрема, на думку апелянта, судом першої інстанції не враховано, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що в день звільнення позивачу було видано трудову книжку, але не проведено розрахунку, або якщо в цей день він не працював, його вимога про розрахунок наступного дня після її пред'явлення, не була виконана відповідачем.

Крім того, представник відповідача вважає, що сама по собі наявність заборгованості із заробітної плати не може бути підставою для стягнення на користь позивача моральної шкоди, без підтвердження доказами тих наслідків, що свідчать про її заподіяння.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та не оспорюється сторонами, що позивач ОСОБА_2 у період з 29.04.2013 року по 18.02.2015 року працював на посаді охоронця у ДП «Криворізьке «Райагропроменерго». (а.с.4)

18.02.2015 року ОСОБА_2 звільнений з займаної посади за ст. 38 КЗпП України - за власним бажанням, на підставі наказу від 18.02.2015 року № 3-К.

Відповідно до довідки ДП «Криворізьке «Райагропроменерго» №19/02-15 від 19.02.2015 року, заборгованість із заробітної плати позивачу станом на 19.02.2015 року складала 6393,86 грн. (а.с.35)

Згідно довідки ДП «Криворізьке «Райагропроменерго» №30/11-15 від 30.11.2015 року, заборгованість із заробітної плати ОСОБА_2 станом на 30.11.2015 року склала 5323,81 грн. (а.с.5).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що при звільненні йому не була виплачена в повному обсязі належна йому заробітна плата, у зв'язку з чим, відповідач зобов'язаний сплатити йому заборгованість по заробітній платі, середній заробіток за весь час затримки при розрахунку та моральну шкоду.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що при звільненні позивачу з вини роботодавця не було виплачено заборгованість із заробітної плати у розмірі 5323,81 грн., яка підлягає стягненню з відповідача. Також відповідно до ст. 117 КЗпП України суд стягнув на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 17097,66 грн. Крім того, порушення трудових прав позивача призвело до його моральних страждань, у зв'язку з чим судом стягнуто моральну шкоду у сумі 1000 грн.

Колегія суддів погоджується такими з висновками суду першої інстанції, однак не може повністю погодитись з визначеним судом розміром грошового відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, з огляду на наступне.

Право працівника на працю та отримання заробітної плати гарантоване ст. 43 Конституції України.

Положеннями ст. 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 КЗпП України.

Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 у період з 29.04.2013 року по 18.02.2015 року працював охоронцем на ДП «Криворізьке «Райагропроменерго» та був звільнений з підприємства відповідача за власним бажанням на підставі Наказу від 18.02.2015 року №3-к.

Хоча відповідно до графіку змінності відділу охорони ДП «Криворізьке «Райагропроменерго» (а.с.44) 18 лютого 2015 року позивач не працював, однак 18 лютого 2015 року позивач написав заяву на звільнення і цей же день було видано Наказ №3-к про його звільнення, а також у день звільнення він звернувся до відповідача з вимогами про здійснення з ним повного розрахунку, що підтверджується також наданою йому ДП «Криворізьке «Райагропроменерго» довідкою №19/02-15 від 19.02.2015 року, відповідно якої, заборгованість із заробітної плати позивачу станом на 19.02.2015 року складала 6393,86 грн. (а.с.35)

Згідно довідки ДП «Криворізьке «Райагропроменерго» №30/11-15 від 30.11.2015 року, заборгованість із заробітної плати ОСОБА_2 станом на 30.11.2015 року склала 5323,81 грн. (а.с.5).

За таких обставин, колегія суддів не може взяти до уваги доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що в день звільнення позивачу було видано трудову книжку, але не проведено розрахунку, або якщо в цей день він не працював, його вимога про розрахунок наступного дня після її пред'явлення, не була виконана відповідачем, оскільки вони є безпідставними та спростовуються письмовими довідками, які були надані підприємством відповідача і знаходяться в матеріалах справи.

Враховуючи, що на момент звільнення позивача з підприємства з ним не було проведеного повного розрахунку по заробітній платі та станом на 30.11.2015 року заборгованість відповідача по заробітній платі позивачу складає 5323,81 грн., а доказів про виплату вказаної заборгованості відповідачем, матеріали справи не містять, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про можливість задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині та стягнути з ДП «Криворізьке «Райагропроменерго» на користь позивача заборгованість із заробітної плати у розмірі 5323,81 грн.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз даних норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року (справа №6-144цс13) і в силу ст.214, 360-7 ЦПК Україну він має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що так як ОСОБА_2, який звільнений 18.02.2015 року, не були виплачені всі належні йому суми у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, а повного розрахунку на момент ухвалення рішення судом першої інстанції проведено не було, то наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку до моменту ухвалення судового рішення включно.

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року (далі - Порядок), середньомісячна заробітна плата визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні два календарні місяці, що передують події, якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у випадку збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Таким чином, розмір середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_2 складає 17097,66 грн., згідно наступного розрахунку 1493,37 грн. + 1789,46 грн. (заробітна плата за останні 2 повних місяці роботи) / 424 (кількість фактично відпрацьованих робочих годин протягом грудня 2014 року та січня 2015 року (а.с.41,42) = 7,74 грн. (середньогодинна заробітна плата позивача) х 2209 робочих годин у періоді з 19.02.2015 року по 17.02.2016 року (період затримки розрахунку до моменту ухвалення судового рішення) (а.с.44-55) = 17097,66 грн.

Перевіривши правильність розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, наведеного судом першої інстанції у рішенні суду, колегія суддів погоджується з ним та вважає, що суд дійшов вірного висновку про задоволення відповідних позовних вимог ОСОБА_2 та стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по момент ухвалення судового рішення у розмірі 17097,66 грн.

Частиною 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки, право позивача порушено невиплатою йому заробітної плати, то відповідно до ст.237-1 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний відшкодувати моральну шкоду.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що сама по собі наявність заборгованості із заробітної плати не може бути підставою для стягнення на користь позивача моральної шкоди, без підтвердження доказами тих наслідків, що свідчать про її заподіяння,відхиляються колегією суддів, оскільки, факт заподіяння такої шкоди у зв'язку з неможливість отримати під підприємства усіх належних йому виплат та неможливість вільно розпоряджатись своїм заробітком, встановлений в судовому засіданні. Так, порушення відповідачем трудового законодавства щодо своєчасної виплати заробітку ОСОБА_2, спричинили відповідачу моральні страждання, які негативно впливають на його життя, здоров'я, він відчуває глибокий психологічний дискомфорт, який виразився у роздратованості, від якої страждають його близькі люди, порушена його душевна рівновага, яка виявляється у поганому сні, він змушений докласти додаткових зусиль, щоб звертатися до відповідача зі своїми законними вимогами, витрачати час та кошти на дорогу, крім того повинен сплачувати комунальні послуги, однак в результаті неправомірних дій відповідача вимушений просити у борг у знайомих, у зв'язку з чим відчував сильні душевні хвилювання та сором.

Однак, визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди позивача, на думку колегії суддів, суд першої інстанції не в повному обсязі враховував роз'яснення викладені п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до яких, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Тому доводи апеляційної скарги представника відповідача ДП «Криворізьке «Райагропроменерго» в цій частині знаходять своє підтвердження та заслуговують на увагу.

Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, і з врахуванням глибини душевних страждань позивача та характеру і тривалості винних дій відповідача, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір моральної шкоди, стягнутої з ДП «Криворізьке «Райагропроменерго» на користь ОСОБА_2 з 1000 грн. до 500 грн.

У зв'язку з вищевикладеним, загальний розмір грошових коштів стягнутих з ДП «Криворізьке «Райагропроменерго» на користь ОСОБА_2 також підлягає зменшенню з 23421,47 грн. до 22921,47 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ДП «Криворізьке «Райагропроменерго» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині розміру моральної шкоди стягнутої з відповідача на користь позивача має бути змінено, на підставі п.3,4 ч.1 ст.309 ЦК України, зменшивши його з 1000 грн. до 500 грн., та відповідно зменшивши загальний розмір грошових коштів стягнутих з ДП «Криворізьке «Райагропроменерго» на користь ОСОБА_2 з 23421,47 грн. до 22921,47 грн.

В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому в цій частині воно має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.3,4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Криворізьке «Райагропроменерго» - задовольнити частково.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2016 року змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з Державного підприємства «Криворізьке «Райагропроменерго» на користь ОСОБА_2 з 1000 грн. до 500 грн. та відповідно зменшивши загальний розмір грошових коштів стягнутих з Державного підприємства «Криворізьке «Райагропроменерго» на користь ОСОБА_2 з 23421,47 грн. до 22921,47 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: І.Є. Ляховська

Л.В. Михайлів